Моделювання дефіциту бюджету

Отже, аналіз обсягів  запозичень порівняно з обсягами погашення боргу дозволяє оцінити  дійсний внесок позичкових коштів у  фінансування дефіциту бюджету з  допомогою показників чистого боргового  фінансування та коефіцієнта покриття запозичень. Про тенденції розвитку цих показників у часі можна судити за коефіцієнтом прискорення боргового фінансування.

Управління джерелами  фінансування бюджету зводиться  до формування якнайраціональнішої  структури портфеля державних запозичень за видами, формами і строками. Воно здійснюється з метою забезпечення фінансування державних витрат (як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях), зміцнення макроекономічної стабільності у середньостроковій перспективі та оптимізації боргового навантаження на видатки державного бюджету.

На особливу увагу  також заслуговують питання фінансування бюджетного дефіциту за рахунок надходжень від приватизації. Слід враховувати, що залучення ресурсів у такий  спосіб не передбачає повернення коштів позичальникам, як у випадках розміщення державних боргових зобов'язань. Тому фінансування бюджету шляхом використання приватизаційного ресурсу не спричиняє збільшення державного боргу, проте повинне мати цільовий характер.

Приватизація є першим кроком на шляху до ринкової, соціально  орієнтованої економіки. Для кожного етапу ринкових перетворень характерні свої фінансові умови та особливості, що зумовлюють необхідність вибору різних форм приватизації. У 1992р. в Україні розпочато змішану (грошово-сертифікатну) форму приватизації, яка передбачала певне пропорційне співставлення між платною і безплатною приватизацією, враховуючи наявні економічні умови та поєднання інтересів держави, юридичних і фізичних осіб.

За роки приватизації, згідно звітів Фонду Держмайна України, було роздержавлено більше 125 тис. об'єктів (за 1992-2010 роки), з них 28608 підприємств державної власності.

Таблиця 2.8.

Аналіз виконання запланованих обсягів надходжень від 

приватизації  у 2004-2010 рр.

Рік	Планові надходження від приватизації, млн. грн.	Фактичні  надходження від приватизації, млн. грн.	Відсоток  виконання плану
2004	5215,58	9501,55	182,2%
2005	10247,97	20758,89	202,6%
2006	2121,53	558,75	26,3%
2007	10587,71	2458,81	23,2%
2008	607,14	482,29	79,4%
2009	8501,22	807,85	9,5%
2010	6350,00	1093,39	17,2%

 

Виконання ж плану надходжень по приватизації є постійно на низькому рівні: планові надходження з 1996 року були забезпечені лише у 2003-2005 роках, що пов'язано з приватизацією та реприватизацією "Криворіжсталі". Варто зауважити, що недовиконання плану у 2001 році становило 62,6 %, у 2002 році - 81,8 %. Приватизаційні процеси 2004-2009 років пов'язували лише з політичною ситуацією в країні, що негативно впливало на визначення ефективності проведеної приватизації. Так, у 2004 році надходження від приватизації були перевиконані на 82 %, а у 2005 році - на 103 %. У 2006 році знову спостерігалось недовиконання на 72,9 %, у 2007 - на 76,8 %, у 2008 році - на 20,6 %, при цьому після внесення змін до закону про бюджет країни план надходжень від приватизації був зменшений в 14 разів. (Табл.2.8)

Про невизначеність політики приватизації в Україні свідчить те, що Кабінет Міністрів України  під час бюджетного періоду змінює як суми від приватизації, так і  перелік об'єктів, що підлягають приватизації вже в плановому періоді. Наприклад, у 2007 році уряд п'ять разів змінював перелік цих об'єктів, що ускладнювало роботу Фонду держмайна щодо підготовки об'єктів приватизації до продажу у визначені терміни (сам план перед-приватизаційної підготовки був затверджений КМУ лише 26 квітня 2007 році). Впродовж 2007 року до переліку об'єктів, які підлягали приватизації, було додатково введено 47 підприємств, а п'ять об'єктів були виключені з переліку. Також постійною проблемою є те, що в першому кварталі планового року не приймаються Державні програми приватизації.

Важливість отримання  надходжень від приватизації визначається напрямком використання даних коштів. В Україні основним напрямом приватизації є фінансування дефіциту Державного бюджету України. Згідно звітів Кабінету Міністрів України фінансування за рахунок надходжень від приватизації становило у 2003 році - 2,18 млрд. грн., у 2004 році - 9,5 млрд. грн., у 2005 році - 20,76 млрд. грн., що відображало використання коштів від приватизації "Криворіжсталі". Найнижчі рівні цих надходжень за сім років -у 2008-2009 роках - 0,48 млрд. грн. та 0,81 млрд. грн. відповідно, було пов'язано з низьким рівнем відповідних надходжень, тому це свідчить про спрямованість цих коштів на споживчі цілі держави.

За результатами конкурсів, проведених протягом 2010 року, укладено 4 договори купівлі-продажу. Переможцем конкурсу з продажу пакета 50 % + 1 акція ВАТ "Харківметробуд" визнано ВАТ "Південспецбуд" за ціною продажу 3,02 млн. грн. (конкурс оголошено у грудні 2009 року). Переможцем конкурсу з продажу пакета 76 % акцій ВАТ "ХК "Луганськтепловоз" визнано ЗАТ "Керуюча компанія "Брянський машинобудівний завод" за ціною продажу 410 млн. грн. Переможцем конкурсу з продажу пакета 50 % + 1 акція ВАТ "Мукачівський завод "Точприлад" визнано ЗАТ "Ділові партнери" за ціною продажу 10,34 млн. грн. Переможцем конкурсу з продажу пакета 84,997 % акцій ВАТ "Особливе конструкторське бюро комплектних пристроїв" визнано ОП "Електротехнічна корпорація "Елкор" за ціною продажу 575,0 тис. грн.  [51]

На виконання доручення  Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 № 18059/1/1-10 щодо підготовки ВАТ "Укртелеком" до приватизації, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.09.2010 № 1884-р "Питання приватизації ВАТ "Укртелеком" наказом Фонду від 28.09.2010 № 1405 було затверджено уточнений план розміщення акцій ВАТ "Укртелеком", яким передбачено виставлення на продаж за конкурсом пакета акцій у розмірі 92,791 % статутного капіталу. Отже, уряд дозволив приватизацію стратегічних об'єктів держави.

Також увагу привертає те, що номінальна балансова вартість підприємств, включених до переліку об'єктів приватизації, не відповідала плановим показникам Державного бюджету. 2007 року, за даними Рахункової палати, загальна номінальна балансова вартість таких підприємств становила менше 6 мільярдів гривень, тоді як планові показники надходжень становили більше 10,5 мільярдів гривень, тому виконання досягнути за таких умов було просто неможливо. Планове завдання з надходження коштів від приватизації державного майна до державного бюджету встановлено у розмірі 6350 млн. грн. Протягом 2010 року від продажу державного майна та надходжень, безпосередньо пов'язаних з процесом приватизації, надійшло 1,093 млрд. грн., які перераховані до спеціального фонду Державного бюджету України. Таким чином план 2010 року з приватизації державного майна було виконано лише на 17%.

Отже, рівень виконання  планів та результати надходжень від  державного майна свідчать про невизначеність та нестабільність політики щодо управління майном держави.

 

Розділ 3

Удосконалення управління державними фінансами через імітаційне моделювання  бюджетного дефіциту та макроекономічного розвитку

 

3.1.  Економетричне моделювання зв’язку дефіциту бюджету та макроекономічних показників

 

Проблема розбалансованості  найголовнішого інституту економічного суверенітету держави – бюджету  обумовлена дією взаємопов'язаних між собою внутрішніх та зовнішніх чинників. Особливо важливим аспектом при цьому є виявлення зв'язків між такими найважливішими макроекономічними параметрами, як бюджетний дефіцит, державний борг та ВВП. Опираючись на об'єктивно доведений зв'язок між цими величинами, можна здійснювати обґрунтоване планування та реалізовувати ефективну політику з управління бюджетним дефіцитом та державним боргом. Для розкриття залежності обраних макроекономічних показників, використаємо економіко-математичну модель взаємозв'язку дефіциту бюджету, державного боргу та обсягу ВВП в динаміці. При цьому зауважимо, що така модель вимагає абстрагуватися від можливих коливань економічної кон'юнктури, що впливають на бюджетну та податкову політики, а отже, й на розміри бюджетного дефіциту в короткостроковому періоді. Окрім того, за таких обставин необхідно оцінювати економіку, що характеризується постійними темпами зростання, і фактичний обсяг ВВП якої збігається із потенційним, а фактичний бюджетний дефіцит - зі структурним.

