Конституцiйні засади щодо структури, функцій та особливотей роботи парламентів України та Франції

У функціях і компетенції Верховної Ради України відображається її соціально-політична роль та місце у механізмі державної влади, у реалізації функцій держави. Функції Верховної Ради України — це основні напрями її діяльності в різних сферах суспільних відносин. Функції і компетенція Верховної Ради пов'язані зі специфікою її конституційно-правового статусу як парламенту змішаного типу.

Головними функціями  Верховної Ради є: представницька, законодавча, установча, функція парламентського  контролю. До парламентських функцій  належать також бюджетно-фінансова, функція міжпарламентських зв'язків та ін. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються головними серед її основних функцій. Класичну класифікацію функцій парламенту запропонував англійський державознавець У. Берджгот. До них він відносив: законотворчість, формування інших органів, політичне волевиявлення та контроль за урядом, представництво нації.

Представницька функція  Верховної Ради України. Ця функція  парламенту України покликана виражати волю народу — основу державної влади. Вона реалізується шляхом проведення періодичних вільних виборів, які спрямовані на виявлення інтересів різних соціальних груп. Мирний перехід державної влади від одних представників суспільства до інших відбувається на основі вільного волевиявлення виборців. Це означає, що серед усіх державних інститутів парламент виступає як орган загальнонародного представництва. Представництво як спосіб діяльності парламенту України виражається насамперед в обов'язку народних депутатів підтримувати тісні зв'язки з виборцями. Представницька функція Верховної Ради проявляється і в тому, що в законах, які приймаються, знаходить вираження суспільний інтерес. У роботі парламенту відображаються найбільш актуальні питання життєдіяльності держави, суспільства, людини. У цьому аспекті представницька роль парламенту має важливе значення для становлення громадянського суспільства, втілення принципів демократії та правової держави, забезпечення прав людини.

Законодавча функція  Верховної Ради є найважливішою  і найбільш об'ємною за значенням і змістом. В її межах формується правова система Української держави, забезпечується правове регулювання відносин, що виникають у суспільстві і потребують законодавчого регулювання. Зміст законодавчої діяльності Верховної Ради полягає в підготовці і прийнятті законів. Законодавча функція спрямована на встановлення надійного правопорядку. Вона спрямована на ділове співробітництво парламенту з іншими гілками влади у нормотвор-чій діяльності, що гарантує стабільність у країні, формування правової основи, подальший розвиток держави і суспільства.

Законодавча функція  Верховної Ради — найважливіший  напрям її діяльності. Верховна Рада України  в межах своєї компетенції  приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання. При цьому вона не має права втручатися до сфери компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада за допомогою закону надає своєму рішенню найвищої юридичної сили, визначаючи тим самим і правову базу організації і діяльності органів виконавчої та судової влади. Право парламенту приймати закони визначає особливе місце Верховної Ради в системі державного механізму України [14, c.65].

Навідміну від України Парламент Франції не має законодавчого суверенiтету. У статтi  34 Конституцiї Франції перелiчені питання, щодо яких парламент ухвалює законодавчi акти [2]. Але у деяких  галузях вiн затверджує правовi норми, в той час як в iнших вiн лише запроваджує загальнi принципи. Щодо решти питань, то стаття 37 надає виконавчiй владi Франції законодавче повноваження видавати декрети. Отже, оскiльки  застосування  ухвалених парламентом законiв залежить вiд затвердження урядом декретiв, то уряд має можливiсть блокувати або, i це буває частiше, затримати виконання законiв Парламенту, принаймнi тодi, коли йдеться про   другоряднi питання.

Правовими нормами Франції  передбачено декілька особливих  механізмів прийняття законів. Перш за все, існує різниця між законодавчою процедурою прийняття звичайних та органічних законів, законів про фінансування соціального забезпечення та бюджету.  Крім того, передбачено:

- спрощену процедуру, яка передбачає голосування по тексту в цілому без попереднього обговорення (дозволяються лише п'ятихвилинні виступи від фракцій). Застосовується вона, наприклад, для ратифікації міжнародних конвенцій, юридична природа яких не передбачає можливості їх зміни;

- процедуру "блокованого голосування", коли уряд просить відповідну палату провести єдине голосування по всьому тексту або його частині з прийняттям поправок, які визначені урядом;

- прийняття закону під відповідальність уряду. Прем'єр-міністр оголошує Національним зборам про те, що уряд бере на себе відповідальність за голосування по тексту документу. Такий текст вважається прийнятим, якщо протягом наступних двадцяти чотирьох годин не буде внесено та прийнято більшістю голосів членів Національних зборів вотум недовіри до уряду. Рішення про прийняття тексту стосується лише конкретного читання і не означає, що припиняється процедура "човника". Іноді уряду доводиться застосовувати цю процедуду декілька разів (у кожному читанні).

