Становлення економічних функцій Української держави

     Зміст 

Вступ

     1. Становлення економічних функцій Української держави.

      2. Економічна політика держави.

      3. Держава і ринок.

      4. Основи державного регулювання економіки.

     Висновок

     Вступ 

     Економіка як система суспільних відносин розвивається разом з появою держави. Держава є найвищою формою організації людського співжиття. Вона створила умови для того, щоб діяльність людей щодо задоволення своїх потреб в їжі, одязі, житлі та інших матеріальних благах здійснювалась згідно з схваленими суспільством нормами, правилами та звичаями. Перша спроба самоусвідомлення людьми характеру цієї діяльності як уміння ведення домашнього господарства, бережливості зроблена вже в Стародавній Греції.

       Становлення та зміцнення держави  як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, включаючи економічні. Отже, історія розвитку економічних функцій держави - невід'ємна частина еволюції суспільства в його організованих формах.

     Виникнення  економічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил, об'єктивних його потреб. Поглиблювалося усуспільнення виробництва, долалась подрібненість його складових, окремі товаровиробники об'єднувалися через ринок у колективному процесі праці. Виникало багато загальних проблем, вирішення яких кожному окремому виробникові було не під силу. Серед таких проблем - забезпечення неподільності території держави як середовища для господарської діяльності, зовнішньої та внутрішньої безпеки, розвиток шляхів сполучення, управління, суд, армія, грошовий обіг, формування державної скарбниці. Це були суспільні, загальні проблеми. Вирішенням цих та інших спільних проблем міг займатись тільки такий інститут, який був відносно незалежним від кожного з виробників і від суспільства в цілому. Отже, держава стала апаратом організації, об'єднання господарського життя, реа-лізації економічних інтересів суспільства в цілому. Так виникає гос-подарство, яке знаходиться в управлінні державної влади.

     1. Становлення економічних функцій Української держави 

     Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес становлення її державних інституцій і формування їх основних функцій, включаючи й економічні. Цей процес йде болісно. Продовжуються дискусії з приводу того, якою має бути економічна

       роль Української держави, якими шляхами держава повинна здійснювати соціальні реформи.

       У свідомості багатьох домінує  негативне ставлення до державної  власності і державного господарювання. Ця негативна реакція на наслідки  невдалого експерименту з побудовою одержавленої економіки в колишньому СРСР поширюється на економічну роль держави взагалі. Існує небезпечна ілюзія про можливість побудови саморегульованої господарської системи, більше того, про автоматизм переходу до такої системи. Як наслідок прояви руйнування соціально-економічного потенціалу, який дістався у спадок від УРСР. За цих умов у суспільстві реанімуються сили, які прагнуть повернути розвиток економіки України назад до її скомпрометованої моделі.

       Справа ускладнюється тим, що, дотримуючись довгий час парадигми держави як машини класового панування, вітчизняна суспільна наука водночас фактично не досліджувала її як велике надбання цивілізації, загально соціальний інститут. Відкинувши теорію радянської держави - наступниці держави диктатури пролетаріату, наша країна досі не має концепції держави в сучасному її розумінні. Крім того, ми не маємо теорії її функцій, у тому числі й економічних.

       Реалізація економічної функції  держави сьогодні в Україні  має свої особливості. Історичний  шлях українського народу надто довгий час не увінчувався побудовою своєї суверенної держави, внаслідок чого він багато втратив в економічному розвитку. Сьогодні відкриваються унікальні можливості змінити становище.

       Українська держава повинна стати носієм прогресивної системи господарювання, головним архітектором нової національної економіки. В переломні епохи зміни одного суспільного ладу іншим (а саме таку епоху ми нині переживаємо) ця економічна функція держави відіграє особливо важливу роль.

