Моделювання дефіциту бюджету

Зміст

Вступ

У функціонуванні економіки  тієї чи іншої країни, формуванні її фінансової системи неможливо обійтися без утворення різних централізованих  фондів, де провідну роль відіграє державний бюджет як загальнодержавний фонд грошових коштів.

Бюджети і бюджетне регулювання  існують в будь – якій соціально  – економічній системі і притаманні економіці як ринкового, так і  неринкового типу. Основною метою  бюджетного регулювання є проведення фінансово-бюджетної політики, спрямованої на економічне зростання, оскільки реальне зростання економіки - єдине надійне джерело поліпшення добробуту населення.

Сучасне ставлення до бюджетного дефіциту є неоднозначним. Деякі економісти вважають, що використання бюджетного дефіциту не є найкращим стимулятором розвитку економіки і спричиняє прискорення інфляції, тобто є прихильниками бездефіцитних бюджетів і висловлюють побоювання з приводу ризикованості надмірних бюджетних дефіцитів. Інші економісти, навпаки, вважають використання бюджетних дефіцитів найефективнішим способом пожвавлення економіки, особливо в періоди її спаду. Актуальність обраної теми для України зумовлена гостротою проблеми розбалансованості найголовнішого інституту економічного суверенітету нашої держави - бюджету, що обумовлено дією взаємопов'язаних між собою внутрішніх чинників. Особливо важливим аспектом при цьому є виявлення зв'язків між такими найважливішими макроекономічними параметрами, як бюджетний дефіцит, державний борг та ВВП. Опираючись на об'єктивно доведений зв'язок між цими величинами, можна здійснювати обґрунтоване планування та реалізовувати ефективну політику з управління бюджетним дефіцитом та державним боргом.

Питання регулювання  державою економічних процесів, збалансування державного та місцевих бюджетів, впливу державного дефіциту бюджету та державного боргу на економіку країни широко висвітлені в працях як вітчизняних, так і іноземних науковців. Значну увагу проблемі доцільності прийняття бюджету з дефіцитом та дослідження його впливу на економіку країни приділяють  Т. Агапова, Е. Балацький, К. Базилевич, О. Василик, Т. Вахненко, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Замкова, О. Заруба, Є. Ковалишина, І. Луніна, І. Мітюков, С. Онишко, Г. П’ятаченко, Д. Полозенко, С. Пекарський, І. Радіонова, Н. Редіна та інших.

Мета даної роботи – визначення кількісного взаємозв’язку дефіциту Державного бюджету та макроекономічних показників, зокрема його розмірів і спрямованості на економічне зростання.

У контексті досягнення даної мети має значення вирішення таких завдань:

• вивчення доцільності прийняття бюджету країни з дефіцитом;
• визначення оптимального розміру дефіциту;
• аналіз джерел покриття бюджетного дефіциту;
• аналіз впливу бюджетного дефіциту на економіку, а саме встановлення взаємозв’язку дефіциту Державного бюджету з основними макроекономічними показниками: ВВП та державний борг.
• виявлення ефективних методів управління бюджетним дефіцитом.

Об’єктом дослідження  є бюджетний дефіцит. Предмет  дослідження – економічні відносини, що виникають з приводу оптимізації бюджетного дефіциту в економіці України.

Методика дослідження: Теоретичною основою дипломної  роботи є законодавча база України, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у різні часи.

Процес дослідження базується на діалектичному методі та використання таких прийомів пізнання як систематичний підхід, аналіз, індукція та дедукція, а також методи порівняння, систематизації і логічного узагальнення, економіко-статистичного аналізу.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі і нормативні акти з питань виконання державного бюджету, статистичні збірники, Інтернет ресурси. З метою поширення інформаційної бази дослідження проаналізовано монографії, статті вітчизняних учених.

Розділ 1

Теоретичні засади формування бюджетного дефіциту

1.1. Сутність, значення та види дефіциту  бюджету

Бюджет, як державний  економічний механізм ускладнюється  тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв’язання важливих завдань, тобто коли державний бюджет складений із дефіцитом. Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів щодо його ефективного спрямування, в іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим «податком» із населення.

Бюджетний дефіцит  – це перевищення доходів державного бюджету над видатками. Це поняття звилося у рабовласницькому суспільстві, за домонополістичного капіталізму інтенсивно розвивалося. Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості; спад виробництва; зниження ефективності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або технічного переоснащення; інші об’єктивні та суб’єктивні фактори, що впливають на економічну та соціальну політику держави.

За своєю  природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), а з іншого законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об’єктивно приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції – то пасивну. Змістом регулювання бюджетного дефіциту саме і є те, щоб в умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва, а й стимулювати розвиток продуктивних сил країни. Оволодіння цією практикою дозволяє товариству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. [10, с.12]

Так, на нижчій стадії розвитку капіталізму західні  економісти виступають за бездефіцитний  державний бюджет. Обстоювали тезу про органічну єдність економічного зростання з активним сальдо державного бюджету й стабільність грошової системи.

За А. Смітом, дефіцитність бюджетів сприймалася  як марнотратність уряду, демонструвала, що він живе не за коштами, витрачає більше, ніж має в своєму розпорядженні  доходів, відволікає з приватної  сфери капітали і призводить до розбудови державного боргу. Принципи «здорових фінансів», вироблені А. Смітом, Д. Рікардо, Д. Юмом вимагали збалансованості бюджету і жорсткої фінансової дисципліни уряду. Незважаючи на їх всезагальне визнання, на практиці уряди рідко мали збалансовані бюджети, регулярно здійснювали запозичення і мала боргові проблеми. Французькі вчений П.М. Годме вказує, що:

• «незважаючи на те, що затверджені проекти бюджетів були збалансовані, в ході їх виконання частіш за все утворювався дефіцит, оскільки бюджетні видатки, як правило, перевищували прогнозні розрахунки доходів;
• збалансований бюджет міг бути результатом певних маніпуляцій, які усували з проекту бюджету деякі з видатків, але не відміняли їх здійснення, (наприклад, капіталовкладення або «надзвичайні» видатки), необхідність фінансування яких змушувала вдаватися до запозичень» [44, с.124]

Теоретичне  підґрунтя новій економічній  політиці створила праця видатного  англійського вченого Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Він висловив і обґрунтував думку про необхідність втручання держави в хід економічних процесів і пожвавлення млявої економічної кон’юнктури, змістивши акцент політичних заходів із пропозиції на попит, з мікро- на макроаспекти. Дж. М. Кейнс розглядає державні видатки як основний інструмент урядового втручання в циклічний розвиток економіки і подолання кризи». [44, с.32]. Грошово-кредитному регулюванню вчений відводив значно меншу роль і вважав його недостатньо ефективним. Зростання бюджетних видатків (як інвестиційних, так і поточних) можна забезпечити, на думку Дж. М. Кейнса, шляхом позикових операцій уряду.

Ці ідеї невдовзі розвинулися в концепцію дефіцитного  фінансування, яка на довгі роки стала основою відповідної політики. «З часів Дж.М. Кейнса обов’язково  відповідність бюджетних видатків і доходів стала вважатися анахронізмом, а боязнь бюджетних дефіцитів і зростання державного боргу – шкідливим забобоном, з концепцію «здорових фінансів» було покінчено. Ринок позичкових капіталів стає одним із інструментів досягнення «ефективного попиту», а дефіцит державного бюджету перетворюється на один із способів регулювання економіки».

Вагомий внесок у розуміння бюджетного дефіциту зробила теорія суспільних товарів  і послуг і теорія суспільного  вибору. Вони пов’язують бюджетні дефіцити з демократичним процесом і розглядають їх в контексті прийняття рішень щодо розміщення рідких економічних ресурсів між приватним і суспільним споживанням. Обмеженість фінансових ресурсів веде до того, що в одних сферах може виникати їх недостатність – дефіцит, а в інших  - надлишок. Бюджетний дефіцит свідчить про недостатність доходів, що має у своєму розпорядженні уряд для задоволення суспільних потреб, і вимагає для збалансування грошових потоків бюджету залучення на ринкових засадах додаткових фінансових ресурсів і тих сфер (від тих суб’єктів), які мають їх тимчасовий надлишок. Дж. Б’юкенен  і Р. Вагнер доводять, що політичні інститути, які не враховують факт рідкості, загрожують існуванню і процвітанню вільного суспільства. Але якщо політики, виконуючи побажання виборців, мають можливість не рахувати вартість того, що дають, вони ухвалюють розбалансовані бюджети. Можна зробити висновок, що бюджетний дефіцит має не тільки економічну природу, а й політичне походження. Воно може мати обґрунтовані причини, оскільки пов’язане з суспільним рішенням щодо функцій і повноважень держави, а отже і обсягу ресурсів, які необхідно передати  розпорядження органів державної влади і управління. Політична сторона дефіциту також може мати необґрунтовані аспекти, коли формування бюджетного дефіциту відбувається внаслідок зловживань з боку політиків, основу чого складає нерозуміння електоратом бюджетного обмеження. Дж. Б’юкенен, за словами російського економіста Р. Нурєєва, дійшов висновку, що «дефіцит… використовується як засіб попики голосів виборців. Прагнення кожного члена суспільства мати гарантії безпеки і захисту, отримувати медичні, освітні та інші послуги, соціальну допомогу тощо вимагають адекватного фінансового забезпечення функціонування держави. Збільшення ж податків (у порівнянні з добровільною передачею заощаджень у тимчасове платне користування державі) викликає негативну реакцію з боку населення. Це підштовхує політиків, зацікавлених бути переобраними, приймати рішення, які сприяють бюджетному дефіциту. Тобто в умовах, коли зростання податків являється заходом непопулярним, значно легше добитися політичної підтримки шляхом зростання державних видатків»[32, с.17]

Міжнародний валютний фонд (МВФ) характеризує сутність дефіциту таким чином: «дефіцит уряду  тією часткою видатків і наданих ним кредитів, яка перевищує надходження, отримані від доходів, грантів і погашення виданих кредитів, і яку уряд покриває, беручи зобов’язання щодо погашення їх у майбутньому або, використовуючи свої ліквідні резерви. Загальна сума фінансування дорівнює розміру дефіцит у надлишку але з протилежним знаком».[10, с.4]