Стан парламентизму в українській державі

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових  осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а  іноді й без нього, як-от призначення  чи обрання частини складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент  призначає на посаду та звільняє з  посади голову Національного банку  України, призначає на посаду та припиняє повноваження Центральної виборчої комісії.

Широко передбачена  Конституцією участь парламенту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину  складу Конституційного Суду; призначає  та звільняє половину складу Ради Національного  банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення  і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про  направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи  народних депутатів чи комітету Верховної  Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної  Ради; має право усунути Президента з поста в порядку особливої  процедури (імпічменту), встановленому  Конституцією (ст. 111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради —  парламенту — з Кабінетом Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній  Раді (ст. 113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення  щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією  не менш як третини народних депутатів  від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про  відповідальність Кабінету Міністрів  та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного  складу Верховної Ради, наслідком  якої є відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими  повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів  виконавчої влади є прийняття  нею законів про організацію  і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

Багатогранними  є відносини Верховної Ради з  органами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного  Суду, обирає суддів судів загальної  юрисдикції, надає згоду на призначення  Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком  його відставку з посади, призначає  трьох представників до Вищої  ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі  здійснення парламентського контролю.

обираються, призначаються чи затверджуються Верховною  Радою, заслуховування та підготовка для  розгляду Верховною Радою відповідних  висновків щодо цих кандидатур; обговорення  кандидатур посадових осіб, призначення  яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних  висновків щодо цих осіб;

4) попередній  розгляд та підготовка висновків  і пропозицій щодо ратифікації  чи денонсації міжнародних договорів  та угод, проектів державних програм  економічного й соціально-культурного  розвитку України, звітів про  їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою;

5)здійснення  контролю за дотриманням та  реалізацією Конституції та законів  України, інших нормативних актів  Верховної Ради, за відповідністю  підзаконних актів Конституції,  законам України, а також вивчення  ефективності їх застосування.

При здійсненні законопроектних робіт комітет, визначений головним розробником з  певного законопроекту чи проекту  іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної  Ради.

Комітети, як і постійні комісії, мають певні  обов'язки насамперед щодо якісної  і вчасної підготовки законопроектів, висновків та рекомендацій, а також  виконання доручень Верховної Ради.

Верховна  Рада у межах своїх повноважень  може створювати і тимчасові спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше  третини від конституційного  складу Верховної Ради України.

Організація і порядок діяльності комітетів  Верховної Ради, її тимчасових спеціальних  та слідчих комісій встановлюється законом.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається  Верховною Радою для здійснення парламентського контролю за додержанням  конституційних прав і свобод людини й громадянина (ст. 101 Конституції).

Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної  Ради (ст, 98 Конституції).

Для успішного  функціонування нових і оновлених  структур Верховної Ради першочерговим  є істотне зміцнення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів  про регламент, комітети Верховної  Ради, про статус народного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій  Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого  процесу; забезпечення тіснішої взаємодії  Верховної Ради та 'ц органів з  іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування й об'єднаннями  громадян.

3. Повноваження Верховної  Ради України

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної  Ради України, які визначають її місце  і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна  поділити на декілька груп. Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття  законів; визначення засад політики держави та програм суспільного  розвитку; взаємовідносин Верховної  Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації  адміністративно-територіального устрою нашої країни; здійснення зовнішніх  функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна  Рада може розглядати питання про  відповідність Кабінету Міністрів  України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питання  про відповідальність Кабінету Міністрів  може бути розглянуто за пропозицією  не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного  складу Верховної Ради). Резолюція  недовіри Кабінету Міністрів України  вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало  не менш як 226 народних депутатів, тобто  більшість від конституційного  складу Верховної Ради.

З метою  забезпечення певної стабільності в  роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодо розгляду питання  про його відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні  із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної РадиУкраїни  розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження  впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).

Конституція України (ст. 92) визначає широке коло питань, які можуть вирішуватися Верховною  Радою виключно шляхом прийняття  законів. Це стосується:

1) прав і  свобод людини і громадянина  та їх гарантій;

2) засад  використання природнкїресурсів  і освоєння космічного простору; зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної  діяльності; утворення і діяльності  політичних партій, інших об’єднань  громадян, засобів масової інформації; місцевого самоврядування;

3) територіального  устроюУкраїни;

4) основ  національної безпеки, організації  Збройних Сил України і забезпечення  громадського порядку;

5) бюджетних  відносин, податків і зборів, статусу  національної та іноземної валют  на території України;

6) одиниць  ваги, міри і часу; порядку встановлення  державних стандартів;

7) амністії  та низки інших питань.

4. Функції Верховної  Ради України

Верховна  Рада здійснює чимало функцій і має  для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади  зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але  далеко не єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у  властивих їй формах бере участь у  здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших  функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодавчої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1)законодавча;

2)установча  (державотворча, організаційна);

3)функція  парламентського контролю.

4.1 Законодавча фунція

До функцій  Верховної Ради часом зараховують  також бюджетно-фінансову та зовнішньополітичну функції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Пріоритетною  функцією Верховної Ради є, природ-ньо, законодавча. У загальних рисах  вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також  законо-проектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання  законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Тривалий  час до законодавчої функції Верховної  Ради належали й інші види законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оприлюднення тощо.

Нині прийняття  Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції  та законів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).

Пріоритетним  напрямом законодавчої функції Верховної  Ради є внесення змін до Конституції  у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття  законів (ст. 85).

Законопроект  про внесення змін до Конституції  може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від  конституційного складу Верховної  Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції  України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції  України", попередньо схвалений більшістю  від конституційного складу Верховної  Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній  черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві  третини від конституційного  складу Верховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції  значно складніший, оскільки ці розділи  стосуються основ конституційного  ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома  третинами від конституційного  складу Верховної Ради і, за умови  його прийняття не менш як двома  третинами від конституційного  складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається  Президентом.

Законопроект  про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою  і не був прийнятий, може бути поданий  до Верховної Ради не менш як через  рік від дня прийняття такого рішення щодо даного законопроекту.

З метою  забезпечення стабільності Конституції  Верховна Рада протягом строку своїх  повноважень не може двічі змінювати  одні й ті самі положення Конституції (ст. 158).