Управління активами та пасивами комерційного банку

Крім того, необхідно  враховувати, що кожен вкладник є  потенційним позичальником, а позичальник - вкладником. Тому банк має бути спроможним задовольнити законні й обґрунтовані потреби клієнтів у кредитних  коштах. Нездатність або небажання банку задовольнити ці потреби призводить до відпливу клієнтури і, як наслідок, до скорочення пасивів банку, які можуть бути джерелом активів, що дають прибуток. Проте найбільш ліквідні активи або взагалі не дають доходу, або дають незначний. Прибуткові активи, як правило, мають низьку ліквідність.

Таким чином, основне  протиріччя, яке має бути розв'язане  в процесі управління активами й  пасивами банку, — це протиріччя між  прибутковістю та ліквідністю [15].

Під управлінням  активами розуміються шляхи, методи й порядок розміщення залучених банком коштів з метою забезпечення рентабельної роботи банку та підтримання його ліквідності.

Залежно від  стратегічних завдань банку та обраного ним кола клієнтури керівництво  комерційного банку визначає оптимальну для нього структуру активів і пасивів. Процесу управління активами і пасивами передує впорядкування стратегічного плану банку, в якому визначаються основні сектори фінансового ринку, де буде працювати банк, а також основні показники його діяльності у планованому періоді. Стратегія банку визначається його акціонерами. На її основі будується фінансова модель банку, тобто оптимальний для досягнення стратегічних цілей плановий баланс, який затверджується правлінням банку. При організації управління активами і пасивами їхня структура приводиться у відповідність до запланованої.

Для здійснення управління активами і пасивами та впровадження методик управління в банку створюється спеціальний орган — комітет з питань управління активами і пасивами. Його завданнями є розробка методик та регламентів, що реалізують функцію управління активами і пасивами, а також здійснення моніторингу і контролю за реалізацією зазначеної функції. До складу комітету, як правило, входять керівники структурних підрозділів банку, безпосередньо відповідальні за проведення активних і пасивних операцій: начальник кредитного управління, начальник управління цінних паперів, начальник управління дилінгу, скарбник або начальник економічного управління, головний бухгалтер, керівники найбільших філій.

Комітет з питань управління активами і пасивами: розробляє  методики і регламенти, що стосуються управління ризиками, провадить моніторинг та аналіз ефективності роботи банку; встановлює процентні ставки по депозитах  і кредитах; стежить за дотриманням нормативів, установлених Національним банком; провадить аналіз короткострокових прогнозів за джерелами і напрямками використання коштів; розглядає та аналізує звітність про відповідність фактично встановлених процентних ставок, установлює ліміти на окремі види активів і стежить за їхнім дотриманням.

Отже,  можна  сказати, що основним завданням управління активами і пасивами банку є забезпечення такої їхньої оптимальної структури, яка б дала змогу одержувати прибуток, не виходячи за межі ліквідності.

 

 

1.2. Класифікація активів і пасивів комерційного банку

 

 

Активи комерційного банку - напрямки розміщення і використання ресурсів комерційного банку. Банківські активи утворюються в результаті активних операцій банку, тобто розміщення власних і залучених коштів з метою одержання доходу, підтримки ліквідності і забезпечення функціонування банку [1].

Під структурою активів  розуміється співвідношення різних по якості статей активу балансу до валюти балансу. Активи комерційного банку можна групувати за критеріями:

1) за призначенням;

2) за ступенем ліквідності;

3) за ступенем ризику [1].

За  призначенням активи можна розділити на п'ять категорій:

1. Касові активи, що забезпечують ліквідність банка призначені для 
щоденного    безперебійного    виконання    банками    своїх    зобов'язань    по 
безготівковому перерахуванню засобів і по видачі готівки з рахунків клієнтів. 
Як правило, доходів від розміщення засобів у такі активи банки не одержують. На їхню частку приходиться 15-20 % всіх активів банку.

До касових активів  відносяться:

-         кошти в касах банків, обмінних пунктах, банкоматах;

-         кореспондентський рахунок у центральному банку;

-         кореспондентські рахунки в комерційних банках;

-        засоби перераховані у фонд обов'язкових резервів у центральному 
банку.

2. Працюючі активи - активи, що приносять дохід, мають невеликий термін обертання. В даний час у структурі працюючих активів найбільшу частку має кредитування різних галузей народного господарства. На 
долю працюючих активів приходиться 55-70 % всіх активів банку.

          Працюючі активи включають:

-         депозити в НБ;

-         міжбанківські кредити видані і депозити в комерційних банках;

-         кредити небанківським позичальникам;

-         факторингові операції;

-        короткострокові вкладення в державні боргові зобов'язання, у боргові зобов'язання й акції для перепродажу;

-         векселі в портфелі банку.

3. Інвестиційні активи - довгострокові вкладення банка у виді прямих чи портфельних інвестицій. Метою таких вкладень є диверсифікація ризиків, 
забезпечення підвищених доходів у майбутньому, розширення сфери впливу 
банку. Частка таких активів - 3-10 %.

Інвестиційні активи включають:

-         акції і боргові зобов'язання придбані для інвестування;

-         векселя з терміном погашення більше 1 року;

-        прямі інвестиції: участь у дочірніх фірмах, внески в статутний капітал юридичних осіб.

4. Позаоборотні  активи  -  призначені  для забезпечення виконання 
комерційним  банком своїх прямих функцій. Частка таких активів складає 10 -15 %.

