Автор: Пользователь скрыл имя, 11 Декабря 2014 в 10:30, курсовая работа
Метою є наукова реконструкція розвитку пам’яткознавства в Україні протягом 1945–1991 років у контексті загальнодержавних пам’яткоохоронних процесів.
Завдання відповідно до поставленої мети:
- проаналізувати стан наукової розробки проблеми в історичній літературі таджерельнубазудослідження;
- проаналізувати внесок закладів, установ та організацій системи охорони пам’яток у справу вивчення та збереження історико-культурної спадщини, визначити його значення для врахування у роботі сучаснихорганів охорони пам’яток.
ВСТУП....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В УКРАЇНІ
1.1 Опис культурних пам'яток України..................................................................5
1.2 Вдосконалення нормативно-правової бази охорони пам"яток..........................7
РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ
СПАДЩИНИ УКРАЇНИ В 1945-1991 Р.
2.1. Організаційно-правові засади управління спадщини......................................11
2.2 Органи управління культурою..........................................................................12
2.3. Правове регулювання охорони спадщини.......................................................20
2.4. Місцеве самоврядування і культура................................................................24
2.5. Охорона культурної спадщини.........................................................................25
Розділ 3 ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ СПАДЩИНИ В УКРАЇНІ
3.1 Проблеми історико-культурної спадщини України..........................................29
ВИСНОВОК............................................................................................................35
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................38
З метою координації діяльності місцевих телеорганізацій та забезпечення виконання законодавства України в галузі телебачення і радіомовлення, нормативних актів Національної ради в АРК, областях України, містах Києві та Севастополі створюються представництва Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Діяльність представництва здійснюється на підставі Положення про нього, яке приймається Національною радою.[20, c.59]
Законом України від 18 липня 1997 р. «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, створена система Суспільного телерадіомовлення України.
Суспільне телерадіомовлення України — це телерадіоорганізація з статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу. Воно діє згідно з Програмною концепцією, затвердженою постановою Верховної Ради України від 21 листопада 1997 р. «Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України», та Статутом, який затверджує Верховна Рада.
Невід'ємною складовою частиною системи Суспільного телерадіомовлення України є телерадіоорганізація «Громадське Українське радіо і телебачення» (ГУРТ), яка діє на підставі Положення про неї. Її основними завданнями є: реалізація Програмної концепції Суспільного телерадіомовлення України; забезпечення вільного доступу до крайок зразків національного культурного та мистецького здобутку, а також забезпечення на конкурсних засадах трансляції передач місцевих, в тому числі регіональних, телерадіоорганізацій незалежно від форм власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1998 p. створена Державна акціонерна компанія «Українське телебачення і радіомовлення», яка здійснює свою діяльність на основі Статуту. [18, c.54]
Важливе значення в сфері управління культурою має інформація. Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» встановлено загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони і захист особи та суспільства від неправдивої інформації.
Функції центрального органу виконавчої влади в сфері інформації виконує Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.
Указом Президента України від 16 вересня 1998 р. «Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою» з метою підвищення ефективності державної інформаційної політики утворено Державне агентство інформації України.
Загальні засади видавничої справи в Україні врегульовано Законом України від 5 липня 1997 р. «Про видавничу справу», який закріплює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.
Державна політика у видавничій справі визначається Верховною Радою України і спрямована на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.
Державна політика підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств.
Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у сфері видавництва.
До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготівники та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших держав. З метою їх обліку ведеться Державний реєстр України видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції. Положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України. [20, c. 65]
У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна роль належить державній культурно-науковій установі —Книжковій палаті України, повноваження якої закріплені в ст. 27 Закону України «Про видавничу справу».
З метою підвищення ефективності державного управління в систем видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюдження друкованої продукції відповідно до Указу Президента України від 16 вересня 1998 р. «Про вдосконалення державного управління інформаційною справою» постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 p. утворена Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 p.
Державне управління в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженими державними органами у цій галузі є Мінкультури України,
Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет архівів України та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством віднесено здійснення цих функцій. Компетенція цих органів визначається положеннями про них.
Відповідно до Закону України від 13 липня 1978 р. «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» Мінкультури України встановлює та організує роботу по обліку, охороні і реєстрації, реставрації, використанню та популяризації пам'яток історії та культури. З огляду на винятково важливе значення відтворення видатних пам'яток історії та культури для відродження художності українського народу і з метою відбудови втраченої історико-архітектурної спадщини при Президенті України Указом від 9 грудня 1995 р. «Про заходи щодо відтворення видатних пам'яток історії та культури» утворена Комісія з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури, яка діє на підставі Положення про неї.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 p. затверджено «Положення про державний реєстр національного культурного надбання». До реєстру заносяться пам'ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам'ятки та інші об'єкти, які становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології або науки.
Для збереження, активізації пошуку та виявлення цінностей, що становлять національну культурну спадщину України, при Президенті України утворено консультативно-дорадчий орган — Раду з питань збереження національної культурної спадщини. Цей орган у своїй діяльності керується Положенням про нього, затвердженим Президентом України 27 жовтня 1997 p. [20, c. 34]
На виконання згаданого Указу Президента України від 9 грудня 1995 p. постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 p. затверджені Програма відтворення видатних пам'яток історії та культури, а також їх Перелік. В основу формування Переліку видатних пам'яток історії та культури, які передбачається відтворити, покладено критерії їх історичної, мистецької та культурної цінності. Законом України від 21 вересня 1999 р. «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» врегульовано відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей. Цей Закон також спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного та масового виробництва.
Закон України від 27 січня 1995 р. «Про бібліотеки і бібліотечну справу» визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечну систему України, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.
Центральним органом виконавчої влади, що здійснює загальне методичне керівництво і координацію роботи бібліотеками, є Мінкультури України, яке: реалізує єдину державну політику щодо бібліотечної справи в Україні, формує вимоги щодо державного статистичного обліку бібліотек, заснованих на території України; визначає державні потреби щодо бібліотечного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення бібліотечної діяльності; здійснює координацію робіт по об'єднанню бібліотек в єдину інформаційну систему та ін. [16, c. 67]
Мінкультури України та інші органи виконавчої влади, що мають бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бібліотечної справи, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною системою Мінкультури України.
Окремі повноваження щодо розвитку бібліотечної справи органи виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть делегувати громадським організаціям культурологічної спрямованості. Вони також здійснюють контроль за реалізацією цих повноважень.
Фінансування державних бібліотек здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Суспільні відносини у галузі музейної справи врегульовані Основами законодавства України про культуру та Законом України від 29 червня 1995 р. «Про музеї та музейну справу», яким встановлені правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів. [21, c.77]
Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Мінкультури України, який: здійснює організаційно-методичне керівництво у цій сфері; реалізує національну музейну політику в Україні; формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створених на території України; визначає державні потреби щодо музейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення музеїв; здійснює координацію робіт по об'єднанню музеїв в єдину інформаційну систему; організує навчання та фахову перепідготовку музейних працівників; здійснює контроль за діяльністю державних музеїв, обліком і збереженням Музейного фонду України; організує наукові дослідження в галузі музеєзнавства.
Інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво підвідомчими їм музеями.
З метою оптимізації функціонування мережі клубних закладів і забезпечення конституційних прав громадян на задоволення їх культурних потреб постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998 р. «Про нормативне забезпечення населення клубними закладами» затверджені нормативи забезпечення населення клубними закладами. Ці нормативи запроваджено як орієнтований напрямок організації системи культурного обслуговування населення міст, селищ і сіл, що не обмежує ініціативу місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування щодо розвитку і функціонування клубних закладів.
В Україні діє система архівних установ, яка здійснює свої функції відповідно до Закону України від 24 грудня 1993 р. «Про національний архівний фонд та архівні установи». До неї входять: Державний комітет архівів України; центральні та галузеві державні архіви; державні архівні установи АРК; місцеві державні архівні установи; архівні підрозділи самоврядних наукових установ, державних музеїв та бібліотек; архівні підрозділи органів, підприємств, установ і організацій; архіви (архівні підрозділи) об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, заснованих на колективній та приватній формах власності; науково-дослідні установи в галузі архівної справи.
Центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління архівною справою та несе відповідальність за її стан і подальший розвиток, є Державний комітет архівів України, який здійснює контроль і нормативно-методичне забезпечення ведення діловодства і архівної справи. [15, c.6-7]
З метою державної підтримки закладів культури, що відіграють визначну роль у духовному житті людини, створення належних умов для їх дальшого розвитку та примноження культурної спадщини народу України Указом Президента України від 11 жовтня 1994р. «Про національні заклади культури» встановлено, що статус національних надається закладам культури, майно яких перебуває у загальнодержавній власності. Функції управління майном таких закладів культури здійснює Мінкультури України, яке затверджує положення про конкретний заклад культури, укладає і розриває контракти з керівниками цих закладів. Майно цих закладів не підлягає приватизації. Фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Контроль за рівнем культурної діяльності, здійснюваної національними закладами культури, використанням ними бюджетних коштів здійснюють наглядові ради при Мінкультури України, які утворюються ним за основними напрямками діяльності цих закладів.
Положення про національний заклад (установу) України затверджено Указом Президента України від 16 червня 1995 p. (зі змінами).
Особливе місце у сфері культури і мистецтва посідають об'єднання громадян. В Україні створені і діють творчі спілки письменників, композиторів, художників, театральних діячів, кінематографістів, фотохудожників, журналістів, архітекторів, майстрів народного мистецтва, дизайнерів та ін. Правові та організаційні засади діяльності творчих спілок у галузі культури та мистецтва визначені Законом України від 17 жовтня 1997 р. «Про професійних творчих працівників та творчі спілки». [20, c.50]
Творча спілка створюється групою професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтв (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіональна (місцева) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені та оприлюднені твори культури і мистецтва чи їх інтерпретації.
Информация о работе Охорона культурної спадщини України в 1945-1991рр.