Поняття і ознаки держави

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………2

1. Поняття держави  та її ознаки…………………………………………….3

2.Кримінальне право України поняття і предмет правового регулювання……………………………………………………………………….7

3. Задача……………………………………………………………………..11

Висновки……………………………………………………………………13

Література………………………………………………………………….15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність даної теми полягає  в тому, що серед різноманітних  форм людськогоспілкування головне значення визнано за державою. Був час, коли воно охоплювало собою всі без винятку сторони людського життя, так що в античному світі людина абсолютно поглинався громадянином держави. Та й нині, хоча на ряду з державою існує не мало інших форм громадського єднання людей, держава все-таки так чи інакше поширює свій вплив на всі сторони суспільного життя. У всякому разі, історія людства твориться головним чином державною діяльністю. Тому, вивчаючи яку б то не було явище громадськості, постійно доводиться зустрічатися з питаннями про форми організації і діяльності держави. Але для того, щоб дати відповіді на такі питання, необхідно зрозуміти, чим же є держава і які його ознаки.

Предмет роботи - поняття і ознаки держави.

Мета  дослідження - розгляд і розкриття  питання про природу держави  через визначення його поняття та виокремлення основних ознак.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

• дати поняття держави;
• розкрити сутність держави з різних підходів;
• розглянути основні теорії походження держави розглянути поняття, ознаки та теорії юридичних осіб;
• розкрити основні ознаки держави.

Говорячи про ступінь дослідженості  теми, що розглядається, необхідно відзначити, що дане питання на сторінках спеціальної літератури досить широко вивчений. Однак, незважаючи на це, єдиної думки щодо поняття та ознак держави немає. У зв'язку з чим, необхідно постійне вивчення даного питання не тільки з теоретичної точки зору, але і з урахуванням сформованих в конкретний період розвитку суспільства і держави суспільних відносин.

           

    

1. Поняття  держави та її ознаки

 

Держава – це організація  політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здіснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.

Історія суспільного  розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких грунтується на певному типі виробничіх відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здіснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:

-всеохоплююча організація  – об`єднує в єдине ціле  всіх членів суспільства, забезпечує  загальносуспільні інтереси і  потреби;

-територіальна організація – об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

-єдина організація – об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;

-офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);

-універсальна організація – об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;

-верховна організація – є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересівпідпорядковані їй;

-централізована організація – внутрішня побудова держави здіснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органівдержавної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).

Ознаки держави

Держава характеризується як особлива організація суспільства, що відрізняється від суспільства  та різних форм державної організації  суспільства (недержавних структур) наявністю особливих ознак. Вказані  ознаки характеризують особливості держави та поділяються на дві групи:

     Основні ознаки, що безпосередньо характеризують державу і відсутність хоча б однієї з яких не дає можливості характеризувати суспільне утворення як державне.

Факультативні ознаки, що конкретизують зміст основних і не є обов`язковими.

        Серед основних ознак держави називають:

-наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення;

-наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнаття держави суб`єктом міжнародних відносин;

-суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину. Існує три різновиди суверенітету:

1)національний суверенітет, тобто реальна можливість нації створювати незалежну державу;

2)народний суверенітет, тобто реальна участь народу у здісненні влади;

3)державний суверенітет, тобто політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади в середині країни та в праві держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права.

     Компонентами державного суверенітету, що характеризують його зміст є:

-верховенство влади, тобто можливість існування лише однієї державної влади та можливість визнати незаконними рішення будь-якої іншої соціальної влади;

-незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права;

-неподільність, тобто можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в роботі міжнародних асоціацій, а також визначати статус адміністративно-територіальних одиниць;

-єдність, тобто наявність єдиного змісту влади (державно-політична) та розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову в процесі реалізації владних повноважень;

-наявність системи органів та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та завдань і охоплюється поняттям механізм держави.   Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям апарат держави;

-наявність можливості розробляти загальнообов`язкові правила поведінки, що визначаються як правові норми. За допомогою права держава визначає зміст прав та обов`язків суб`єктів суспільних відносин, а також забезпечує обов`язковість своїх рішень;

-можливість самостійно визначати види і розміри податків. Податки – це загальнообов`язкові платежі, що стягуються у населення у сумі чи процентному відношенні на загально-соціальні проблеми (освіта, охорона здоров`я, культура, соціальні виплати тощо).

