Теорії сутності юридичної особи

                                           Прикарпатський інститут ЛьвДУВС

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота на тему:

Теорії сутності юридичної особи

 

 

 

                                                                                                               Виконав студент групи ПР-22

                                                                                                                    Остапович Святослав

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Івано-Франківськ 2010»

План

Вступ .

Розділ 1. Поняття юридичної  особи 

1.1 Теорії юридичної особи .

1.2 Ознаки юридичної особи .

Розділ2. Правосуб’єктність юридичних осіб .

2.1 Правоздатність юридичної особи .

2.2 Дієздатність юридичної особи

2.3 Межі здійснення правосуб’єктності  юридичними особами 

України за кордоном .

Розділ 3. Класифікація юридичних  осіб .

3.1 Комерційні юридичні особи

3.2 Некомерційні юридичні особи

3.3 Інші критерії класифікації .

Висновок 

Список використаних джерел .

 

 

 

 

 

 

 

 

вступ

На сьогоднішній день сучасну ринкову  економіку не можливо уявити собі без категорії юридичної особи і досить широкого спектра організаційно-правових форм суб’єктів цивільного обігу. Поява цих правових інститутів багато в чому обумовлена тими ж причинами, що й виникнення і генезис права, а зокрема ускладненням соціальної організації суспільства, розвитком економічних, а в подальшому і ринкових відносин і, як наслідок цього змінами суспільної свідомості. На визначеному етапі суспільного розвитку правове регулювання відносин за участю одних тільки фізичних осіб як єдиних суб’єктів цивільного обігу виявляється недостатнім для суспільних і економічних відносин, які розвиваються дуже швидкими темпами.

     Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві обумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств і об’єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів по реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як суб’єкта цивільних прав та обов’язків. Ця обставина й обумовлена виникненням в цивільному обігу такого феномену. Як юридична особа, яка в свою чергу здобула статус суб’єкта права. Саме тому закономірним етапом розвитку правової доктрини являється звернення багатьох вчених-цивілістів до проблеми розробки і обґрунтування теорій сутності юридичних осіб. На сьогодні не існує усталеної точки зору щодо виникнення поняття юридичної особи, хоча теорій розроблено досить таки багато. Це, зокрема: теорія фікції, персоніфікованої цілі, органічна теорія, реалістична, теорія колективу, держави, директора. Головне питання, яке є дискусійним уже понад 150 років, полягає у тому, хто є носієм властивостей юридичної особистості.

     Поняття юридичної особи у новому ЦК України визначає ст. 80, відповідно до якої юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді. У цій статті наведено перелік ознак, притаманних юридичній особі. Однак аналіз природи юридичної особи та законодавства, яке регулює порядок створення, функціонування і припинення юридичних осіб, дозволяє виділити низку ознак юридичної особи, які не знайшли належного відображення у ЦК.

Категорія юридичної особи доволі чітко визначає межі прав і відповідальності будь-якої організації, забезпечує іншим  організаціям при встановленні з  нею господарських контрактів упевненість  в тому, що вона має необхідний для цього мінімум правосуб’єктності.

 

 

РОЗДІЛ 1. Поняття  юридичної особи

1.1 Теорії юридичної  особи

Сучасну ринкову економіку не можливо уявити собі без категорії юридичної особи. Враховуючи той факт, що за станом розвитку поняття „юридична особа” в юридичній літературі, втілення його в законодавстві і, в кінцевому результаті, в підприємницькій і виробничій діяльності визначають ступінь розвитку самого суспільства, вивчення питання про сутність юридичної особи в сучасних умовах, а також тих організаційно-правових форм, в яких існують їх різні види, являється актуальним на сучасному етапі розвитку цивільного законодавства і неможливе без вивчення історії розвитку поглядів на цю категорію в цивілістичній науці.

     Так, уже в І-ІІ ст.ст. до. н.е. римські юристи намагались пояснити ідею існування організацій (союзів), вододіючих нероздільним, відособленим майном, виступаючих в цивільному обороті від власного імені, існування яких не залежить від змін в складі їх учасників, тобто в даному випадку мова іде про освітянські союзи, які володіють цивільною правоздатністю нарівні з фізичними особами. Проте, саме поняття „юридична особа” було невідоме римському праву. Римські юристи лише зробили спробу розширити коло суб’єктів приватного права за рахунок особливих об’єднань, союзів громадян, не вникаючи в сутність цього правового явища. Перші фундаментальні теоретичні розробки, присвячені проблемі сутності юридичної особи, були зроблені в епоху феодалізму, на межі XII-XIII ст.ст. В той час юридична особа розглядалась як породження правопорядку, тобто як деяка юридична фікція, штучно сконструйована і придумана законодавцем. Ці вчення отримали назву теорії фікції (або фікційні теорії). Основоположником такого підходу вважають папу Іннокентія IV, який в 1245р. на Ліонському соборі заявив, що корпорація існує лише в людській уяві, що це фікція (persona ficta), придумана розумом. Корпорація позбавлена волі, лише її члени, живі люди, мають волю і діють. Слід відмітити, що в той час вплив церкви на юриспруденцію був досить істотним, і в зв’язку з цим уже в епоху постглосаторів терміном persona ficta почали називати всі корпорацій і заклади.

      Наступний бурхливий розвиток економічних відносин дає сильний поштовх розвитку вчень про юридичні особи в середині – кінці XIX ст. Наукове обґрунтування теорії фікції дає засновник впливової „історичної школи” права Ф. К. фон Савіньї. Його концепція зводиться до того, що властивостями суб’єкта права в дійсності володіє тільки людина, поте законодавець в практичних цілях визнає за юридичними особами властивості людської особистості, реалізує їх. Тим самим законодавець, звертаючись до юридичної фікції, створює видуманий суб’єкт права, який існує лише в якості абстрактного поняття. В якості подібного фіктивного утворення розглядав юридичну особу і Г. Шернешевич, який, в свою чергу, вважав юридичні фікції не вдаваними поняттями, а науковими прийомами пізнання, а юридичну особу – „штучним суб’єктом” обігу, створеним для досягнення визначеної цілі.

      Таким чином, не дивлячись на деякі внутрішні протиріччя фікційної теорії, вона в свій час зробила істотний вплив на законодавство і судову практику багатьох країн. Було б неправильним і антиісторичним також твердження того, що вона не має ні краплини істини. „З практичної точки зору саме фікційній теорії ми зобов’язані появленням колективної особи як суб’єкта права, а також обґрунтуванню чіткої межі між індивідуальними правами членів і правами цілого. Крім того, саме за допомогою цієї концепції було обґрунтовано введення дозвільного порядку виникнення юридичних осіб лише за рішенням органів влади. До того ж, виходячи з того, що юридична особа як така не мала волі, вона не визнавалась суб’єктом кримінальної відповідальності”. Поряд з теорією фікції існували і інші теорії. Представники деяких із них розвивали і доповнювали вищезгадану доктрину, інші ж, навпаки додержувались протилежних поглядів про сутність юридичної особи. В зв’язку з цим в науковій літературі одні вчені розглядають всі теорії як варіанти розвитку теорії фікції, а інші вважають, що розробляли свої погляди всупереч цій теорії , хоча в дійсності далеко не повністю звільнилися від її впливу. Подальший розвиток фікційної теорії можна побачити в теорії цільового майна (або теорії ”персоніфікованої цілі”), запропонованої А. фон Брінцем. В своїх поглядах він звертає увагу на ціль, для досягнення якої створена і існує кожна юридична особа. Оскільки ціллю інституту юридичної особи являється лише управління майном, то і юридична особа є не що інше, як сама ця персоніфікована ціль. Однак, взявши одну із рис, одну із ознак, які характеризують юридичну особу, Брінц абсолютизував її і створив неправильну, метафізичну конструкцію. В решті решт, спочатку заперечуючи фікційну теорію, він із свого цільового майна створив іншу фікцію. У французькій літературі досить близькі по суті погляди висловлював М.Планіоль, який вважав, що юридична особа – це колективне майно, яке в якості суб’єкта права являється юридичною фікцією, створеною для спрощеного його використання. І знову ми зустрічаємось із фікцією, яка просто прийняла нову форму. Дещо інакший варіант розвитку теорії фікції був запропонований Р. фон Іерінгом. Згідно висунутої ним „теорії інтересу” права і обов’язки юридичної особи в дійсності належать тим реальним фізичним особам, які фактично використовують спільне майно і отримують від нього вигоду. Їх спільний інтерес і реалізує юридичну особу. Раціональна зернина у вченні Іерінга, на відміну від Савіньї і його послідовників, полягає в тому, що він не відривав юридичну особу від живих людей і їх відносин.

     Іншим великим напрямком в розробці доктрин про сутність юридичної особи, на противагу фікційним теоріям, стали так названі „реалістичні концепції”, які визнавали реальність юридичної особи як суб’єкта права. В німецькій цивілістичній науці паралельно з пануючими в той час теоріями Савіньї, Брінца з’явились теорії, які розглядали юридичну особу як особливий соціальний організм, „духовну реальність” або „людський союз” зі своєю власною волею, яка не зводиться до сукупності воль утворюючих її окремих фізичних осіб. Такі погляди, висунуті Г. фон Безелером і О. фон Гірке, отримали назву органічної теорії (або теорії „соціальних організмів”). За думкою Гірке юридична особа на стільки реальна, як і особа фізична. Союзною особою являється визнана правопорядком діяльність людського союзу, який виступає в якості відмінного від суми об’єднаних в союзі осіб єдиного цілого, що являється суб’єктом прав і обов’язків. В подальшому погляди Безелера і Гірке знайшли своє відображення в працях французьких цивілістів Р. Саллейля і П. Мішу. Основною заслугою Саллейля являється спроба звільнення теорії від деякої біологізації, в результаті чого його „реалістична концепція” стала найбільш повно і глибоко опрацьованою доктриною реалістичного напрямку. Саме його працям ми зобов’язані розумінням того, як ті чи інші теоретичні уявлення про юридичні особи впливають на практику розробки і застосування відповідного законодавства. Необхідно зазначити, що обидва вказані автори виходять із визнання реальності юридичної особи як людського колективу, який має волю й інтерес, що є відмінні від воль й інтересів індивідів, які його складають. Однак, на відміну від Мішу, який підкреслює момент інтересу, Салейль акцентує увагу на значенні цілі для юридичної особи. В силу єдності цілі колективна воля становиться чимось відмінним від індивідуальних воль, хоча й походить від них. Враховуючи настільки бурхливий розвиток вчень про сутність юридичних осіб в західній цивілістичній науці, вітчизняні юристи не могли не приділити уваги цьому правовому інституту. В радянський період в XX ст. було розроблено цілий масив концепцій, які заклали основи сучасного розуміння проблеми юридичних осіб і організаційно-правових форм. Не дивлячись на те, що радянські вчені концентрували свою увагу переважно на юридичні особи науковою і методичною цінністю і сьогодні. Найбільш прогресивними й значними серед представлених в той час концепцій, які виходили із того, що юридична особа – це реально існуюче явище, яке володіє людським субстратом, являються „теорія колективу”, „теорія держави” і „теорія директора”.

    „Теорія колективу”, розроблена академіком А. Венедиктовим, виходить із того, що носіями правосуб’єктності державної юридичної особи являється колектив працівників і службовців, а також всенародний колектив, організований в соціалістичну державу.

   „Теорія держави”, висунута С. Асканазієм, обґрунтовує тезу про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник його майна – сама держава. І саме тому людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства.

   „Теорія директора”, представлена в працях Ю. Толстого і розвинута в роботах В. Грибанова, виходила з того, що оскільки воля керівника визнається волею самої юридичної особи і саме через нього вона отримує права і обов’язки, то саме директор уповноважений діяти від імені організації в сфері цивільного обороту, керувати і представляти собою сутність („людський субстрат”) юридичної особи.

     Необхідно відмітити, що в теорії радянського цивільного права існували також і інші доктрини. Так, в „теорії персоніфікованої (цільової) власності” С. Ландкофа обґрунтовано думку про те, що головною функцією юридичної особи являється об’єднання різноманітних власностей в єдиний комплекс і управління ним, а в „теорії соціальної реальності”, розробленої Д. Генкіним і Б. Черепахіним, юридична особа розглядається в якості „соціальної реальності”, наділеної певною власністю для досягнення суспільно корисних цілей або для вирішення соціально-економічних задач держави і суспільства. Слід відмітити, що на прикладі теорії С. Ландкофа можна спостерігати, як з плином часу фікційна теорія „персоніфікованої цілі” А. фон Брінца перетворилась в суто реалістичну, не втративши при цьому своєї назви.

      Велике значення в середині XX ст. отримали також наукові концепції О.Красавчикова („теорія соціальних зв’язків”), погляди якого в сучасних умовах підтримує Я. Шевченко, А. („теорія організації”), Б. Пугинський („теорія правових засобів”). На сьогоднішній день генезис економічних відносин, зміни ринкового середовища призводять до виникнення нових видів організаційно-правових форм існування юридичних осіб, які в свою чергу, тягнуть розширення і збагачення старих, а також появу нових доктрин в цій сфері. В сучасних умовах у зв’язку з популярністю і розповсюдженістю в сфері підприємницької діяльності господарських товариств, а також з постійною динамікою їх організаційно-правових форм особливу актуальність отримує теорія інтересу. Господарські товариства створюються і діють в інтересах багатьох осіб, а саме засновників і учасників, контрагентів, споживачів, найманих працівників, держави, тобто мова в даному випадку йде про так званий інтерес товариства. Враховуючи той факт, що саме засновники можуть визначати ціль і види діяльності юридичної особи, а звідси і об’єм її правосуб’єктності не можна не звернути увагу на те, що саме засновники прагнуть створити організацію, яка була б самостійним суб’єктом права. Коли ж такий суб’єкт виникає, то інтереси засновників починають носити другорядний характер і на перший план виходять інтереси створеної юридичної особи. У відношенні сутності такої організаційно-правової форми юридичної особи, як акціонерне товариство (далі – АТ), на сьогоднішній день прийнято говорити про так названу „недоговірну” теорію, яка являється своєрідним сучасним втілення розробленої ще в XIX ст. французькими вченими Дома і Потьє договірної теорії. В даному випадку мова йде про пояснення сутності АТ з точки зору лежачого в його основі установчого договору. Сутність акціонерного товариства – це, по суті, теорія керуючих, яка являється модифікацією „органічної теорії”, оскільки саме в АТ основні функції по прийнятті рішень зосереджені в руках керуючи, а акціонерам залишається право голосу тільки в стратегічних питаннях.