Особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм

ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Утворення приватного підприємства та його діяльність регламентуються  Законами України «Про власність», «Про підприємництво» та «Про підприємства в Україні».

Приватне  підприємство — це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами.

Приватне  підприємство повинно мати статут, власну печатку, складає самостійний баланс, відкриває розрахунковий рахунок у банку, тобто має всі атрибути юридичної особи.

Згідно з  чинним законодавством підприємства — суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності обов’язково повинні мати статутний капітал. Разом з тим станом на середину 2002 р. в Україні жоден законодавчий або нормативно-правовий акт не містить вказівок щодо мінімального розміру і строків наповнення статутного капіталу приватного підприємства. Отже, зареєстрована сума статутного капіталу приватного підприємства може вноситися засновником нескінченно довго або ж взагалі не вноситися. У разі прийняття власником приватного підприємства рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу внесення змін до статуту з подальшою державною реєстрацією цієї зміни є обов’язковим. 

Переваги  форми організації бізнесу у  вигляді приватного підприємства зводяться до такого:

максимально повне використання власником права  на участь в управлінні підприємством (усі найважливіші питання діяльності підприємства приймаються власником особисто або призначеним ним директором);

спрощений порядок  реалізації права на правонаступництво;

власник несе обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства, тобто лише в межах вкладів у власний капітал (якщо інше не передбачено статутом);

оплата внесків  може здійснюватися як у грошовій, так і майновій формі;

практично повністю відсутні так звані агентські ризики та витрати, зумовлені принципал-агент-конфліктом між окремими власниками та власниками і менеджментом.

До основних недоліків, які перешкоджають ефективній фінансовій діяльності приватного підприємства, можна віднести такі:

низький рівень мобільності прав власності на приватне підприємство (позбутися права власності на приватне підприємство можна в результаті його ліквідації або внаслідок продажу підприємства у повному обсязі іншій особі);

фактична  неможливість залучення власного капіталу від інших, крім власника, інвесторів;

відсутність детального нормативного регулювання  діяльності приватного підприємства, що створює умови для свавілля бюрократії.

Фінансування  приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківських позичок. Враховуючи статус приватного підприємства, оптимальним з погляду мінімізації накладних витрат способом поповнення власного капіталу є реінвестування прибутку. На практиці типовою є ситуація, коли в приватних підприємств повністю відсутній статутний капітал, а величина власного капіталу (в результаті одержаних збитків) має від’ємне значення. У такому разі проблематичним є залучення кредитних ресурсів. 

Оподаткування. Приватні підприємства сплачують усі податки, передбачені законодавством для суб’єктів господарювання — юридичних осіб на загальних підставах. Разом з тим ці підприємства здебільшого належать до сфери малого бізнесу, а отже, можуть обирати спрощену систему звітності та оподаткування, що зменшує їх накладні витрати та податкові платежі. Згідно з чинними нормативними актами юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми (приватні підприємства, ТОВ, АТ тощо) та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб i обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн, можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва.

Юридична  особа, яка перейшла на спрощену систему  оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного  податку: 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без  урахування акцизного збору в  разі сплати ПДВ або 10 % суми виручки  від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного  збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Суб’єкт підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є  платником таких видів податків i зборів (обов’язкових платежів): податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %; податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; нарахувань на заробітну плату; комунального податку, інших податків і зборів, передбачених системою оподаткування України. 

Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою  відповідальністю

Товариство  з обмеженою відповідальністю (ТОВ) так само, як і акціонерне товариство, є суб’єктом колективної власності, має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами. Згідно із законодавством України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. На відміну від Росії чи Німеччини ТОВ в Україні не можуть створюватися однією особою, для цього потрібно мінімум 2 особи. Власниками (учасниками, засновниками) ТОВ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Державні підприємства не можуть бути засновниками господарських товариств.

До моменту  реєстрації товариства з обмеженою  відповідальністю кожен з учасників  зобов’язаний зробити до статутного капіталу внесок не менше 30 % зазначеного  в установчих документах розміру, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов’язаний внести необхідні кошти у повному  обсязі не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 % річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю сплатив свій внесок, видається свідоцтво товариства.

Відповідальність  учасників ТОВ за борги підприємства обмежується їх внесками у власний капітал. Такий статус полегшує залучення власного капіталу ТОВ із зовнішніх фінансових джерел. У разі ліквідації товариства вимоги його власників задовольняються в останню чергу, після погашення претензій кредиторів.

