Становлення та розвиток дизайну в Україні

Міністерство  освіти та науки, молоді та спорту України

Національний  технічний університет

«Харьківський політехнічний інститут» 
 
 

Кафедра етики, естетики та історії культури 

Контрольна  робота з дисципліни «Естетика»

на тему: «Становлення та розвиток дизайну в  Україні» 
 
 
 
 

Студентки групи Екз-40

Кубрак  К. С. 
 
 
 

Харків 2011

Зміст 

Вступ…………………………………………………………………………………………3

1. Що таке  Дизайн?.................................................................................................................3

2. Дизайн в Україні……………………………………………………………………….....4

Висновок…………………………………………………………………………………….7 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

На протязі  всієї історії розвитку культури людина прагнула прикрасити своє життя, зробити красивими всі необхідні  їй предмети - одяг, житло, посуд. В наш  час з особливою пристрастю входять  поняття, як художник і суспільство, краса і користь, творчість і  потрібність. Важливо, щоб усе, що нас  оточує несло в собі красу і  потрібність, як необхідна умова  життя цивілізованого суспільства. Це стосується і декоративно-оформлюваного  мистецтва: своїми специфічними виразними  способами декоративне мистецтво  разом з архітектурою формують внутрішній світ людини, її погляди, культуру, мораль, життєві принципи. Художник все інтенсивніше працює над проблемою середовища, комплексного її вирішення в синтезі  з архітектурою. Коли ми говоримо про  житлове середовище, про інтер'єри  суспільних будов, то маємо на увазі  не тільки єдність звичних і красивих виробів. Середовище - це не тільки матеріальне  поняття, це - простір, наповнений взаємовідносинами  людей, це єдиний духовний і матеріальний світ. Якщо в минулому використання декоративного мистецтва в інтер'єрах суспільних будов частіше всього були стихійними, то в даний час  ще на стадії проектування художники  і архітектори реалізують не тільки рішення загальної теми, зв'язаної з призначенням будови в цілому, а і використовують найбільш виразні  форми різних видів декоративного  мистецтва.

1. Що таке Дизайн?

Дизайн - це область  творчої діяльності, що пролягає в  проектуванні наочного світу штучного середовища, в створенні зручних  і красивих речей.

Дизайн - це творчий  метод, процес і результат художньо-технічного проектування промислових виробів, їх комплексів і систем, орієнтованого  на досягнення якнайповнішої відповідності  створюваних об'єктів і середовища в цілому можливостям і потребі  людини, як утилітою, так і естетичним.

«Дизайн» - це творча діяльність, метою якої є визначення формальних якостей промислових  виробів. Ці якості включають і зовнішні риси виробу, але головним чином  ті структурні і функціональні взаємозв'язки, які перетворюють виріб на єдине  ціле як з точки зору споживача, так  і з погляду виробника. Дизайн прагне охопити всі аспекти навколишнього середовища людини, яке обумовлене промисловим виробництвом. Запропоновано Томасом Мальдонадо. Затверджено VI Конгресом ІКСІД (ICSID -International Council of Societies of Industrial Design).

Дизайнер - людина, що займається дизайном.

Практика дизайну - художнє конструювання. Теорія дизайну - технічна естетика.

Об'єктом дизайну  може стати практично будь-який новий  технічний промисловий виріб (комплект, ансамбль, комплекс, системи) в будь-якій сфері життєдіяльності людей, де соціально-культурний обумовлено людське  спілкування. 

2. Дизайн в Україні

Дизайнерська  освіта України сягає своїм корінням у давні часи. Розвиваючись у межах  загальноєвропейських процесів, Україна  проходила типові для європейських країн стадії розвитку художньо-промислової  освіти. Розглянемо основні з них. Ще в середні віки в країнах  Європи існувало студіювання художників, ремісників, організаторів виробництва, торговців, що віддалено нагадує  дизайнерські студії наших днів. У  ті далекі часи, щоправда, існувала замкнена цехова система навчання на ґрунті прямого передавання майстерності – від учителя до учня, тобто  з рук у руки. Освіта знаходилась  у самому “тілі” сфери виробництва. За цими принципами провадилося навчання і в монастирських малярнях та цехових об’єднаннях Києва, коли учень засвоював професійні навички  під час виконання роботи спільно  з майстром. Однак поступово в  Європі починається процес створення  системи освіти поза сферою виробництва. Започатковували цей процес перші  середньовічні університети. Вони заклали  підвалини широкої енциклопедичної  освіти, яка зовсім не передбачала  спеціалізованої підготовки. До спеціалізації  справа дійшла пізніше – за доби Відродження. Тоді серед інших почали з’являтись і навчальні заклади, що спеціалізувалися на художній освіті, – академії. В основу академічного художнього навчання було покладено  довготривалий вишкіл у процесі  виконання навчальних завдань зростаючої складності на кожному з етапів шкільництва. Поступово в художніх академіях  Європи почали викладати й теоретичні дисципліни. Згодом цей процес торкнувся  й України. Стосовно цього маємо  дані про широко відому тоді малярню  Києво-Печерської лаври. У педагогічній діяльності малярні, починаючи з XVII століття, з’явилися академічні елементи, засновані на зразках західноєвропейської  академічної освіти.

