Охорона культурної спадщини України в 1945-1991рр.

Основною проблемою у музейній галузі в Україні залишається слабка матеріально-технічна база, що в більшості музеїв України не відповідає вимогам до зберігання та експонування пам'яток Музейного фонду України (49,8 відсотка будівель музеїв потребують капітального ремонту). Видатків державного та місцевих бюджетів на утримання музеїв здебільшого вистачає лише на оплату праці, енергоносіїв, охорону та комунальні послуги. Не вистачає коштів на поповнення музейних фондів, проведення ремонтно-реставраційних робіт, встановлення сигналізації, оновлення музейного обладнання. Досі не мають власних приміщень Національний науково-дослідний реставраційний центр України та Дирекція художніх виставок України. Відсутність фінансування не дає змоги завершити створення Державного реєстру національного культурного надбання.

На початку 2007 р. реставраційних робіт потребували майже 760 тис. пам'яток, а відреставровані лише 13 тис, що становить 2 відсотки від потреб. Національним науково-дослідним реставраційним центром України обстежено 268 музеїв. З них лише 216 мають охорону: відомчу — 53; міліцейську — 27; сторожову — 100; іншу — 36.

Першочергової ваги у найближчі роки набувають вирішення питання фінансування охорони музеїв, оновлення та ремонту застарілих засобів охоронного призначення з державного та місцевого бюджетів і врегулювання тарифів на охоронні послуги, а також:

•    законодавче врегулювання нормативно-правової бази, пов'язаної з діяльністю музеїв, музеїв-заповідників;

• вдосконалення науково-аналітичного та інформаційно-методичного забезпечення музейної справи;

•    розробка й впровадження концепції маркетингового та інноваційного підходів з метою збільшення небюджетної частини фінансування;

•    запровадження нових платних послуг, що задовольняли б вимоги відвідувачів;

•      урегулювання питань, пов'язаних з діяльністю музеїв та інших установ, які зберігають пам'ятки недержавної частини Музейного фонду України;

•    продовження формування Державного реєстру національного культурного надбання зі створенням електронної версії реєстру рухомих пам'яток централізованої бази даних "Музейний фонд України", звірення наявності пам'яток;

• створення ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для музейної галузі;

• розвиток міжнародного співробітництва у музейній справі.

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ В 1945-1991 РОКАХ

2.1. Організаційно-правові засади управління спадщини

Культура як самостійна галузь соціально-культурного будівництва включає до себе широке коло державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать: театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-прикладне, естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення; видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами.

Управління культурною спадщиною полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.

З метою реалізації в повному обсязі Комплексної програми основних напрямків розвитку культури в Україні до 2005 року та вимог Конституції України щодо консолідації та розвитку української нації, розвитку її історичної свідомості, традицій, культури, мови, гарантій свободи, художньої творчості, а також вимог щодо охорони історично-культурної спадщини розроблено концептуальні напрямки діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури у галузі театрального і музичного мистецтва, кінематографії та відеокультури, образотворчого мистецтва й архітектури, охорони і використання пам'яток історії та культури.

Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорський основі у порядку, визначеному Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 p., законодавством України про підприємства, підприємницьку діяльність, некомерційні організації та об'єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.

Основи законодавства України про культуру визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в України, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій культури.

2.2 Органи управління культурою

Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.[5, c.56]

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, та ін.

Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін.

Систему державних органів управління культурою складають:

Міністерство культури і мистецтв України, міністерство культури АРК, управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи культури районної державної адміністрації, підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства і заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи.

Міністерство культури і мистецтв України (далі — Мінкультури України) діє на основі Положення про нього, затвердженого Указом Президента України від 9 грудня 1995 p. (зі змінами від 27 січня 1999 p.). [7, c.89]

Основними завданнями Мінкультури України є: реалізація державної політики у сфері культури і мистецтв; збереження культурно-мистецького надбання, розвиток української культури і мистецтва, створення сприятливих умов для збереження етнічної, мовної та культурної самобутності, рівноправного розвитку національних культур в Україні; розроблення пропозицій щодо основних напрямків розвитку національної культури і мистецтв, стимулювання культурно-мистецького процесу; розширення міжнародного культурного співробітництва, розвиток культурних зв'язків та ін.

