Необережність та її види

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ З ДИСЦИПЛІНИ 
“КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО” НА ТЕМУ:

«НЕОБЕРЕЖНІСТЬ ТА ЇЇ ВИДИ» 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………………3

1.Поняття необережності та її  види………………………………………………..5

2.Злочинна самовпевненість………………………………………………………..8

3.Злочинна недбалість……………………………………………………………...10

Висновки……………………………………………………………………….……12

Список використаних джерел……………………………………………………..13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Суб'єктивна сторона злочину являє собою психологічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

В юридичній літературі суб'єктивна сторона злочину визначається як внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Іноді її визначають дещо інакше, а саме як внутрішню сторону злочинного діяння; ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння.

Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину пов'язується з психічним ставленням суб'єкта, яке розглядається та враховується лише відносно суспільно небезпечного діяння і його наслідків і повинно характеризуватись конкретною формою вини.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону злочину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сторони. Так відповідно до ст. ст. 116, 123 КК такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб'єктивної сторони.

Ознаки, які утворюють суб'єктивну сторону, в реальній дійсності являють собою єдине ціле, але у подальшому в методичних цілях будуть розглядатися самостійно, що дасть можливість глибше пізнати їх зміст і сутність, а також визначити їх роль і значення для кримінальної відповідальності та покарання винного.

Встановлення суб'єктивної сторони - це завершальний стан процесу констатації складу злочину. Глибоке вивчення суб'єктивної сторони складу злочину полягає в правильному розумінні (тлумаченні) диспозиції кримінально-правової норми і в об'єктивному та всебічному аналізі умов і обставин злочинного діяння.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб'єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття необережності та її види

 

Згідно  статті ККУ 25:

1.Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

2.Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

3.Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

КК чітко  фіксує поділ необережної форми  вини на два види — злочинну самовпевненість  і злочинну недбалість.

Інтелектуальний момент злочинної самовпевненості  характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних  наслідків свого діяння .

Вольовий  момент полягає у тому, що особа  легковажно розраховує на відвернення  цих наслідків. Прикладом злочинної  самовпевненості є перевищення  швидкості водієм, який розраховує у будь-який момент загальмувати й  уникнути небажаних наслідків, але  не встигає цього зробити і  завдає середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень пішоходу.

При визначенні злочинної самовпевненості закон  не вказує на усвідомлення особою суспільне  небезпечного характеру свого діяння. Однак це не означає, що винний не розуміє  своїх дій (бездіяльності). Він усвідомлює їх потенційну суспільну небезпеку  і вважає, що подібна його поведінка  хоча і може викликати небезпечні наслідки, у цьому конкретному  випадку не призведе до такого результату.

Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає  в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільне небезпечних  наслідків свого діяння.

Вольовий  момент злочинної недбалості вказує на реальну можливість винного передбачити  суспільне небезпечні наслідки своєї  поведінки, але незважаючи на це, він  не активізує свої психічні сили і  здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання  таким наслідкам.

При визначенні психічного ставлення особи до наслідків  своїх дій (бездіяльності) у випадках злочинної недбалості закон зазначає, що особа “повинна була” і “могла їх передбачити”. Відповідно до наведеної формули для вирішення питання про те, чи повинен і міг винний передбачити настання наслідків, теорія кримінального права, прокурорсько-слідча і судова практика використовують два критерії — об’єктивний і суб’єктивний.

Об’єктивний критерій злочинної недбалості здебільшого  має нормативний характер і означає  обов’язок суб’єкта передбачити  можливість настання суспільне небезпечних  наслідків ( особа повинна була передбачати  суспільне небезпечні наслідки свого  діяння). Цей обов’язок ґрунтується  на законі і визначається у спеціальних  правилах (інструкціях, положеннях) або  договорах відповідно до посадового статусу працівника, його професійних  функцій, технічних і побутових  умов, стосунків з іншими особами, у т. ч. з потерпілим. Відсутність  обов’язку передбачити можливий результат своєї поведінки виключає відповідальність особи за фактично заподіяну шкоду.

