Становлення і розвиток аудиту в україні

    Права і обов’язки аудиторів визначені законодавством і нормативними актами з питань аудиторської діяльності. Аудитори як суб’єкти підприємницької діяльності можуть займатися аудиторством індивідуально або в аудиторських фірмах, при наявності кваліфікаційного свідоцтва (сертифіката) і ліцензії, виданих у передбаченому законодавством порядку. Вони мають право займатися аудиторською діяльністю при наявності договірних стосунків із підприємствами і організаціями або завдання на проведення аудиту, виданого аудиторською фірмою. До аудиторської перевірки не може бути залучена особа, яка має родинні зв’язки з керівником підприємства або веде з ним підприємницьку діяльність.

    Результати  аудиторської перевірки аудитор  оформляє висновком про якість складеної замовником бухгалтерської звітності і декларації про фінансово-господарську діяльність.

    Висновком (актом) оформляються аудитором виконані роботи, передбачені договором із замовником. До них можна віднести аудит фінансового стану господарюючих  суб’єктів або аудиторської оцінки інвестиційних проектів чи стартової  вартості майнових комплексів, що виставляються  на аукціон, та ін. Згідно з нормами  аудиту (стандарт затверджений Аудиторською палатою України) виконану роботу можна  оформляти спеціальним звітом. На практиці проведення аудиту здебільшого  оформляється спеціальним актом, який містить дослідну частину і висновки питань, поставлених замовником [10,73].

    Аудитор має право при виконанні договірних зобов’язань з дозволу замовника:

• перевіряти первинну документацію з обліку фінансово – господарської діяльності замовника, облікові регістри, проводили інвентаризацію коштів у касах, цінних паперів, матеріальних цінностей, вимагати від посадових осіб пояснення з питань, які поставлені на вирішення аудитора замовником;
• одержувати необхідну для аудиту інформацію від третіх осіб (банків, постачальників та ін.);
• залучати для роботи на договірній основі фахівців, крім осіб, що працюють у замовника, перебувають з ним у родинних стосунках або ведуть спільний бізнес. Крім того, аудитор має право самостійно визначити методичні прийоми і процедури, керуючись при цьому чинним законодавством, існуючими нормами і стандартами, умовами договору із замовником, професійними знаннями та досвідом власної роботи [13,37].

    Система аудиторської діяльності має дві  складові : зміст і форму.

    До  змісту аудиторської діяльності входять : суб’єкти; учасники; об’єкти; аудиторські  дії та операції; засоби та способи  їх здійснення; результати аудиторських дій.

    Суб’єктами аудиторської діяльності є аудитори, аудиторські фірми, АПУ. САУ, регіональні відділення, які залежно від виду професійної діяльності, питань, які вони мають право вирішувати, мають згідно з законодавством певні права та обов’язки, професійні аудиторські знання, вміння їх реалізувати.

    Учасники – це окремі особи або їх групи, які беруть участь або сприяють аудиторській діяльності у процесі вивчення фактів господарського життя підприємства.

    Об’єкти – дії суб’єктів господарювання, господарські процеси, документи та відображені в них операції тощо.

    Аудиторські дії -  це акти поведінки суб’єктів аудиторської діяльності, направлені на всебічне дослідження фактів господарського життя, які передбачені умовами договору, програми тощо.

    Операції  – сукупність взаємопов’язаних дій аудитора, спрямованих на досягнення цілей, поставлених умовами договору, програми тощо.

    Засоби  аудиторської діяльності – це предмети та дії з ними, що забезпечують досягнення необхідного результату аудиторської діяльності.

    Система певних засобів, що застосовується аудитором, є аудиторською технікою, а система  способів – аудиторською тактикою.

    Способи аудиторської діяльності – це конкретні шляхи досягнення наміченого результату за допомогою застосування засобів та прийомів, розроблених наукою про контроль. Вони мають бути гласними, базуватись на наукових знаннях, бути обов’язковими чи бажаними [3,100].

    Результат аудиторських дій  – це підсумок перевірки відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних засобів і способів суб’єктами аудиторської діяльності і відображений в робочих документах аудитора та наданих ним клієнту висновків.

    Складовою системою аудиторської діяльності є  форма аудиторської діяльності. Розрізняють  дві групи таких форм:

• внутрішню – порядок організації діяльності фірми, який базується на прийнятих внутрішніх аудиторських стандартах, введених правилах;
• зовнішню – засоби зовнішньго прояву аудиторської діяльності у вигляді оформлення аудиторських документів, прояву аудиторських дій, усних та письмових  висловлювань тощо [2,110].

    Аудитори  і аудиторські організації зобов’язані:

    -  при виконанні аудиторських послуг, згідно з договорами із замовниками, додержувати чинного законодавства та встановлених нормативів;

    -  повідомляти власників, уповноважених  ними осіб, замовників про виявлені  в процесі аудиту недоліки  у веденні бухгалтерського обліку  і звітності, а також недоліки  у господарській чи комерційній  діяльності;

    -  зберігати у таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні аудиторських послуг;

    -  не розголошувати відомості, що  становлять предмет комерційної  таємниці і не використовувати  їх у своїх інтересах або  в інтересах третіх осіб;

    -  додержувати умов договору, укладених із замовником;

    -  обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, які безпосередньо стосуються їх (консультації, перевірки, експертизи), за винятком наукової та педагогічної діяльності.

    Для усвідомлення сутності і логіки методів аудиту, технічних прийомів, ступеня старанності проведення аудиту слід також зрозуміти умови й організаційні рамки його здійснення.

    Питання, пов’язані з роботою і професійним  захистом аудиторів, регулюють Аудиторська  палата України і Спілка аудиторів  України. Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка  відповідно до законодавства є неурядовим органом.

    Аудиторська діяльність регулюється Законом  України  “Про аудиторську діяльність”  від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХП (зі змінами  і доповненнями, внесеними Законами України від 14 березня 1995 р. № 81-95-ВР*, від 20 лютого 1996 р. № 54/96-ВР**. Цей Закон  визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні  й спрямований на створення системи  незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів  власника. Положення цього Закону діють на території України і  поширюються на всі господарські суб’єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг [7].

    Аудиторські послуги надаються у формі  аудиту, експертиз, консультацій із питань обліку, звітності, оподаткування, аналізу  фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового  забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

    Прибуток (дохід) від аудиторської діяльності оподатковується згідно з чинним законодавством. Законом України  “Про аудиторську діяльність ” створено Аудиторську палату України, повноваження якої виз0начаються цим Законом та Статутом палати України (далі - АПУ) [12].

    Статут  АПУ підлягає затвердженню двома  третинами голосів від загальної  кількості членів палати. АПУ здійснює сертифікацію суб’єктів, що мають намір  займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські  послуги. Затверджені АПУ норми  і стандарти аудиту є обов’язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

    АПУ створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган  на  засадах  самоврядування. Вона є юридичною  особою, веде відповідний облік та звітність.

    АПУ формується шляхом делегування до складу п’яти представників від професійної  громадської організації аудиторів  України, по одному представникові від  Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації  України, Національного банку України, Державного Комітету статистики України  та Міністерства юстиції України. При  цьому порядок делегування визначається, відповідно, з’їздом, правлінням, колегією або іншим керівним органом. Загальна кількість членів АПУ становить двадцять осіб.

    АПУ створює на території України  регіональні відділення, повноваження яких визначаються АПУ.

    Ведення поточних справ АПУ здійснює Секретаріат, очолюваний завідувачем. Останній несе відповідальність за ефективне використання майна та коштів АПУ і створення  сприятливих умов для виконання  функціональних обов’язків її членами.

    Термін  повноважень членів АПУ не може перевищувати п’ять років, а членів АПУ першого скликання – відповідно, трьох років.

    Персональний  склад АПУ підлягає щорічній ротації  у кількості не менше трьох  членів. Призначення нових членів АПУ замість вибулих здійснюється у встановленому порядку шляхом таємного анкетування аудиторів  України. Всі  рішення АПУ приймаються  простою більшістю голосів за наявності двох третин її членів або шляхом письмового анкетування [8,224].

    За  рівності голосів перевага надається  рішенню, за яке проголосував головуючий, який веде засідання АПУ і функції  якого виконують по черзі всі  члени палати за алфавітним порядком їхніх прізвищ. Члени АПУ виконують  свої обов’язки на громадських засадах.

    Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, які претендують  на отримання сертифікатів у розмірах, визначених АПУ.

    Аудитори  або їх колективи мають право  об’єднатися у громадську організацію  – Спілку аудиторів України, що може відкривати місцеві осередки за наявності  не менше п’яти аудиторів, котрі  є членами Спілки. Спілка аудиторів  України має право делегувати своїх представників до АПУ і  достроково їх відкликати, а також  може вносити на розгляд АПУ проекти норм і стандартів аудиту [6,176].

    Таким чином, основними завданнями АПУ  є :

• організація через аудиторські фірми незалежного контролю суб’єктів підприємницької діяльності ;
• надання методичної допомоги аудиторським фірмам ( розробка і затвердження нормативів, положень щодо сертифікації тощо) ;
• надання суб’єктам підприємницької діяльності методичної допомоги з питань обліку, аналізу, контролю ;
• підготовка та підвищення кваліфікаційного рівня аудиторів тощо.

 

    

3. Визначення  сутності проблематики розвитку аудиту в  Україні.

    Проблеми  розвитку аудиту є досить різні, всі  вони пов’язані з розвитком аудиторської діяльності в Україні, і потребують нагального вирішення. Окрему увагу приділено питанню якості аудиту та аудиторських послуг, показано можливість удосконалення методики визначення вартості аудиторських послуг.

    За  аналізом останніх досліджень на початковому  етапі розвитку вітчизняного аудиту – у 1993-1994 роках, значення такому виду діяльності ніхто з потенційних  замовників не надавав. Аудит був  нав’язаний державними органами під тиском Світового банку і Міжнародного валютного фонду. Такі обставини певною мірою уповільнювали розвиток вітчизняного аудиту [12].

    В 1999-2001 роках ситуація змінилась. Складність, заплутаність обліку, особливо податкового, зміна фінансового обліку, істотна  суперечливість законодавства, реальність значних фінансових санкцій підштовхують менеджерів, які прагнуть застрахуватись від відповідальності і можливих фінансових втрат, до рішення скористатися послугами аудиторської фірми.

    Таким чином, в суспільстві виникла  об’єктивна необхідність в незалежному професійному контролі за діяльністю підприємств та її результатами.