Відповідно до покладених на Мінкультури України завдань воно розробляє проекти цільових державних програм розвитку культури і мистецтва, пропозиції щодо правового регулювання; прогнозує розвиток культури і мистецтва, підтримує розповсюдження творів літератури і мистецтва; створює умови для розвитку всіх видів мистецтв, самодіяльної творчості, заохочує новаторські пошуки в мистецтві; забезпечує свободу творчості, створює умови для вільного виявлення індивідуальності митця; сприяє роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, молодіжних і дитячих організацій, фондів, асоціацій, інших громадських організацій, що діють у сфері культури і мистецтв, та ін.

Мінкультури України в межах своїх повноважень та на виконання законодавства України видає накази, у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінкультури України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності та розвитку культури і мистецтв утворюється колегія, рішення якої приводяться в життя наказом Міністра культури і мистецтв України. Для аналізу проблем культури і мистецтва, координації роботи з виконання програм досліджень у сфері культури, вироблення наукових рекомендацій та пропозицій з основних питань розвитку мистецтва, культурно-просвітницької роботи, масової художньої творчості, мистецької освіти в Мінкультури України утворюються наукова рада, інші консультативні органи. Їх склад та положення про них затверджує Міністр культури і мистецтв України.

Державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада і Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у цій сфері.

Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, який здійснює керівництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відповідальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління.

Основними завданнями Державного комітету в сфері телебачення і радіомовлення є: забезпечення реалізації державної інформаційної політики засобами телебачення і радіомовлення; організація виконання актів законодавства у сфері телебачення і радіомовлення та відповідних рішень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення; формування національного телерадіопростору; організаційне забезпечення поширення телерадіоінформації на зарубіжну аудиторію.

Законом України від 23 вересня 1997р. створена Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення— постійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний в своїй діяльності Верховній Раді і Президенту України та відповідальний за розвиток, якісний стан телебачення і радіомовлення України, зростання професійного, художнього та етичного рівня програм і передач телерадіоорганізацій. Половину складу Національної ради призначає Верховна Рада України, а другу штатну — Президент України. Національну раду очолює Голова, який обирається таємним голосуванням членами Національної ради за спільним поданням Верховної Ради і Президента України. [8, c.76]

До компетенції Національної ради належить: контроль за додержанням законодавства у галузі телебачення і радіомовлення України; участь в реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення та концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України; забезпечення прав громадян і захист інтересів національних телерадіовиробників.

Національна рада відповідно до Закону України від 23 вересня 1997 р. «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» забезпечує розміщення державного замовлення на аудіо- і відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради, Президента України та Кабінету Міністрів України і здійснює контроль за додержанням порядку, форм і стандартів мовлення. На конкурсній основі Національна рада видає телерадіоорганізаціям ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (кабельне) мовленні та час мовлення. Порядок видачі ліцензії визначається Закон ом Українки від 21 грудня 1993 р. «Про телебачення і радіомовлення».

Національна рада здійснює наглядові та контрольні функції за додержанням чинного законодавства в галузі телебачення і радіомовлення суб'єктами правовідносин України; за додержанням телерадіоорганізаціями умов ліцензії; порядку мовлення під час виборів і референдумів; стандартів і норм технічної якості телерадіопрограм; чинного законодавства України щодо реклами, авторського права і суміжних прав, державної мови, спонсорської діяльності; за розподілом та ефективним використанням радіочастотного ресурсу для потреб телерадіомовлення.

Національна рада має право: здійснювати перевірку діяльності телерадіоорганізацій щодо умов та порядку використання каналів мовлення; отримувати від усіх телерадіоорганізацій документи, відомості та положення щодо їх діяльності; розглядати справи про порушення телерадіоорганізаціями чинного законодавства України та умов, зазначених - у ліцензії, і вживати за результатами розгляду примусові заходи (оголошувати попередження, застосовувати штрафні санкції, тимчасово зупиняти дію ліцензії); подавати до суду справи про позбавлення телеорганізації ліцензії та ін.