Моделювання дефіциту бюджету

У розвинутих країнах  поширеною практикою є надання  гарантій малим та новоствореним  підприємствам. На малих підприємствах  зайнята значна частина трудових ресурсів, тому, під час економічної  кризи, розвиток малого підприємництва має важливе значення для підвищення рівня зайнятості населення зняття соціальної напруги. Малі підприємства не спроможні конкурувати на ринку позичкових капіталів із великими підприємствами в силу об'єктивних причин: по-перше, у випадку малих підприємств виникає «інформаційна асиметрія», коли кредитори володіють меншим обсягом інформації про ступінь ризику малих підприємств в порівнянні із великими та давно функціонуючими; по-друге, частка витрат кредитора на аналіз успішності проекту при кредитуванні малих підприємств зазвичай більша, ніж при кредитуванні великих підприємств.

Натомість, у нових  індустріальних країнах, держава робить акцент на стимулюванні експортоорієнтованих підприємств, підприємств, що реалізують інвестиційні проекти, окремих галузей  — точок економічного зростання.

Важливу роль державні гарантії відіграють і у підтримці великих  підприємств, що належать до стратегічних галузей і мають загальнодержавне значення. Крім того, державні гарантії можуть надаватися з метою санації  великих підприємств, що перебувають на межі банкрутства і закриття яких буде мати значні негативні соціальні наслідки. Зокрема, надання державних гарантій стало одним із факторів успішного проведення санації таких відомих компаній, як Телефункен (Німеччина) та Крайслер (СІЛА).

У світовій практиці існує  два способи надання державних  гарантій. Перший спосіб передбачає створення  гарантійних фондів повернення кредитів за участю держави та комерційних  банків, другий — надання державних  гарантій, забезпеченням яких є кошти  бюджетів.

У країнах Заходу надання  державних гарантій та поручительств  здебільшого здійснюється першим способом, тобто передано спеціалізованим  товариствам, створеним за участю державного капіталу. Перший гарантійний фонд був створений в Європі у 1848 році і являв собою асоціацію взаємодопомоги підприємців. З часом держава почала використовувати гарантійні фонди у власних інтересах з метою досягнення важливих для неї цілей. Участь держави, у корегуванні ринкових механізмів надання кредитів, набула широкого розповсюдження після другої світової війни. Тоді, державні гарантії через фінансування державою гарантійних фондів, відіграли значну роль у відродженні європейської економіки. Підтримка малого бізнесу у Нідерландах та Німеччині була особливо відчутною. Відтоді уряди постійно зверталися до державних гарантій під час кризових явищ. Зокрема у Великобританії, під час правління Маргарет Тетчер велике безробіття, що виникло внаслідок реструктуризації вугільної галузі, вдалося подолати завдяки прийнятому «Плану Вільсона», що передбачав надання державних гарантій малому бізнесу.

У 90-х роках державні гарантії широко почали використовуватись  у країнах із перехідною економікою у Східній Європі та колишніх республіках  Радянського Союзу.

В Угорщині існує біля 8 регіональних фондів, проте 90% гарантій надається централізованим фондом «Hitelgarancia». Він був створений у вигляді акціонерного товариства для підтримки доступу малих і середніх підприємств до банківських кредитів шляхом надання їм безумовних гарантій. Основний власник фонду — угорський уряд, який має трохи більше 50% власності фонду, шляхом участі у статутному капіталі. Комерційні банки та інші фінансові установи володіють 49% статутного капіталу.

В Польщі існує ряд  гарантійних фондів, більшість із яких були створені в рамках програм технічної допомоги. Два регіональні фонди і їх гарантійні капітали були створені в рамках спільної програми Польщі та Великобританії розвитку малого бізнесу. В середині 90-х років ряд фондів і відповідно, їх капіталів було створено за рахунок європейських коштів, залучених польським фондом підтримки і розвитку малого і середнього бізнесу. Деякі фонди були сформовані за рахунок коштів державного Казначейського Агентства із сільськогосподарської власності. Ще один регіональний фонд було створено в 2000 році в Познані, за рахунок ресурсів місцевого бюджету (75%) і Польського ощадного банку (25%).

Литва: Сільськогосподарський  фонд кредитних гарантій був створений  у 1997 році як акціонерне товариство. Фонд займається наданням гарантій банкам і виплатою середньо- і довгострокових проблемних кредитів, виданих с/г підприємствам. Міністерство сільського господарства є єдиним власником гарантійного фонду. Держава несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями фонду.

Естонський гарантійний  фонд з кредитів і експорту «KredEx» був створений у 2000 році, що знаходиться під юрисдикцією Міністерства з економічних справ та комунікацій, цілями якої є підтримка розвитку підприємництва, експорту, житлового будівництва

Практика надання державних  гарантій в Україні, за винятком гарантій аерокосмічній галузі, мала здебільшого негативні наслідки. За період незалежності, втрати бюджету в результаті настання гарантійних випадків становили біля 2-3 млрд. дол., з них до 50% становили гарантії аграрним біржам на придбання с/г техніки. Основними причинами низької ефективності надання державних гарантій були:

1. гарантування державою 100% суми кредиту;
2. відсутність єдиного органу відповідального за результати надання гарантій, а також персоніфікації відповідальності;
3. безсистемність та відсутність чітких критеріїв щодо надання державних гарантій;
4. високий рівень корупції в країні;
5. економічна стагнація та девальвація національної валюти у 90-х роках.

Європейська комісія  вважає, що покриття державною гарантією, 80 % суми кредиту слугуватиме адекватним засобом мінімізації ризиків, пов'язаних з кредитною трансакцією, і стимулювання кредиторів до ретельної оцінки ступеня кредитоспроможності позичальника. У Канаді у рамках загальної системи управління державними гарантіями визначено, що кредитор несе, щонайменше, 15 % чистих витрат, пов'язаних із банкрутством позичальника.

Таким чином, розподіл кредитних  ризиків між урядом, кредитором і  позичальником сприятиме зменшенню  гостроти проблем морального ризику і негативного відбору позичальників. Зазначений механізм зберігатиме стимули ефективно управляти ризиками для підприємств-позичальників та їх кредиторів, а для держави (місцевих органів) зменшуватиме тягар фінансових витрат, пов'язаних із функціонуванням системи державних гарантій.

Розділ 2

Аналіз впливу дефіциту державного бюджету України на її економіку

2.1. Дослідження динаміки дефіциту державного бюджету України

Після здобуття Україною незалежності постало нагальне та важливе  завдання перебудови соціально-економічного та політичного устрою держави. У сфері державних фінансів потребували вирішення проблеми формування власної бюджетної, податкової, монетарної політики. Бюджет країни став розглядатися не лише як фінансовий план, але як основний інструмент фінансової стабілізації, один із чинників підвищення економічної ефективності всіх секторів економіки. Україна отримала перший власний Державний бюджет на 1992 р., при затвердженні якого насамперед передбачалася його збалансованість. Доходи мали становити 1175,7 млрд. крб., видатки - 1229,8 млрд. крб., тобто дефіцит державного бюджету був запланований в розмірі 54,1 млрд. крб., що становило близько 2 % від ВВП країни. Проте бюджет було виконано з дефіцитом державного бюджету в розмірі 18,1% від ВВП, або 57,5% від суми видатків бюджету. Основними причинами такого суттєвого розбалансування бюджету стали - значний спад ВВП із одночасним скороченням його перерозподілу через бюджет, погіршення фінансово-господарського стану підприємств, планування бюджету 1992р. на основі нормативів Радянського Союзу, що не враховували ринкових трансформацій, здійснення нових видатків із державного бюджету. До них належали видатки на оборону, обслуговування зовнішнього боргу, ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, соціальний захист постраждалих від аварії на ЧАЕС, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Ухвалений Закон України "Про Державний бюджет України  на 1993 рік" передбачав, що граничний  розмір дефіциту державного бюджету  не має перевищувати 3,9 % від ВВП. Державний бюджет 1993 р. було виконано із дефіцитом державного бюджету у розмірі 6,9 % ВВП, що перевищило запланований обсяг у розмірі 3 % ВВП країни. Проте слід зауважити, що порівняно з 1992 р. дефіцит державного бюджету щодо ВВП зменшився на 11,2%. Такого результату вдалося досягти завдяки плануванню бюджету на реальніших показниках та новому порядку касового виконання державного бюджету. У1994 р. дефіцит державного бюджету становив 9,3 % від ВВП. Однією з основних причин такого розбалансування бюджету стало падіння реального ВВП країни на 22,9 % до попереднього року, що стало рекордним показником за період української незалежності. При складанні державного бюджету плановий показник скорочення ВВП країни був значно меншим (8-10 % від ВВП), тому й розрахунки дохідної й видаткової частин державного бюджету були побудовані на викривлених макроекономічних показниках. Необхідно констатувати, що протягом 1992-1994 рр. дефіцит державного бюджету фінансувався виключно кредитами Національного банку. Фінансування дефіциту емісійними джерелами породжувало зростання інфляції, посилення фінансової нестабільності та розбалансування державних фінансів. Проте необхідно наголосити, що значний рівень дефіциту бюджету до ВВП був спричинений об'єктивними обставинами і зусилля фінансових інституцій були спрямовані на пошук додаткових надходжень до бюджету та скорочення бюджетних видатків. Але водночас на державний бюджет були покладені зобов'язання щодо соціального захисту громадян у зв'язку з падінням виробництва та погіршенням соціально-економічної ситуації в країні. Прикладом цього може слугувати той факт, що у бюджеті 1993 р. на соціальний захист населення було спрямовано 31,5 % усіх видатків бюджету через відсутність у держави відповідного досвіду управління бюджетним дефіцитом та покриття дефіциту бюджету лише за рахунок емісійних джерел внаслідок кризових економічних процесів.

У період 1995-1997 рр. дефіцит  державного бюджету становив 6,8 %, 4,9 % та 5,6 % щодо ВВП відповідно. Фінансування дефіциту державного бюджету здійснювалося  як за рахунок емісійних джерел, які у 1995 р. складали 78,8 %, у 1996 р. - 32,3 %, а у 1997 р. були вилучені із джерел фінансування дефіциту, так і за рахунок внутрішніх і зовнішніх державних позик. Важливим фактом є вдосконалення структури джерел покриття дефіциту державного бюджету. Наприклад, у 1997 р. фінансування дефіциту здійснювалося таким чином: 76,7 % - за рахунок внутрішніх запозичень шляхом реалізації державних цінних паперів та 23,3 % - за рахунок зовнішніх запозичень держави. Така диверсифікація джерел фінансування дефіциту та відмова від емісійних джерел мали позитивні результати. Рівень інфляції у 1996 р. уже становив 39,7 %, а у 1997 - 10,1 %. Тобто завдяки виваженій політиці держави щодо фінансування дефіциту державного бюджету він не спричинив різкого збільшення інфляції в країні.

При затвердженні державного бюджету на 1998 р. передбачалося, що граничний  розмір дефіциту державного бюджету  не має перевищувати 3,38 млрд. грн., тобто 3,3% щодо ВВП. При виконанні державного бюджету виникли певні труднощі з мобілізацією доходів до державного бюджету, що зумовлювалося подальшим спадом виробництва і неспроможністю підприємств вчасно перераховувати податки і збори до бюджету. Державний бюджет становив лише 77,1 % запланованих доходів. Причому до місцевих бюджетів було спрямовано на 41 % доходів більше від запланованих. Через невиконання дохідної частини бюджету сталося суттєве скорочення видатків державного бюджету, які були виконані лише на 75,1 %. Дефіцит державного бюджету становив 2,1 млрд. грн., або 2,1 % ВВП. Згідно з плановими показниками бюджету дефіцит був скорочений на 1,2 млрд. грн. Фінансування дефіциту здійснювалося переважно за рахунок зовнішніх запозичень, які удвічі перевищили розмір внутрішніх. У 1999 р. державний бюджет недоотримав 16,6 % запланованих доходів і відповідно було профінансовано лише 87,1 % від запланованих видатків. Дефіцит державного бюджету становив 2 млрд. грн., або відносно ВВП країни - 1,5 %.

З 2000 р. Україна перебувала у стадії економічного піднесення. Це засвідчують показники росту  промисловості, реального ВВП, суттєвого зростання дохідної та видаткової частин бюджету. Державний бюджет 2000р. був затверджений бездефіцитним. Зведений і державний бюджети країни було перевиконано, зокрема перевищення доходів зведеного бюджету над запланованими становило 16 %, за видатками зведеного бюджету його було виконано на 113,7 %. Державний бюджет було виконано із профіцитом у розмірі 697,3 млн. грн. (0,4 %) від ВВП.

Державний бюджет 2001 р. був  виконаний із дефіцитом у розмірі 680 млн. грн., що становило 0,33 % ВВП країни. У 2001 р. важливою подією для бюджетної та фінансової системи країни стало ухвалення Бюджетного кодексу. Стосовно дефіциту бюджету Кодекс чітко регламентував порядок і джерела фінансування дефіциту. Так, джерелами фінансування дефіциту є внутрішні та зовнішні запозичення країни. Встановлено, що емісійні кошти Національного банку України не можуть здійснювати таку функцію (практика емісійного фінансування зберігалася до 1997 р.). Бюджет 2002 р. без урахування надходжень від приватизації був виконаний із профіцитом 0,5% ВВП. У 2002 р. приватизаційні надходження були виключені із доходів бюджету і увійшли до фінансування бюджету. Законом України "Про Державний бюджет на 2003 рік" було закріплено, що граничний розмір дефіциту бюджету не має перевищувати 2 млрд. грн., у тому числі 910 млрд. грн. - по загальному фонду і 1,2 млрд. грн. - по спеціальному фонду державного бюджету. Завдяки ефективним діям загальний фонд державного бюджету був збалансований, а дефіцит спеціального фонду становив 1 млрд. грн., або 0,4 % відносно ВВП. Необхідно зазначити, що у період 2000-2003 рр. державний бюджет двічі виконувався із профіцитом та максимальний розмір дефіциту цього періоду не перевищував 0,4 % ВВП, що в еквіваленті становило 1 млрд. грн. Серед основних причин такого збалансування доходів і видатків бюджету слід виокремити:

• економічне піднесення української економіки, приріст реального ВВП країни не був нижчим 5,2 % ВВП у 2002р. і досяг значення 9,6 % ВВП у 2003 р.;
• реструктуризацію державного боргу, яка надала можливість оптимізувати боргове навантаження на обслуговування і погашення боргу країни, що позитивно вплинуло на стан бюджету;
• скорочення деяких неефективних податкових пільг, що дало змогу додатково мобілізувати доходи до бюджету;
• підвищення якості планування та прогнозування дохідної та видаткової частин державного та зведеного бюджетів.

Завдяки збалансованій  бюджетній політиці інфляція в Україні  зменшилася у 2001 р. до 6,1 %, у 2002 р. спостерігалася дефляція 0,6 %, у 2003 р. рівень інфляції становив 8,2 %, що сприяло подальшому економічному зростанню. [35, c.54]

З 2004 р. вимальовується тенденція  до зростання дефіциту бюджету, зокрема  за рахунок збільшення видатків на державне управління, які не були закладені  в Законі України "Про Державний  бюджет України на 2004 рік". Дефіцит державного бюджету становив 10,1 млрд. грн., або 2,9 % ВВП країни.

Починаючи з 2004р. в Україні  спостерігалося стабільне збільшення як доходів, так і видатків Державного бюджету України.

Доходи державного бюджету  з 2004 по 2011 рр.  щорічно зростають в середньому на 23%. Найбільшого темпу приросту вони досягли ще у докризовому 2005 році - майже 50%. Цей факт був неоднозначно сприйнятий вітчизняними науковцями та економістами. Дехто з них таке різке зростання дохідної частини бюджету пояснював детінізацією економіки та підвищенням продуктивності праці. Інші ж доводили, що рівень детінізації не набув таких масштабів, щоб сприяти стрімкому збільшенню дохідної частини бюджету, яке відбулося значною мірою через різке зростання частки ВВП, що розподіляється через бюджет і податкову систему на 4,5 %. А от у період світової фінансової кризи у 2009 році маємо падіння доходів на 9,5%.

Загалом за період з 2004 по 2011 роки доходи Державного бюджету  України збільшились у 4 рази. (Табл. 2.1.)

Таблиця 2.1.

Аналіз динаміки доходів  Державного бюджету України

за 2004-2011 рр., млн. грн.*