Становлення і розвиток аудиту в україні

 
 

Реферат

На  тему: “Становлення і розвиток аудиту в Україні” 
 

                                                                                                            

 

 

План

    Вступ

1. Історичні аспекти розвитку і становлення аудиту в Україні.
2. Організація і регулювання аудиторської діяльності в Україні.
3. Визначення сутності проблематики розвитку аудиту в Україні.

    Висновок

    Список  використаної літератури

 

     Вступ

    Розвиток  ринкових відносин в незалежній Україні, коли виникнення нових форм власності  призвело до зіткнення інтересів  власників підприємств і їх керуючих, поклало початок виникненню нової  форми контролю, яку сьогодні називають  аудитом.

    Відповідно  до Закону України «Про аудиторську  діяльність» від 22.04.1993 року (зі змінами  та доповненнями), аудит - перевірка  публічної бухгалтерської звітності, обліку, первісних документів та іншої  інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності  їх звітності, обліку, його повноти  й відповідності чинному законодавству  та встановленим нормам [1].

    Невідповідність нормативно-правової бази міжнародним  стандартам, недостатньо напрацьовані методи і процедури у сфері  аудиторської діяльності, а також  дистанціювання освіти й науки від  практики свідчить про недосконалість національної системи аудиту та необхідність подальшого дослідження в даному напрямі.

    Актуальність  обраної теми полягає в тому, що нині в процесі здійснення підприємницької діяльності особливого значення та актуальності набувають питання мінімізації витрат операційної діяльності як основи вихідного матеріалу ціноутворенні, що можуть бути реалізовані за допомогою проведення ефективного аудиту. Тільки ретельний аналіз та контроль за виробничими та торговельними витратами допоможуть вистояти вітчизняним підприємствам в конкурентній боротьбі, підвищити продуктивність та ефективність їхньої діяльності. Оскільки не кожне підприємство у своєму складі створює структурний підрозділ, який реалізує зазначені вище функції, виникає потреба залучення незалежних аудиторських фірм, які зможуть надати такі послуги, тобто здійснити аудит.

 

1. Історичні аспекти розвитку і становлення аудиту в Україні

    Слово “аудит” походить від латинського  слова “audio” (він слухає, відповідно “auditor” – той, хто слухає).

    Спеціалістів  із аудиту у різних країнах називають  по – різному: у США- громадськими бухгалтерами; в Англії – ревізорами або присяжними бухгалтерами; у ФРН – контролерами господарства, контролерами книг; у країнах СНД – аудиторами, економістами з обліку й аудиту. Незважаючи на різне найменування фахівців із аудиту, всі вони виконують одні й ті ж самі функції.

    Історія виникнення аудиту пов’язана з розвитком  капіталізму та ринкових відносин. Однак різноманітні примітивні форми  контролю існували і за первісно –  общинного, рабовласницького та феодального  ладу.

    Самостійний початок розвитку аудиту в Україні  почався в 1991 році після набуття  Україною незалежності[1].

    Офіційне  визнання обов’язкового аудиту відбулося  в 1993 р., у зв’язку з прийняттям Закону України  “Про аудиторську  діяльність” , у якому визначені  правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, що спрямовані на створення системи незалежного  контролю з метою захисту інтересів  власника. Відповідно до даного закону у тому ж році була створена Аудиторська  палата України (АПУ), яка функціонує як незалежний самостійний орган  на засадах самоврядування. Також  у 1993 році згідно того ж Закону України  “Про аудиторську діяльність” була створена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями розвитку аудиторської діяльності в Україні[7].

    Розвиток  аудиту в Україні  налічує три етапи:

    Перший - 1987 -1992 рр. - створення перших аудиторських структур.

    Другий  – 1993-1998 рр. - формування нормативно –  правової бази аудиту в Україні.

    Третій  – 1999 р. – дотепер – діяльність аудиту на новій нормативно – правовій базі.

    18 квітня 2003 року Аудиторською палатою  України було прийнято в якості  національних  Міжнародні стандарти  аудиту. За цей час з мало  відомого терміну аудит перетворився  на невід’ємний елемент ринкових  відносин.

