Сутність та поняття кредитного ризику

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні":

- "стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.

- "під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

- "субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

- "сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

- "безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

                                                                                                                   Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку мають містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту.

Банки можуть класифікувати заборгованість за кредитними операціями та на підставі цієї класифікації формувати портфель однорідних споживчих кредитів, а також резерв за цим портфелем.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

- стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості  за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів  із обслуговування боргу) за ним  у розрізі кожної окремої заборгованості  та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

- рівень забезпечення кредитної  операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

• платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
• фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
• обсяг реалізації;
• обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);
• склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
• собівартість продукції (у динаміці);
• прибутки та збитки (у динаміці);
• рентабельність (у динаміці);
• кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Банки повинні визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результати його діяльності.

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану та оцінки стану обслуговування (погашення) кредитного боргу розподіленням на стадії підготовки до видачі кредиту на 5 класів – "А", "Б", "В", "Г", "Д".

На стадії дії кредитної угоди банками щомісячно здійснюється визначення поточної групи кредитних операцій за станом обслуговування позичальником боргу за ними , класифікуючи їх стан як "добрий", "слабкий", "незадовільний".

Відповідно до перелічених критеріїв банками здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції - позичальник зараховується до відповідного класу (табл.1.1, Додаток А).

Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення, що зазначене в цьому пункті, або об'єкта фінансового лізингу (рухомого майна).

Безумовні гарантії беруться до розрахунку при визначенні резерву під кредитні ризики за вартістю, що диференційована залежно від виду гарантії і класифікації виду кредитної операції(табл.1.2, Додаток Б).

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за заборгованістю за кожною кредитною операцією (крім заборгованості за кредитними операціями, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів) і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування(табл.1.3, Додаток В).

 

3. Мінімізація кредитних ризиків банків.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників комерційні банки здійснюють оцінку кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями як у національній,  так і в іноземній валюті. Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою мінімізації кредитних ризиків комерційних банків Національний банк України установив нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку. (Таблиця 1.4. Додаток Г)

У процесі управління кредитними ризиками, поряд із раціональною організацією кредитної роботи банку, головну роль відіграє такий чинник, як людський фактор, який у роботі є вирішальним. Одним із найважливіших інструментів щодо запобігання появі ризиків та істотне зниження їх рівня є виважена кредитна політика банку. Кредитна політика покликана встановити ключові принципи, яких повинні дотримуватись менеджери та керівництво банку під час планування кредитної діяльності та надання кредитів. Кредитна політика повинна містити такі основні принципи та умови:

• умови, за яких банківська установа може проводити видачу кредитів;
• встановлені банком межі відсоткових ставок за кредитами та принципи їх формування, виходячи з вартості банківських ресурсів та враховуючи при-бутковість і дохідність;
• класифікацію окремих типів кредитів, на надання яких орієнтується та спеці-алізується банківська установа;
• делегувати працівникам кредитних підрозділів права формувати кредитний портфель з урахуванням розподілу банківських ресурсів за ризиковими рівнями з метою забезпечення встановлених нормативів;
• визначений перелік документів, які має надати позичальник разом із заявкою щодо надання кредиту;
• умови, за яких заявка може бути прийнята, або ж підстава, на основі якої ця заявка може бути відхилена;
• умови, за яких банк може або повинен прийняти на себе зобов'язання, тобто надати гарантії чи поручительства;
• схема і порядок прийняття рішення про кредитування позичальника та основні відомості щодо управлінських структур банку, які безпосередньо беруть участь у кредитному процесі та у кредитній роботі;
• вимоги щодо забезпечення кредитів, які надає банк позичальникам.

 Збалансована кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, яка також значно впливає на стабільну діяль-ність банку. Водночас інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики банку. З метою мінімізації кредитних ризиків банківські фахівці повинні проводити постійний моніторинг за кредитним процесом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. НБУ спокусився на резерви банків

Банкірам доведеться роздрібнити свої кредитні резерви.

Нацбанк постановою № 499 зобов'язав підопічних з 1 січня 2013 р. вивести на спецрахунок в НБУ резерви під валютні кредити, надані після 27 грудня 2008 позичальникам, які не мають валютної виручки. Хоча  чотири роки тому регулятор повністю заборонив кредитування населення в іноземних грошових знаках і одночасно посилив резервні вимоги при валютному фінансуванні юросіб без надходжень у ВКВ. Це відбулося практично відразу після девальвації гривні з 5 грн./$ До 8грн./$. Таким чином чиновники намагалися захистити фінансистів і позичальників від курсових ризиків. З одного боку, особливий контроль, під який чиновники сьогодні беруть видані до кризи валютні кредити, пояснюється все тими ж ризиками. З іншого -- по ринку ходять чутки про підтасування при резервуванні під дані операції. Так що регулятор міг керуватися і цим.

Вітчизняні банки сьогодні формують дві групи резервів. Перша - обов'язкові, вони прив'язані до притягнення фінустанов: з кожної гривні, долара або євро, отриманих на депозит або поточний рахунок від населення, юросіб та банків-колег, певний відсоток відраховується в резерв і заморожувався на рахунку. Причому на рахунку, відкритому в НБУ. Друга група - це резерви під кредитні ризики (на випадок неповернень за позиками), і всі вони сьогодні формуються в самих банках. З 1 січня 2013 р. частина їх (під валютні кредити чотирирічної давності) перекочує в НБУ. За різними оцінками, це буде близько 8-10% всіх резервів під кредитні операції, тобто 8,8-11 млрд грн. Банківська система неодмінно відчує відтік такої маси ресурсів, так що фінансисти гарантують тимчасове подорожчання ресурсів на міжбанку, яке завжди б'є по позичальниках-юрособам (розмір їх кредитних ставок безпосередньо прив'язаний до міжбанківських котирувань). За одними прогнозами, ставки за кредитами overnight піднімуться не більше ніж на 2-3%, за іншими - на всі 8-10%.

Змінивши резервні вимоги, Нацбанк тією  ж постановою № 499 зажадав від підопічних повністю перейти на фінансову звітність за міжнародними стандартами. Регулятор дав чітко зрозуміти, що не братиме подвійні баланси за 2012 рік (в одних банків за українськими, а у інших за міжнародними стандартами). Так що до квітня 2013 року всі повинні були перейти на фінзвітність за міжнародними стандартами.