       Функція архітектора національної економіки спрямована на трансформацію економіки колишньої УРСР як частки, уламка так званого "народногосподарського комплексу СРСР" у самостійну господарську систему, що функціонує на основі поділу праці в Європі та світі. Така трансформація має бути забезпечена структурною перебудовою економіки, соціальної сфери, освіти, науки та інших галузей, досягненням енергетичної незалежності держави, завершенням формування національної фінансової, грошово-кредитної,, банківської, бюджетної, митної, валютної, податкової систем, національного законодавства. Перед державою стоїть завдання формування національної моделі державного сектора економіки, ринку і ринкової інфраструктури, забезпечення ефективної зайнятості, подолання монополізму та недобросовісної конкуренції. Держава не може піти по шляху розвитку вільної конкуренції підприємницьких структур. Західні країни цей етап пройшли ще у XIX ст. Вільна, нічим не стримувана конкуренція має не тільки позитивні, а й негативні наслідки. У цій боротьбі виграє той, хто сильніший, проте не завжди той, хто кращий. Як наслідок фальсифікація результатів праці, обман покупців, погіршення якості послуг, продуктів, їх підробка, нова форма диктату виробника над покупцем. Це повною мірою властиве для нинішньої економіки України. За цих умов важливою економічною функцією є регулювання конкурентної боротьби, забезпечення державних стандартів якості продукції та соціальних вимог.

       Особливе значення для молодої  держави у цьому зв'язку має  створення нової системи соціального  захисту. Українська держава є  головним чинником трансформації усіх суспільних відносин в країні. На неї покладаються такі важливі функції, як забезпечення територіального верховенства в економічній і фінансовій системах, економічного суверенітету, реалізація права ефективного верховного власника національного надбання та ін.

       Не менш важливою і складною є функція захисту інтересів національної економіки, національних підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, інтеграційна політика.

       Інтернаціоналізація господарських  зв'язків, інтеграційні процеси обмежують можливості реалізації державою свого права верховного власника. Разом з тим протекціонізм, заходи колективного, міждержавного регулювання економіки посилюють цю функцію держави. Та чи інша форма участі в об'єднаннях з іншими колишніми республіками СРСР, іншими міжнародними структурами послаблює можливості Української держави, що знаходиться в процесі становлення, мати повне верховенство над своїм економічним потенціалом. Розрив цих зв'язків також завдає великої шкоди економіці. Потрібна гнучка формула розв'язання цього досить складного питання. .

       Досвід інших країн свідчить, що національна економіка в умовах жорсткої міжнародної конкуренції, боротьби за ринки збуту продукції не може вижити без заходів державного протекціонізму стосовно вітчизняних виробників.

       З урахуванням усіх цих обставин необхідно кардинально підвищити роль Української держави, зміцнити її інститути. 

     2. Економічна політика держави 

     Економічні  функції сучасної держави реалізуються через її економічну політику. Нова історія економічної політики бере свій початок від епохи становлення підприємницького ладу і первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм був першою науково обґрунтованою концепцією економічної політики нової держави, В основу цієї концепції покладено ідеї розширення втручання держави в господарські справи, процеси виробничого відтворення.

       Меркантилізм як політика забезпечував  доступними у свій час для  держави засобами сприяння розвитку  тих галузей економіки, які  займали домінуюче становище  в народному господарстві. Він покладав на державу функції сприяння обробній промисловості, турботу про шляхи сполучення, митну і колоніальну політику, зовнішню торгівлю, експортні галузі, які забезпечували надходження в країну золота. Ці галузі держава брала під свій контроль.

       Згодом політика меркантилізму стала гальмом розвитку економіки. Концепція меркантилізму була замінена на концепцію фізіократів, що ґрунтувалася на ідеях свободи торгівлі, обмеження втручання держави в економіку. Економічна політика фізіократів ґрунтувалася на вимогах розвитку конкуренції. Головний постулат цієї політики полягав у тому, що економіка має розвиватись на засадах так званого природного права.

       Згодом такий курс трансформувався в економічну політику підтримки вільної конкуренції на основі ідей школи класичної політичної економії. Економічна політика, яку пропонували теоретики класичної школи, ґрунтувалася на постулаті, що приватний інтерес завжди збігається із інтересом суспільним. Головне завдання суспільства - це зростання багатства. Тому державі не треба втручатися у справи приватного виробника. Так народилась догма невтручання держави в економіку. На практиці інтереси багатих верств і суспільства в цілому не збігалися. Держава, реалізуючи економічну політику класичної школи, взяла під свій захист лише багатих. Відомий економіст того часу С. Сісмонді, критикуючи класичну школу, розпачливо писав: "Невже багатство - все, а люди - нічого?". Найрішучішими критиками класичної школи були соціалістиутопісти, а згодом марксисти.

       Уже в XIX ст. повною мірою виявляються недоліки приватногосподарської діяльності в багатьох галузях економіки. Поряд із зростанням багатства, яке сконцентрувалось в руках обмеженого кола людей, масовими стали злидні, голод, безробіття та пауперизм. Суперництво між соціальними верствами переросло у так звану класову боротьбу. Політична ситуація в багатьох країнах стала нестабільною. Економічна політика, заснована на ідеях класичної школи, поступово вичерпує свій потенціал. Розпочинається процес передачі ряду галузей економіки в управління державою. В XX ст. в окремих країнах, де до влади прийшли марксисти тоталітарного напряму, відбулося повне одержавлення економіки.

       Два протилежних підходи щодо  економічної політики держави,  один з яких ґрунтується на ідеях розширення державного втручання в економіку, а другий - на обмеженні її ролі в цій сфері, і сьогодні в центрі дискусій навіть у розвинутих країнах. Прихильники кейнсіанських і неокейнсіанських концепцій виступають за посилення регулюючої ролі держави в економічній сфері. Їхні противники - представники .неокласичного та монетаристського напрямів - закликають до обмеження її втручання в господарські процеси. Сформувався компромісний напрям так званого неокласичного синтезу. Час від часу бере гору та чи інша, хоч і модифікована, модель економічної політики держави.

       Механізм взаємозв'язку політики  держави з економікою сьогодні  досить складний. Економіка як  реальний базис суспільства, як система історично зумовлених виробничих відносин багато в чому визначає політику держави. Соціальна структура постіндустріального суспільства складна і строката. Інтереси всіх соціальних верств сьогодні відображаються в діяльності і захищаються багатьма політичними партіями, профспілками, суспільними організаціями. Через їх посередництво економічні інтереси різних соціальних верств інтегруються в політичну систему суспільства, впливають на характер рішень, у тому числі й економічних, що приймаються державною владою. Так визначаються основні напрями економічної політики держави, галузі бюджетного фінансування, системи і розміри податків, соціальні програми, масштаби державного втручання в економіку.

       Економічна політика держави,  її економічні функції формуються  сьогодні в результаті складного  механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Така політика є результатом певного консенсусу цих інтересів, їх рівнодіючою силою. Функція держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежується, все більше поступаючись її загальноекономічним і загально соціальним функціям. Керуючись пріоритетами забезпечення соціальної стабільності, держава може проводити економічну політику навіть всупереч сьогоденним інтересам панівних верств населення звичайно на певному відрізку часу. Сучасна діалектика економіки і політики є основою для формування інститутів правової держави.

       Самостійність інститутів держави в проведенні економічної політики має й негативні наслідки. Нерідко виборці взагалі втрачають контроль за діяльністю тих політичних сил, яких вони уповноважили представляти свої інтереси. Політичні партії та угруповання, окремі групи політичних діячів, які мають державну владу, часто використовують її на власну користь. Відносна самостійність держави, апарату, який її обслуговує, може призвести до повного розриву між цілями економічної політики держави та інтересами суспільства. Ось чому навіть у високо розвинутих країнах стоїть питання забезпечення суспільного контролю за механізмом прийняття державних рішень, реалізацією державою своїх економічних функцій.

     3. Держава і ринок

     Наявність двох основних концепцій економічної політики держави є відображенням тісного взаємозв'язку в реальному житті між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Держава і ринок визначають напрям, в якому розвиваються економічні процеси. Обсяги регулюючих функцій, які виконують держава і ринок, час від часу змінюються. Серед головних чинників таких змін - рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтація країни, характер історичного етапу, на якому знаходиться суспільство, його соціальна структура, національні особливості та ін.