Конституцiйні засади щодо структури, функцій та особливотей роботи парламентів України та Франції

5) проведення передвиборної  агітації;

6) голосування; 

7) підрахунок голосів  виборців та встановлення підсумків  голосування і результатів виборів депутатів;

8) реєстрація обраних  народних депутатів. Виборчий  процес завершується офіційним  оприлюдненням Центральною виборчою  комісією результатів виборів  парламентаріїв.

Суб'єктами виборчого  процесу закон вважає:

1) громадян України, які мають право голосу (виборців);

2) виборчі комісії,  утворені відповідно до виборчого  закону та Закону України «Про  Центральну виборчу комісію»;

3) кандидатів у депутати, зареєстрованих у встановленому  виборчим законом порядку; 

4) партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати;

5) органи державної  влади та органи місцевого  самоврядування у передбачених  виборчим законом випадках;

6) офіційних спостерігачів  від партій (блоків) — суб'єктів  виборчого процесу, кандидатів  у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, від іноземних держав і міжнародних організацій.

Підготовка і проведення виборів депутатів повинні здійснюватися  відкрито і гласно. Засоби масової  інформації зобов'язані об'єктивно  висвітлювати хід підготовки і проведення виборів [15, c.44].

Вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними та проміжними. Чергові вибори проводяться у  зв'язку з завершенням конституційного  терміну повноважень Верховної  Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори призначаються Президентом України в порядку, встановленому Конституцією України. Повторні вибори призначаються Центральною виборчою комісією у разі визнання виборів депутатів в одномандатному окрузі недійсними або такими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата. Проміжні вибори призначаються в одномандатному окрузі Центральною виборчою комісією у разі вибуття депутата, обраного в цьому окрузі.

Чергові вибори відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори відбуваються в останню неділю 60-денного терміну з дня опублікування указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Повторні вибори відбуваються в одномандатному окрузі в останню неділю 60-денного терміну від дня опублікування Центральною виборчою комісією рішення про їх призначення. Проміжні вибори в одномандатному окрузі відбуваються в останню неділю 60-денного терміну з дня опублікування рішення про їх призначення. Повторні та проміжні вибори депутата в одномандатному окрузі протягом одного року з дня проведення чергових виборів не проводяться.

Вибори народних депутатів  України проводяться в багатомандатному окрузі та у 225 одномандатних округах. Багатомандатний округ включає всю територію України. Одномандатні округи утворюються Центральною виборчою комісією.

Для підготовки і проведення голосування та підрахунку голосів  виборців територія кожного одномандатного округу поділяється на виборчі дільниці. Повноваження виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів депутатів поширюються: ЦВК — на всю територію України; окружної виборчої комісії — на територію одномандатного округу; дільничної виборчої комісії — на територію виборчої дільниці.

Витрати на підготовку і  проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів партій (блоків), кандидатів у  депутати, від яких зареєстровано  в багатомандатному окрузі, кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах.

Партія (блок), кандидатів у депутати від яких зареєстровано  в одномандатному окрузі, кандидат у депутати, зареєстрований в одномандатному окрузі, для фінансування своєї передвиборної  агітації зобов'язані утворити свої виборчі фонди, що формуються у встановленому виборчим законом порядку.

Фінансове забезпечення підготовки і проведення виборів  депутатів за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється Центральною  виборчою комісією, яка є головним розпорядником цих коштів. Обсяг коштів для цих цілей за поданням ЦВК щорічно передбачається окремим рядком у законі про Державний бюджет України.

Передвиборна агітація розпочинається за 50 днів до дня виборів, ЦВК за 53 дні до дня виборів  повідомляє про це в засобах масової інформації. Закінчується передвиборна агітація о 24-й годині останньої п'ятниці перед днем виборів [16 c.98].

Важливим етапом виборчого  процесу є офіційне оприлюднення результатів виборів. Це — повноваження ЦВК, яка не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів у багатомандатному та одномандатних округах офіційно оприлюднює результати виборів народних депутатів у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр».

Офіційне оприлюднення ЦВК результатів виборів є  підставою для звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом, та прийняття рішення про припинення дії іншого представницького мандата особи, обраної депутатом.

Особа, обрана депутатом, для її реєстрації народним депутатом  України зобов'язана подати до ЦВК  не пізніш як на Двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів документ про її звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом, та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради. При отриманні цих документів ЦВК приймає рішення про реєстрацію обраного депутата. Особі, зареєстрованій депутатом, ЦВК не пізніш як на сьомий день з дня її реєстрації видає тимчасове посвідчення народного депутата України встановленого зразка. Рішення ЦВК про реєстрацію депутата та тимчасове посвідчення народного депутата України є підставою для складення ним присяги народного депутата України. Після складення ним присяги ЦВК не пізніш як на сьомий день видає йому посвідчення народного депутата України встановленого зразка.

Вибори у Національні збори у Франції відбуваються за мажоритарною виборчою системою з голосуванням у два тури. Кожен виборець, як і в Україні, має лише один голос.

Переможцем у першому  турі голосування визнається кандидат, який отримав на свою підтримку більше 50% поданих голосів виборців, але не менше, ніж 1/4 частина усіх виборців, зареєстрованих у виборчому окрузі. У випадку рівної кількості поданих голосів за двох кандидатів, обраним вважається старший за віком кандидат.

У другому турі голосування  беруть участь всі кандидати, які  за результатами першого голосування  отримали підтримку 12,5% зареєстрованих виборців. Якщо в окрузі виявиться  лише один такий кандидат, то у другому  турі братиме участь і наступний  за кількістю голосів кандидат. Якщо ж у першому турі жоден з кандидатів не виконає цієї вимоги, то в другому турі участь братимуть два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів у першому турі. Депутатський мандат отримує кандидат, за якого віддано більше, ніж за інших кандидатів, голосів виборців. Один депутат представляє приблизно 100 тисяч населення.