Поступово спеціалізація  в освітянській галузі західноєвропейських  країн ставала все вужчою. Найбільш інтенсивно цей процес відбувався у  політехнічних школах, що з’явилися  наприкінці XVIII століття. З плином часу вони перетворювалися на конвеєри з  підготовки величезної кількості вузьких  фахівців, націлених на вирішення  конкретних практичних завдань визначеними  засобами. Відбувалася втрата студентами цілісного бачення ситуації, що залишилося проблемою вищої технічної школи  й донині.

Що ж стосується паростків синтезованої техніко-художньої  освіти, то вперше проблеми викладання основ дизайну було заявлено як такі, що мають самостійне значення, при  обговоренні підсумків Першої Всесвітньої  промислової виставки, що відбулась  у Лондоні 1851 року. Тоді було висунуто ідею побудови навчання за основними  видами дизайнерської діяльності після  загальних увідних курсів. Поступово  в Англії, Німеччині, Австро-Угорщині, скандинавських та деяких інших європейських країнах почали формуватися такі художньо-промислові школи, в яких перейшли від малювання античних голів  та копіювання орнаментів до нових  засад навчання, а саме – роботи з формою і кольором на ґрунті загальних  закономірностей, що зустрічаються  в природі. Ця нова лінія в художньо-промисловій  освіті привела згодом, у 20-і роки ХХ століття, до яскравого явища  – школи нового зразка, істинно  дизайнерського навчального закладу  – Німецького Баухаузу, вплив якого  поширився потім на дизайнерську педагогіку в усьому світі. Що ж до України, то процеси становлення  художньо-промислової освіти в ній  виходили, звісно, з обставин тогочасного  життя. А обставини упродовж останніх століть були, як відомо, такі: частина  України входила до складу Російської імперії, а частина – до складу центральноєвропейських держав. Зрозуміло, що це накладало відбиток на всі прояви життя, у тому числі й на формування дизайнерської освіти.

Через це процеси, які відбувались на теренах Центральної, Східної та Південної України, мали багато спільного. Серед іншого і  те, що були вони дещо відірвані від  європейського життя. Що ж стосується Західної України, то там становлення  художньо-промислової освіти проходило  у межах загальноєвропейських художніх процесів.

Із входженням Галичини до складу Австро-Угорської  монархії деякі урядові реформи  були спрямовані на сприяння культурно-освітньому розвитку галицьких українців. З 70-х  років ХІХ століття Львову (а не Кракову) було надано право адміністративної столиці Королівства Галичини та Лодомерії, що стала окремою провінцією Австро-Угорщини. Дипломатія Габсбургів у сфері культури та мистецтва  прагнула встановити зв’язок поміж  мистецькими концепціями Відня  та Львова. У вищих навчальних закладах та художньо-промислових школах Відня  щороку навчалися десятки стипендіатів з Галичини. Водночас у містечках  Галичини й Буковини розвивалися численні ремісничі школи. Трохи згодом стараннями львівської інтелігенції у Львові було відкрито художньо-промислову школу, з 1905 до 1914 року там діяла так звана “Вільна Академія Мистецтв”, у 20-ті та 30-ті роки – низка приватних шкіл і студій. Що ж до становлення художньо-промислової освіти на теренах Великої України, то тут склалися три головні художні центри: Київ, Харків та Одеса. За часів Російської імперії, у другій половині ХІХ століття, у цих містах виникли й набули розвитку художні навчальні заклади, що перебували під опікою Петербурзької академії мистецтв. Лише в одному з них – школі М.Раєвської-Іванової у Харкові, що ставав тоді індустріальним лідером Півдня імперії, домінував художньо-промисловий нахил. Себто, саме у Харкові проростали перші паростки дизайнерської освіти. Пізніше, у 20-ті роки, художньо-промисловий напрямок почав домінувати скрізь – і у Києві, і у Харкові, і в Одесі. Це було зумовлено адмініструванням органів державної влади: орієнтиром остання визначала тоді московський ВХУТЕМАС, програми якого мали наслідувати українські навчальні заклади. Тому станкові форми опинилися в цих навчальних закладах на більш скромних місцях, ніж це було раніше. Згодом, коли художня школа вступила в наступний етап, пов’язаний з відкиданням теорії “виробничого мистецтва”, реформа 1934 року позбавила інститути художньо-промислового профілю.

