Управління активами та пасивами комерційного банку

1.4. Нормативно-правове  забезпечення активно-пасивної діяльності комерційного банку

Згідно Закону «Про Національний банк України» регулюючий вплив НБУ на банківську систему здійснюється різними засобами:

1) за допомогою прийняття нормативно-правових актів (ст. 56);

2) за допомогою  одержання від банків, банківських  об’єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію НБУ  на здійснення окремих банківських  операцій, інформації про їх діяльність та проведення операцій (ст. 57);

3) за допомогою встановлення обов’язкових економічних нормативів (ст. 58);

4) за допомогою  визначення розмірів, порядку формування  та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами (ст. 59) [51].

Державне регулювання  банківської діяльності здійснюється у формі адміністративного регулювання та у формі індикативного регулювання. В основу адміністративного регулювання покладено використання засобів впливу переважно організаційно-владного характеру. За допомогою адміністративного регулювання забезпечується нормальне функціонування банківської системи відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів НБУ. До адміністративного регулювання належать: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків; нагляд за діяльністю банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру. На відміну від адміністративного, індикативне регулювання передбачає використання Національним банком України різних методів при проведенні грошово-кредитної політики з метою забезпечення стабільності грошової одиниці. До індикативного регулювання належать: визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспондентських   відносин; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; імпорту та експорту капіталу.

Наглядова діяльність Національного банку України  охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб [34].

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів  Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під  загрозу  безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

Таким чином, метою  державного регулювання банківської системи, має стати забезпечення доступними правовими методами розвитку банківської системи, яка є запорукою поліпшення добробуту населення та утвердження України в міжнародному співтоваристві як незалежної демократичної держави, щоб стати рівноправним членом Європейського Союзу [41].

         Віддаючи належне фінансовому праву, наука не могла залишити без уваги потреби в нових підходах, осмисленні перспектив розвитку банківського права і як наукової галузі, і як галузі права у правовій системі України. Наука банківського права створювалась поступово на розвиток ідей теорії кредиту, теорії грошей, теорії банківської справи та банківських інститутів, інтегруючі наукові розробки в сфері державного управління фінансами та кредитом в Україні. Авторами наукових обґрунтувань правових інститутів здебільшого виступали відомі українські банкіри В.П. Гетьман, В.А. Ющенко, В.С. Стельмах та інші, а цьому процесові допомагали системні погляди вчених-юристів Л.К. Воронової, І.В. Мартем'янова, П.С. Пацурківського, Д.А. Бекерської, В.Л. Кротюка, Н.Ю. Пришвин та інших. Отже, створення розгалужених правових засад банківської справи та банківської діяльності, визначальним чинником яких є конституційні принципи, одне з першорядних завдань держави. Перед наукою постала конкретна сфера публічних відносин, в якій держава мала б забезпечити функціонування фінансового механізму ринкового господарства країни та створити надійну правову регламентацію в банківському секторі економіки. Створення банківських установ і формування банківського капіталу зумовили необхідність прийняття Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про Національний банк України», Декрету Кабінету Міністрів України  «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

         Застосування державного регулювання банківської діяльності пояснюється потребою ввести у ці відносини правовий порядок, який передбачав закріплення правового статусу Національного банку України, його відносин з Кабінетом Міністрів України, комерційними банками, та іншими кредитними установами, порядок їх утворення та здійснення ними банківських та небанківських угод, різноманітних банківських операцій, зокрема кредитних операцій та операцій з цінними паперами тощо [41].

          Банківські відносини за своїм характером є публічно-правовими, оскільки обумовлюються об'єктивними чинниками, зокрема, наявністю правової форми діяльності держави, яка виключно законами встановлює засади створення і функціонування фінансового, грошового та кредитного ринків, статус національної валюти тощо (пункт 1 частини другої ст. 92 Конституції України).

          Держава (законодавець), встановлюючи через норми правопорядок у банківській сфері, прагне реалізувати мету, задля якої вона створюється. У фінансово-кредитних відносинах суб'єкти права (кредитор і позичальник) мають бути впевнені в тому, що будь-яка конкретна система норм, яка є правопорядком у цій сфері, повинна здійснюватись і фактично буде здійснена. Інакше виникає ситуація, коли, з одного боку, є призначена для виконання система норм, а з другого - має місце постійне невиконання норм права. Таким чином, встановлюючи правопорядок, держава передбачає, що в банківській діяльності, у кредитних відносинах для індивідуального виконання зобов'язань повинна бути можливість здійснення права як у банківської установи, так і в іншої сторони. Правопорядок враховує і таку важливу особливість функціонування банківської системи, коли здатність суб'єктів грошово-кредитних правовідносин здійснювати свої права є не творенням норми права, а їх потенційними можливостями виконати свої зобов'язання, наприклад, на момент укладення угоди або користування платіжними засобами.

