Моделювання дефіциту бюджету

У 1992 році Бельгія мала дефіцит державного бюджету в 7,1%, що вилилося в накопичену заборгованість в 137,9% ВВП в 1993 році, найвищий показник, що існував будь-коли в країні. Незабаром стало зрозуміло, що Бельгія не зможе досягти мети в 60% по заборгованості. Проте Бельгія була допущена до членства в Європейському союзі за умови, що зробить істотний прогрес у вирішенні проблем із заборгованістю. Це стало основною метою бельгійського уряду в його економічній політиці, і Бельгія змогла до 1999 року понизити щорічний дефіцит бюджету до показника в 1,2% ВВП, відповідного умовам Маастрихтського договору.

Після того як Бельгія  отримала членство в організації, країна продовжила відповідну економічну політику, звівши заборгованість у 2006 році до 87,7% ВВП.

На сьогодні бельгійський уряд затвердив нову програму стабілізації економіки, згідно з якою Бельгія  має скоротити дефіцит державного бюджету до рівня норм ЄС у 3% ВВП  вже до 2012 року.

Рівень державного дефіциту в Бельгії в 2010 році виявився нижче  запланованого рівня – 4,9% і склав 4,6% ВВП, не дивлячись на політичну кризу. Таким чином, Бельгія досягла значного прогресу по зрівнянню з 2009 роком, коли рівень бюджетного дефіциту складав 6%, і впевнено йде до своєї мети у 3%.

Греції вдалося у 2006 році понизити дефіцит державного бюджету до дозволенного ЄС рівня в 3% валового національного продукту (ВНП). Адже бюджет на 2006 рік передбачав скорочення дефіциту з 6,6%, як це було в 2004 році, до 4,4%. Щоб зменшити дефіцит держбюджету, уряду Греції довелося ввести режим жорсткої економії у витратах.

Проте внаслідок світової фінансової кризи економіка Греції перебуває у дуже скрутному становищі: 2009 року дефіцит бюджету склав 12,7% ВВП, при дозволених у Єврозоні 3% від ВВП. У квітні 2010 року Євростат переглянув цю цифру і підвищив спочатку до 13,6% ВВП, а потім до 15,4% ВВП). За даними Євростату, оприлюдненими в квітні 2011 року, дефіцит бюджету у 2010 році склав 10,5% ВВП.

У 2006 році уряд Німеччини  провів у парламенті масштабний проект по податках, який включав підвищення ПДВ по деяких пунктах, а також підвищення верхньої ставки податку на прибуток з 42% до 45%. У бюджеті на 2007 рік урядом було заплановано скоротити дефіцит з 38,2 до 22,0 млрд. євро. Це дозволило уряду привести бюджет у відповідність із золотим правилом Німецької конституції. У ній сказано, що уряд не може планувати на один фінансовий рік витрати, що перевищують інвестиції, за винятком особливих обставин, таких як порушення макроекономічної рівноваги. Щоб воно виконувалося, чисту потребу в запозиченнях необхідно було скоротити до 22,0 млрд. євро. За даними міністерств Німеччини, у 2007 році бюджетний дефіцит становив 2,3% від ВВП.

2009 року бюджетний  дефіцит становив три відсотки, а докризового 2008-го був навіть  зафіксований профіцит у 0,1 відсотка. Наступними роками Німеччині доведеться рішуче скорочувати бюджетний дефіцит. І справа навіть не в Маастрихтських критеріях. Річ у тім, що торік депутати Бундестаґу внесли до Основного закону тимчасові положення, які передбачають жорсткі заходи заощадження для подолання кризи державних фінансів. До 2016 року дефіцит має бути скорочено до 0,35 відсотка. У перерахунку на сьогоднішні показники ВВП, держава не матиме права набирати нових боргів більш як на десять мільярдів євро на рік.

В Італії у 2007 році політика уряду була націлена на скорочення дефіциту бюджету до 2,5% від ВВП. У 2007 році бюджет містив декілька структурних інновацій. Первинна мета бюджету – раціоналізувати деякі сфери, найбільш критичні для фінансових перспектив: пенсії, охорона здоров’я, державна зайнятість і місцеві органи управління. Дефіцит бюджету Італії в 2010 р склав 4,6% від ВВП проти 5,4% в 2009 р.

У Франції у 2008 році сукупний дефіцит  бюджету уряду скоротився до 2,1% від  ВВП з 2,4% 2007  року на тлі значних  поліпшень в Німеччині і Італії.

Загалом державний борг 17 країн  Євросоюзу, які використовують євро, в 2010 році склав рекордні 85,1% ВВП  у порівнянні з 79,3% у 2009 році. Зведений дефіцит держбюджету єврозони знизився з 6,3% ВВП до 6%, свідчать опубліковані у вівторок дані Статистичного управління ЄС (Eurostat).

Державний борг всіх 27 держав ЄС зріс з 74,4% ВВП до 80%, бюджетний дефіцит  опустився з 6,8% ВВП до 6,4%.

Обидва показники як і раніше істотно перевищують рівні, допустимі  за загальноєвропейському законодавству. Згідно з положеннями пакту стабільності, державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП, дефіцит бюджету - 3% ВВП. Разом з тим поліпшення бюджетної ситуації відзначено в 21 країні ЄС, погіршення - в шести державах.

Заборгованість Греції злетіла  до 142,8% ВВП - найвищого рівня в Європі за всі 12 років існування єдиної валюти. Однак найгірший показник бюджетного дефіциту продемонструвала не Греція, а Ірландія - 32,4% ВВП. Вона ж стала рекордсменом Європи за темпами зростання державного боргу, який в 2010 році збільшився на 30,6 процентного пункту - до 96,2% ВВП.

Естонія, яка увійшла в зону євро з січня цього року, змогла покращити  показники бюджету та заборгованості за підсумками минулого року. Вона стала  єдиною країною ЄС, що зафіксувала  невеликий профіцит бюджету, - 0,1% ВВП, а рівень естонського державного боргу був найнижчим в Євросоюзі - всього 6,6% ВВП.

Швеція звела дефіцит бюджету  в нуль у 2010 році. Невисокі показники  бюджетного дефіциту відзначені в Люксембурзі (1,7% ВВП), Фінляндії (2,5%) та Данії (2,7%).

Третє місце за величиною бюджетного дефіциту в 2010 році зберегла за собою  Великобританія, що скоротила цей  показник з 11,4% до 10,4% ВВП. На четвертому рядку Іспанія - 9,2% ВВП (11,1% ВВП в 2009 році), за нею ідуть Португалія (9,1% ВВП), Польща та Словаччина (по 7,9% ВВП), Латвія (7,7 % ВВП), Литва (7,1% ВВП) і Франція (7% ВВП).

14 з 27 держав ЄС мали  за підсумками 2009 року державний  борг вище 60% національного ВВП:  Греція (142,8% ВВП), Італія (119%), Бельгія  (96,8%), Ірландія (96,2%), Португалія ( 93%), Німеччина (83,2%), Франція (81,7%), Угорщина (80,2%), Великобританія (80%), Австрія (72,3%), Мальта (68%), Нідерланди ( 62,7%), Кіпр (60,8%) та Іспанія (60,1%).

Отже, як видно з вищевикладеного, сьогодні практично неможливо уявити собі державу, в котрій бездоганно працюють всі фінансово-економічні важелі, що стимулюють притік коштів в бюджет, а державні витрати не перевищують  доходів. Як свідчить світовий досвід, прикладом країн, в яких оптимально вирішені проблеми бюджетного дефіциту, небагато-хіба що Німеччина, Японія і Швейцарія. Навіть Сполученні Штати Америки протягом довгого періоду щорічно мають відчутний дефіцит державного бюджету, який в останні роки становить 15-20% усіх витрат, чи 3-6% валового внутрішнього продукту. Більше того, проблема дефіциту (збільшення внутрішнього боргу і витрат на його обслуговування) довгий час була однією з основних проблем внутрішньої політики США. Так, за даними Reuters, за перші сім місяців 2008 фінансового року дефіцит бюджету США     збільшився на 88% - до $152,2 мільярда порівняно з аналогічним періодом минулого року. Це пов’язано з тим, що державні витрати в кінці 2007 – на початку 2008 років виросли внаслідок іпотечної та фінансової криз, а також через уповільнення темпів зростання економіки. Крім того, в США діє програма допомоги громадянам, яка передбачає повернення податків у розмірі $600 самотнім людям та $1200 – одруженим. Дефіцит федерального бюджету США, в 2009 - 2010 фінансовому році, що закінчився 30 вересня склав 1 трлн 294 млрд. доларів, або 8,9% від ВВП країни.

Таким чином, бюджетний  дефіцит США знизився на 122 мільярда доларів в порівнянні з 2009-м фінансовим роком, коли дефіцит дорівнював 1,416 трильйона доларів, або 10,0% ВВП.

Грошові надходження  в американський федеральний  бюджет в 2010 фінансовому році склали 2 трлн 162 млрд. доларів (14,9% від ВВП), витрати бюджету - 3 трлн 456 млрд. доларів, або 23,8% від ВВП.

Доходи федерального бюджету США в 2009 фінансовому році склали 2,104 трильйона доларів (14,9% ВВП), витрати - 3,520 трильйона доларів (25,0% ВВП).

Скорочення дефіциту стало можливим, завдяки надходженню  більшого обсягу доходів і скорочення витрат. Доходи бюджету збільшилися  в порівнянні з 2009 фінансовим роком на 57 мільярдів доларів, або на 2,7%. У свою чергу, зростання доходів після дворічного їх зниження став можливим, завдяки збільшення обсягів надходжень коштів від оподаткування, а також прибутку, одержуваної Федеральною резервною системою. Це частково відшкодувала загальне зниження коштів, одержуваних від оподаткування фізичних осіб. Однак у відсотках від ВВП загальний обсяг доходів бюджету залишився незмінним - 14,9 відсотка.

Скорочення бюджетних  витрат пояснюється головним чином  тим, що уряд завершив програми кризової підтримки економіки, у тому числі відому програму з викупу так званих "токсичних" активів банків.

Дефіцит федерального бюджету  США за перші 6 місяців 2010-2011 фінансового  року, який закінчується 1 жовтня 2011р., досяг 829 млрд. дол.. Таким чином, дефіцит федерального бюджету країни збільшився на 16% в порівнянні з аналогічним періодом попереднього фінансового року, коли він склав 717 млрд. дол..[17, c.67]

За таких умов, коли у державі не вистачає власних  коштів на фінансування інноваційної діяльності, спостерігається нерозвинутість інституційних інвесторів, а кошти іноземних інвесторів направляються у  фінансувати виробничу сферу то держава має право і повинна зробити грошову емісію з метою забезпечити його розподіл серед членів суспільства. Тобто, на нашу думку, держава може позичати гроші в свого майбутнього, тобто фінансувати інвестиції проекти емісійним грішми, тобто за рахунок бюджетного дефіциту. Але цей механізм можна використовувати лише за однієї умови – цільове використання цих коштів, яке сприятиме економічному зростанню.

Цікавим є досвід Японії, яка зуміла вдало використати  зрони свого науково-інноваційного  потенціалу та «дефіцитні» бюджетні ресурси для завоювання сучасних позицій на світовому ринку За умов обмеженості природних та земельних ресурсів, відірваності від ринків, обмеженості ресурсів капіталу після другої світової війни ставили краму в досить тяжкі стартові умови порівняно з іншими країнами. Сильними сторонами країни були, по суті, тільки прекрасно підготовлені людські ресурси та можливість отримання дешевої електроенергії через сприятливі умови для організації гідроелектростанцій. Завдяки вдалій інвестиційній та інноваційній державній політиці японська промисловість розгорнула свої сильні фактори більш швидко і більш агресивно, ніж інші країни, що володіли суттєвими перевагами

Починаючи з невеликого стартового капіталу його накопичення  розвивалося в країні надзвичайно  швидко через високу ощадну норму: відсутність  соціального страхування, низький  рівень житлового фонду та висока вартість житла, заборона розміщення капіталів за кордоном зробили економність традицією японської нації. Фінансова політика японського уряду заохочувала накопичення та розміщення коштів в двох пріоритетних галузях: сталеливарній та суднобудівній. Держава вкладала бюджетні кошти в інновації, навіть якщо вони перевищували наявні в бюджеті, а приватні особи заохочувались урядом до розміщення заощаджень через систему поштових заощаджень (в поштових відділеннях, які були в наявності в кожному населеному пункті). Ці заощадження як кредитний капітал розподілялися потім під контролем уряду через Японський банк розвитку під низькі проценти на потреби вітчизняних фірм в пріоритетних галузях. У 1970 році в Японії відсутність капіталу вже не була обмежуючим фактором розвитку Сьогодні Японія Є однією з найбільш кредитоспроможних держав світу Японська промисловість досягла високого рівня конкурентоспроможності, і було змінено пріоритетні напрями розвитку: з 60-х років ними стали автомобілебудування та електроніка.

У межах державної  науково-технічної політики Японії велика увага приділялася підготовці висококваліфікованих інженерних кадрів. Кількість інженерів з університетською освітою в Японії значно вища, ніж  навіть в США. У 1986 році в країні було 465 чотирьохрічних університетів та 548 дворічних, при вступі до яких випускники середніх шкіл проходили дуже суворий відбір. Крім того, 18 тисяч японських студентів навчалися в 1987-1988 роках в університетах США. Якщо зважити на те, що основний рівень освіти формується в Японії безпосередньо через практичну діяльність в компаніях, які працюють в умовах жорсткої конкурентної боротьби, можна зрозуміти засади японського науково-технічного піднесення в 80-ті роки. []

Японські компанії завжди самі безпосередньо займалися науковими дослідженнями. Крім того, багато бюджетних коштів витрачалося і витрачається на придбання нових більш прогресивних технологій, на участь в міжнародних конференціях, вивчення досвіду іноземних компаній, літератури. У процес, зростання технологічних можливостей збільшувалися державні асигнування на фундаментальну науку. Загальний рівень витрат на НДДКР зріс в Японії з 1,9% в 1971 році до 3,1% в 2010 році.[38, c.67]

Сьогодні розвинуті  країни з метою покриття бюджетного дефіциту використовують довгострокові державні цінні папери (ДЦП) є фінансовим інструментом, який використовується практично в усіх країнах. Випуск їх здійснюється урядами  відповідних держав головним чином для неемісійного (неінфляційного) фінансування тимчасового або перманентного дефіциту державного бюджету. Крім того, за поняттям «емісії ДЦП» може одночасно матися на увазі:

• використання ДЦП як ефективного інструменту макроекономічного регулювання (регулювання кредитно-грошового обігу за допомогою операцій на відкритому ринку шляхом впливу на банківську систему, вплив на рівень і структуру інвестицій та заощаджень населення і суб’єктів господарювання, формування базової ставки для інших оборотних фінансових інструментів тощо);
• розвиток фондового ринку в цілому і торговельної системи для ринку ДЦП  зокрема;
• визначення реальної вартості обслуговування державного боргу (процентна ставка прибутковості ДЦП визначається на ринку).

Регіони, як і держава  в цілому, виступають в ролі емітентів  цільових облігаційних позик, що допомагає перенести акцент фінансової політики з боргової проблематики на цілі розвитку фондового ринку. Проте для цього, знов-таки, слід позбутися загроз макрофінансових ризиків, забезпечити прогнозованість кон’юнктури, прозорість операцій з монетарними та фондовими цінностями [25, c.45].