Позаоборотні активи включають:

-         основні засоби;

-         капітальні вкладення;

-         нематеріальні активи;

-         господарські матеріали і МШП.

5. Інші активи. До числа інших активів відносять кошти в розрахунках, 
дебіторська заборгованість, транзитні рахунки, витрати майбутніх періодів. 
Частка таких активів    складає 0-10 %. Занадто висока питома вага інших 
активів може свідчити про негативні тенденції в діяльності банку.

За ступенем  ліквідності  активи банку поділяються на:

1. Високоліквідні (готівка, дорогоцінні метали, засоби в ЦБ);

     2. Ліквідні (кредити і платежі на користь банку з терміном виконання до 30 днів, легкореалізовані цінні папери й інші цінності);

          3. Низьколіквідні (кредити, видані банком, розміщені депозити з терміном 
погашення, що залишився, понад рік);

         4.  Малоліквідні   (довгострокові  інвестиції,   необоротні   активи).

Сутність ліквідності  складається в можливості своєчасної реалізації вартості активу. Основним параметром по який визначається ліквідність активу є час, необхідний для його реалізації і перетворення в абсолютно ліквідні кошти - гроші. Фактори, що впливають на ліквідність банку поділяються на внутрішні (відповідність активних і пасивних операцій по термінах погашення, достатність власних і стабільність залучених ресурсів, позитивні результати діяльності ) і зовнішні (розвиненість грошового і фінансового ринків, якість управління банківською системою країни).

Групування  активів комерційного банку за ступенем ризикованості наведено в таблиці 1.2.1 [36,c.43].

Певний ризик, хоча й досить невеликий, присутній і в цих операціях комерційних банків. Підтвердженням цього служать наступні факти. Під час проведення грошової реформи в Україні в 1996 році непоодинокими були випадки, коли через неуважність касових службовців банків, які плутали нові купюри гривні різних номіналів, а також неправильно перераховували карбованці на гривні, банки, які були уповноважені для проведення обміну карбованців на гривні терпіли збитки від здійснення цієї операції. Що стосується кореспондентського рахунку, то також добре відомими є факти незаконного проникнення в комп’ютерну мережу комерційного банку шляхом підбору коду і викрадення коштів з кореспондентського рахунку комерційного банку.

                                                               Таблиця 1.2.1

Групування  активів комерційного банку за ступенем ризикованості

№  п/п	Групи та види активів	Коефіцієнт ризику
1	2	3
1.	І група Кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку  України	0
2.	Каса і прирівнені до неї кошти	0
3.	Вкладення в державні боргові зобов’язання	0
4.	Кредити і депозити в  НБУ	0
5.	Готівка в стадії інкасації	0
6.	ІІ група Кредити, гарантовані  урядом України	0,1
7.	ІІІ група Міжбанківські депозити у ВКВ	0,5
8.	Кошти на кореспондентських рахунках банків	0,5
9.	Кошти на кореспондентських  рахунках у банках-резидентах “Ностро”	0,5
10.	Міжбанківські депозити у банках-резидентах	0,5
11.	IV група Інші кредити, надані банком, у т.ч. пролонговані і прострочені	1,0
12.	Факторингові операції	1,0
13.	Дебітори	1,0
14.	Операції з цінними  паперами	1,0
15.	Основні фонди	1,0
16.	Гарантії, надані банком	1,0
17.	Активне сальдо за внутрішньобанківськими розрахунками	1,0

       

        Як видно з рисунку 1.2.1, кожна активна операція комерційного банку пов’язана з певним видом ризику. Це стосується, зокрема, каси і коштів на кореспондентському рахунку в Центральному банку країни, які згідно до інструкції Національного банку України при розрахунку коефіцієнта платоспроможності банку мають враховуватися з нульовим коефіцієнтом. Пасиви банків складаються з власних, залучених та запозичених коштів. Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі.

Рис. 1.2.1. Структурна схема ризиків активних операцій комерційних банків [22,c.67]

         Він служить, перш за все, для страхування інтересів вкладників, фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Виходячи з цього власний капітал являється важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку та повинен знаходитися під жорстоким контролем органів, які регулюють діяльність комерційного банку [22,c.58].

          Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Пасивні операції - це операції, що забезпечують формування ресурсів комерційного банку [13].

        Власний капітал комерційного банку поділяється на основний та додатковий. Основний капітал складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку [3,c.12].

         У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і повинен складати не менше 5 % від суми отриманого прибутку. Спеціальні фонди, призначені для соціального розвитку банку формуються за рахунок прибутку [3,c.21].

         Додатковий капітал - це грошові кошти, що доповнюють власний капітал. Додатковий капітал формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційних банків та нерозподіленого прибутку [13].

         Регулювання фінансового посередництва (у тому числі і банківської діяльності) означає встановлення довгострокових правил, за якими здійснюються операції фінансових посередників. Тому можна стверджувати, що регулювання - це стратегія. Розумні правила регулювання - це правила, що пройшли іспит часом у промислово розвинутих країнах і рекомендується тепер Базельським комітетом з банківського регулювання і нагляду для використання комерційними банками.

          Для розумного регулювання дуже важливим є питання про мінімальність капіталу. У зв’язку з мобілізацією банківської справи різко зріс ступінь мінливості пов’язаних з цим ризиків, а враховуючи призначення капіталу, - згладжувати наслідки неочікуваних втрат - дане питання набуло особливої гостроти.