Недоліком в  організації фінансування ТОВ є складність і витратність передачі права власності на частки. На відміну від акцій АТ, частки ТОВ є не досить мобільними, оскільки відсутній організований ринок торгівлі ними. Окрім цього, операція купівлі-продажу (переуступлення) часток має бути нотаріально посвідчена. Якщо фізична чи юридична особа викуповує частку у статутному капіталі ТОВ, яка належить іншій особі, така операція оформлюється у формі договору купівлі-продажу частки. При оплаті частки у повному розмірі зазначена угода підтверджується не тільки платіжними документами, а й відповідним свідоцтвом, що видається товариством з обмеженою відповідальністю.

Законодавством  передбачені певні особливості  при передачі прав власності на частки ТОВ у разі правонаступництва. На відміну від інших форм організації бізнесу, правонаступники мають лише переважне (а не автоматичне) право вступу до товариства. Збори учасників мають право відмовити правонаступникові окремого учасника у прийнятті до товариства.

У разі виходу учасника (чи його правонаступника) з  ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Також виплачується належна частка прибутку, одержаного товариством у звітному році до моменту виходу. Звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відповідальністю по його власних зобов’язаннях не допускається.

Фінансування  товариства може здійснюватися на основі додаткових внесків учасників, тезаврації прибутку, залучення банківських  і комерційних позичок, у т. ч. шляхом емісії облігацій (за певних обставин). У разі, якщо кредитоспроможність товариства та його активи є недостатніми для залучення необхідних розмірів кредитних ресурсів, окремі учасники ТОВ можуть надавати поручительства чи інші види кредитного забезпечення під позички, які виділяються цьому товариству. Завдяки цьому розширюються можливості фінансування підприємства. У такому разі відповідальність учасників за зобов’язаннями ТОВ не обмежується їхніми вкладами у статутний капітал, а додатково поширюється на майно, надане у кредитне забезпечення.

Досить часто  з метою економії на податках учасники ТОВ замість фінансування товариства на основі збільшення статутного капіталу надають підприємству довгострокові позички. В цьому разі учасники розглядатимуться одночасно як власники і кредитори підприємства. Ризик втрати капіталу для учасника-кредитора буде меншим, оскільки згідно із законодавством про банкрутство претензії кредиторів задовольняються в першочерговому порядку порівняно з власниками. 

Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств

Акціонерне  товариство — господарське товариство, статутний капітал якого поділений  на визначену кількість акцій  рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним майном. Специфіка фінансової діяльності АТ визначається особливостями формування статутного капіталу. Згідно з вітчизняним законодавством розмір статутного капіталу ВАТ повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення товариства.

Акціонерами товариства визнаються фізичні та юридичні особи, які є власниками його акцій. Засновники АТ здійснюють свої внески у статутний капітал згідно із засновницьким договором, решта  акціонерів — на умовах договору купівлі-продажу акцій, укладеного із засновниками; при збільшенні статутного капіталу — на основі договору з товариством чи фінансовим посередником.

Повнота участі акціонера в управлінні товариством  та контролі за його діяльністю залежить від величини належного йому пакета акцій та їх виду — прості чи привілейовані. Дрібні акціонери мають право на участь у загальних зборах товариства, що з формального боку дає можливість участі в управлінні підприємством. Фактичне управління АТ та контроль за його діяльністю здійснюється крупними акціонерами, які володіють контрольним чи блокуючим пакетом корпоративних прав і мають можливість реально впливати на призначення членів наглядової ради та виконавчих органів.

Контрольний пакет корпоративних прав — кількість  корпоративних прав (акцій, часток), яка забезпечує їх власнику право  здійснювати фактичний контроль над діяльністю підприємства. За високої концентрації статутного капіталу контрольний пакет становить не менше 50 % загальної його суми

+ 1 акція.  За значної диверсифікації контрольний  пакет може дорівнювати 20—30 % номінальної вартості всіх корпоративних  прав.

Контроль  за фінансово-господарською діяльністю правління АТ здійснює ревізійна  комісія, яка призначається з  числа акціонерів.

Обираючи  акціонерну форму організації бізнесу, слід враховувати накладні витрати, які в цілому збільшують вартість залучення власного капіталу. До таких  витрат належать:

витрати на оплату послуг незалежного оцінювача вартості майна АТ;

витрати, пов’язані з друкуванням звітності;

оплата послуг фінансових посередників і реєстраторів;

витрати на аудиторські  перевірки;

витрати, пов’язані з емісією акцій;

витрати на проведення зборів акціонерів;

витрати, пов’язані з наданням Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) інформації про майновий стан і фінансово-господарську діяльність товариства тощо.

Фінансування  акціонерного товариства може здійснюватися  за рахунок надходження коштів від емісії акцій (простих і привілейованих), випуску облігацій, цінних паперів, що конвертуються в акції (конвертовані облігації), опціонів на придбання акцій. Окрім цього, джерелом поповнення капіталу може бути тезаврований прибуток, банківські та комерційні позички. 

Особливості фінансової діяльності командитних і  повних товариств