Цікаво, що у 1985 році ліві сили парламенту зробили спробу перейти  на пропорційну виборчу систему. Проте після виборів 1986 року експеримент  було визнано невдалим (оскільки виграла від цього крайня права партія - Національний фронт) і відбувся зворотній перехід до мажоритарної системи.

Вимоги до кандидатів досить ліберальні. Зокрема, необхідно  досягнути двадцятитрирічного віку і мати право голосу. Не можуть бути обрані до Національних зборів громадяни, які перебувають під опікою; особи, яких визнано винними у порушенні законодавства про вибори; банкрути тощо.

Новацією виборчої системи  П'ятої республіки є інститут заступника депутата. Якщо депутат вибув у  зв'язку зі смертю або призначенням на посаду в уряді, то його місце займає заступник, який обирався разом з ним на виборах (прізвище заступника також друкується у бюлетні для голосування, але дрібним шрифтом). Такий "раціоналізований" парламентаризм має на меті скоротити витрати на проведення повторних виборів, що непогано було б встановити і в Україні.

Формування верхньої палати у Франції здійснюється способом досить традиційним для двопалатних  парламентів. Оскільки основним завданням  Сенату є представництво інтересів територіальних громад республіки, то вибори мають непрямий характер.

Обрання сенаторів здійснюється територіальними колегіями, які  складаються з депутатів нижньої  палати парламенту, представників муніципальних  рад та їхніх виконавчих органів (голосування таких виборців є обов'язковим). Територія країни складається з 108 виборчих округів, у яких обирається кілька кандидатів залежно від кількості населення (від 1 до 12 депутатів від департаменту). Загальне число виборців складає приблизно 145 тисяч осіб. У департаментах, від яких обирається не більше чотирьох сенаторів (таких департаментів 85 із загальних 99), а також в усіх заморських французьких територіях сенатори обираються за мажоритарною системою; у тих департаментах, які представлені у Сенаті п'ятьма чи більше сенаторами (таких департаментів відповідно 14) - за мажоритарною системою (таким чином, обирається 98 сенаторів або близько третини складу)[4].

Вимоги щодо мінімального віку кандидата у сенатори є дещо вищими, ніж до кандидата до Національних зборів - необхідно досягти тридцяти п'яти років.

Таким чином, формування обох парламентів (України та Франції) відбувається на основі виборів, але  сам виборчий процес в цих країнах  зовсім різний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Законодавчий процес  та інші парламентські процедури в парламенті України та Франції

 

Законодавчий процес - це врегульована Конституцією країни та іншими законами діяльність парламенту по підготовці, розгляду і прийняттю законів та їх оприлюдненню.

Головним видом парламентських процедур в Україні є законодавча процедура (законодавчий процес). Вона являє собою передбачений Конституцією та законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації законодавчих повноважень. Законодавча процедура є складною і багатогранною. Вона поділяється на види і стадії. Основними видами законодавчого процесу (законодавчої процедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес. Конституційний процес (конституційна процедура) являє собою порядок внесення змін до Конституції (відповідно до статей 154—159). Звичайний законодавчий процес (законодавча процедура) — порядок прийняття, зміни, скасування законів або призупинення їх дії .

Законодавча процедура  складається з ряду процедур (стадій):

• вияв законодавчої ініціативи,
• обговорення законопроекту,
• прийняття закону,
• підписання закону,
• оприлюднення (опублікування) закону.

Кожна з таких основних стадій у свою чергу поділяється  на окремі етапи, стадії, серед яких розрізняють, зокрема щодо першої стадії: розробку проектів законів; внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях; щодо другої і третьої стадій законодавчого процесу (розгляд законопроектів і прийняття законів) розрізняють розгляд законопроектів у трьох читаннях тощо. Заключна стадія законодавчого процесу включає процедуру підписання законів, опублікування і введення їх у дію тощо.

Підготовка законопроекту  та внесення його до Верховної Ради. Згідно з Регламентом Верховної Ради розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради, а також Кабінету Міністрів. Розробка законопроекту про Державний бюджет є обов'язком Кабінету Міністрів України, передбаченим Конституцією України (п. 6 ст. 116), і здійснюється ним за правом. В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи.

Законодавча ініціатива — це офіційне внесення до Верховної  Ради уповноваженим суб'єктом законопроекту  або законодавчої пропозиції.

Законопроект та законодавча  пропозиція - дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією — ідея або концепція майбутнього закону.

Регламент Верховної  Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка. Поправкою  вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи скасовує частину  основної пропозиції.

Законопроекти та законодавчі  пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної Ради, реєструються в Апараті Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згідно зі ст. 93 Конституції України мають: Президент України; народні депутати України; Кабінет Міністрів України; Національний банк України.

Цей перелік суб'єктів  права законодавчої ініціативи є  вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа або орган можуть в ініціативному  порядку розробляти законопроекти  або законодавчі пропозиції, але  вносяться вони до Верховної Ради лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи. Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада зобов'язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію.

Конституція України  суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи при перегляді Конституції та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України тільки Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.

Особа, яка має право  законодавчої ініціативи або представляє  орган, що має право законодавчої ініціативи, вносить на ім'я Верховної  Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи) у письмовій формі за своїм підписом. Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності їх розробки або прийняття, а також характеристику цілей, завдань і основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце в системі чинного законодавства, очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування. У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних чи інших витрат за рахунок державного або місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат.