Конституцiйні засади щодо структури, функцій та особливотей роботи парламентів України та Франції

- засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки та ін.

Тут повноваження парламентів  обох країн однакові.

Верховна Рада визначає засади створення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації (ст. 92 Конституції)[1].

В економічній сфері  до повноважень Верховної Ради належить:

- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; визначення правового режиму власності;

- встановлення Державного бюджету і бюджетної системи України; системи оподаткування, податків і зборів;

- засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

- статусу національної валюти, а також статусу іноземних валют на території України; порядку випуску та обігу державних цінних паперів, їх видів і типів та ін.

Через повноваження Верховна Рада реалізує свої основні функції  як парламент України.

Французький парламент  має свої особливості щодо сфер здійснення повноважень.

Так, у сфері зовнішньої політики, оборони і безпеки Парламент дає дозвіл на оголошення війни (ст. 35 Конституцій), на продовження облогового положення зверху 12-денного терміну (ч. 2 ст. 36) і на ратифікацію або схвалення певних  категорій міжнародних договорів — мирних договорів, торгових угод, договорів або угод, що відносяться до міжнародних організацій, договорів, що обтяжують державні фінанси, договорів, що змінюють законоположення про статус осіб, а також договорів, що обтяжують державні фінанси, договорів, що змінюють законоположення про  статус осіб, а також договорів, що передбачають поступку, обмін або приєднання території з відома зацікавленого населення (ст. 53)[4].

У судової сфері Парламент, як і Верховна Рада, володіє правом амністії. Він також створює судові органи для розгляду звинувачень вищих  посадових осіб — Високий суд правосуддя і Суд правосуддя республіки і може, як наголошувалося, зрадити Президента Високому суду правосуддя по звинуваченню в державній зраді.

Слід визнати, що парламент Франції не має визначального впливу на бюджет. Це зумовлено загальними особливостями побудови державної влади у Франції.

Парламентський контроль над видатками різних відомств здійснюють спеціальні працівники фінансових комітетів  обох палат. Вони наділені правом розслідувати діяльність різних відомств виконавчої гілки влади, перевіряти всі документи і відвідувати відповідні організації.

У лютому 1999 року було запроваджено оновлену структуру для посилення  парламентського контролю за використанням  державних коштів та ефективністю державних  витрат. На базі іноземного досвіду (зокрема, Національної аудиторської служби парламенту Великобританії, створеної у 1983 році) було сформовано Агенство з оцінки і контролю, яке займається ревізійною діяльністю (оцінює результати бюджетної політики кожного року). Висновки Агентства публікуються протягом року і складають основу фінансового законопроекту.

Крім того, відповідно до Конституції у Франції діє  Рахункова палата, яка сприяє парламенту та уряду здійснювати контроль за виконанням бюджету.

Сама процедура прийняття бюджету парламентом дещо відрізняється від проходження звичайного закону. Уряд представляє бюджет не пізніше першого вівторка жовтня. Протягом сімдесят діб парламент повинен прийняти закон (передбачено сорок днів для першого читання в Національних зборах та п'ятнадцять - для Сенату, залишок - для розгляду по терміновій процедурі). Якщо закон не прийнято, то уряд може ввести його в дію своїм ордонансом.

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Повноваження парламентів  України та Франції по відношенню до інших органів влади

 

В Україні роль парламенту у формуванні органів виконавчої влади за чинною Конституцією істотно змінилася. Але він не відсторонений від цього напряму державотворчого процесу. Верховна Рада, зокрема, вирішує питання про надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра, може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, яка має наслідком відставку Кабінету Міністрів (статті 87, 115 Конституції), розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України голови Антимонопольного комітету, голови Фонду державного майна, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Здійснення контролю займає важливе місце в діяльності будь-якого парламенту. Обсяг повноважень парламенту конкретної держави, у тому числі України, в галузі контролю залежить насамперед від ряду чинників: державний устрій; політичний режим; форма правління; історичні умови; традиції, які склалися в політико-правовій сфері.

Верховна Рада України, будучи органом, в якому представлені різнобічні соціальні і територіальні  інтереси, працюючи, як правило, гласно, відкрито, на виду у виборців, перебуваючи  у постійному і тісному (порівняно  з іншими центральними органами державної влади) контакті з громадянами завдяки роботі народних депутатів України у виборчих округах, формуючи деякі інші державні органи, приймаючи Державний бюджет України, має суттєві контрольні права. Ця функція реалізується парламентом кожної країни там, де він є.

Сутність цієї функції  проявляється в тому, що в умовах демократично організованої системи  поділу влади народові належить право  контролювати діяльність усіх владних  структур, яким він передав владні повноваження. За межами контролю не повинно бути ні одне державне утворення, в тому числі парламенти. Реалізуючи від імені народу вищу форму контролю (парламентський контроль), вони самі контролюються народом через різні інститути прямої демократії (вибори, референдуми).

Основними напрямами  контрольної діяльності Верховної Ради є: контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до Президента України; запит народного депутата України на сесії Верховної Ради; парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури; здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії [12, c.97].

Одним з пріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Це зумовлено функціями  і повноваженнями Кабінету Міністрів  як найвищого органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд і заслуховування звітів про його діяльність. Одними з найважливіших напрямів діяльності Верховної Ради щодо здійснення парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль, контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 98 Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101).

Важливою формою парламентського  контролю за станом справ у державі, в окремих сферах суспільного життя є запити - парламентські і депутатські. Зокрема, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу парламенту. Народний депутат має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів, до керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій на території України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86 Конституції)[1].

Розглянемо тепер, якими є повноваження парламенту Франції щодо інших органів  влади.

Так, своїм щорiчним  фiнансовим  законопроектом парламент   санкцiонує створення  i  скасування  державних  посад. Однак парламент  Франції нiколи не втручається у призначання державних службовцiв.    Єдиний виняток складають декiлька  конституцiйних  i  незалежних регулятивних органiв.  Голова кожної  з  палат  призначає,  наприклад, членiв Конституцiйної ради (стаття 56 конституцiйного закону),  "Вищої ради  правосуддя"  (яка  призначає   суддiв)   або   Ради   з   питань грошово-кредитної полiтики [29, c.51].

Контроль над бюджетом є також важливою функцiєю парламенту Франції. Ця функцiя є дуже давньою, досить згадати статтю 14        Декларацiї прав людини вiд 1789  року:  "Усi  громадяни мають право    безпосередньо або через своїх представникiв пересвiдчуватися у  необхiдностi  оподаткування,  санкцiонувати податки, постiйно контролювати використання коштiв… "[4].

Контроль над бюджетом має конкретний характер. Парламентський контроль над видатками рiзних вiдомств здiйснюють спецiальнi   працiвники  фiнансових комiтетiв обох палат. З цiєю метою спецiальнi працiвники мають повноваження, дуже подiбнi до тих, що має керiвник комiтету з розслiдування:  право розслiдувати  дiяльнiсть  рiзних  вiдомств  виконавчої  гiлки влади, перевiряти  всi  документи  i  вiдвiдувати вiдповiднi органiзацiї.  На додачу,  вони надсилають кожному вiдомству вичерпний перелiк питань до щорiчних дебатiв про бюджет.

Контроль над державними пiдприємствами є частиною        бюджетного аналiзу, який щорічно проводить парламент. Згiдно iз конституцiйним законом Головне ревiзiйне управлiння (Cour des comptes) допомагає парламентовi у  наглядi за виконанням фiнансових законiв. Головне ревiзiйне управлiння, яке складається iз 200 чиновникiв,  щорiчно  публiкує доповiдь про виконання рiчного бюджету, та один або декiлька звiтiв, де наголошується на тому,  що саме Управлiння  вважає  хибним  в        управлiннi  державними програмами або державними пiдприємствами i витрачаннi державних коштiв.  Окрiм цих доповiдей,  фiнансовi комiтети  парламенту  можуть потребувати вiд Головного ревiзiйного управлiння проведення спецiальних розслiдувань.

Усi цi розслiдування:

- сприяють полiпшенню якостi доповiдей у парламентi з приводу рiчного фiнансового законопроекту;

- можуть спонукати спецiального працiвника запропонувати           урiзати або скоротити кошти на програму або навпаки, вказати на    необхiднiсть   збiльшення   цих   коштiв   (згiдно з Конституцiєю,  парламент  не  має   можливостей   самостiйно пропонувати збiльшення державних видаткiв);

-  можуть, хоча і нечасто, призвести до вимоги притягти до "Суду з питань бюджетної та фiнансової дисциплiни" того чи iншого чиновника.

Голови обох палат подiляють це повноваження разом з прем'єр-мiнiстром  i Головним ревiзiйним управлiнням.

Але ж слiд визнати, що парламентський контроль над бюджетом у Францiї не є таким,  яким мав би бути. Це справдi дуже  нудна й специфiчна робота, яка не здатна призвести до iстотних змiн у наступному  бюджетному  законопроектi у зв'язку iз великими повноваженнями, якi за конституцiєю має уряд, що користується ними для проштовхування  фiнансового законопроекту через парламент.

Багато політиків зазначає, що Францiя є,  ймовiрно,  тiєю  країною,  де  контрольнi  або  слiдчi комiтети  мають  найменший вплив.  У першу чергу,  Нацiональнi  збори  можуть  створювати  не  бiльше шести постiйних комiсiй,  наслiдком чого є їхнє перетворення на Мiнi-збори, до складу яких входять,  в середньому, бiля 100 членiв. Єдиною можливiстю для депутатiв  є  створення  тимчасових  слiдчих i контрольних комiтетiв, термiн iснування яких обмежений шiстьма мiсяцями [29, c.61]. 

В  цих  комiтетах, якi   створюються   на  основi  пропорцiйного  представництва  рiзних партiйних груп,  фактично домiнує бiльшiсть,  яка, за звичай, отримує ключовi   пости   голови   i   представника  комiтету,  а  тому  може опрацьовувати доповiдь комiтету у потрiбному їй напрямку,  в той  час як  меншiсть  не  має можливостi викласти вiдмiннi погляди в окремому матерiалi. 

Треба також зауважити, що робота цих комiтетiв вiдбувається таємно, i вони можуть приймати рiшення  про  неопублiкування  своїх  доповiдей. Крiм  того,  вони  можуть не створюватись (або повиннi припиняти свою дiяльнiсть),  коли  у  тiй  же  самiй   справi   провадиться   судове розслiдування. 

Як випливає з усiх  цих обмежень, слiдчi й контрольнi комiтети  вiдiграють  у  Францiї  незначну  роль.  Тiльки сенатськi комiтети 60-х рокiв (у перiод, коли сенат протистояв де Голлю) дiйсно виконували функцiї контролю i розслiдування так, як цього можна було очiкувати вiд парламенту.

Обидві палати парламенту Фрканції наділені також рядом кадрових повноважень: вони формують Конституційну раду (Президенти палат призначають по 3 члени), Вищу раду правосуддя (орган, що призначає суддів; судять Президента республіки, якщо той звинувачується у зраді),  Суд республіки (до юрисдикції якого належать справи про злочини та проступки міністрів, що вчиняються під час виконання ними своїх службових обов'язків), Раду з питань грошово-кредитної політики тощо.

Таким чином, повноваження парламентів щодо інших органів  влади в основному схожі.