Отже, 20-ті роки дали перші паростки дизайнерської  освіти ХХ століття. Ця подія не обминула й Україну. Що ж до масової підготовки дипломованих дизайнерів, то вона розпочалася  тільки після Другої світової війни. Причому так було у всьому світі. В розвинених країнах це розпочалось  у 50-і роки. Окрім Німеччини, де наступницею  Баухаузу стала по війні Ульмська школа, викладанню дизайну почали надавати все більшої уваги у Великій  Британії, США, Франції, країнах Північної  Європи. У 80-і роки дизайнерська освіта бурхливо розвивається в країнах  Південно-Східної Азії, в Австралії  та Новій Зеландії. В Україні ж  більш-менш масова підготовка дизайнерів розпочалась у 1963 році в Харківському художньо-промисловому інституті. Зараз  цей інститут, розташований у великому промисловому регіоні, є загальновизнаним центром дизайнерської освіти в  Україні. В ньому розвиваються дизайнерські спеціальності, що відповідають трьом  основним гілкам розвитку сучасного  дизайну – промисловий дизайн, графічний дизайн, дизайн середовища. Усі ці спеціальності містяться  на кафедрах, котрі мають досвід роботи понад третину століття. Кафедри складаються здебільшого з випускників інституту, кожен з яких набув певної педагогічної спеціалізації. Разом із основною дисципліною “Проектування” педагогами кафедр викладаються композиція, формоутворення, методика дизайну, історія дизайну, макетування, комп’ютерна графіка та інші, а ще ціла низка загально художніх, гуманітарних та технічних дисциплін, що викладаються силами відповідних кафедр. Подібна структура навчальних дисциплін є нині типовою для багатьох європейських дизайнерських шкіл. Гармонійне функціонування підготовки фахівців за всіма основними гілками сучасного дизайну та успішна професійна діяльність багатьох харківських випускників у різних країнах свідчать про повноту розвитку дизайнерської школи у Харкові та її високий сучасний рівень. Крім харківського центру, деякі дизайнерські спеціалізації поступово виникли у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв), Українському державному лісотехнічному університеті у Львові та гілка графічного дизайну виникла у 90-і роки в Українській академії мистецтва, Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв у Києві. Українською державною академією легкої промисловості (Київ) здійснюється підготовка кадрів у галузі дизайну одягу. З 1962 року навчанням дизайнерів середньої ланки займається Київський художньо-промисловий технікум. Протягом другої половини 90-х років освітянські дизайнерські осередки на рівні вищої школи з’явилися ще у Луцьку, Івано-Франківську, Черкасах, Херсоні, Кіровограді, Севастополі. Вони роблять перші кроки.

Які ж орієнтири  дизайнерської освіти вибирати в  Україні для подальшого розвитку? Який світовий досвід найбільш корисний і зрозумілий нам? Для відповіді  на ці запитання погляньмо на найзагальніші  принципи організації освіти та структуру  дизайн-спеціалізацій, за якими відбувається підготовка дизайнерів у різних країнах.

У старій промисловій  Великій Британії, як у жодній іншій  країні, дизайнерська освіта нині перебуває  під безпосереднім контролем  держави, спрямовується та регулюється  централізовано. Система підготовки дизайнерських кадрів там структурується (за ознакою напрямків дизайн-діяльності) так: найбільшу кількість людей  навчають у напрямку індустріал-дизайну, друге місце посідає дизайн середовища, третє – графічний дизайн.

У сучасній Німеччині  існує структура дизайн-спеціалізацій, схожа з британською; є подібність й щодо державного регулювання процесів організації дизайн-освіти. У країнах  Скандинавії найбільша кількість  студентів-дизайнерів навчається на факультетах, що співпрацюють з будівельно-архітектурним  сектором економіки, далі йде напрямок, де готують фахівців широкого профілю  в галузі візуалістики, а з ним  – промисловий дизайн. У південній  Європі дуже яскравим явищем є дизайн Італії. Однак, що стосується освіти, то ситуація там дуже специфічна, для  решти країн Європи не зовсім типова. Система дизайнерської освіти в  англійському розумінні в Італії взагалі відсутня. Поясненням цього  парадоксу є те, що сама культурна  атмосфера Італії з її багатовіковими традиціями в поєднанні з прискореним  економічним розвитком є однією великою школою – своєрідним поживним середовищем, в якому виростають першокласні дизайнери.

У США, в цій  країні емігрантів, дизайн-освіта, як і  сфера освіти в цілому, являє собою  строкату картину. Там немає єдиних стандартних вимог до змісту навчальних планів, до надання дипломів про  освіту, наукових ступенів тощо. Навчальні  заклади мають майже повну автономію, їхня діяльність контролюється лише радами опікунів та інвесторів, а також професійними організаціями. Наслідком цього є великі відмінності в якості підготовки фахівців, що, врешті-решт, оцінюється на ринку праці. У зв’язку з цим структура дизайн-спеціалізацій в американській сфері освіти така, що тут важко провести чіткі межі між різновидами дизайнерської діяльності. В Японії дизайн-освіта виявляє певну подібність до такої далекої від неї географічно Італії, тобто система дизайн-освіти в англо-німецькому розумінні там взагалі відсутня. Широкого розголосу набули останнім часом відомості про дизайнерську освіту в Австралії. Ця відносно молода країна переселенців є провінцією, але сьогодні то вже не “глибинка” з нерозбурханим життям, а багата й суперсучасна околиця світу. В Австралії дизайн став статтею національного експорту. І не дивно: країна з 17-мільйонним населенням має близько чотирьох десятків дизайнерських навчальних закладів. Структура основних дизайн-спеціалізацій являє собою таке: провідну роль відіграє графічний дизайн, потім іде дизайн середовища, а за ним – промисловий дизайн.