Теорії сутності юридичної особи

      Таким чином, як можна побачити із вищевикладеного, розвиток і подальше вдосконалення настільки складного й важливого інституту, як юридична особа, навряд чи можливе було б без його серйозних наукових досліджень, які велись на протязі всієї історії його існування і продовжуються сьогодні в юридичній науці. Існування в сучасних умовах множини різноманітних наукових доктрин про сутність юридичної особи і її організаційно-правових форм свідчить про велику складність цього правового явища, а також про актуальність подальших теоретичних розробок і наукових концепцій в цій сфері, особливо в період формування і становлення цивільно-правового законодавства. Однак при цьому слід враховувати, що „шлях до розкриття сутності юридичної особи повинен бути диференційованим в залежності від того, про яку організаційно-правову форму і навіть про яку юридичну особу йде мова” ¹.

1.2 Ознаки юридичної  особи

Суб’єктами цивільних правовідносин  поряд з громадянами є також  юридичні особи. Хоча юридичні особи, це не громадяни, але в їх створенні та функціонування беруть участь фізичні особи. Об’єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до об’єднання, передає йому частину прав і обов’язків, в результаті чого об’єднання, яке бере на себе ці права і обов’язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи недостатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість у створенні юридичної особи. Ще активнішу участь держава бере у створенні державних юридичних осіб. Вони створюються з метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна. Зрозуміло, що держава, в особі її вищих органів влади і управління, не може управляти всіма належними їй цінностями. Закріплюючи майно за окремими державними підприємствами, установами та організаціями, держава, як власник, дозволяє їм управляти цим майном, розпоряджатися правовим капіталом, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надає статус суб’єктів цивільного права. Інститут юридичної особи вводиться для того, щоб його норми закріпили організаційно-структурну, майнову і функціональну єдність будь-якого суб’єкта права, встановили межі правосуб’єктності, форми і порядок її здійснення, порядок виникнення реорганізації і ліквідації, а також цілу низку інших питань.

Чинний Цивільний кодекс не дає  визначення поняття „юридична особа”. Натомість він містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що „юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем на суді ”.

       Таким чином, ми маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне управління;

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність, тобто здатна набувати

і реалізовувати цивільні права  та обов’язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи таких як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов’язаннями. Для аналізу поняття „юридична особа” повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичні особи від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних філій і представництв, які не є суб’єктами цивільного права.

    Зупинюся на наведених ознаках детальніше:

1. Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації.

   Юридична особа – це не окремий громадянин, а колективне управління, певним чином організований колектив людей. Принципи формування цього колективу можуть бути різноманітними: укладання трудових договорів робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне обє’днання громадян на основі членства в кооперативи тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією. Організаційна єдність полягає у визначені цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури компетенції органів, порядку їх функціонування тощо. Організаційна єдність закріплюється в статуті юридичної особи, її установчих документах або в акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обов’язковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю. Крім того, стосовно окремих видів юридичних осіб закон передбачає обов’язкові правила щодо організації їх органів управління. Це є норми, які визначають обов’язковість організаційної єдності цих видів юридичних осіб, встановлюючи для них два рівні органів управління. Перший – вищий орган управління (загальні збори учасників товариства) і другий – виконавчий. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

2. Майнова самостійність юридичної особи.

Майнова самостійність юридичної  особи припускає наявність у  юридичній особі майна, відокремленого по-перше, від майна замовників цієї особи; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно територіальної одиниці; по–третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоящих органів. Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні прояви. Так майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права повного господарського відомства. Згідно із Законом „Про власність” „здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства” ¹. Для державних установ як некомерційних організацій, що фінансуються із державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається вужчим правом оперативного управління. Що стосується інших видів юридичних осіб (приватні підприємства, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, господарські об’єднання тощо), то їх майнова відокремленість виражається у праві власності. Водночас майно юридичної особи може не обмежуватись тільки майновими об’єктами, а полягати ще й у наявності зобов’язальних майнових прав. Крім цього деякі юридичні особи не мають майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їх майно складається з грошових внесків на банківських рахунках, а зайняті ними приміщення – знаходяться у володінні на умовах договору оренди.

3. Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб’єктності) або здатності брати участь у цивільному обігу від свого імені. Юридична особа від власного імені самостійно розпоряджається своїм майном, набуває цивільних прав та обов’язків (зокрема укладає договори, вступає у зобов’язання) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженням самостійності правосуб’єктності юридичної особи. Забезпеченню індивідуалізації юридичної особи, можливості її участі у цивільному обігу слугує найменування юридичної особи, яке дозволяє відразу визначити особливі ознаки організації – є вона підприємницькою, комерційною або непідприємницькою, на яких засадах ґрунтується її відповідальність перед контрагентами за договорами тощо.

     Крім, того, найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності, а якщо юридична особа є підприємницьким товариством - може мати комерційне (фірмове) найменування, яке має бути зареєстроване в порядку, встановленому законом. Юридична особа може мати крім повного скорочене найменування.

4) Результатом майнової відокремленості  юридичної особи та її участі  від свого імені у цивільному  обігу є визнання за нею  здатності відповідати за взятими на себе зобов’язаннями. Зокрема ст. 96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном. Зазначена відповідальність застосовується залежно від того, до яких видів і фондів належить це майно: є воно основними чи оборотними фондами. Не залежить це від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах чи грошових коштах тощо.

Слід зазначити, що застосування принципу самостійної майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості. Зокрема він  не поширюється на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства. Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації, схвалені у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такі повноваження.

     Відповідальність юридичною особою публічного права (наприклад, установи), що фінансується державою, обмежується коштами , які знаходяться у її оперативному управлінні.

5. Державна реєстрація є основною структурно-організаційною ознакою юридичної особи, оскільки вона пов’язана з вчиненням дії, результатом яких є визнання за утворенням статусу юридичної особи. Відповідно до ст.87 ЦК юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. „Державна реєстрація юридичною особи – це вчинення органом виконавчої влади дій юридичного характеру, які полягають у внесенні до Державного реєстру відомостей про створення, реорганізацію та ліквідацію юридичних осіб, а також інших відомостей про юридичні особи, передбачених чинним законодавством, та видача свідоцтва про державну реєстрацію, яке підтверджує факт внесення відповідних відомостей.”¹

6. Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як здатність її бути позивачем або відповідачем у суді. Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядають її як більш загальну властивість – можливість бути самостійним учасником цивільного обігу. Однак слушним видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб’єктності юридичної особи, оскільки в цьому разі йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту цивільних прав останньої. Розглянуті ознаки тісно пов’язані між собою. Наявність відокремленого майна – матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи, остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність – необхідна передумова реалізації юридичною особою наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обов’язків. Адже без такої відповідальності ці права і обов’язки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності і полягає практичне значення взяття і виконання обов’язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак - конституювання юридичної особи.

     У цивілістичній літературі час від часу постає питання щодо того, яка із цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи. Однак, ці суперечки мають головним чином теоретичну справедливість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими. Інша справа, що при законодавчому визначенні юридичної особи головне значення надавалося організаційній єдності соціального утворення. Зокрема, як юридична особа розглядалась саме організація як така, безвідносно навіть до її майнової відокремленості. Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне.

Слід зазначити, що такий підхід (вольове визначення того, що є юридичною особою) має місце і нині, хоча й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариство з обмеженою відповідальністю з усіх ознак юридичних осіб яскраво виражені дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у розгляді судових прав як позивач і відповідач.

РОЗДІЛ 2. Правосуб’єктність  юридичних осіб

2.1 Правоздатність  юридичної особи

Цивільна правосуб’єктність юридичної  особи, тобто здатність бути суб’єктом  цивільних відносин складається  з цивільної правоздатності та цивільної  дієздатності цієї особи.

     Цивільна правоздатність юридичної особи – це її здатність мати цивільні права і обов’язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про припинення її діяльності. „Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки, як фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині.”¹

     Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалась радянським цивільним законодавством, з’явився принцип універсальної правоздатності, що є відображенням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного. Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розширилась не тільки за рахунок надання їй ознак універсальності, а й завдяки зміні підходу до вирішення питань стосовно того, які права може мати особа. Якщо раніше традиційно наголошувалась на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені її особисті немайнові права. Обсяг цивільної правоздатності юридичної особи визначається її засновницькими документами. Комерційні організації, якщо в їх засновницьких документах не міститься вичерпного переліку видів діяльності, котру вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не заборонено законом. Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь які угоди. Водночас обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним. Якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів діяльності – вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними. Обмеження цивільної правоздатності юридичної особи може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.

       Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило (ч. 3 ст. 91 ЦК), відповідно до якого здійснення нею окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поширюється на підприємницькі та непідприємницькі організації. У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов’язки. До них належать право на найменування, недоторканість ділової репутації, таємницю кореспонденції та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної  особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК. Закон вимагає, щоб кожна юридична особа мала своє найменування, яке індивідуалізує відокремлює цю юридичну особу від інших. Виправдана вимога закону про те, що до складу найменування повинна входити вказівка на його організаційно-правову форму. Це дозволяє відразу визначити основні ознаки організації — чи є вона підприємницькою, комерційною або непідприємницькою, на чому базується її відповідальність. Із моменту реєстрації підприємницької організації у неї виникає право на фірмове найменування, яке вона вправі використовувати у реквізитах власних бланків, штампів, в рекламі, упаковці, при укладені угод і будь-яким іншим способом. Фірмове найменування як засіб індивідуалізації його власника є об’єктом виключного права і може бути використане тільки за згодою носія цього права. Використання найменування іншої юридичної особи, як і інших засобів її індивідуалізації, можливе лише за згодою такої особи й у випадках, передбачених законом. У випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості.