Відносні величини сутність та їх види

Відносні величини сутність та їх види

В аналізі статистичної інформації важливе місце посідають відносні величини, які доповнюють абсолютні. 

Відносними величинами в статистиці називаються узагальнюючі  показники, які характеризують кількісні співвідношення , що притаманні конкретним суспільним явищам. Відносною величиною в статистиці називається міра співвідношення величини ознаки з прийнятою базою. [попов ,32]  Їх дістають як частку від ділення двох абсолютних величин. 

При обчисленні відносних величин  чисельник — це показник, який вивчається. Його називають звітною величиною. Величину, з якою зіставляються інші величини (знаменник), називають основою, або базою порівняння, базисною величиною. База порівняння править за своєрідний вимірювач. Зіставляючи звітну величину з базисною, визначають, у скільки разів порівнювана величина є більшою чи меншою від базисної.  
Відносні величини мають велике значення під час аналізу соціально-економічних явищ, оскільки абсолютні величини не завжди дають змогу правильно оцінити явища з огляду на їхню динаміку, склад, інтенсивність поширення. Лише в зіставленні з іншою величиною дана абсолютна величина проявляє свою істинну сутність. ( Наприклад, відомо, що в певній державі за рік померло три мільйони чоловік, то це ще не дає підстав для висновку про рівень смертності населення в цій державі. Лише зіставивши це значення з середньорічною чисельністю населення держави, можна дійти правильних висновків щодо рівня смертності в даній державі.)  
Відносні величини утворюються внаслідок зіставлення двох однойменних чи різнойменних величин.  
Залежно від того, до якого значення прирівнюється база порівняння, частку від ділення можна виразити або у вигляді коефіцієнта чи відсотка, або як проміле чи продециміле. Крім того, в статистиці широко використовують іменовані відносні величини.  
Одиниці виміру відносних величин. 

 Якщо абсолютну  величину базового періоду прийнято за одиницю, то одержана відносна величина виражатиметься коефіцієнтом.

У випадку, коли базова величина приймається за 100, відносна величина виражається в процентах. Якщо базову величину прийнято за 1000, відносна величина виражається в проміле. Цей показник застосовується в демографічній статистиці. Показники народжуваності, смертності, шлюбності, розлюченості у процентах будуть мати незначний числовий вираз, тому їх краще розраховувати у проміле.

Якщо  за  базу порівняння взято 10000, то відносна величина виражається у продециміле. Використовується  як правило у медичній статистиці: чисельність лікарів, лікарняних ліжок 10000 населення. У випадках, коли базова величина приймається за 100000- одержана відносна величина виражається у просантиміле. Просантиміле використовують у медичній статистиці. Із розрахунку на 100 тисяч населення виявляють захворюваність населення на алкоголізм, наркоманію, туберкульоз, а також ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.( попов ст33). Різноманітність співвідношень  і пропорцій реального життя для свого відображення потребує різних за змістом і статистичною природою відносних величин. Відповідно до аналітичних функцій відносні величини можна класифікувати так.

Відношення однойменних показників :

1. Відносні величини динаміки
2. Відносні величини просторових порівнянь
3. Відносні величини порівняння зі стандартом
4. Відносні величини структури
5. Відносні величини координації

Відношення різнойменних показників

1. відносні  величини інтенсивності

Відносна величина динаміки характеризує напрям та інтенсивність зміни. Відносні величини динаміки визначаються співвідношенням значень показника за два періоди чи моменти часу. При цьому базою порівняння може бути або попередній або більш віддалений у часі рівень. Наприклад, інвестиції в галузь становили , млн. грн..:у 2010 р.-420, у 2012 р.- 588.порівнюючи значення показника, дістаємо темпи зростання інвестицій: 588:420=1,4

Якщо значення показника зменшується, відносна величина динаміки буде меншою за одиницю. Передумовою обчислення відносних величин динаміки є порівнянність даних за одиницю вимірювання ( для вартісних показників – порівнянність цін), методикою розрахунку показника, масштабом об’єкта.

Відносні величини просторових порівнянь. Найчастіше це регіональні чи міжнародні порівняння показників економічного розвитку або життєвого рівня . Вибір бази порівняння довільний. Головне, щоб методика розрахунку показників, що порівнюються, була однаковою. Наприклад, на початку 90-х років в Україні з 1 га ріллі отримували продукції вдвічі менше, ніж у США.

Відносні величини порівняння зі стандартом. Надзвичайно важливу роль у статистичному аналізі  відіграє порівняння фактичних значень показника з певним еталоном – нормативом, стандартом, оптимальним рівнем. Такими відносними величинами порівняння є виконання договірних зобов’язань , використання виробничих потужностей, додержання норм витрат електроенергії тощо. Будь – яке відхилення відносної величини від 1 чи 100 відсотків свідчить про прушення оптимальності процесу. Наприклад, для проведення своїх операцій та підтримки ліквідності фірма протягом року має тримати в обороті щонайменше 120 тис. грн. Фактично в обороті фірми 108 тис. грн.., що становить 90% від потреби (108:120=0,90) Для показників, які не мають визначеного еталона ( захворюваність, злочинність тощо) , базою порівняння  може бути  максимальне чи мінімальне значення або середня по сукупності в цілому.

Відносні величини структури. Статистичні сукупності,структуровані, у них завжди можна виявити певні складові. Відносні величини структури характеризують склад, структуру сукупності за тією чи іншою ознакою. Вони визначаються відношенням розмірів складових частин сукупності до загального підсумку. Скільки складових, стільки відносних величин структури. Кожну з них окремо називають часткою, або питомою вагою, виражають простим чи десятковим дробом або процентом. Наприклад, певна частина сукупності становить ¼, або 0, 245 або 25% загального обсягу сукупності.

За допомогою відносних величин структури можна оцінити структурні зрушення, тобто зміни у складі сукупності за певний період часу.

Відносні величини координації .

Поглиблений аналіз структури передбачає оцінювання співвідношень, пропорцій між окремими складовими одного цілого. Такий різновид порівнянь називають відносною величиною координації. Вона показує, скільки одиниць однієї частини сукупності припадає на 1, 100, 1000 одиниць іншої, узятої за базу порівняння.

Комплексне використання відносних динаміки , структури та координації розглянемо на прикладі матеріальних запасів умовної фірми за 2 квартали( таблиця 1)

МАТЕРІАЛЬНІ ЗАПАСИ ФІРМИ

  За IV квартал матеріальні запаси в цілому зросли в 1, 12 раза або на 12 %. Оскільки запаси складаються з двох функціонально відмінних складових, то потрібно оцінити динаміку кожної з них . Так, запаси сировини і напівфабрикатів зросли лише на 2.5% , а запаси готової продукції – на 32.1%. Нерівномірність динаміки окремих складових  зумовила зміни в структурі матеріальних запасів. Якщо в ІІІкварталі частика сировини та напівфабрикатів становила 68% , то в IV кварталі зменшилась до 62% , тобто на 6 п.п. Відповідно на стількиж зросла частка готової продукції. Внаслідок структурних зрушень з мінились пропорції між складовими частинами : у ІІ кварталі на 1 грн. запасів готової продукції припадало 2, 125 грн. запасів сировини і напівфабрикатів ( 119:56=2,125) У IV квірталі їх співвідношення зменшилося до 1.65 ( 122:74=1,65)

Відносні величини інтенсивності

Особливим видом відносних показників  є результата порівняння різнойменних абсолютних величин : у чисельнику – обсяги певного явища( кількість подій, фактів) , у знаменнику 0 обсяг середовища, якому це явище ( подія) властиве. У кожному конкретному випадку таке співвідношення характеризує  інтенсивність поширення явища в середовищі, а тому називається відносною величиною інтенсивності. На відміну від відносних величин групи А відносні величини інтенсивності іменовані одиницями вимірювання чисельника і знаменника співвідношення. У формі відносних величин інтенсивності  обчислюється низка показників технічного рівня виробництва, ефективності використання ресурсів , економічного розвитку країни , життєвого рівня населення, а також інших аспектів суспільного життя.

Якщо обсяги явища незначні відносно обсягів середовища, то результат їх співвідношення збільшується в 100, 1000 і більше разів. Так, демографічні явища( народжуваність, смертність, шлюбність) розраховують на 1000 осіб, забезпеченість лікарями , підприємствами громадського харчування – на 10000 осіб, захворюваність , злочинність – на 100000 осіб.

У порівняльному аналізі використовуються кратні співвідношення не лише абсолютних величин . Комплексна й всебічна характеристика закономірностей суспільного життя  передбачає порівняння середніх і відносних величин.

2 Доходи і витрати населення України. Сутність і їх структура.

Розподіл доходів – це стадія відтворення, яка займає проміжне місце  між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється н грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий( валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв’язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником і т.д. У цих зв’язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об’єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту , який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб. Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої власності. Об’єктом такого розподілу є прибуток – різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю. Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга- залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави , фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально - культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

Підприємство сплачує  податок на приуток до державного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення( певна частка з прибутку). Важливе значення має установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули ля розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

 Водночас, якщо держава  не матиме достатніх коштів, то  це негативно відбиватиметься  на науково-технічному і економічному  прогресі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв’язання ряду глобальних проблем можливі тільки за умови участі держави та її централізованих фондів. Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення . яке б створювало сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.

Сукупний суспільний продукт  у натуральній формі складається із засобів виробництва ( засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються на виробниче, а життєві засоби – на особисте споживання. Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоплює , як правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основі необхідного і частини додаткового продукту. За своїм матеріально-речовим складом фонд життєвих засобів – це сукупність предметів поживання і послуг , який об’єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім’ї. Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесу розподілу фонду життєвих засобів. Проте фонд життєвих засобів  і необхідний продукт – це не тотожні поняття, а отже, не синоніми.

 У системі суспільного відтворення необхідний продукт формується у процесі виробництва, проходить через фази розподілу, обміну і споживання. Головним функціональним призначенням необхідного продукту є відтворення робочої сили. Лише на фазі споживання необхідний продукт набуває своєї завершеної форми як фонд життєвих засобів,тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують особисте споживання.

Таким чином процес трансформації  необхідного продукту у фонд життєвих засобів. Це можна показати на такому прикладі. Завод виробляє верстати. З усієї маси вироблених верстатів одна частина йде на заміщення спожитих засобів виробництва, друга становить необхідний продукт, а решта утворює додатковий продукт. Зрозуміло, верстати, які утворюють необхідний продукт , це тільки матеріальна передумова останнього . заперечувати це означає, що підприємство, яке виробляє засоби  виробництва, не створює необхідного продукту. Насправді воно створює матеріальний еквівалент необхідного продукту , який потім трансформується через обмін на життєві засоби. після реалізації продукції необхідний продукт набуває грошову форму, яка надходить до працівника у вигляді заробітної плати, грошових виплат із суспільний фондів споживання  і платні послуги. Крім цього, він одержує через суспільні фонди споживання безплатні послуги. І тільки після всього цього на стадії споживання необхідний продукт набуває форму фонду життєвих засобів.