           Серед факультативних ознак держави розрізняють:

-наявність конституції;

-наявність державних символів;

-наявність громадянства;

-грошової одиниці;

-збройних сил;

-участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Кримінальне  право України поняття і предмет  правового регулювання

 

     Поняття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях:

1) позитивне  (об‘єктивне) кримінальне право  як галузь законодавства,

виявом якої є Кримінальний кодекс України;

2) кримінальне  право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав.

 Позитивне право України має такі характерні ознаки:

1) його норми  встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України;

2) воно знаходить  свій вияв у законах;

3) метод реалізації  кримінального закону є специфічним,  притаманним лише

цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової

заборони.

      Позитивне кримінальне право України це сукупність норм (правил

поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і

які покарання  слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Кримінальне

право України  поділяється  на дві частини –  Загальну і Особливу.

       Загальна частина КК України містить визначальні норми загального

значення; їх дія  поширюється на всі приписи Особливої  частини КК. Ці

норми визначають: завдання КК; підстави кримінальної відповідальності;

чинність КК щодо діянь, вчинених на території України  та за її межами;

чинність кримінального  закону у часі; поняття злочину; форми  вини;

обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність

діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань;

погашення та зняття судимості тощо. Суть і призначення  норм Загальної

частини КК виявляються  лише в органічній єдності з положеннями  його

Особливої частини.

       Особлива частина КК містить конкретні норми, які

забороняють вчиняти  те або інше діяння. Порушенням такої  заборони

передбачає  відповідне покарання. При цьому  майже всі диспозиції статей

Особливої частини  КК визначають діяння з боку однієї особи – виконавця

злочину. Умови  кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного

і того самого злочину  спільними діями кількох осіб описані в Загальній

частині КК (ст.19 співучасть). Загальна та Особлива частина  нерозривно

пов‘язані між  собою. Вони складають єдину галузь права – кримінальне

право. Застосування норм Особливої частини можливо  лише на основі

положень, що містяться  у нормах Загальної частини КК. Наприклад,

вирішення питання  про кримінальну відповідальність за готування до

злочину або  замах на його вчинення дається у ст.17. У ній міститься

загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії

призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення

закінченого злочину. Це означає, що у випадку замаху особи  на крадіжку

приватного  майна дії такої особи кваліфікуються за ст.17 і ч.1 ст.140. У

випадку вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником,

посібником) склад  злочину співучасників буде визначатися  за ст.19

Загальної частини  і за ч.1 ст.140 Особливої частини. Кримінальне  право

вивчає не тільки норми кримінального закону, а й застосування цих норм , а й застосування цих норм правоохоронними органами та судом. У результаті дії кримінально-правової норми  виникають кримінально-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин, які й є суб‘єктами цих відносин.        

Матеріальний  зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов‘язків суб‘єктів цих відносин. Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.

 

   Специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою,

яка вчинила  злочин проти особистих благ людини, приватних чи публічних

прав тощо, і  державою, яка охороняє такі блага  й інші суспільні

цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише

кримінальному праву методом – застосуванням  з боку держави до особи

злочинця санкції  кримінально-правової норми, тобто  покарання. Метод

правового регулювання  – це сукупність певних засобів, за допомогою яких

регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування

кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи,

яка вчинила  злочин, як правило, шляхом покарання.

   Кримінально-правовий метод застосовується лише у тому разі, коли:

1) вчинене діяння  є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину;

2) особа, яка  вчинила це діяння, була у стані  осудності,

досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає

покаранню. В  окремих випадках (ч.3 ст.10, ст.46-1, ст.51) суд може

відстрочити виконання  призначеного  ним кримінального  покарання або не

застосовувати таке покарання взагалі.

      Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння була в стані неосудності. До такої особи суд може застосовувати заходи медичного характеру, як не є покаранням (ч.1 ст.12). Це стосується і особи, яка під час вчинення