         Банківське законодавство, за традиційним уявленням, - це сукупність законодавчих актів, які є формою вираження правових норм, спрямованих на регулювання повноважень, обов'язків та відповідальності сторін у правовідносинах за участю банку. Це поняття охоплює також сукупність інших джерел, а саме: нормативно-правові акти, які видаються Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, а також уповноваженими суб'єктами відповідно до законів України. Розглядаючи поняття банківського законодавства, важливо окреслити його риси:

• воно має власну сферу (галузь), мету і завдання правового регулювання в Конституції та законах України, нормативно-правових актах стосовно банківської діяльності, функціонування кредитних установ та банківської справи;
• як галузь загальної системи законодавства має комплексний характер і включає джерела як публічного, так і приватного права (закони і підзаконні акти);
• у банківському законодавстві законодавчі акти поділяються за предметом правового регулювання і систематизуються у послідовності за їх юридичною силою;
• нормативно-правові акти розрізняються за предметом відання і повноваженнями владних суб'єктів держави (Верховна Рада України, Президент України і Національний банк України) і не можуть видаватися органами державної виконавчої влади без законодавчого доручення;
• первинним елементом цього законодавства є стаття законодавчого акта як форма вираження, засіб викладення правової норми;
• воно безпосередньо пов'язане з регулюванням статусу грошей, цінних паперів та фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб, а також з банківською діяльністю та власне банківською справою;
• використовує як імперативні, так і диспозитивні методи регулювання банківських правовідносин, про що свідчить порівняльна таблиця на прикладі різних країн [37,c.43].

Методологічне керівництво бухгалтерським обліком у банках здійснює Національний банк України, який з урахуванням загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та стандартів, чинного законодавства України встановлює єдині правила бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації та комп'ютеризації

Національний банк розробляє  та затверджує план рахунків бухгалтерського  обліку в банках, інструкції щодо його застосування, інші нормативні акти з  питань бухгалтерського обліку та звітності, що входять до його повноважень. Нормативні документи з питань банківського бухгалтерського обліку і звітності, що використовуються в державній статистиці, погоджуються з Державним комітетом статистики України [41].

Нормативний акт Національного  банку України — це офіційний документ, юридична форма його правотворчої діяльності. Він містить правові норми з основних питань банківської діяльності, регулює відносини в межах банківської системи та містить визначені правила її діяльності. Нормативний акт є обов'язковим для виконання усіма банками, а також юридичними та фізичними особами під час здійснення банківських операцій [37,c.51].

Нормативні акти Національного  банку видаються у формі постанов Правління Національного банку. Інструкції, положення, правила нормативного характеру затверджуються постановами Правління Національного банку України, вони не можуть суперечити законодавству України і не мають зворотної сили. Якщо нормативні акти регулюють правовідносини, суб'єктами яких є фізичні особи, то вони підлягають державній реєстрації згідно із законодавством України. Набувають чинності нормативні акти Національного банку у визначений ним термін, але не раніше дня прийняття, крім тих, що підлягають державній реєстрації та набувають чинності в терміни, визначені законодавством України.

Нормативні акти з  питань бухгалтерського обліку і  звітності в банках готуються  Національним банком на виконання законодавчих актів, постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, рішень Правління  або вказівок керівництва Національного банку. При цьому значна увага приділяється впорядкуванню раніше ухвалених нормативних актів з метою зменшення їхньої множини, а також поліпшенню правового й методологічного забезпечення бухгалтерського обліку та звітності в банківській системі [8].

Важливу роль у діяльності Національного банку України відіграють роз'яснення щодо застосування банками єдиних правил бухгалтерського обліку, єдиного порядку відображення банківських операцій у системі рахунків та фінансовій звітності. Роз'яснення готуються департаментом бухгалтерського обліку Національного банку і направляються за підписом Голови Національ-ного банку або його заступників. Якщо роз'яснення стосуються діяльності інших підрозділів Національного банку, то вони узгоджуються з ними.

Керівництво бухгалтерським обліком не обмежується лише розробленням і впровадженням плану рахунків, підготовленням нормативних актів та роз'яснень, а й спрямоване на перевірку стану бухгалтерського обліку, операційної роботи і звітності, надання необхідної допомоги з її організації. На Національний банк України покладено обов'язки щодо розроблення форм розрахунково-грошових документів, вказівок про порядок складання річних звітів банками. НБУ щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою роботу, баланс своєї діяльності і зведений баланс банківської системи України.

Одним із напрямів керівництва  бухгалтерським обліком є удосконалення  організації обліково-операційного процесу. Воно передбачає розроблення  та впровадження нових форм носіїв облікової інформації, раціональних схем документообороту, порядку проведення інвентаризації, технології рішення облікових завдань.

Успішна реалізація цих  напрямів переважно базується на впровадженні сучасних банківських  інформаційних технологій, комплексній  автоматизації та комп'ютеризації бухгалтерського обліку і звітності, створенні єдиного комплексу технічних і програмних засобів інформаційної системи банків, яка б забезпечувала накопичення, підтримання в актуальному стані і багатоцільове комплексне використання даних, які містять бухгалтерську і статистичну інформацію про фінансово-економічний стан банківських установ.

Упровадження обліку на засадах міжнародних принципів  і стандартів, якісне керівництво  банківським обліком можна забезпечити  за умов наявності кваліфікованих кадрів. Тому Національний банк повинен проводити політику щодо підвищення кваліфікації бухгалтерських працівників через розроблення кваліфікаційних вимог до них та контролю за дотриманням банками цих вимог тощо. Конкретним проявом реалізації вимог до кваліфікації бухгалтерських кадрів банківської системи є узгодження з Національним банком кандидатур головних бухгалтерів комерційних банків, контроль з його боку за додержанням уповноваженими банками кваліфікаційних вимог до працівників, які здійснюють проведення й облік валютних операцій тощо [8].

Отже, можу сказати, що зазначені вище та інші напрями роботи Національного банку України сприятимуть подальшому вдосконаленню методологічного керівництва ним бухгалтерського обліку в активно-пасивній діяльності комерційних банків та банківській системі України вцілому.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ  СУЧАСНОГО СТАНУ УПРАВЛІННЯ ТА НАПРЯМИ  ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ НА ПРИКЛАДІ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»