Конституцiйні засади щодо структури, функцій та особливотей роботи парламентів України та Франції

Таким чином, структура  українського та французького парламентів  є досить схожими: у формування комітетів, фракцій, у виборному принципі і т.д. Відмінністю є наявність в Україні однієї палати, а у Франції – двох.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Основні форми діяльності  парламентів України та Франції

 

Зазначені у попередньому розділі риси парламенту України зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом у системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі, має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими об'єднаннями тощо. У нього досить широкі міжнародні зв'язки, які розширюються і збагачуються.

Найтіснішими і багатогранними є відносини парламенту з Президентом  і Кабінетом Міністрів. Це зумовлено  їх функціями і повноваженнями, передбаченими  Конституцією і законами, системою взаємних стримань і противаг та іншими обставинами. Конституцією України передбачена участь парламенту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом України.

Конституція України  закріплює основи взаємовідносин між  Верховною Радою України і гілками виконавчої та судової влади. Верховна Рада України призначає вибори Президента України (п. 7 ст. 85 Конституції), здійснює усунення його з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленої ст. 111 Конституції України. Президент України в свою чергу призначає позачергові вибори до Верховної Ради у строки, встановлені Конституцією України (п. 7 ст. 106); в окремих випадках припиняє повноваження парламенту (п. 8 ст. 106 Конституції України) [1].

Взаємодія між Верховною  Радою України і виконавчою владою проявляється в утворенні деяких державних органів. Наприклад, Верховна Рада надає згоду на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України (п. 12 ст. 85 Конституції), на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України голови Антимонопольного комітету України, голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлює недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з посади (п. 25 ст. 85 Конституції)[1].

Верховна Рада України  призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України, другу половину призначає Президент  України (п. 19 ст. 85; п. 12 ст. 106 Конституції).

Верховна Рада України, Президент України та з'їзд суддів України призначають по шість  суддів Конституційного Суду України (ст. 148 Конституції). Президент як глава  держави створює суди у визначеному  законом порядку (п. 23 ст. 106 Конституції). Перше призначення на посаду професійного судді терміном на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою безстрокове, в порядку, встановленому законом (ст. 128 Конституції)[1].

Президент України бере участь у законодавчому процесі: він має право законодавчої ініціативи (таке право належить також Кабінету Міністрів України (ст. 93 Конституції).

Правовою базою порядку  роботи Верховної Ради є Конституція  України, Регламент Верховної Ради України, інші закони. Парламент України - постійно діючий орган. Принципи функціонування парламенту України: законність (легітимність) діяльності парламенту, постійність і гласність роботи, колегіальність, ведення роботи державною мовою.

Принцип законності (легітимності) діяльності Верховної Ради випливає із самої природи розділу Конституції «Верховна Рада України», де визначені умови легітимності парламенту, його конкретні повноваження, основи взаємовідносин з іншими структурами державного механізму.

Принцип постійно діючого  органу означає, що парламент України  функціонує на постійній основі, а  не так, як було в радянський період, коли Верховна Рада збиралася двічі  на рік на кілька днів. Чинний український  парламент має право в будь-який час збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.

Принцип гласності діяльності парламенту України означає, що громадяни (виборці) повинні мати змогу спостерігати за роботою своїх парламентаріїв. У Конституції (частина перша  ст. 84) встановлено, що засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу парламенту. Згідно з Регламентом засідання Верховної Ради, інших органів парламенту є відкритими і гласними, за винятком, встановленим Регламентом. Гласність роботи Верховної Ради забезпечується згідно зі ст. 1.04 Регламенту шляхом трансляції її засідань по телебаченню і радіо, публікації стенографічного звіту засідань Верховної Ради, публікації її рішень у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України» та інших виданнях парламенту. Представники телебачення, радіо і преси можуть бути акредитовані на певний термін або на весь час сесії Верховної Ради. На засіданнях парламенту можуть бути присутні громадяни на визначених для них місцях і за попереднім записом, який веде Апарат Верховної Ради. Принцип гласності — один із визначальних конституційних принципів діяльності органів влади у правовій державі.

Принцип колегіальності роботи Верховної Ради України означає, що ні одне її рішення не може прийматися кимось одноособово. Конституція (частина друга ст. 84) встановлює: «Рішення Верховної Ради приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування», а в ст. 91 закріплено, що Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

Принцип ведення роботи парламенту державною мовою встановлений у  ст. 1.03 Регламенту: «Робота Верховної  Ради України ведеться державною  мовою». У разі, коли промовець не володіє державною мовою, він має право виступати Іншою мовою.

Основною функцією Національних зборів та Сенату, як і в Україні Верховної Ради, є законотворення. Але, ключовою особливістю законодавчого процесу у Франції є те, що значну роль у ньому відіграє уряд.

Повноваження парламенту у законодавчій сфері обмежені рядом правових приписів. В першу чергу статтею 34 Конституції, яка містить чіткий перелік сфер суспільного життя, які регулюються  законами.

Законами встановлюються норми, що торкаються:

• громадських прав та їх гарантій;
• громадянства;
• визначення злочинів, правопорушень та відповідальності за їхнє вчинення, кримінального судочинства; амністій;
• питань оподаткування та випуску грошей;
• виборчої системи до палат Парламенту та місцевих представницьких органів;
• націоналізації підприємств тощо.

Законами визначаються основні принципи національної оборони, освіти, режиму власності, трудового  права тощо. Зазначений перелік у 1996 році доповнено питаннями фінансування соціальної безпеки [29, c.114].

Всі інші сфери суспільного  життя регулюються за допомогою  постанов і, таким чином, віднесені  до юрисдикції Уряду.

Правом законодавчої ініціативи у парлементі наділені депутати та сенатори (фр. propositions de loi - законодавчі пропозиції) та Прем'єр-міністр (фр. projets de loi - законопроекти уряду). Конституція Франції виходить з рівності законодавчих ініціатив зазначених суб'єктів, але, як уже було зазначено, низка її положень містить перелік обмежень щодо парламентських текстів. Зокрема, сенатори та депутати не можуть вносити такі законодавчі пропозиції, що можуть спричинити зменшення державних коштів, створення чи збільшення державних витрат. Усі законодавчі ініціативи парламентарів (включно з поправками) проходять через обов'язкову стадію перевірки на предмет їх фінансової прийнятності, що здійснюється відповідними органами парламенту. Рішення парламентських інстанцій є остаточним і може оскаржуватись лише до Конституційної Ради вже після прийняття закону.

Прем'єр-міністр наділений  правом вносити зміни до запропонованих законопроектів у формі спеціального листа. Зазначена процедура базується на звичаї і не закріплена у жодному документі. Вона збереглась незважаючи на те, що Конституція надає уряду право вносити зміни до законопроектів. Між двома цими процедурами є різниця. Своїм листом прем'єр-міністр вносить прямі зміни до попередньо внесеного законопроекту, що змінює текст, який має бути взятий за основу на обговоренні парламентом. Відповідно до рішення Конституційної Ради від 29.12.1978 р. зміни, що вносяться спеціальним листом, є вираженням права законодавчої інціативи, яким наділений прем'єр-міністр, а не зміною, що вноситься урядом .

Обговорення законопроектів та законодавчих пропозицій у двох палатах відбувається однаково. Законодавча  ініціатива потрапляє на розгляд в один з шести комітетів. Якщо будь-який інший комітет вважає, що документ торкається сфери його компетенції, то він має право надати консультативний висновок з цього питання. Після обговорення у комітеті, документ вноситься до порядку денного однієї з палат, де проходить два читання. На практиці, уряд звичайно вносить законопроекти до Національних зборів, хоча законом допукається внесення їх спочатку в Сенат (за винятком бюджету та законопроектів про фінансування соціального забезпечення). Читання проходить у два етапи:  перший етап передбачає проведення загальнополітичної дискусії, в ході якої заслуховуються позиції уряду, комітетів та парламентарів, другий етап - детальне обговорення проекту і голосування по тексту в цілому.

