Поняття та сутність усиновлення

     Що  ж стосується самої згоди на усиновлення, то в цьому випадку немає причин скасовувати її. Існує певний порядок для дачі згоди батьками. Так, згода може бути дана лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Це правило тісно пов'язане з медичним критерієм, відповідно до якого саме цей період є психічно складним для матері дитини. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди потрібна ще згода їх батьків, оскільки їх воля не може визнаватися цілком сформованою. Тобто ця вимога пов'язана з необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків, які могли б вчинити акт, про наслідки якого в подальшому можуть тужити все своє життя. Згода батьків на усиновлення їхньої дитини має бути укладена письмово і посвідчена нотаріусом. Якщо батьки не погоджуються на усиновлення, останнє неможливе. Згода на усиновлення -- одне з важ:ливих особистих немайнових прав батьків і воно не може бути порушене, оскільки усиновлення дитини спричинює повне припинення правового зв'язку між нею і батьками (ст. 217 СК).

     3) Усиновлення дитини без згоди  батьків. Усиновлення можливе без згоди батьків, якщо вони значною мірою втратили зв'язок з дитиною: невідомі (усиновлення дитини, яка була підкинута, знайдена, визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється. Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють до неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її. Відомо, що неналежне виконання батьківських прав та обов'язків тягне за собою застосування санкцій. В цьому випадку йдеться саме про відповідальність батьків, яка буде застосовуватися лише за наявності вини останніх (ст. 219 СК).

     Наведемо  приклад  із  судової  практики.

     У червні 1997 р. М.О. звернулася в суд із позовом до М.І. про усиновлення. Позивачка зазначала, що створила з М.М. сім'ю і в липні 1996 р. вони зареєстрували шлюб. Із ними постійно проживає син чоловіка - А., 1991 року народження, який після розлучення батька залишився жити з ним. Оскільки мати неповнолітнього А. сином не цікавиться, а у них із ним склалися добрі стосунки і чоловік не заперечує проти усиновлення нею сина, заявниця просила постановити рішення про усиновлення нею останнього.  Рішенням Лозівського міського суду Харківської області від 26 серпня 1997 р. позов було задоволено [3,с.90].

     4) Згода опікуна, піклувальника  на усиновлення дитини. Щодо дітей,  які позбавлені батьківського  піклування, згоду на усиновлення  надає опікун, піклувальник, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в яких знаходилася дитина. Згода надається в письмовому вигляді (ст. 221, 222 СК). Отримання згоди вказаних осіб необхідне виключно з метою захисту інтересів дитини. Тому, якщо опікун або піклувальник не дають згоди на усиновлення, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Між тим, і відмова вказаних органів не є перешкодою для усиновлення дитини, якщо це відповідає її інтересам. Заклад охорони здоров'я чи навчальний заклад також можуть не дати згоди на усиновлення. Якщо в судовому порядку буде встановлено, що для цього не було достатніх підстав, заперечення вказаних органів не буде перешкодою до усиновлення.

     5) Згода одного з подружжя на  усиновлення дитини. На усиновлення  дитини одним з подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, посвідчена нотаріально. Така згода необхідна в зв'язку з тим, що той з подружжя, що не є усиновителем, також буде брати участь у вихованні дитини як вітчим або мачуха. Між тим, усиновлення дитини може відбутися без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Необхідність у згоді відпадає також і у випадку, коли встановлюється режим їх окремого проживання (ч. 3 ст. 220, п. 3 ч. 2 ст. 120 СК).

     Порядок усиновлення - це процедура, яка складається  з певних стадій і здійснюється відповідними органами за правилами, що встановлені  законодавством. СК зберігає судовий  порядок усиновлення (статті 223, 224 СК), за певним винятком (ст. 282 СК). Процедура усиновлення на сьогодні регулюється ЦПК. Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника.

     Особа, яка бажає усиновити дитину, подає  до суду письмову заяву про усиновлення  персонально. Подання заяви через  представника не допускається. Закон  дозволяє такій особі відкликати заяву про усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч. 2 ст. 223 СК). Після цього відмова від усиновлення стає неможливою. Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд має враховувати всі обставини, що мають істотне значення, а саме стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину; її сімейний стан та умови проживання; ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на усиновлення; особу дитини та стан її здоров'я, ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити; взаємини особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, навіть те, як довго ця особа опікується вже дитиною тощо (ч. 1 ст. 224 СК).

     Тільки  при дотриманні всіх умов усиновлення, встановлення здатності особи, яка бажає усиновити дитину, до цього, а також упевненості в тому, що усиновленням будуть забезпечені стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Перепоною до усиновлення не може слугувати той факт, що особа, яка бажає усиновити дитину, вже має або може народити дитину (ч. 3 ст. 224 СК). Бажання усиновлювача можуть бути задоволеними за загальним правилом тільки тоді, коли вони відповідають інтересам дитини. Зазвичай дитина при усиновленні зберігає своє прізвище, ім'я та по батькові, що витікає з Конвенції про права дитини. Між тим, прізвище та по батькові дитини закон дозволяє змінити за умови, якщо усиновлювачами одночасно є жінка та чоловік, які записуються батьками дитини.

     Якщо  прізвища усиновлювачів не співпадають, прізвище дитини визначається за їх вибором. Що ж стосується імені дитини, то це відбувається з її згоди, якщо вона досягла семи років, за винятком випадку, коли дитина живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до імені. При усиновленні повнолітньої особи її прізвище, ім'я та по-батькові можуть бути змінені тільки з взаємної згоди усиновлювача та самої повнолітньої особи - усиновленого.

