Поняття та сутність усиновлення

     План 

     Вступ                                                                                                               3

1. Поняття та сутність усиновлення                                                                      5

2. Умови та порядок здійснення усиновлення                                                      9

3. Правові наслідки усиновлення                                                                         16

     Висновки                                                                                                      19

     Список  використаної літератури                                                               20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                    Вступ

     Усиновлення має давні традиції, хоча способи  розв'язання цієї проблеми є неоднозначними й залежать від рівня розвитку суспільства та національних особливостей.

     Інститут  усиновлення як пріоритетна форма  сімейного виховання дітей, які  залишились без турботи батьків, відомий усім правовим системам. Визначальною ідеєю інституту усиновлення  є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім'ї [4]. Українська держава сприяє розвитку усиновлення, встановивши обов'язковий судовий порядок його проведення, заборону посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей, вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами, можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав.

       Право сучасного цивільного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Конвенція про права дитини, учасницею якої є й Україна, передбачає, що дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою, яка забезпечує зміну догляду за дитиною. Стаття 52 Конституції України покладає на державу вирішення питань щодо утримання та виховання дітей:сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

     Виходячи  з цього, СК називає усиновлення  однією із форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, поряд з опікою та піклуванням, а також патронатом. Окреме важливе місце в сімейному законодавстві належить інституту усиновлення. Його знало і детально регламентувало ще стародавнє, а частково також римське право. Визнавався цей інститут і в дореволюційній Росії, а в 1926 р. він був закріплений у радянському законодавстві і був у подальшому досить поширеним. Нині інститут усиновлення як пріоритетна форма сімейного виховання дітей, які залишились без турботи батьків, відомий усім правовим системам. Закономірно, що він знайшов своє відображення і в СК України (ст. 207-242).

     За  допомогою усиновлення усуваються несприятливі для формування особистості  дитини обставини і створюються  умови, найближчі до тих, що складаються  у сім'ї. Але за сучасних умов у  випадках, передбачених законом, батьками дитини можуть бути особи, які не мають з ним генного зв'язку (штучне запліднення, сурогатна матір, визнання батьківства особою, яка знає, що вона насправді не є батьком дитини, тощо), тобто право на існування поряд з біологічним отримало і соціальне батьківство і материнство. СК враховує це, встановлюючи, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. 3).

     Мета  роботи – розглянути  порядок  усиновлення  дітей, позбавлених батьківського піклування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                      1. Поняття та сутність усиновлення

     Відповідно  до ст. 207 СК України усиновленням є  прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення  суду. Усиновлення дитини проводиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Це положення закону наголошує на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою, заради якої він введений. Хоча це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача. «При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють» [6,с.412]. Суб'єктами відносин усиновлення є усиновлювачі і усиновлені.

     Прийняття усиновлювачем дитини в сім'ю  здійснюється на підставі рішення суду. Облік осіб, які бажають усиновити  дитину, ведеться системою державних  органів: відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування, Міністерством освіти АРК, відповідними управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Центром з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти у порядку, встановленому КМУ (ст. 215 СК). Облік іноземців та осіб без громадянства, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно вказаним Центром з усиновлення дітей. Усиновлення - це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення усиновлювача (ст. 223 СК) та рішення суду (ст. 224 СК). Усиновлення одночасно встановлює і припиняє певні відносини. У день набрання чинності рішенням суду про усиновлення між усиновлювачем і усиновленим виникають правовідносини, аналогічні батьківським, і одночасно втрачається правовий зв'язок між усиновленим та його батьками і родичами. Хоча з цього правила можуть бути і винятки. Наприклад, при усиновленні дитини однією особою особисті та майнові права і обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка (п. 2 ч. 1 ст. 232 СК). Суб'єктами відносин щодо усиновлення є усиновлювачі і усиновлені.

     Відповідно  до ст. 208 СК усиновленою може бути дитина, а виходячи зі ст. 6 СК, яка встановлює, що правовий статус дитини має особа  до досягнення нею повноліття, усиновлення, за правилом, відбувається щодо неповнолітніх дітей. Це цілком виправдано, бо саме неповнолітня дитина потребує належного забезпечення та сімейного виховання. Новелою є те, що СК встановив можливість за виняткових обставин усиновлення повнолітньої особи (ст. 208). Це можливо тоді, коли повнолітня особа, наприклад, не має матері, батька, тобто є сиротою, або була позбавлена батьківського піклування і ці умови настали до досягнення нею повноліття. Хоча закон не наводить навіть приблизного переліку таких обставин, вважаємо, що, в першу чергу, тут повинні враховуватися не тільки інтереси повнолітньої особи, а також і інтереси усиновлювача. Про це свідчить норма, яка встановлює, що суд повинен брати до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, можливість спільного проживання з усиновленим, стан здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (п. 2 ч. 2 ст. 208, ч. 4 ст. 224 СК).

