Стан парламентизму в українській державі

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

Кафедра

Філософії та політології 
 
 

ІНДЗ  на тему:

«Стан парламентизму в українській державі» 
 
 
 
 
 

Виконав:

Студент групи ЕПП-12

Хитрий  Тарас Іванович

Перевірила:

Джугла  Надія Володимирівна 
 

Тернопіль - 2011 

План 

Вступ

1. Стан парламенту

2.Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України

3. Повноваження Верховної  Ради України

4. Функції Верховної  Ради України

4.1 Законодавча фунція

4.2 Установча функція

4.3 Парламенський контроль

5.Основні форми діяльності Верховної Ради України

Список  використанноъ лытератури

 

Вступ

Актуальність  – у сучасній державі розвиток парламентаризму прямо пропорційно залежить від розвитку демократії.

Мета –  дослідити єдиний орган законодавчої влади в Україні.

Об’єкт  – Верховна рада України, її повноваження та функції.       

Сучасний український парламентаризм є не тільки ідеєю, а й реальною політичною практикою, і в цьому його цінність та значення в розбудові демократичної, соціальної і правової держави. Його конституційна модель базується як на власному досвіді, так і на досвіді західних країн. Це широке за змістом поняття, яке охоплює і форму організації державної влади, і конкретний спосіб управління державою, і систему взаємодії держави і суспільства. Зростання ролі парламентів – представницьких органів законодавчої влади держави – усе виразніше виявляється як закономірність сучасного суспільного розвитку. Парламенти є органами загальнонаціонального представництва, у яких беруть участь десятки політичних партій і мільйони людей. Саме тому від ефективності парламентської діяльності, якісного складу депутатського корпусу значною мірою залежить життя кожного громадянина. Виставка присвячена  відкриттю другої сесії Верховної Ради України шостого скликання.  
 У запропонованих виданнях розглядаються питання історії, становлення та розвитку сучасного українського парламентаризму, міститься інформація стосовно законодавчої та організаційної роботи в діяльності українського парламенту, а також матеріали круглих столів.( http://lib.rada.gov.ua/static/excursion/sesiy.html) 

1. Стан парламенту

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законодавчої влади, легіслатурами (від латинського Lex — закон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають  й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представницька, установча, парламентського контролю, бюджет-но-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.

Парламенти  як інститути державної влади  за формою євсенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників  народу (депутатів). Це своєрідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обговорюються  і вирішуються найважливіші суспільні  та державні справи- Вони мають різні  назви — Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конгрес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний  конгрес (Мексика), кнесет (Ізраїль), Національні  збори (Єгипет), Все-китайські збори  народних представників тощо, —  але для усіх них властиві загальні принципи парламентаризму.

Сучасний  парламентаризм характеризується наявністю  кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями  та іншими ознаками. Зокрема, за своїм  статусом розрізняють парламенти президентських парламентських, і змішаних (напівпрезидентських, парламентсько-президентських) республік  та монархій.

Статус парламентів  країн з президентською формою правління  визначається жорстоким розподілом влад в організації державної  влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих  країнах не існує інститутів розгарантією проти диктатури. Організація влади  на засадах парламентаризму дає  можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених дгія цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають  його волю й інтереси.

На відміну  від органів виконавчої і судової  влади, органи законодавчої влади приймають  свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж допускають помилки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без парламентаризму  — демократія неможлива. Тому питання  нині полягає не у доцільності  парламентаризму як такого, а у  його вдосконаленні.

Розвиток  сучасного українського парламентаризму  здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні  національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних  процесів і державного устрою України. Важливе значення тут мають також  історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.

( http://www.osvita.org.ua) 
 

2.Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України

Чинна Конституція  України закріпила якісно нову організацію  державної влади. Відмовившись від  ієрархічної, вертикальної системи  організації державної влади, яка  існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип  організації державної влади  — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи державної  влади України стали рівноправними  і незалежними один від одного.

Верховна  Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної  влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, пред ставню »ького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Пріоритетною  рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдиюгість, виключність, універсальність в  системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним  характером нашої держави, тобто  державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою  структурою та ін.

Нині в  Україні не існує інших органів  законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної  Ради. До 1992 р. в період між сесіями  Верховної Ради законодавчу владу  здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,

Верховна  Рада є загальнонаціональним представницьким  органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український  народ — громадян України всіх національностей і виступає від  імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".

Колегіальний  характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у  її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною  за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної  Ради приймаються на її пленарних  засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає  більшістю від її конституційного  складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний  характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає  в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і  демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого  виборчого права шляхом таємного голосування.

Однією з  істотних особливостей українського парламенту є його однопалатність. Така структура,як зазначалось вище, не є типовою  для великих і середніх держав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного  характеру. Однопалатна структура  українського парламенту зумовлена  насамперед тим, що Україна є унітарною  державою (ст. 2 Конституції), становлення  парламентаризму в Україні (в його класичному розумінні) перебуває на початковому етапі, українське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а організація державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими обставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати згодом певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості  і якості законодавчих актів, місця  законодавчої функції в системі  функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями  і з парламентами інших країн  тощо.

Але при  відсутності достатніх зовнішніх  передумов для двопалатної структури  наш парламент на цьому шляху  має пройти певну відстань свого  внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки  в найближчі 5—10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт , практично створення  нової системи законодавства  і права, то ймовірно, що протягом цього  часу відбуватиметься інтенсивний  розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних  робіт органів виконавчої і судової  влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та інших основ  діяльності парламенту.

Постійно  діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні  депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної  Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня  кожного року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після  офіційного оголошення результатів  виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити  повноваження Верховної Ради.

Постійно  діючий характер Верховної Ради є  одним з найістотніших результатів  реформування держави, державної влади, в тому числі законодавчої, яке  здійснюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим  та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади  остаточно перетворилась на парламент, який став реальним органом законодавчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів  державної влади. Парламент України  є пріоритетним органом в системі  органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у  формуванні органів виконавчої і  судової влади, є загальним представником  народу і виразником його волі.

Парламент України має багатогранні відносини  з іншими органами державної влади  та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

Найбільш  тісними і багатогранними є відносини  парламенту з Президентом. Це зумовлено  їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Вихідним  повноваженням Верховної Ради у  взаємовідносинах з Президентом  є право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені Конституцією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочистому засіданні  Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до народу, так і  до парламенту України.

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові  послання Президента про внутрішнє  і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє новоприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції);

надає у  встановленому законом строки згоду  на обов'язковість міжнародних договорів  України та денонсацію міжнародних  договорів України, які укладає, як правило, Президент.

Парламент затверджує укази Президента про  введення воєнного чи надзвичайного  стану в Україні або в окремих  її регіонах, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих  місцевостей зонами надзвичайної екологічної  ситуації.

Чільне місце  у взаємовідносинах Президента з  парламентом посідають питання  формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимоно-польного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і  радіомовлення, Генерального прокурора  України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.