    Очевидно  сьогодні в Україні вже не залишилося людей, які б не чули слова ‘аудит” у всіх його реальних і нереальних іпостасях.Можна досить впевнено сказати, що незалежний аудит як професія відбувся. Переживши з 1993 р. злети і падіння, аудит поступово завойовує власну нішу в сфері фінансового контролю сучасного підприємництва в досить твердій конкуренції з фіскальним контролем у всіх його проявах. З урахуванням світової інтеграції іглобалізації час ставить перед українським аудитом досить конкретні задачі,  на рішенні яких і варто зосередитися аудиторській громадськості[6,137].

    Після перших боязких кроків на початку 90 – х років аудит в Україні  став заявляти про себе усе голосніше, займаючи важливе місце в сфері  фінансового контролю за діяльністю суб’єктів господарювання. Це особливо значимо в умовах становлення законодавчої і нормативної бази, реформування власності і системи оподаткування.

    Як  відомо, аудит у нашій  країні одержав розвиток із прийняттям Закону Укаїни  “Про аудиторську діяльність”  від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ. Відповідно до нього проводилася сертифікація аудиторів, затверджувалися аудиторські  фірми і видавалися ліцензії і  сертифікати на цей винятковий вид діяльності [7].

    Критерієм високої якості роботи аудиторської фірми чи аудитора в цей період була гарантія правильності податкових розрахунків і своєчасності сплати в їхній бюджет. Орієнтиром же податкових інспекцій було виконання плану  по штрафних санкціях. На цьому грунті між даними інститутами виникла  нездорова конкуренція. Підприємства, з одного боку, були зобов’язані в досить стиснутий термін здійснювати платний аудит, аудит з іншого боку-не звільнялися від планових перевірок податковими органами.

    У результаті численних звертань підприємств  у Верховну Раду України з приводу  скасування обов’язкового платного аудиту аудиторськими фірмами, а також зусиллями досить впливового у вищому законодавчому органі країни промислового лобіювання сфера дії ст. 10 Закону була обмежена (постанова Верховної Ради України “Про внесення змін у пункт 7 постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в чинність Закону України “Про аудиторську діяльність” від 26 березня 1996 р. №110/96-ВР). У коло суб’єктів, що  хазяйнують, що піддаються обов’язковому аудиту, входять банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, інвестиційні фонди і компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії й інші небанківські фінансові установи.

    Радикальні  зміни в податковому законодавстві, недостатньо чіткі і суперечливі  тлумачення норм податкового права  фахівцями податкових органів різного  рівня змушували шукати компроміс  між ціною аудита і вигодою, отриманою  в результаті консультацій і  перевірок  аудиторськими фірмами. Аудит був  затребуваний уже за підсумками фінансово-господарської  діяльності підприємств за 1996 рік[11,42].

    У малих підприємств виникла потреба  не тільки в одержанні епізодичних  консультацій по бухгалтерському і  податковому обліку, але й у  його відновленні чи супроводі.

    Розвиток  інвестиційних процесів в Україні  обумовило необхідність посилення  контролю за цільовим використанням  коштів. Мова йде про контроль з  боку як інвесторів за використанням  вкладених ними коштів, так і держави  – у випадку використання коштів Державного інноваційного фонду  України. При цьому аудиторські  фірми покликані захищати, насамперед, інтереси власників і не повинні  трансформуватися в органи державного контролю.

    Особливо  високий попит на аудиторські  послуги у випадку реорганізації (злиття, придбання, поділу, виділення, перетворення) підприємств через  виникнення складних обліково-податкових проблем.

    Рішенням  Державної комісії з цінних паперів  і фондового ринку України  від 19 березня 1997 р. затверджені вимоги щодо аудиторської перевірки відкритих  акціонерних товариств і підприємств-емітентів  облігацій (крім комерційних банків, інституціональних інвесторів). У  них визначений зразковий перелік  питань, на підставі яких незалежні  аудиторські фірми повинні підтвердити  повноту і вірогідність бухгалтерської звітності названих суб’єктів, що хазяюють, і сформулювати на цій основі висновки про їх реальний фінансовий стан [4,17].

    Згідно  ст. 22 Закону України  “Про цінні  папери і фондову біржу” від 18 червня 1994 р. № 1201-ХІХ зі змінами і доповненнями) аудит бухгалтерської звітності  і фінансового стану емітента при реєстрації випуску цінних паперів  є обов’язковим. При наданні регулярної інформації про емітента (не рідше  одного разу в рік) обов’язкове підтвердження  аудиторською фірмою річного балансу  і складання довідки про фінансовий стан.

    Державна  комісія з цінних паперів і  фондового ринку України, використовуючи надане їй право на розробку і затвердження нормативних документів, що регулюють  ринок цінних паперів в Україні, ввела обов’язкове підтвердження  бухгалтерського балансу підприємства і звіту про його фінансові  результати при реєстрації про емісію цінних паперів.

    Відповідно  до Закону України “Про аудиторську  діяльність” аудит проводиться  з метою визначення вірогідності звітності суб’єктів господарювання, обліку, його повноти і відповідності  чинному законодавству і встановленим нормативам. Згідно ст. 8 Закону це повинно  бути відзначене в аудиторському висновку [7].

    З прийняттям Закону України  “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність  в Україні” і положень (стандартів) бухгалтерського обліку в українських  аудиторів з’явилася надія, що, нарешті, припиняться дискусії про право  їхньої професії на існування, що розпочалися  після прийняття Закону України  “Про аудиторську діяльність”. Полемічний запал повинний націлюватися на визначення статусу, місця і ролі аудитора [2,81]

    Податковий  характер бухгалтерського обліку і  звітності, нерозвиненість фондового  ринку, відсутність традицій широкого обнародування фінансової інформації і користувачів, здатних сприймати  і використовувати цю інформацію, покладаючись на думку аудитора про  її  вірогідність, привели до того, що місце і роль аудитора були зведені  до консультанта по оподатковуванню  й обліку.

    Фактично  нічого не змінили і Національні  нормативи аудита Аудиторської Палати України, що одночасно з Кодексом професійної етики аудиторів  України набрали сили з 1 січня 1999р.[5,210].

    Ці  нормативні документи деякою мірою  випереджали розвиток реформи бухгалтерського  обліку в Україні. Так, у нормативі  № 1 “Вимоги національних нормативів аудита” мова йшла про фінансову  звітність, тоді як у нормативних  документах, що регулюють облік і  звітність, цей термін з’явився лише в Законі України  “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність  в Україні” і положення (стандартах) бухгалтерського обліку. 

 

    

2. Організація і регулювання  аудиторської діяльності

    Аудиторська діяльність є сферою підприємництва аудиторських фірм або приватних аудиторів, яка включає організаційне і методичне забезпечення аудиту, його практичне здійснення у формі надання різноманітних аудиторських послуг.

    Сертифікований  аудитор може займатись аудиторською діяльністю індивідуально, або створити аудиторську фірму з дотриманням  вимог чинного законодавства.

    Аудиторські фірми  можуть створюватися на основі будь-яких форм власності. Загальний  розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які  не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати 30 %. Аудиторська  фірма має право здійснювати  аудиторську діяльність лише за умови, коли в ній працює хоча б один сертифікований аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки сертифікований аудитор [8,153].

    Аудитор – це висококваліфікований спеціаліст, який володіє методологією фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським обліком, аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і банківською справою, а також має необхідну професійну підготовку у галузі юриспруденції, судово-бухгалтерської експертизи, методології економічних досліджень, технології виробництва. Підготовку аудиторів здійснюють економічні Вузи із числа осіб, які мають звання бакалавра. Аудиторською діяльністю вони можуть займатися при наявності сертифіката, виданого Аудиторською палатою України на встановлений строк. Після закінчення строку чинності сертифіката аудитор підлягає атестації для одержання сертифіката на наступний п’ятирічний або інший строк.