Законотворчість: поняття, ознаки, стадії, види

а) супровідним листом за підписом Прем'єр-міністра, де міститься інформація про схвалення законопроекту Кабінетом Міністрів та зазначається доповідач, який представлятиме цей проект у Верховній Раді;

б) пояснювальною запискою за підписом керівника органу, який є головним розробником;

в) списком розробників проекту (авторського колективу), завізованим керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів;

г) порівняльною таблицею (у разі подання законопроекту про внесення змін до чинного закону), завізованою керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів. На запит Верховної Ради Кабінет Міністрів подає до законопроекту свій висновок. Проект цього висновку готується відповідним центральним органом виконавчої влади за дорученням Прем'єр- міністра, Першого віце-прем'єр- міністра або Віце-прем'єр-міністра (відповідно до розподілу функціональних повноважень). Прем'єр-міністр визначає одного з членів Кабінету Міністрів або іншого доповідача для представлення у Верховній Раді внесеного Кабінетом Міністрів законопроекту. Секретаріат Кабінету Міністрів регулярно інформує Кабінет Міністрів про стан розгляду у Верховній Раді внесених Кабінетом Міністрів законопроектів

7.

Народний депутат України На сьогоднішній день конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Кожен депутат з цього числа є суб'єктом законодавчої ініціативи і кожен для себе вирішує, як саме йому організувати процес з розробки проектів законів чи постанов, які подаються ним на розгляд Верховної Ради України. Національний банк України Документ, що регламентує порядок підготовки проектів законодавчих актів у Національному банку України, призначений для службового користування і тому немає можливості описати цей порядок.

2.4.

Порядок проходження законопрое ктів у Верховній Раді України Внесені для розгляду Верховною Радою законодавча пропозиція чи проект закону у разі невідповідності вимогам Регламенту ВРУ та положенням про порядок розробки проектів законів і про структуру, виклад, зміст та оформлення проектів законів з урахуванням висновків головного комітету не пізніш як у п'ятнадцятиденний термін повертаються Президією Верховної Ради їх ініціаторам із зазначенням причин повернення. Якщо документ, внесений у порядку законодавчої ініціативи, не повернуто ініціатору його внесення, він разом з супровідною запискою у семиденний термін після перевірки на відповідність вимогам, зазначеним в розділі 6 Регламенту ВРУ, поширюється серед депутатів та надсилається іншим особам і органам, які мають право законодавчої ініціативи. Про внесений документ оголошується на засіданні Верховної Ради. Пояснювальна записка до документа, що вноситься у порядку законодавчої ініціативи, та додатки до них розмножуються і надсилаються Секретаріатом Верховної Ради комітетам для ознайомлення депутатів, іншим особам і органам, які мають право законодавчої ініціативи, а також зареєстрованим депутатським групам (фракціям) (ст. 6.2.10 Регламенту ВРУ). Законодавча пропозиція чи законопроект можуть бути відкликані їх ініціатором за письмовою заявою, якщо питання про їх розгляд ще не включено до порядку денного сесії Верховної Ради. Законодавча пропозиція чи законопроект, включені до порядку денного сесії Верховної Ради, можуть бути відкликані лише за згодою Верховної Ради. Про відкликання законодавчої пропозиції чи законопроекту оголошується на засіданні Верховної Ради. Законодавча ініціатива депутата оголошується відкликаною, якщо до її прийняття Верховною Радою в першому читанні депутат втратив депутатські повноваження. Законодавча ініціатива Президента України або Уряду оголошується відкликаною, якщо до її прийняття Верховною Радою в першому читанні відповідно Президент або Уряд України припинили свої повноваження чи пішли у відставку. У семиденний термін після оголошення про відкликання документа законодавчої ініціативи інші особи та органи, які мають право законодавчої ініціативи, можуть внести цей документ без змін або із змінами за своєю письмовою підтримкою. У разі розгляду документа законодавчої ініціативи, внесеного за підтримкою після його відкликання, посилання як на ініціатора робляться на особу чи орган, який вніс його за своєю підтримкою. Документ законодавчої ініціативи, який відкликано і не внесено за підтримкою, знімається з розгляду разом з пропозиціями і поправками, які надійшли щодо нього. Про це оголошується на засіданні Верховної Ради, наступному після закінчення терміну, зазначеного у абзаці вище. На засіданні Верховної Ради або головного комітету, яким доручено опрацювати законопроект, ініціатор внесеної до законопроекту пропозиції чи поправки може в усній або письмовій формі її відкликати. Особа, яка має право законодавчої ініціативи, може в усній або письмовій формі внести на цьому ж засіданні за своєю підтримкою відкликану пропозицію, поправку, для чого головуючий на засіданні надає їй позачергово слово. Якщо відкликання пропозиції, поправки або її внесення за підтримкою здійснено в письмовій формі, про них оголошується відповідно на засіданні Верховної Ради чи комітету. Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду та підготовки висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються Президією Верховної Ради відповідним комітетам Верховної Ради з визначенням спільно з Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій) терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якого входять питання конституційності актів. При цьому для підготовки висновку визначається головний комітет, якому інші комітети у визначений термін подають свої висновки про наслідки розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту. Комітети опрацьовують законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки та інші документи згідно з Законом України "Про комітети Верховної Ради України". Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їх висновками передаються Президією Верховної Ради на розгляд Верховної Ради для прийняття рішення щодо включення їх до порядку денного сесії. Альтернативні законодавчі пропозиції і законопроекти розглядаються комітетами одночасно з основною законодавчою пропозицією чи законопроектом. Головний комітет повинен дати свої висновки і пропозиції щодо альтернативних законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради. Після попереднього розгляду законопроекту у відповідних комітетах Верховної Ради, проведеного згідно з положеннями глави 6.3 Регламенту ВРУ, Верховна Рада не пізніш як у п'ятнадцятиденний термін вирішує відповідно до ст. 2.4.3, 2.4.4 Регламенту питання щодо включення цього законопроекту до порядку денного сесії та про порядок продовження роботи над ним. Розгляд і прийняття законопроекту Верховною Радою включає: обговорення і схвалення основних положень в основному (перше читання); обговорення і схвалення постатейно (друге читання); обговорення і схвалення в цілому (третє читання). Прийняття рішення щодо законопроекту може бути відокремлено в часі від його розгляду. Кількість повторних читань законопроекту не обмежується. Після прийняття закону в цілому внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі і стилістичних, не допускається. Усунення неточностей чи помилок, за винятком орфографічних та технічних, які не впливають на зміст і розуміння тексту закону, здійснюється за процедурою внесення змін і доповнень до законів. Внесення змін і доповнень до закону здійснюється шляхом прийняття відповідного закону за процедурою трьох читань. Скасування закону здійснюється голосуванням щодо нього в цілому. Проекти найважливіших постанов та інших актів Верховної Ради з питань державного, господарського, соціально- культурного життя, екологічної безпеки і зовнішньої політики розглядаються у трьох читаннях відповідно до правил, встановлених Регламентом ВРУ щодо розгляду законопроектів.

2.5. Підписання і оприлюднення законів: підписання і візування, опублікування і введення у дію Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються Секретаріатом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради України, після чого закони передаються на підпис Президенту України. Підписання закону Головою Верховної Ради України є кінцевим етапом законотворчого процесу в парламенті, який свідчить, що парламент виявив свою волю щодо регулювання суспільних відносин, яка належним чином оформлена. Отже згідно ст. 94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Відповідно до Розпорядження Президента України від 30 травня 1997 р. N 221 "Про порядок проведення експертизи і підготовки на підпис Президентові України законів України" Кабінет Міністрів вивчає прийнятий Верховною Радою закон, що надійшов на підпис Президентові України, та не пізніше ніж протягом 7 календарних днів повідомляє Президентові України про свої пропозиції щодо цього закону8. З цією метою:

а) копія закону, що надійшла від Адміністрації Президента України для вивчення і візування, невідкладно реєструється в Секретаріаті Кабінету Міністрів та

не пізніше ніж через три години надсилається міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, до компетенції яких належать питання, що регулюються цим законом, а також Мін'юсту;

б) відразу після того, як копію закону буде надіслано міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, працівники відповідних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністріврозпочинають роботу зопрацювання цього закону, проводять необхідні консультації з працівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

в) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до компетенції яких належать питання, що регулюються законом, вивчають цей закон, зокрема щодо економічної доцільності прийняття його в цілому або запровадження окремих норм, а також очікуваних соціально-економічних наслідків реалізації закону, перевіряють відповідність його положень Конституції України та узгодженість з іншими законами України;

г) завізована відповідним міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади копія закону разом з пропозиціями щодо доцільності його підписання Президентом України або застосування Президентом України права вето щодо цього закону подаються міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, визначеному у супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів першим (далі - відповідальне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади) не пізніше ніж протягом 48 годин з часу отримання копії закону (якщо інший термін не визначено у супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів). Якщо міністерства, інші центральні органи виконавчої влади дійдуть висновку про необхідність застосування Президентом України права вето щодо прийнятого Верховною Радою закону, пропозиції та зауваження з даного питання повинні бути вмотивованими і обґрунтованими з економічних, правових і соціально- політичних позицій, містити нову редакцію відповідних норм закону, а у разі потреби - його нову редакцію в цілому;

ґ) відповідальне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади вивчає подані йому пропозиції та зауваження до закону і не пізніше ніж за 48 годин до закінчення 7-денного терміну подає Кабінетові Міністрів узагальнені пропозиції та зауваження (якщо інший термін не визначено у супровідному листі Секретаріату Кабінету Міністрів). Міністр або керівник іншого відповідального центрального органу виконавчої влади організовує у разі потреби проведення консультацій з відповідними міністрами та керівниками інших центральних органів виконавчої влади з питань узагальнення пропозицій, поданих ними до закону, у режимі, який забезпечував би подання Кабінетом Міністрів пропозицій Президентові  України в установлений термін з дотриманням встановлених цим Порядком вимог. Подані відповідальним міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади до Кабінету Міністрів пропозиції та зауваження негайно опрацьовуються відповідним структурним підрозділом Секретаріату Кабінету Міністрів та Юридичним департаментом, погоджуються (візуються) з Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром (згідно з розподілом функціональних повноважень) і не пізніше ніж за день до закінчення 7-денного терміну подаються Державному Секретареві Кабінету Міністрів для доповіді Прем'єр-міністрові. Перший віце-прем'єр-міністр, Віце-прем'єр-міністр (згідно з розподілом функціональних повноважень) у разі погодження поданих Кабінетові Міністрів пропозицій візує: другий примірник копії закону - якщо пропонується його підписати; або копію пропозицій про застосування Президентом України права вето щодо закону. У разі коли пропозиція відповідального центрального органу виконавчої влади про застосування Президентом України права вето щодо закону не підтримується, Першим віце- прем'єр-міністром, Віце-прем'єр- міністром (згідно з розподілом функціональних повноважень) викладаються мотиви її відхилення для прийняття остаточного рішення Прем'єр-міністром. Копія закону, завізована Прем'єр- міністром, а у разі його відсутності - Першим віце-прем'єр-міністром, міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання, що регулюються законом, а також Міністром юстиції, надсилається до Адміністрації Президента України. Якщо Кабінет Міністрів пропонує застосувати право вето Президента України, разом із завізованою копією закону подаються вмотивовані та обґрунтовані пропозиції з візою Прем'єр-міністра, у разі його відсутності - Першого віце- прем'єр-міністра. Завізована копія закону, пропозиції про застосування права вето надсилаються до Адміністрації Президента України Секретаріатом Кабінету Міністрів. Секретаріат Кабінету Міністрів надає Адміністрації Президента України у разі потреби додаткові матеріали та роз'яснення стосовно пропозицій, внесених Кабінетом Міністрів до закону, та інформує Прем'єр-міністра про остаточні пропозиції Адміністрації Президента (якщо вони не збігаються з позицією Кабінету Міністрів). Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону (з Верховної Ради) підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (ч. 2 ст. 94 Конституції України). У такий спосіб Президент України реалізує право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, надане йому згідно з п. 30 ч. 1 ст. 106 Конституції України. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений (ч. 3 ст. 94 Конституції України). Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів (ч. 4 ст. 94 Конституції України). Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України). Це означає, що не-опубліковані закони не можуть вводитись у дію, тобто породжувати, змінювати чи припиняти правові відносини. Така серйозна конституційна гарантія спрямована на захист прав фізичних і юридичних осіб і відповідає важливим конституційно-правовим положенням, закріпленим у ст. 57 Конституції, за якими кожному гарантується право знати свої права і обов'язки, а закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Згідно із статтею 6.10.3 Регламенту Верховної Ради підписані Президентом закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", а також у газеті "Голос України" і таке опублікуванням є офіційним. Висновки З урахуванням названих критеріїв можна виділити законотворчість як основний вид правотворчості. Законотворчість є законодавчий процес, присвячена стадіям і діям по підготовці, обговоренню і прийняттю законів. Закон — акт вищої юридичної чинності, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини, прийнятий законодавчим і представницьким органом в особливому порядку й такий, має стабільності. Законом регулюються питання, що мають найважливіше державне значення. В узагальненому виді можна сказати, що тільки законом можуть бути урегульовані: питання конституційного характеру; принципи організації, порядок формування і діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління; основні права, волі й обов'язки громадян, способи їхньої охорони і забезпечення; основні умови створення і діяльності громадських організацій; рішення питань прийняття і зміни бюджету; установлення усіх видів податків; встановлення основних положень регулювання економіки; основні питання оборони і міжнародних відносин; правовий статус засобів масової інформації. У юридичних актах-положеннях конституцій, регламентах палат парламентів, законів про організацію парламентів — докладно регламентується порядок підготовки і прийняття законів. Через докладний розгляд даної проблеми надалі відзначимо найбільш важливі і типові аспекти законодавчого процесу. По-перше, стійке визнання і використання поняття "законодавчий процес", "законодавча процедура", "порядок підготовки і прийняття законів" у конституціях, регламентах і інших актах усіх чи гнітючого більшості держав. По-друге, у конституціях і регламентах точно встановлене коло суб'єктів права законодавчої ініціативи. Це можуть бути депутати і комітети палат Парламенту, Президент, Уряд, вищі судові органи, законодавчі органи суб'єктів Федерації, місцеві органи, Національний Банк, визначене число виборців, центральні органи громадських організацій. У кожній країні їхнє коло неоднакове. Загальним же є легальне, офіційне визнання того чи іншого кола органів, правомочних вносити проект чи закону законодавча пропозиція, брати участь у його доробці, розгляді і прийнятті, з одного боку, ініціювати стадії законодавчого процесу і всіх осіб, зобов'язаних на них діяти, з іншої. По-третє, чітка і детальна регламентація всіх етапів рухузаконопроекту — внесення, представлення необхідних документів, реєстрація, розгляд у профільному комітеті, експертний висновок, суспільне обговорення і парламентські слухання, перше, друге, третє і четверте — при необхідності — читання законопроекту — прийняття і схвалення, підписання, опублікування і вступ закону в силу. Така послідовність етапів і дій покликана сприяти заглибленій і всебічній підготовці законопроектів, забезпеченню ступеня пізнавальності і демократичності, що властива закону в силу його соціальної і юридичної ролі в державі і суспільстві. Як відзначалося вище, законотворчість являє собою особливий вид діяльності. Її здійснення повинне бути забезпечене різними засобами і способами. У противному випадку процес прийняття законодавчих актів перетворився б скоріше у формалістичне заняття, позбавлене реальних способів вироблення правових впливів і їхньої ефективності. Тому законотворчість спирається на систему засобів забезпечення, що сприяють його організації і функціонуванню. У цю систему входять, по-перше, правила інформаційного забезпечення, по- друге, планування законотворчої діяльності, по-третє, демократична підтримка, по-четверте, юридико- організаційне забезпечення. Розглянемо докладніше елементи забезпечення законотворчості. Складання будь-якого проекту закону повинне систематично супроводжуватися збором зазначених видів інформації. У цих цілях формується "інформаційне досьє" законопроекту, що готується комітетом, комісією, робочою групою, відповідальними за розробку проекту закону, при сприянні відповідних підрозділів парламенту. Зазначене досьє є "рухаючимся", безупинно поповнюваним і змінюється в міру просування законопроекту по стадіях законодавчого процесу. Важливим елементом забезпечення законотворчості є його планування і програмування. Без цього парламентська й управлінська діяльність здобувають хаотичний характер, що негативно позначається на якості підготовлюваних законів і інших правових актів. Кожен законотворчий суб'єкт складає свій план підготовки проектів актів, причому, або як самостійний план (програми), або складової частини однієї цільової комплексної програми. Нерідко готуються загальні державні програми законопроектних робіт, підготовки правових актів, ув'язаних між собою в рамках досягнення тих чи інших цілей. Таку роль в Україні виконує Комітети з координації законодавчої діяльності з тих чи інших питань, що включають у свій склад представників усіх суб'єктів права законодавчої ініціативи, учених-юристів. Комітет обговорює загальні і тематичні програми, концепції законів, альтернативні законопроекти і т.п. У процесі законотворчості величезне значення має облік суспільної думки і залучення громадськості для підтримки законопроектів. Цій стороні завжди приділялася велика увага в парламентській практиці, але, природно, з тими особливостями, що відображають традиції діяльності законодавчих органів і політико-правову культуру країни. Та й сама суспільна підтримка здобуває то систематичний, то разовий характер. Ефективність її дуже рухлива в залежності від політичного курсу

В останнє десятиліття в діяльності українського парламенту з'явилося багато ефективних форм гласності в законотворчому процесі. Інформація в пресі, теле- радіорепортажі, парламентські слухання, широкі обговорення в комітетах — доступна публікація законодавчих актів служать цій меті. І проте явно не вистачає добре організованих народних суспільних обговорень законопроектів. Досить часто підзаконні акти приймаються у вузькому апаратному колі. Суспільна думка враховується не завжди і часом формально. Тим часом, участь у законотворчості є вираженням конституційного права громадян на участь у керуванні державою. І потрібно сприяти його успішної реалізації. Уряд не може обійтися без юридико-організаційного забезпечення, що містить у собі діяльність юридичних служб парламентів, урядів і інших учасників законодавчого процесу. Правова інформація, консультування і юридичні висновки на законопроекти допомагають поліпшити їхню якість і уникнути юридичних помилок. Особливе значення має проведення незалежних експертиз — у юридичному й іншому науковому інститутах, в експертно- консультативних радах і ін. В Україні юридичну експертизу законопроектів проводять як правило Інститут держави і права ім. В.Корецкого НАН України, Національна юридична академія ім. Я.Мудрого.

Список використаної літератури

1. Загальна теорія держави і  права: Підручник для студентів  юридичних спеціальностей вищих  навчальних закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Рогачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002.-432 с.

2. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома  Н.М. Загальна теорія держави та  права: Підручник. – Львів: „Новий  Світ – 2000”, 2007.-584 с.

3. Скакун О.Ф. Теорія держави  і права: Підручник / Пер. з рос. —  Харків: Консум, 2001. — 656 с.

4. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. 3-е  изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002.-520 с.

5. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2003.-368 с.

6. Теория права и государства. Учебник для вузов. / Под ред. проф. Г.Н. Манова. – М.: Издательство БЕК, 1996.-336 с.

7. Конституція України (Основний  закон). – К., 1996.

8. Декларация о государственном  суверенитете Украины. – К., 1991.

9. Акт провозглашения независимости  Украины // Ведомости Верховного  Совета Украины. – 1991. – № 38. –  Ст. 502.

10. Закон України „Про дію міжнародних угод на території України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №10. – Ст. 137.

11. Регламент Верховного Совета  Украины // Ведомости Верховного  Совета Украины. – 1994. – № 35. –  Ст. 338.

12. Указ Президента „О порядке  официального опубликования нормативно-правовых актов и вступления их в силу” от 10.07.97 г., № 503/97.

13. Указ Президента „О государственной  регистрации нормативных актов  министерств и других органов  государственной исполнительной  власти” от 03.10.92 г., № 493.

1. 1 Загальна теорія держави і  права:

Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Рогачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002.-С.125

2. 2 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 258 с.

3. 3 Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком  Інтер, 2003.-С. 118.

4. 4 Регламент Верховного Совета  Украины // Ведомости Верховного  Совета Украины. – 1994. – № 35. –  Ст. 338.

5. 5 Конституція України (Основний  закон). – К., 1996.-С.5.

6. 6 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома  Н.М. Загальна теорія держави та  права: Підручник. – Львів: „Новий Світ – 2000”, 2007.-312 с.

7. 7 Скакун О.Ф. Теорія держави  і права: Підручник / Пер. з рос. —  Харків: Консум, 2001. — 656 с. -312 с.

8. 8 Указ Президента „О порядке  официального опубликования нормативно-правовых  актов и вступления их в силу” от 10.07.97 г., № 503/97.

9. 9 Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. 3-е  изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002.-312 с.