Схвалений документ направляється до другої палати, де відбувається його обговорення. Конституція передбачає, що закон повинен бути прийнятим обома палатами в аналогічній редакції. З цією метою застосовується процедура відома під назвою "човник" - послідовне обговорення законопроекту і голосування в обох палатах, доки одна з палат не прийме без змін текст затверджений іншою палатою. З метою уникнення блокувань у законодавчому процесі, що траплялися за часів Третьої Республіки, передбачено можливість створення спеціальної узгоджувальної комісії. Якщо ж суперечності не вдалось погодити, то вирішальне слово належить Національним зборам. Прийнятий документ направляється на підпис Президенту республіки, який наділений правом протягом 15 днів повернути документ до парламенту для повторного обговорення. Президентське вето є малоефективним, оскільки для його подолання необхідна проста більшість голосів.

У ряді випадків перед  промульгацією закон повинен  розглядатися Конституційною Радою, але  обов'язковою ця стадія є лише для органічних законів. Починаючи з 1974 року парламентська опозиція отримала право звертатися до Конституційної Ради з проханням розглянути будь-який закон, що приймається парламентом. Тому, на практиці, цей орган часто розглядає різноманітні закони і скасовує рішення парламенту, що суперечать Конституції. Тим самим він виконує функцію важеля, що утримує діяльність більшості та уряду в межах Конституції.

У процесі законотворчої  діяльністі парламент може консультуватися  з Економічною та Соціальною Радою, яка є органом, що проводить різноманітні дослідження щодо основних економічних та соціальних питань. До складу Ради входять представники різноманітних асоціацій, профспілок, об'єднань підприємців тощо.

Уряд Франції користується значними можливостями для        проштовхування своїх законiв: згiдно з параграфом 3 статтi 44 Конституційного закону уряд може потребувати вiд Парламенту голосування  усього законопроекту в цiлому з тими поправками, якi прийнятнi для        уряду.

Пiд час читань у  Нацiональних зборах цю процедуру часто поєднують        з постановкою на голосування питання про довiру, тим самим гарантуючи проходження законопроекту.

Здатнiсть Парламенту пропонувати новi правовi норми у        фiнансових питаннях   є   обмеженою.  Згiдно зi  статтею 40,   розробленi  членами  Парламенту  законопроекти   або   поправки депутатiв,  якi  не обiймають урядових посад,  є неприйнятними, якщо наслiдком їхнього ухвалення було  б  скорочення  державних коштiв  або  створення  чи збiльшення числа об'єктiв витрачання коштiв з державного бюджету [27].

Вiдповiдно до статтi 45 Парламент повинен обговорювати рiчний бюджет в умовах надзвичайно жорсткого  розкладу, що робить неможливими будь-якi  відхилення від регламенту у цiй важливiй справi.

Накiнець зазначимо, що уряд має ще можливiсть клопотатися перед        Парламентом про делегування йому права (стаття 38) ухвалювати        законодавчi акти шляхом ордонансiв. Втiм, навiть  у  цих  межах  здатнiсть  Парламенту  обговорювати  й вносити змiни до законопроектiв, внесених урядом, залишається значною. I визначним є те, що виконавча влада має сильнi можливостi для проштовхування своїх законопроектiв через Парламент. Зi свого боку Парламент Франції спроможний звалити уряд. Такий стан можна резюмувати так: неможливо одночасно поставити уряд при владi i негайно позбавити його засобiв управлiння.

Таким чином, парламент Франції має не такий значний статус, як статус та повноваження Верховної Ради в Україні. Але він діє на демократичніших засадах, його діяльність більш гнучка та чіткіше визначена законодавством країни.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Повноваження парламентів  України та Франції

2.1. Функції і повноваження парламентів України та Франції

 

Верховна Рада є повноважною  за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (частина друга ст. 82 Конституції). Повноваження Верховної Ради припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання. Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Повноваження Верховної Ради не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців терміну повноважень Президента України (ст. 90 Конституції). У разі закінчення терміну повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану (частина четверта ст. 83 Конституції)[1].