     Згідно  зі ст. 226 СК особа має право на таємницю перебування на обліку як така, що бажає усиновити дитину; пошуку дитини для всиновлення; подання заяви про всиновлення та її розгляду; рішення суду про усиновлення. В зв’язку з законним правом усиновителя на таємницю усиновлення в разі дачі батьками письмової згоди на усиновлення їхньої дитини в заяві не має зазначатися прізвище потенційного батька й матері. У деяких довідниках можна зустріти зразки заяв, адресованих відділам народної освіти, в яких зазначається про надання батьками дозволу відповідному органу права вибору усиновителів їхнім дітям з присвоєнням прізвища та по батькові усиновителя [5, с. 228]. Але нотаріуси не можуть посвідчувати такі заяви, оскільки вони суперечать чинному законодавству, тому що батьки не мають права робити органам вказівок, а тим паче надавати дозволи щодо вибору їхнім дітям усиновителів, оскільки таку процедуру чітко передбачає й регламентує закон. Що ж до присвоєння прізвища, то згідно із законом (статті 229, 230, 231 СК) це право усиновлювача й дитини, але ні в якому разі не батьків цієї дитини.

     Якщо  ж усиновлювач не має наміру зберігати  таємницю всиновлення, то дитина може залишити своє власне прізвище, ім’я, по батькові. В такій ситуації також  може бути збережено право на спілкування  дитини з її родичами – дідом, бабою, сестрами, братами, дійсними батьками (ст. 232 СК). У цьому разі в заяві батька чи матері на усиновлення може зазначатися прізвище, ім’я, по батькові усиновителя.

     Має зацікавити й питання: чи може згода обох батьків посвідчуватися в одній заяві чи потрібно викладати згоду на усиновлення окремо батька і матері. Цікавим є й питання, які наслідки настануть, коли один з батьків відкличе свою згоду на всиновлення дитини до постановлення рішення, а згода іншого діятиме? Коли один із батьків відкличе свою згоду на всиновлення до набрання рішенням законної сили? Ці та багато інших питань можуть постати перед приватними нотаріусами та суддями. В таких випадках усиновлення не може здійснюватись, оскільки залишиться один із правових зв’язків з батьками, а тому доцільно, щоб заяви про усиновлення оформлялись окремо від батька й окремо від матері. В цьому випадку, якщо один з батьків відкличе свою заяву, то всиновлення може здійснюватись лише при його згоді. При цьому, незважаючи на особистісний характер такої згоди на усиновлення дитини, з ч. 5 ст. 217 СК видно, що письмову згоду батьків на усиновлення дітей засвідчує нотаріус, тобто згода батьків може бути висловлена й в одній (спільній) заяві.

     Відповідно  до ст. 218 СК для всиновлення дитини потрібна її згода, яка відповідно до ч. 1 цієї ж статті дається у формі, яка відповідає її вікові. «Однак незрозумілою є логіка законодавця, який ототожнює форму згоди дитини з її віком, оскільки форма – це контури, зовнішні межі предмета, що визначають його зовнішній вигляд, офіційний папір заповнений за певним зразком. До речі, СК не передбачає, який орган отримує цю згоду, чи може вона бути усною, чи письмовою, також не зазначається, хто має проінформувати дитину про правові наслідки всиновлення» [9, с.22].

     На  підставі рішення суду про усиновлення залежно від бажання усиновлювача видається або Свідоцтво про усиновлення, або нове Свідоцтво про народження дитини (ч. 2 ст. 225, ст. 233 СК). Якщо особа, що бажає стати усиновлювачем, прагне зберегти тайну усиновлення, то на підставі рішення суду про усиновлення, копія якого обов'язково надсилається до відділу РАЦС за місцем винесення рішення, а якщо відбувається усиновлення дитини іноземними громадянами, то також і до Центру з усиновлення дітей, до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи державний орган РАЦС вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження дитини.

     Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється. Слід зазначити, що СК передбачає спеціальні заходи, спрямовані на збереження таємниці усиновлення. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. А особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення, зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації щодо свого усиновлення. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Встановлення винятку із загального правила про судову процедуру усиновлення пов'язане з якнай швидшим вирішенням цього питання. Усиновлення здійснюється відповідно до законів України за винятком порядку усиновлення.

     Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

     1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного  виховання; 

     2) дитина страждає недоумством,  на психічну чи іншу тяжку  невиліковну хворобу, про що  усиновлювач не знав і не  міг звати на час усиновлення; 

     3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків [7, с.424].

     Скасування  усиновлення не допускається після  досягнення дитиною повноліття.

     Таким  чином,  при  усиновленні  потрібна  згода  дитини, згода  батьків, згода опікуна, піклувальника на  усиновлення  дитини. Усиновлення можливе без згоди батьків, якщо вони значною мірою втратили зв'язок з дитиною. Процедура усиновлення на сьогодні регулюється ЦПК. 
 

                     3. Правові наслідки усиновлення

     Усиновлення породжує певні правові наслідки. По-перше, з моменту здійснення усиновлення, а ним вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 1 ст. 225 СК), припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням, за певними винятками. По-друге, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, онуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. По-третє, усиновлювачі одержують правовий статус матері, батька, а усиновлені - правовий статус дитини (сина, дочки). Усиновлювачеві надаються права і накладаються на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, надаються права і накладаються на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

     Між тим, у випадках, передбачених законом, дитина зберігає права, які вона мала до усиновлення. Це стосується права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення (ст. 234 СК). Відповідно до нового СК за станом утримання та виховання дітей, які були усиновлені, здійснюється нагляд. За дотриманням прав дитини, що усиновлена і проживає в Україні, до досягнення нею повноліття нагляд здійснюється органом опіки та піклування. Якщо ж діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цих дітей і до досягнення ними вісімнадцяти років здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав.