Моделювання дефіциту бюджету

За спрямуванням коштів розрізняють  дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати. Ця ознака дефіциту теж досить суттєва в його характеристиці. Витрачання коштів на поточні витрати  означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій навпаки передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки. Адже в умовах кризи інвестиції вкрай потрібні – це ліки для "хворої" економіки. Неможливо вийти з кризи без певних зусиль і без певних вкладень. Проблема полягає в тому, що під час економічної кризи падає ділова активність приватних інвесторів, оскільки високий ризик втрати коштів чи їх знецінення. Тільки держава взмозі взяти на себе такий ризик і таку відповідальність. Звісно, що така політика дефіцитного фінансування інвестицій потребує чіткої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспективи, сприяючи виходу з кризи, зростанню ВВП і в перспективі ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту. Політика дефіцитного фінансування інвестицій застовується на теоретичних засадах кейнсіанства, його постулатах "бюджетного мультиплікатора". Бюджетні інвестиції сприяють розвитку економіки, розширюють попит і тим самим стимулюють економіку. Фінансова політика дефіцитного фінансування економіки широко використовувалась в різних країнах світу в певних історичних умовах. Незважаючи на те, що в даний час більш поширеною є неокласична економічна теорія, відкидати кейнсіанство безпідставно. Більше того, Україні необхідно перш за все визначитись в орієнтирах своєї економічної доктрини, чітко сформулювати задачі та цілі і вже під них обирати певну фінансову політику.  [45, с.19]

Бюджетний дефіцит має  певні обмеження. Міжнародний валютний фонд визнає за припустимий дефіцит бюджету в межах 2-3 % від ВВП. Це той розмір дефіциту, що не несе в собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Звісна річ, що такий "норматив" є досить умовним. Він встановлений для проведення операцій з надання кредитів тим чи іншим країнам від міжнародних фінансових інститутів з метою визначення і забезпечення платоспроможності позичальника. В певних умовах для окремих країн рівень "нормативу" може бути підвищений. Так, наприклад, для України передбачено надання міжнародних кредитів за умови рівня бюджетного дефіциту 4-5 % до ВВП.

Існування дефіциту бюджету  нерозривно пов'язано із джерелами  його фінансування. Вітчизняне законодавство  дозволяє приймати дефіцит бюджету  за наявності обґрунтованих джерел його фінансування, якими можуть бути:

1)    Кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень. За видом валюти погашення запозичення поділяються на внутрішні та зовнішні. В результаті внутрішніх або зовнішніх запозичень збільшується внутрішній або відповідно зовнішній державний борг.

Критерій валюти запозичення чи погашення при  розподілі запозичень на внутрішні  та зовнішні зустрічається в багатьох країнах. Однак в більшості розвинутих країн використовують ознаку резидентності  кредитора. Запозичення можуть здійснюватись у формі кредитів та випуску облігацій.

Планування державних  запозичень здійснюється таким чином, щоб на кінець бюджетного періоду  обсяг державного боргу перебував  в межах граничного обсягу державного боргу, визначеного в законі про Державний бюджет України. До проекту закону про Державний бюджет України, додається план державних запозичень на наступний бюджетний період. Цей план включає перелік кредитів (позик) із зазначенням кредиторів, видів, мети, назви валюти, строку і відсоткової ставки державних запозичень, а також стану укладання кредитних договорів.

Кабінет міністрів  України має право заміщати внутрішні  запозичення зовнішніми і навпаки. При цьому, в результаті цих операцій, обсяг державного боргу на кінець бюджетного періоду не повинен перевищувати межі граничного обсягу державного боргу. Таке право дозволяє безперешкодно та на прийнятних умовах фінансувати запланований дефіцит бюджету у випадку погіршення кон'юнктури на внутрішньому або зовнішньому фінансовому ринку.

2)  Кошти від  приватизації державного майна  — кошти від відчуження майна,  що перебуває у державній власності,  і майна, що належить Автономній  Республіці Крим, на користь фізичних  та юридичних осіб, які можуть  бути покупцями відповідно до  Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року №2163-ХП, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

До коштів від  приватизації включаються також  інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації: надходження від покупців за подання заяви на приватизацію; кошти від збору за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; надходження від продажу патентів на право оренди приміщень; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо. Кошти від приватизації є джерелом фінансування лише державного бюджету.

3) Повернення  бюджетних коштів з депозитів,  надходження внаслідок продажу або пред'явлення цінних паперів.

4) Вільний залишок  бюджетних коштів. Він визначається  як залишок бюджетних коштів  за мінусом оборотного залишку6. Вільний залишок бюджетних коштів  може бути джерелом фінансування  загального фонду державного та місцевих бюджетів.

У науковій літературі в окреме джерело фінансування дефіциту бюджету виділяють емісійне фінансування. Використання емісії для фінансування дефіциту бюджету може здійснюватися  у формі прямих кредитів центрального банку уряду, або шляхом купівлі ним державних цінних паперів на первинному та вторинному ринках за рахунок збільшення обсягу грошової бази.

На сьогодні, у більшості країн світу існують  законодавчо встановлені норми, які забороняють центральному банку  напряму фінансувати дефіцит бюджету. Накладення такої заборони пояснюється тим, що емісійне фінансування дефіциту бюджету веде до формування додаткової грошової пропозиції, яка при незмінному рівні попиту на гроші виливається у прискорення інфляційних процесів. Крім негативного впливу на рівень внутрішніх цін, монетизація дефіциту бюджету часто має своїм наслідком поглиблення негативного сальдо торговельного балансу. Це зумовлено тим, що надлишкова грошова маса формує додатковий попит на товари іноземного виробництва і, таким чином, чинить тиск на платіжний баланс.

Через здійснення квазіфіскальних операцій та операцій на відкритому ринку центральний  банк також може брати участь у  фінансуванні дефіциту бюджету опосередковано. На практиці, дуже важко відокремити  операції центрального банку, які здійснюються з метою грошово-кредитного регулювання та забезпечення фінансової стабільності, від операцій з прихованого фінансування дефіциту бюджету. Навіть якщо центральний банк здійснює певні операції виключно з метою грошово-кредитного регулювання, фокусуючи при цьому свою увагу на рівні реальних процентних ставок, підвищення рівня запозичень уряду на внутрішньому ринку, автоматично призведе до опосередкованого емісійного фінансування. Це відбудеться внаслідок заходів центрального банку покликаних нівелювати вплив запозичень уряду на рівень відсоткових ставок.

Більше того, за умов загрози фінансовій стабільності уряду, втрати від опосередкованого емісійного фінансування можуть виявитися  меншими, ніж за відсутності реакції  з боку центрального банку. Тому під час кризових явищ, центральні банки часто втручаються в ситуацію і, шляхом номінального збільшення грошової маси, відвертають фінансовий крах уряду.

Тому, в ряді країн з англосакською фінансовою системою, зокрема в СІЛА, Великобританії, Канаді, відсутня заборона емісійного фінансування дефіциту бюджету. У СІЛА до 2008 року емісійний дохід ФРС практично повністю спрямовується на придбання зобов'язань уряду СІЛА.

В Україні емісійні кошти Національного банку України  забороняється прямо чи опосередковано залучати для фінансування дефіциту бюджету. Відповідно до статті 54 Закону України «Про Національний банк України» від 20 квітня 1999 року №679-XIV, Національний банк не має права надавати кредити в національній та іноземній валюті, як прямо, так і опосередковано через державну установу, іншу юридичну особу, майно якої перебуває у державній власності, на фінансування витрат Державного бюджету України. Також, Національний банк не має права купувати на первинному ринку цінні папери, емітовані Кабінетом Міністрів України, державною установою, іншою юридичною особою, майно якої перебуває у державній власності. В Бюджетному кодексі також визначено, що емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування бюджету.[49, с.89]

1.2. Методологія та світова практика управління бюджетним дефіцитом у фінансовій політиці держави.

Бюджетний дефіцит –  явище майже постійне в економіці  кожної держави, тому важливого значення набуває детальне дослідження методів  управління ним.

Проте в даний час дефіцитність державних бюджетів і наявність державного боргу перестало бути феноменом суспільного розвитку і перетворилося в регулярне, стабільне економічне явище в країнах із розвитою ринковою економікою.  Це пов'язано з тим, що за останні два десятиліття в цих країнах повторюються кризові явища в економіці й у політику.  Циклічні кризи, доповнені структурними, а також значних коштів, що йдуть на забезпечення обороноздатності країн, викликають велику напругу всієї системи державних фінансів і особливо її центральної ланки державного бюджету. Це й обумовлює бюджетний дефіцит. Однак в умовах відносно стабільного економічного положення бюджетний дефіцит може бути пов'язаний із свідомо проведеної в цих країнах політикою «дефіцитного фінансування», відповідно до якої дефіцити, причому хронічні й у значних розмірах, можуть виступати потужним стимулом, «регулятором» економіки, оскільки залучення великих грошових сум на позичковому ринку для фінансування державних видатків «збуджує» ділову активність приватного капіталу. Бюджетні дефіцити значно посилюють напругу на ринку позичкових капіталів, викликають зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок.  Резонанс від подібних дій урядів ряду країн виходить за межі національної політики.  Так, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років ХХ ст., викликав значний відтік капіталів із Західної Європи.  По оцінках західних економістів, у даний час США поглинає до 15% усіх накопичень капіталістичного світу.