Оцінимо вплив ВВП на дефіцит Державного бюджету України, використовуючи данні табл. 3.1.

 

 

Таблиця 3.1.

Вихідні данні для  побудови залежності показника (дефіцит  Державного бюджету) від фактора (ВВП)

Рік	Дефіцит Державного бюджету України, млрд. грн.	ВВП, млрд. грн.
2003	1,04	267,34
2004	10,22	345,11
2005	7,95	441,45
2006	3,78	544,15
2007	9,84	720,73
2008	12,50	948,06
2009	35,52	913,35
2010	64,27	1094,61

 

Побудуємо діаграму розсіювання  для припущення щодо вигляду залежності між показником та фактором (Рис.3.1)

Рис. 3.1. Залежність дефіциту Державного бюджету від розміру  ВВП

 

З даних діаграми розсіювання, рис. 3.1, ми бачимо непрямолінійну залежність між ВВП та дефіцитом. Специфікуємо економетричну модель у степеневій формі:

                                                      (3.1)

 

Для побудови моделі парної регресії подамо степеневу функцію  в лінійно – логарифмічній  формі:

lnY=lna₀+a₁lnx+lnU                                       (3.2)

Для побудови степеневої форми моделі про логарифмуємо вихідні данні. Для розрахунку оцінок параметрів парної регресії використовуємо наступні формули

                                     (3.3)

                                                (3.4)

Отже, економетрична модель має вигляд:

y = 0,00002x^2,0242                                           (3.5)

Для характеристики тісноти  зв’язку фактора і показника  розрахуємо коефіцієнт кореляції за формулою:

                                  (3.6)

Оскільки коефіцієнт кореляції (R) дорівнює 0,82, а отже наближений до одиниці, можемо стверджувати, що між показником (дефіцит Державного бюджету) і фактором (ВВП) існує стійкий зв’язок.

Коефіцієнт детермінації розраховуємо за формулою

                                            (3.7)

Таким чином, згідно з  обраною моделлю, залежність показника у пояснюється саме фактором х, залученим у модель, з урахуванням специфікації моделі, на 67,3%, і на 32,7% зумовлена факторами, що лежать поза межами моделі, у тому числі і випадковими.

Перевіримо адекватність побудованої моделі даним спостережень, для чого використаємо F-критерій Фішера.

Фактичне значення F-критерію знаходимо по формулі:

                                               (3.8)

.

У статистичній таблиці F- розподілу Фішера з надійністю р=0,95 і числа ступенів свободи k₁=1 і k₂=6  знаходимо критичне значення: .

Оскільки  , тобто , то гіпотеза про істотність зв’язку між факторами і показником підтверджується, а отже можна стверджувати, що з надійністю 95% побудовану математичну модель можна вважати адекватною даним спостережень.

За допомогою критерію Стьюдента проведемо аналіз статистичної значимості параметрів регресії.

Знайдемо табличне значення t-статистики для числа ступенів свободи k=5  і заданої надійності р=0,95: .

Перевіримо значимість коефіцієнта а₀, для чого розраховуємо фактичне значення коефіцієнта t-статистики за формулою

                                                         (3.9)

Оскільки t_факт = 2,880 > t_табл = 2,447, то відповідна оцінка параметра економетричної моделі а₀ є статистично значущою.

Перевіримо значимість коефіцієнта а₁. Оскільки t_факт = 3,510 > t_табл = 2,447, то відповідна оцінка параметра економетричної моделі а₁ є статистично значущою. Це підтверджує вплив фактора х (ВВП) на показник у (дефіцит Державного бюджету).

Характеризуючи взаємозв'язок "дефіцит бюджету - ВВП" необхідно зауважити, що він несе у собі кілька вагомих завдань, котрі вимагають ефективного вирішення. З одного боку, - пошук внутрішніх резервів для економічного зростання та розширення дохідної бази державного бюджету, а з іншого - оптимізацію розмірів дефіциту бюджету та пошук адекватної структури джерел його фінансування. Однак, як засвідчує вітчизняна практика, превалювання політичних інтересів над економічною доцільністю у прийнятті важливих рішень у сфері макроекономічної політики, особливо з тих питань, що стосуються бюджетної її складової, не дозволяє гармонійно поєднати інтереси громадян, держави та суб'єктів економічної діяльності з метою забезпечення загального економічного поступу та з урахуванням соціально-економічних реалій.