     Усиновлювачами  може бути, перш за все, подружжя, бо вважається, що інтересам дитини в своїй більшості відповідає виховання в сім'ї. Закон забороняє особам, що не перебувають між собою в шлюбі, усиновити одну і ту cаму дитину. Між тим, за умови, що чоловік і жінка проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. І.В. Жилінкова  [6] вважає, що з таким рішенням можна погодитися з певними застереженнями. «Навіть поділяючи точку зору стосовно того, що фактичне подружжя в соціологічному сенсі складає сім'ю і може забезпечити дитині таке саме виховання, як і особи, що перебувають у зареєстрованому шлюбі, не можна забувати, що такий союз може розпастися в будь:яку мить, що може нанести дитині ще одну травму. Тому при вирішенні цього питання суд повинен з'ясувати всі обставини справи, вирішивши, насамперед, головне - наскільки таке усиновлення буде відповідати інтересам дитини» [6,с.415]. Законодавець пред'являє до усиновлювачів певні вимоги. Ними можуть бути тільки повнолітні дієздатні особи. Усиновлювач обов'язково повинен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на 15 років, а при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років. Законом установлено перелік тих осіб, які не можуть бути усиновлювачами (ст. 212 СК).

     До  першої групи слід віднести осіб, які  за станом свого здоров'я не можуть виконувати функції усиновлювачів: особи, які обмежені у дієздатності; визнані недієздатними; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, страждають на хвороби, перелік яких затверджується Міністерством охорони здоров'я України (наприклад, туберкульоз, онкологічні захворювання тощо).

     До  другої групи належать особи, позбавлені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були поновлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їх вини. До третьої групи належать особи, які з інших об'єктивних причин не можуть бути усиновлювачами, а саме не можуть забезпечити дитині, наприклад, прожитковий мінімум, створити належні умови для проживання і виховання. До четвертої групи слід віднести всіх інших осіб, інтереси яких суперечать інтересам дитини (наприклад, особи, що мають судимість за умисне вчинення злочину проти життя або здоров'я фізичної особи тощо). Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

     Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна  особа. При цьому це така особа, що старша за дитину, яку вона бажає  усиновити, не менш як на п'ятнадцять  років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

     Усиновлювачами  не можуть бути особи однієї статі. Особи, які не перебувають у шлюбі  між собою, не можуть усиновити одну й ту ж дитину. Якщо дитина має  лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває в шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває в шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

     Не  можуть бути усиновлювачами особи, які: 1) обмежені в дієздатності; 2) визнані  недієздатними; 3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 4) були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано  або визнано недійсним з їхньої вини; 5) перебувають на обліку або на лікуванні в психоневрологічному чи наркологічному диспансері; 6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; 7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); 8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України; 9) інтереси яких суперечать інтересам дитини.

     За  наявності кількох осіб, які виявили  бажання усиновити одну й ту ж  дитину переважне право на її усиновлення має громадянин України: 1) в сім'ї якого виховується дитина; 2) який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється; 3) який усиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами; 4) який є родичем дитини. Переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

     Таким чином, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа. При цьому це така особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.  
 

             2. Умови та порядок здійснення усиновлення

     Умови усиновлення - це згода осіб, які  відповідно до закону мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їхзамінюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем. «Умови та вимоги, яких слід дотримуватися при здійсненні усиновлення, витікають із самої суті інституту усиновлення, і призначення їх зводиться до того, щоб усиновлення слугувало виключно інтересам дитини» [8,с.489]. Наприклад, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (наприклад один із братів має фізичну ваду). Згоду на це обов'язково дає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її проживання (ст. 210 СК).

     1) Згода дитини на усиновлення. СК установив, що згода дитини може братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Але для того, щоб дитина дала згоду або відмовилася від усиновлення, необхідно щоб вона була поінформована щодо правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлення, повинна розглядатися як серйозна перешкода для усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під собою обґрунтування і не тягне встановлення перешкод до створення нормальних відносин між ним і усиновлювачем, усиновлення провадиться без згоди дитини. Це можливо у наступних випадках: якщо дитина у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ст. 218 СК).

     2) Згода батьків на усиновлення  дитини. Як правило, усиновлюються  діти, у яких немає батьків.  На жаль, за сучасних умов, поширеними  стали випадки, коли батьки, або  бодай один із них, у дитини є, але існує нагальна потреба змінити догляд за нею, що, безумовно, приведе до істотних юридичних змін у їх стосунках. У цих випадках і потрібна згода кровних (рідних) батьків на це. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків, тобто тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними. Якщо ж буде встановлено, що згода дана під тиском фізичного або психічного насильства, внаслідок збігу тяжких обставин, вона може бути оскаржена у суді. Між тим, відміна усиновлення, що вже відбулося, при оскарженні згоди батьків можлива лише за умови, що це відповідає інтересам дитини. Згода батьків повинна бути безумовною, наприклад, батьки не можуть вимагати, щоб дитина була усиновлена конкретною особою або подружжям тощо. Згода повинна бути безоплатною. Умова про надання усиновлювачем плати батькам за згоду є нікчемною і, як наслідок, зумовлює необхідність повернення такої плати відповідно до норм ЦК.