Статистичні дані свідчать, що, якщо співвіднести внесені ініціативи з прийнятими, то кількість законів, що приймаються по законопроектах значно більша, ніж кількість законів, що приймаються по законодавчих пропозиціях. Крім того, уряд ініціює у п'ять разів більше законопроектів, ніж парламентарі. Це є причиною численних дискусій з приводу ефективності діяльності парламенту Франції.

Головним змістом законодавчої функції Верховної Ради є прийняття  законів. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання в Україні становлять екологічні, соціальні, культурні та економічні питання; засади використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади регулювання демографічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація  і діяльність органів державної  влади та місцевого самоврядування, зокрема засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів і референдумів; організація і порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, правосуддя; статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, органів і установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури. Також лише законами визначаються: територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації. Традиційними є також законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них [13, c.111].

Крім того, виключно законами встановлюються: Державний бюджет і  бюджетна система України; система  оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та ін. Законами також встановлюються: порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим, відмінний від загального; оголошується амністія (ст. 92 Конституції).

Однією з головних функцій Верховної Ради є установча  функція. Пріоритетними напрямами діяльності парламенту щодо здійснення цієї функції є формування або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних парламентських структур; призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади, сприяння формуванню органів місцевого самоврядування.

Таким чином, основними  напрямами діяльності Верховної  Ради у здійсненні установчої функції  є: участь у формуванні органів виконавчої влади; формування органів судової  влади; створення парламентських структур; участь у формуванні інших органів державної влади; вирішення питань територіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування.

Аналіз ст. 92 Конституції  України, яка містить перелік  питань, що належать до повноважень Верховної Ради України та визначаються чи встановлюються виключно законами України, дає підстави стверджувати, що парламент України за зазначеною класифікацією належить до парламентів з абсолютно визначеною, тобто обмеженою компетенцією.

Компетенція Верховної Ради України встановлюється Конституцією та законами України. Конституція визначає компетенцію Верховної Ради України шляхом закріплення повноважень парламенту (ст. 85), а також кола відносин, які регулюються виключно законами України (ст. 92) [1].

Особливість компетенції  Верховної Ради виявляється у  тому, що Верховна Рада встановлює як свою власну компетенцію, так і компетенцію  інших державних органів, закріплюючи  її в Конституції України і  законах. Значний обсяг повноважень  Верховної Ради України, різноманітність сфер життя держави, на які поширюється компетенція парламенту України, викликає потребу в її класифікації.

У сфері державного будівництва  до повноважень Верховної Ради належить:

- прийняття Конституції України, внесення змін до неї;

- призначення всеукраїнського референдуму з питання про зміну території України;

- визначення правового режиму державного кордону;

- визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

- визначення засад регулювання демографічних та міграційних процесів, територіального устрою України, місцевого самоврядування, статусу столиці України, спеціального статусу інших міст;

- встановлення порядку використання і захисту державних символів, державних нагород, встановлення державних свят та ін. (пункти 1, 2, 5 ст. 85; пункти 10, 13, 15, 16 частини першої ст. 92; пункти 4, 5, 7 частини другої ст. 92 Конституції)[1].

Як бачимо, перелік  дещо відрізняється від французького.

У сфері формування державних  органів і контролю за їх діяльністю до компетенції Верховної Ради належить:

- призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад у випадках, передбачених Конституцією;

- призначення на посади та звільнення з посад голови та інших членів Рахункової палати;

- призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

- дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункти 15, 16, 17, 28 ст. 85 Конституції України).

У цій сфері Верховна Рада також визначає: організацію  і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової  експертизи, організацію і діяльність прокуратури, органів дізнання і установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури (пункти 12 і 14 частини другої ст. 92 Конституції)[1].

У сфері зовнішньої політики, оборони і державної безпеки  Верховна Рада:

-  визначає засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

- основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

- надає у встановлений термін згоду на обов'язковість міжнародних договорів України;

- затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює контроль за їх використанням (пункти 9, 17 частини першої ст. 92; пункти 14, 32 ст. 85 Конституції).

У сфері охорони прав і свобод людини і громадянина  та встановлення їх правового статусу  Верховна Рада визначає:

- права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина; громадянство;

- правосуб'єктність громадян; статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин;

- основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення;