Теорії сутності юридичної особи

      Закон України „Про інформацію” встановлює загальні правові положення одержання, використання, поширення, зберігання інформації і закріплює право на інформацію в усіх сферах суспільного життя. До суб’єктів інформаційних відносин цей закон відносить і юридичних осіб. Зокрема юридичні особи, органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Важливим забезпеченням немайнових прав юридичної особи є право на конфіденційну інформацію, тобто таку яка знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Юридичні особи, які володіють інформацією професійною, діловою, виробничою, банківською, комерційною та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їх ділового, професійного, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему захисту. Інформація є об’єктом права власності юридичної особи. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

2.2 Дієздатність юридичних осіб

Цивільна дієздатність юридичної особи— це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов’язки.

     Цивільну дієздатність юридична особа здійснює через свої органи, які дають відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів. Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція, кожного з них, порядок їх утворення визначаються для різних видів юридичних осіб, регулюються ЦК та відповідним цивільним законодавством. Органи юридичної особи виражають і формують його волю. Тому саме через останні, за їх допомогою, їх діями юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки.

Юридична особа може мати як один орган (директора) так і декілька одночасно (голова правління, правління). Зазначені органи можуть бути як колегіальними, так і одноособовими. У зв’язку  з цим на практиці непоодинокими  є випадки, коли, наприклад, угоду  від юридичної особи укладають  органи, які на це не мають права. Водночас як особи які реалізують дієздатність юридичних осіб, можуть бути і інші суб’єкти, які є її учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обігу через своїх працівників, завдяки яким вона не тільки здійснює права і виконує обов’язки, а й набуває і припиняє їх. Дії цих працівників згідно із законом діями самої юридичної особи. Той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або установчих документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати усіма можливими засобами охорону інтересів юридичної особи, яку він представляє. При цьому орган юридичної особи, або інший суб’єкт, який діє від її імені, не може виходити за межі наданих ним повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що треті особи знали чи за всіма обставинами не могли не знати про такі обмеження. „Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.” ¹ Для реалізації правосуб’єктності юридичної особи важливе значення має її місцезнаходження (зокрема при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням зобов’язань, у яких вона бере участь, визначення підсудності спорів тощо).

    „У ЦК 1963р. місцем знаходження юридичної особи визнавалось місцезнаходження її постійно діючого органу. А місцезнаходження останнього визнавалось те місце, де розташоване приміщення, в якому працює її виконавчий орган – дирекція, правління на чолі з директором, начальником, головою тощо.” У ЦК 2003р. зазначається, що місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.

     Місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на день державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди чи іншим відповідним договором. У випадку зміни місцезнаходження суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний у семиденний термін з моменту постання таких змін сповістити про це органи державної реєстрації, надавши всі необхідні документи. Не виконання зазначеної вимоги у встановлений термін є підставою для звернення органу державної реєстрації до суду (господарського суду) із заявою про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Для реалізації правосуб’єктності юридичної особи нею можуть створюватися філії та представництва.

     Філії та представництва — це територіально відокремлені структурні підрозділи юридичної особи, які створюються з метою розширення сфери діяльності юридичної особи. Філії та представництва розташовані поза місцезнаходженням юридичної особи. Філією є такий відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій юридичної особи від її імені. Філії створюються для здійснення діяльності юридичної особи поза її місцезнаходженням. Філія має право здійснювати лише ту діяльність, яка визначається статутом (положенням) юридичної особи. Найчастіше вони створюються навчальними і науковими закладами, проте можуть створюватися і підприємствами з виробництва товарів, надання послуг, здійснення іншої підприємницької діяльності. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Найчастіше представництва створюються великими підприємствами у місцях знаходження постачальників, покупців, споживачів.

      Філії і представництва не визнаються суб’єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною якої є філія чи представництво. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності, тобто від імені юридичної особи. Відповідальність за дії філій, представництв та їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці філії і представництва. Філія і представництво, як правило, не підлягають спеціальній державній реєстрації. Суб’єкт підприємницької діяльності лише зобов’язаний повідомити про створення чи ліквідацію зазначених підрозділів за місцем своєї державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки суб’єкта підприємницької діяльності. У свою чергу орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики та органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

      Таким чином, хоча філії і представництва і є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися її складовими. Власною юридичною правосуб’єктністю вони не наділені.

2.3 Межі здійснення правосуб’єктності юридичними особами України за кордоном

Діяльність юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, спрямовується на встановлення, зміну чи припинення правовідносин з „іноземним елементом”. Юридичними в Україні вважаються особи, які отримують цей статус з моменту її реєстрації. Реєстрація проводиться у виконавчих органах влади України за місцем знаходження суб’єкта права. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, створені юридичними особами України за кордоном, юридичної реєстрації в Україні не потребують. У своїй діяльності вони керуються положенням, затвердженим юридичною особою.

    Юридичними особами, які діють за межами України, можуть бути, наприклад, підприємства, організації та об’єднання всіх видів, у тому числі акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі й консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації, що займаються комерційною діяльністю. За межами України можуть діяти й ті юридичні особи України, основною метою яких є проведення некомерційної діяльності. Йдеться, зокрема, про релігійні організації (релігійні громади, управління й центри, монастирі, релігійні братства тощо). Аналізуючи питання про правосуб’єктність юридичних осіб, варто звернути увагу на той факт, що держава сама досить часто діє як суб’єкт міжнародного приватного права. Наприклад, Україна може бути стороною в угоді, предметом якої є іноземне інвестування, оренда майна за кордоном. Вона може бути учасником спільного підприємства, створеного за кордоном, спадкоємицею майна, що знаходиться в іноземній державі. У цьому разі Україна діє як юридична особа. Її представляють, наприклад, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України. Правосуб’єктність юридичної особи охоплює її правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. За законодавством та доктриною багатьох держав зміст понять право- та дієздатності юридичної особи збігається. Тому часто щодо юридичної особи використовують термін „правоздатність”.

      Юридичні особи України в іноземній державі діють на підставі витягу з реєстру та установчих (засновницьких) документів, перекладених іноземною мовою (переклад засвідчується у порядку, передбаченому законодавством України) й часто легалізованих у випадках, встановлених законодавством держав або міжнародними договорами. Юридичні особи України мають право діяти за межами України відповідно до її законодавства, статутних завдань, законодавства іноземної держави й міжнародних угод. Законодавство України є джерелом встановлення змісту особистого статусу юридичної особи (порядок її створення та припинення, поширення на неї певного виду правового режиму, визначення обсягу правоздатності тощо). Це законодавство визначає види діяльності юридичної особи України за кордоном (наприклад, експорт та імпорт товарів, капіталів робочої сили, наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інші кооперації; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; міжнародні фінансові операції з цінними паперами). Цей перелік невичерпний. Однак види діяльності, що проводяться юридичними особами України за кордоном, не повинні бути заборонені законодавством України та іноземної держави. Юридичні особи України діють від свого імені, несуть самостійну майнову відповідальність, тобто відповідають тільки за свою діяльність і не відповідають за дії інших суб’єктів права України, зокрема, держави як суб’єкта цивільних відносин.

     Установчими документами, наприклад, статутом, визначаються права й обов’язки юридичної особи з моменту реєстрації, у тому числі її спеціальна правоздатність. Юридичні особи можуть здійснювати свою діяльність за межами України тільки у сферах, визначених статутом. Тобто суб’єкти господарської діяльності України мають право укладати угоди, спрямовані виключно на виконання статутних завдань. У випадку порушення законодавства України чи положень установчих документів до вказаних суб’єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, передбачені законодавством України. Цими санкціями є індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, які застосовуються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України за рішенням судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Національного банку України. Юридичні особи України, здійснюючи свою правосуб’єктність за її межами та до яких застосовані спеціальні санкції, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб’юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності. Припиняти діяльність юридичної особи, що проводиться за межами України, у разі порушення статутних завдань чи законодавства України можуть уповноважені на це органи. Наприклад, якщо релігійна організація поєднує обрядову чи проповідницьку діяльність з посяганням на життя, здоров’я, свободу та гідність особи, суд України може припинити діяльність такої юридичної особи. Оскільки межі здійснення правосуб’єктності юридичних осіб України за кордоном вивчає і іноземне законодавство, то воно, зокрема, може детально регламентувати питання допуску юридичних осіб на власну територію, визначати сфери та умови її діяльності. Наприклад, „ відповідно до § 3 Комерційного кодексу Чехії іноземній особі чи її організаційному підрозділу дозволяється займатися підприємництвом у Чеській Республіці з дня її запису до торговельного реєстру, де зазначається обсяг предмета підприємництва. Заява про запис подається юридичною особою України” ¹. Межі здійснення правосуб’єктності юридичних осіб залежать від поширення на них певного виду правового режиму (національного, недискримінаційного, найбільшого сприяння чи спеціального). Як правило, іноземне законодавство передбачає для юридичних осіб національний режим здійснення їх прав та виконання обов’язків. Так, юридичні особи України на території Чеської Республіки можуть займатися підприємництвом на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й чеські особи, якщо тільки закон не передбачає іншого. Водночас внутрішній порядок і відповідальність членів чи компаньйонів за своїми зобов’язаннями визначається законодавством держави — місця створення юридичної особи (тобто законодавством України). Непересічне значення для встановлення меж правосуб’єктності юридичних осіб України за кордоном мають міжнародні угоди. Зокрема, у них можуть міститися колізійні прив’язки, які допомагають визначити правоздатність осіб. Численні міжнародні двохсторонні договори за участю України про надання правової допомоги у цивільних, сімейних та/чи кримінальних справах містять положення, за якими правоздатність юридичної особи визначається за законодавством договірної держави, на території якої вона заснована. Проте такі колізійні норми є не в усіх міжнародних двосторонніх договорах. Норми про надання суб’єктам права певного виду режиму для здійснення їхніх прав та обов’язків можуть містити міжнародні угоди про економічне, торговельне, інвестиційне та інші види співробітництва. Це, переважно, національний чи недискримінаційний режим, і рідше режим найбільшого сприяння. Так, „у міжнародних двохсторонніх угодах, з питань інвестування, укладених Україною з Великобританією, Вірменією, Данією, Єгиптом, Ізраїлем, Казахстаном, Литвою, Македонією, Монголією, Польщею, США, Туркменистаном, Узбекистаном, Францією, ФРН, Чехією та десятками інших держав вказано про допуск юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, як іноземних інвесторів у іншу договірну державу. Тут є, наприклад, норми про застосування суброгації, гарантій, про захист іноземних інвестицій”¹.

     Правосуб’єктність юридичних осіб України не може бути реалізована повною мірою, якщо не здійснюється їх захист, зокрема, у разі пред’явлення до них цивільних позовів. Якщо справу розглядає суд іноземної держави, він застосовує власне процесуальне законодавство. Матеріальне право застосовується залежно від колізійних норм, які містяться у нормативно правових актах держави чи міжнародних договорах або є згода на це сторін цивільного договору чи зовнішньоекономічного контракту.

РОЗДІЛ 3. Класифікація юридичних осіб

3.1 Комерційні  юридичні особи

Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами. Зокрема, залежно від мети створення і діяльності юридичні особи поділяють на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

В основі розмежування лежить ознака наявності або відсутності мети одержання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. При чому для комерційної організації така мета є основною. Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об’єднання вказаних юридичних осіб. Згідно із законодавством господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на підставі угоди між юридичними і фізичними особами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

      Господарське товариство — це родове поняття, яке об’єднує такі самостійні види товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, повні та командитні, для яких загальною ознакою є наявність статутного фонду, поділеного на частки. Всі товариства — юридичні особи, діють на підставі установчих документів, мають власні назви. Разом із тим кожне із товариств має свої особливі ознаки.

    Акціонерне товариство. „Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.”Специфіка правового становища АТ полягає в тому, що його статутний фонд формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним і (або) особам. Акція — це цінний папір без встановленого строку обігу, який посвідчує частку акціонера у статутному фонді АТ, підтверджує те, що особа є членом АТ, має право на участь в управлінні АТ, одержання частки прибутку АТ у вигляді дивідендів, одержання частки вартості майна у разі його ліквідації. Внесення вкладу водночас становить собою договір купівлі-продажу акції. З цього часу юридичні та фізичні особи набувають статусу акціонерів, тобто наділяються правами та обов’язками стосовно АТ, включаючи відповідальність за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.