Охорона культурної спадщини України в 1945-1991рр.

Членами творчої спілки можуть бути професійні творчі працівники — громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які до-сягли вісімнадцяти років. Рішення про утворення творчої спілки приймається загальними зборами (з'їздом, конференцією). Питання про надання спілці професійних творчих працівників статусу творчої спілки як суб'єкта діяльності вирішуються при реєстрації спілки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державній реєстрації підлягають усі творчі спілки. Державна реєстрація всеукраїнських творчих спілок здійснюється Міністерством юстиції України, а їх територіальних осередків та регіональних (місцевих) творчих спілок — відповідними місцевими органами виконавчої влади. Органами управління творчих спілок є загальні збори (з'їзд, конференція), правління, президія, рада тощо та голова правління.

Указом Президента України від 14 грудня 1996 р. «Про Академію мистецтв України» створена Академія мистецтв України — вища творчо-наукова установа у галузі мистецтва, яка є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту.

Основними завданнями Академії мистецтв України є: сприяння подальшому розвиткові художньої творчості в Україні, створенню і поширенню художніх цінностей; пошук ефективних шляхів відродження і збагачення української культури, розвиток національних мистецьких традицій, визначних художніх шкіл та осередків; проведення фундаментальних науково-теоретичних досліджень з проблем художньої творчості, історії та теорії українського мистецтва, художньої критики, мистецької освіти та естетичного виховання молоді;

вивчення та наукове узагальнення світових тенденцій і досягнень у розвитку мистецтва, створення умов для ефективного використання цих досягнень та ін.

2.4. Місцеве самоврядування і культура

Органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснюють власні (самоврядні) повноваження щодо: управління закладами культури; створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей; вирішення питань про надання професійним творчим працівникам на пільгових умовах у користування приміщень під майстерні, студії та лабораторії, необхідних для їх творчої діяльності; організації медичного обслуговування та харчування у закладах культури, які належать територіальним громадам або передані їм; створення умов для розвитку культури; сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел; сприяння роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері культури. [20, c. 20-21]

Органам місцевого самоврядування у сфері культури державою делеговано низку повноважень: забезпечення вивчення рідної мови через національно-культурні товариства; визначення потреб та формування замовлень на кадри для закладів культури, укладання договорів на підготовку спеціалістів, організація роботи щодо підвищення кваліфікації кадрів; вирішення питань про надання неповнолітнім, студентам, пенсіонерам та інвалідам права на безкоштовне і пільгове користування об'єктами культури, а також визначення порядку компенсації закладам культури вартості послуг, наданих безкоштовно або на пільгових умовах; забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання; реєстрація статутів культурно-освітніх закладів незалежно від форм власності. [20, c.67]

Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради затверджуються програми культурного розвитку відповідно району, області, заслуховуються звіти про їх виконання; приймаються рішення про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, та вирішуються інші питання, передбачені ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

До компетенції органів місцевого самоврядування також належить кінообслуговування місцевого населення, організація роботи місцевих періодичних видань, радіо- і телепередач, контролю щодо збереження пам'ятників історії та культури.

У сфері культури районні і обласні ради мають право делегувати частину своїх повноважень відповідним місцевим державним адміністраціям. Перелік питань, які можуть делегуватися, наведено в ст. 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

2.5. Охорона культурної спадщини

Відповідно до Закону України " Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000 року культурна спадщина являє собою сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини.

Охорона культурної спадщини являє собою комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації, та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

• споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;
• комплекси (ансамблі) - топографічне визначені сукупності окремих або поєднаних між собою споруд різного призначення, що відзначаються своєю архітектурою та органічним зв'язком з ландшафтом;
• визначні місця - топографічне визначені зони або ландшафти, природні, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду. [21, c.36]

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

• археологічні - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою;
• історичні - будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;
• монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);
• архітектури та містобудування - історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва;
• садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;
• ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність.

Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать:

♦ центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;

♦ орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

♦ органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій;

♦ органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Органи охорони культурної спадщини забезпечують по можливості вільний доступ до пам'яток з метою їхнього екскурсійного відвідування, якщо вони вважаються придатними для цього. Власник пам'ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані за погодженням з органами охорони культурної спадщини організувати такий доступ. Порядок цього доступу встановлюється охоронними договорами. [15, c.67]

Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про охорону культурної спадщини" вирішуються такі головні питання як:

1) відповідальності за  порушення пам'яткоохоронного законодавства. Від цих порушень страждають  і пам'ятки і суспільство. Законом  встановлені серйозні штрафні  санкції за такі дії. В присвячених  цьому питанню статтях прописані  конкретні суми штрафів, які прив'язали  до неоподаткованого мінімума  доходів громадян. В реальних  цифрах це означає, що органи  охорони пам'яток мають право  оштрафувати юридичну особу максимально  на 170 тис. грн., та ще примусити  своїм коштом виправити те, що  призвело до втрат. Тобто, якщо  щось незаконно знесли - відбудувати, якщо збудували - знести і так  далі.

2) Закон також передбачає  відрахування 10% від прибутків туристичних  фірм та організацій, які експлуатують  пам'ятки, на реставрацію та утримання  цих пам'яток. Але, наскільки я  знаю, ті, хто займається туристичним  бізнесом, категорично проти цих  положень, і зараз туристичне  лоббі активно працює у Верховній  Раді, щоб його відмінити. До речі, всі повноваження з цього питання  покладено на відповідні місцеві  органи. [19, c. 43]

3) Закон покладає керівництво  справою охорони культурної спадщини  на Кабінет Міністрів України  і на центральний орган виконавчої  влади у цій сфері. Цей орган  свідомо не названо конкретно. Згідно Конституції, Президент має  право ліквідовувати, реорганізовувати, перейменовувати міністерства, і  якщо буде назване міністерство  в Законі, то потім і Закон  треба буде змінювати. Передбачалося, що Президент чи Кабінет Міністрів  України визначать нарешті цей  орган. І зараз у нас існує  два центральних органи: Міністерство  культури та мистецтв, яке займається  пам'ятками історії, археології та  монументального мистецтва, та Держбуд, який займається пам'ятками містобудування  і архітектури.

4) у Закон України "Про  охорону культурної спадщини" є деякі розбіжності з законами  про ліцензування. В нашому Законі  записано, що реставрацією пам'яток  і проектуванням реставраційних  робіт мають право займатись  тільки організації, які отримали  відповідну ліцензію. В Законі "Про  ліцензування окремих видів господарської  діяльності" це не зазначено. Але  той Закон набрав чинності  раніше, ніж наш, а існує юридична  норма, що виконується положення  закону, який набрав чинності  останнім. Тому, згідно Закону "Про  охорону культурної спадщини" ці ліцензії видаються: для організацій, що працюють у столиці - на рівні  м. Києва, що працюють у межах  областей - обласними управліннями  містобудування та архітектури, а Держбуд видає ліцензії організаціям, які працюють у межах усієї  України.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ СПАДЩИНИ В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми історико-культурної спадщини  України

Україна може пишатися своєю історико-культурною спадщиною. На державному обліку нині перебуває понад 130 тисяч об’єктів історико-культурного значення. Вся ця величезна спадщина, закарбована в камені, бронзі, розповідає про нашу історію, героїчне минуле, його трагічні сторінки.

 Одним з видів  культурної спадщини є археологічні  об’єкти. Це – городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного  культурного шару, поля давніх  битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою.

Вітчизняні експерти у галузі археології запевняють: Україна є однією з найбагатших на археологічні пам’ятки країн Європи. Із загальної кількості об’єктів історико-культурного значення, що перебувають на державному обліку, пам’яток археології більше 57 тисяч. Та Україна не просто багата археологічними пам’ятками. [5, c. 67-68]

Тож дослідження та збереження археологічних пам’яток набуває особливого значення. Воно закріплене в українському законодавстві, зокрема, у Законі України „Про охорону культурної спадщини”, Законі України «Про внесення змін до Закону України „Про охорону культурної спадщини”», Законі України „Про охорону археологічної спадщини”, Законі України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини”, які визначили правові основи діяльності в галузі археології та пам’яткоохоронної сфери, та порядок регулювання суспільних відносин, пов’язаних з археологією.

Серед основних завдань законодавства України про охорону археологічної спадщини є: регулювання суспільних відносин у сфері охорони, дослідження та збереження археологічної спадщини; забезпечення прав громадян на пізнання археологічної спадщини України; визначення повноважень органів управління у сфері охорони археологічної спадщини; забезпечення археологам – громадянам України права на проведення археологічних досліджень; сприяння державній політиці у сфері охорони, дослідження та збереження археологічної спадщини; визначення видів об’єктів археологічної спадщини (археологічних об’єктів культурної спадщини); регулювання відносин власності щодо об’єктів археологічної спадщини, визначення прав та обов’язків власників і користувачів пам’яток археології; створення необхідних умов для забезпечення охорони об’єктів археологічної спадщини; створення нормативно-правової бази з охорони, збереження, дослідження археологічної спадщини; правове регулювання фінансування охорони і дослідження археологічної спадщини. [19, c. 78-79]