Прагнучи перешкодити відтокові капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансових можливостей національної промисловості у відношенні розширення виробництва.  Так, за даними Конференції Британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів у рік.

Високі процентні ставки викликають негативний ефект у валютній області, призводять до подорожчання товарів  за рубежем, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшують пасивність торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці.  За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі веде до втрати 52 тис. робочих місць.  Економічна шкода в експортних галузях тяжко відбивається на банківській системі, приводячи до банкрутства деяких банків.

Таким чином, бюджетний  дефіцит ускладнює рішення економічних  і соціальних проблем не тільки у  конкретній країні, але і впливає  на економічну ситуацію в інших країнах. Внаслідок цього найважливішою фінансовою проблемою сучасності є проблема раціонального фінансування бюджетних дефіцитів.

Великі обсяги бюджетного дефіциту вказують, що відбувається недофінансування як виробничою, так і соціальної сфери. Окрім цього, надвеликі розміри бюджетного дефіциту, як правило, пов’язані з такими негативними макроекономічними явищами, як девальвація національної валюти, збільшення вартості кредитів і обмеження їх доступності, дестабілізація економіки та розбалансування економічних пропорцій.

У США бюджетний дефіцит  мав місце під час Громадянської  війни у 19-му столітті. Після війни  державні доходи перевищували витрати  протягом 28 років. Іспано-американська війна наприкінці 19-го століття спричинила зростання бюджетного дефіциту і на початку 20-го століття. У 1920-1930 роках бюджет держави був профіцитним, але починаючи з 1931 по 1971 рік бюджетні дефіцити мале місце у 33 рази. Вони були спричиненні економічними кризами, особливо кризою у 1929-1933 роках та Другою світовою війною. Під час війни у В’єтнамі погіршення економічної кон’юнктури бюджетний дефіцит зріс і протягом 1970-1980 років жоден бюджет не був бездефіцитним. У наступний період надмірні військові витрати, криза на початку 90-х та інші фактори також призводять до постійних бюджетних дефіцитів.

Рис. 1.1. Обсяги бюджетного дефіциту в різних країнах світу  до початку 90-х років ХХ століття, у % до загальних витрат бюджету

Як видно з діаграми, до початку 90-х років бюджетний  дефіцит у видатковій частині  бюджету розвинутих країн досягав 25%. Так, у США, Німеччини, Великобританії і Франції починаючи з 1974 року не було жодного державного бюджету, що не мав дефіциту. Бюджетний дефіцит також із свідомо проведеної в цих країнах політикою «дефіцитного фінансування», відповідно до якої дефіцити, причому хронічні й у значних розмірах, можуть виступати потужним стимулом, «регулятором» економіки, оскільки залучення великих грошових сум на позичковому ринку для фінансування державних видатків «збуджує» ділову активність приватного капіталу. Водночас слід зазначити, що дефіцит бюджету не настільки «необразливе» явище. Бюджетні дефіцити значно посилюють напругу на ринку позичкових капіталів, викликають зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок.

Як видно з діаграми, досить високий показник бюджетного дефіциту до загальних видатків має  Бельгія, хоч і вважається багатою  країною, адже вона витрачає більше, ніж  складає щорічний дохід, і не збирає повністю необхідні податки впродовж багатьох років. Бельгійський уряд відреагував слабкими макроекономічними заходами на збільшення ціни на нафту в 1973 і 1979 роках: найняв зайву робочу силу в державний сектор і субсидував «проблемну» промисловість: вугільну, сталеливарну, текстильну, скляну і суднобудівельну промисловість, щоб підтримати економіку. Врешті, сукупний урядовий борг досяг 121% до кінця 1980-х років (проти сукупного держаного боргу США в 31,2% у 1990 році). Проте високі бельгійські норми індивідуальних заощаджень допомогли бельгійському уряду профінансувати дефіцит, що мінімізувало вплив шкідливих наслідків на всю економіку країни.