Сутність та поняття кредитного ризику

Зміст

Вступ

1. Сутність та поняття кредитного ризику.
2. Формування резервів під кредитні ризики.
3. Мінімізація кредитних ризиків банків.
4. НБУ спокусився на резерви банків. Зміна постанови щодо внесення на спецрахунок НБУ резервів під валютні кредити.
5. «Погані борги.  Списати не можна стягнути». Як банки борються з недобросовісними позичальниками, і в чому порятунок боржників?

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У період трансформаційних перетворень економіки України одним з основних завдань банківської системи є створення сприятливих умов для безперервності відтворювального процесу, насамперед шляхом своєчасного задоволення потреби економічних агентів у необхідному капіталі.

Гострота цієї проблеми полягає в тому, що в сучасних умовах посилення конкурентної боротьби, збільшення питомої ваги іноземного банківського капіталу, інфляційних коливань, підвищується ризиковість функціонування банків, а особливо їхньої кредитної діяльності.

Кредитні ризики, унаслідок пріоритетності та високої дохідності кредитних операцій, є визначальними як у діяльності зарубіжних ринково-кредитних установ, так і вітчизняних банків. Як свідчать події на світовому ринку банківських послуг, особливо іпотечних позичок, негативна дія факторів кредитних ризиків завдає банкам значних утрат і є однією з найважливіших причин банкрутства банків та інших фінансових посередників.

За цих умов однією з найактуальніших проблем функціонування сучасних банків є кредитні ризики, механізми їх регулювання. Здійснення всіх можливих заходів щодо попередження кредитних ризиків не означає, що є повна гарантія від утрат. Коли вони все ж таки виникають, постає проблема їх відшкодування. Вирішальне значення в її розв’язанні мають процеси формування та використання резервів на можливі втрати з кредитних операцій.

 

 

 

 

 

1. Сутність та поняття кредитного ризику.

Банківська діяльність нерозривно пов'язана з ризиком. Кожен комерційний банк вирішує проблему максимального прибутку за оптимального рівня ризику.

Поняття "ризик" в економічній літературі вживається досить часто і носить багатогранний характер. Одне із визначень характеризує ризик ймовірність того, що очікувана подія не відбудеться або відбудеться з певними відхиленнями, що, зрештою, призведе до небажаних наслідків.

Ризик (з точки зору банку) - це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладення обмежень на здатність організації досягати своїх бізнес-цілей). Зазначені обмеження стримують здатність банку здійснювати свою поточну діяльність або використовувати можливості для розширення бізнесу.

Ризик (з точки зору Національного банку України) - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку. Толерантність до ризику (визначення рівня допустимого ризику) - це визначення того рівня ризику, на який банк погоджується йти для досягнення мети його діяльності та виконання його стратегічних завдань. Рівень допустимого ризику звичайно визначається у внутрішніх положеннях та планах банку, які затверджуються відповідно до принципів корпоративного управління.

Ризики діяльності банку виникають на основі як внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Важливим є те, що значна частина зовнішніх факторів знаходиться поза межами контролю з боку банку, а відтак банк не може мати повної впевненості щодо результатів майбутніх подій та часу їх виникнення.

Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рівнем та величиною винагороди банка.

З метою здійснення банківського нагляду Національний банк України виділив дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик.

На сьогодні найважливіше місце серед всіх можливих ризиків для вітчизняних банків посідає кредитний ризик.

Згідно з Положенням  „Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, кредитний ризик - ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

Основними причинами виникнення ризику в банківській системі є:

1) невизначеність цілей, завдань та критеріїв для оцінки кредитного ризику;

2) недостатність часу для реальної оцінки ситуації в банку;

3) приховування, невірність або  нестача необхідної інформації;

4) недосконалість законодавчих  та нормативно-правових актів;

5) елемент випадковості.

Управління банківським кредитним ризиком - це процес з чіткою послідовністю методів управління кредитним ризиком банку.

Можна виділити три основні цілі управління банківським кредитним ризиком:

1.        Попередження ризику. Дана мета досягається шляхом ліквідації передумов виникнення кредитного ризику в майбутньому.

2.        Підтримка ризику на визначеному рівні. Ця мета припускає дотримання банком вимог щодо рівня ризику, що встановлюється центральним банком, а також визначається самим банком відповідно до власної ризикової стратегії.

3.        Мінімізація ризику при деяких заданих умовах, що охоплює комплекс заходів прямого впливу на кредитний ризик.

Стосовно управління кредитним ризиком комерційного банку досить добре вивчені такі методи регулювання ризику як диверсифікація портфеля активів, аналіз платоспроможності позичальника, створення резервів для покриття кредитного ризику, аналіз і підтримка оптимальної структури кредитного портфеля, вимога забезпеченості позичок і їх цільового використання.

Система управління кредитним ризиком у комерційному банку складається з двох підсистем: керованої (чи об'єкта управління) і керуючої (чи суб'єкта управління). Основний об'єкт управління в ризиковому кредитному менеджменті - це кошти, що знаходяться в діловому обороті комерційного банку, і пов'язаний з ними кредитний ризик. Суб'єкт управління - це структурні підрозділи чи організаційні одиниці банку, що здійснюють процес управління кредитним ризиком на основі використання специфічних трудових, інформаційних, матеріальних і фінансових ресурсів.

Показники кредитного ризику банку (індивідуального і сукупного), отримані в результаті аналізу ризикової ситуації, є основою для застосування тих чи інших методів регулювання ризику.

Оцінку кредитного ризику розподіляють на два взаємодоповнюючих види: якісну і кількісну. Перша являє собою ідентифікацію всіх можливих факторів кредитного ризику, а також стадій кредитного процесу, при виконанні яких ризик виникає, друга - вираження передбачуваних втрат у балах, цифрах, грошових одиницях.

Найбільш широко застосовуються методи зниження (мінімізації) кредитного ризику, зміст яких складають такі заходи:

-     раціоналізація кредитів;

-  резервування коштів на покриття можливих збитків по сумнівних боргах;

-     диверсифікованість кредитів;

-     структурування кредитів.

Особливе значення для банку має метод зниження ступеня кредитного ризику, що припускає створення за рахунок внутрішніх ресурсів банку власного резервного фонду.

Ключовим інструментом тактичного управління ризиком у сфері зниження кредитного ризику є методи диверсифікації кредитів. Вони припускають розподіл, з одного боку, позичок банку між широким колом клієнтів, а з іншого боку - відповідальності між учасниками угоди.

Методи страхування кредитного ризику банку представлені двома видами:  

-  страхування кредитного ризику за допомогою страхової організації;       

- страхування  кредитного ризику з використанням  похідних фінансових інструментів.

Страхування, чи передача ризику страхової організації, являє собою передачу ризику від одного суб'єкта управління (страхувальника) до іншого (страховика).

Ефективність системи управління кредитним ризиком багато в чому залежить від якості інформаційної підсистеми банку, завдання якої полягає в доборі, збереженні і наданні кредитної інформації на різні ланки управління банку.

На практиці банки можуть використовувати три головних джерела інформації про клієнтів: власну базу даних; інформацію, надану самим клієнтом; зовнішні бази даних, створені державними чи приватними організаціями.

Перспективою в Україні є створення рейтингових агентств для оцінки фінансового стану банку, які будуть стимулювати банки для поліпшення методів управління ризиків.

Таким чином, серед методів регулювання кредитного ризику комерційного банку виділяють такі, як диверсифікація портфеля активів, аналіз платоспроможності позичальника, створення резервів для покриття кредитного ризику, аналіз і підтримка оптимальної структури кредитного портфеля, вимога забезпеченості позичок і їх цільового використання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Формування резервів під кредитні ризики.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій .

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 15.09.2004 N 435.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залеж-но від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

                                                                                                                 Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами; за кредитними операціями між установами в системі одного банку; за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування (крім зобов'язань, наданих банкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику); за коштами в іноземній валюті, що перерахована Національному банку.