Покладення  тих чи інших обов’язків на конкретну  особу, яка вчинила або не вчинила  певне діяння, саме по собі ще не є  достатнім для обґрунтування  її кримінальної відповідальності. Для  вирішення питання про кримінальну  відповідальність конкретної особи  за настання суспільне небезпечних  наслідків необхідно встановити, чи була у цієї особи реальна можливість передбачити наслідки своїх дій (бездіяльності). Отже, суб’єктивний критерій означає, що особа могла (мала фактичну можливість) передбачити настання суспільне  небезпечних наслідків свого  діяння. Ця можливість пов’язується з  такими обставинами: 1) конкретна ситуація, в якій вчиняється діяння, повинна  створювати для особи об’єктивну реальність передбачити наслідки; 2) за своїми індивідуальними якостями (вік, освіта, ступінь кваліфікації, знання загальних та спеціальних правил обережності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан здоров’я тощо) особа повинна мати можливість правильно оцінити ситуацію, що склалася, і передбачити наслідки. Тобто не повинно бути таких обставин, що стосуються ситуації та особи, які створювали б неможливість передбачення шкідливих наслідків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Злочинна самовпевненість

 

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Злочинна  самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.

Інтелектуальна  ознака полягає у передбаченні особою можливості настання суспільно небезпечних  наслідків свого діяння (дії або  бездіяльності).

За законодавчим формулюванням злочинної самовпевненості  її інтелектуальна ознака зближується  з інтелектуальною ознакою умислу. Як умисел, так і злочинна самовпевненість  передбачають настання суспільно небезпечних  наслідків свого діяння.

Але передбачення суспільно небезпечних наслідків  при злочинній самовпевненості  має свої відмінності від передбачення при умислі. Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при злочинній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення. Тому не випадково, що у законодавчому формулюванні прямого й непрямого умислу мова йде про передбачення суспільно небезпечних наслідків (ч. ч. 2 та 3 ст. 24 КК), а при визначенні злочинної самовпевненості в законі вказується на передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків (ч. 2 ст. 25 КК).

Другою  особливістю передбачення при злочинній  самовпевненості є те, що наслідки при цьому виді необережної форми вини передбачаються лише в абстрактній, загальній формі.

При злочинній  самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, проте вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретному випадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює реального розвитку причинного зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити при більшій концентрації й мобілізації своїх психічних можливостей.

На відміну  від визначення умислу, при визначенні злочинної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії або бездіяльності). З цього питання в теорії кримінального права є різні точки зору. Одні автори вважають, що при злочинній самовпевненості особа усвідомлює суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності. Інші вважають, що ознакою самовпевненості є не позитивне усвідомлення суспільної небезпеки, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігти можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Остання точка зору видається нам більш обгрунтованою.

Вольова ознака полягає у легковажному розрахунку на відвернення суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності). У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями мають здатність відвернути настання наслідків.

Обставини, на які розраховує суб'єкт, можуть бути різного характеру. Вони можуть стосуватися  особи і діяльності самого винного (наприклад, розрахунок на свій досвід, знання тощо), а також стосуватися діяльності інших осіб, сил природи, впливу обстановки, за якої скоюються ті чи інші діяння, фізичних або хімічних законів тощо. Але за конкретних обставин ці чинники або не діють, або неспроможні змінити хід подій. Вина особи й полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при злочинній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

3. Злочинна недбалість

 

Другою  різновидністю необережної форми  вини є злочинна недбалість. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю у особи усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Тому сутність вини у цьому випадку полягає не в інтелектуальній ознаці, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Законодавче визначення вольової ознаки злочинної  недбалості пов'язане з двома  критеріями - об'єктивним (“повинна була") і суб'єктивним ("могла їх передбачити" - мається на увазі передбачити настання шкідливих наслідків).

Об'єктивний критерій злочинної недбалості - це обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільної небезпечних наслідків своїх дій, які потребують дотримання заходів обережності. Це можуть бути як елементарні заходи, які виникають у процесі безпосереднього спілкування людей, так і складні, наприклад, вимоги безпеки при здійсненні професійної діяльності. Обов'язок бути уважним і обачливим при здійсненні певних дій на особу покладають: закон, службове становище, фах, родинні стосунки, правила суспільного співжиття тощо. Об'єктивним цей критерій називають тому, що він однаковий для всіх і не залежить від особливостей суб'єкта. У деяких західноєвропейських юридичних школах такий критерій вдало називають критерієм "середньої людини". Мається на увазі те, що у конкретної особи наявність можливостей передбачення настання шкідливих наслідків свого діяння визнається тоді, коли за даних обставин ці наслідки змогла б передбачити "середня розсудлива людина", або, якщо це відноситься до сфери спеціальних знань, "середній спеціаліст", який володіє звичною для даної професії кваліфікацією ("середній лікар", "середній інженер" тощо). Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність у її діянні злочинної недбалості.