Фізична особа як суб"єкт цивільних правовідносин

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….3

Розділ 1. Поняття фізичної особи та її правосуб’єктність……………...5

Розділ 2. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визначення її недієздатною………...…………………………………………..10

Розділ 3. Визначення фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою………………………………..………………………21

Розділ 4. Опіка та піклування…………………………..………………...27

Висновки…………………………………………..………………………36

Список використаної літератури.……………………………….……….38 

Вступ

Актуальність теми: Фізичною особою визнається людина. При цьому з правової точки зору фізичними особами є не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни, й особи без громадянства.

З народженням людини в неї виникають права й обов'язки. Однак для виникнення у людини прав і обов'язків недостатньо факту її народження. Необхідно враховувати, що фізична особа – це людина, яка має правоздатність.

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права й обов'язки (ч. 1 ст. 25 ЦК), яка визнається за всіма фізичними особами. Правоздатність виникає з моменту народження людини і припиняється її смертю. У зв'язку з цим деякі автори висловлюють думку, що правоздатність – це природна властивість людини (З.В. Ромовська, Т. С. Шкрум). Проте інші автори (В.М. Хвостов, С.М. Братусь, С.М. Корнєєв, О.А. Пушкін, Ю.С. Червоний) трактують правоздатність, як визнану об'єктивним правом здатність мати суб'єктивні права та обов'язки, наголошуючи на тому, що, хоча правоздатність нерозривно пов'язана з життям людини, вона є суспільно-юридичною властивістю. Кожному суспільству властиві свій характер і зміст правоздатності. Зміст цивільної правоздатності фізичних осіб нині ширший, ніж у радянський період. У ст. 42 Конституції передбачене право кожної особи на заняття підприємницькою діяльністю, не забороненої законом. Ст. 41 Конституції передбачає можливість придбання права приватної власності. Ст. 54 Конституції передбачає право на заняття літературною, художньою, науковою і технічною творчістю, захист інтелектуальної власності. Фізичні особи можуть самостійно чи разом з іншими фізичними чи юридичними особами створювати підприємства і господарські товариства.

Існування правоздатності означає наявність певного правового зв'язку між державою й особою (держава визнає за особою правоздатність і гарантує її). Разом з тим, правоздатність слід відрізняти від суб'єктивного права. Правоздатність – загальна передумова, на підставі якої в особи, за наявності певних юридичних фактів, виникає конкретне суб'єктивне право. Вона є можливістю мати зазначені в законі права й обов'язки, тоді як суб'єктивне право – вже існуюче конкретне право, що належить визначеній особі.

Кожна фізична особа має ознаки, які її індивідуалізують. Однією з найважливіших ознак фізичної особи, яка її індивідуалізує, є його ім'я. При здійсненні окремих прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) (ч. 2 ст. 28 ЦК). Право на ім'я – найважливіше немайнове право фізичної особи. Це право, як і інші немайнові права, невідчужуване. Право на ім'я є одним з особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Ст. 294 ЦК передбачає право кожної фізичної особи на ім'я і право на транскрипційний запис свого прізвища й імені відповідно до національної традиції. У разі перекручування імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручування імені було допущено в документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручування імені було допущено в засобах масової інформації, воно повинно бути виправлене в тому ж засобі масової інформації.

Об'єктом курсової роботи є цивільне законодавство України.

Предмет дослідження – фізична особа як суб'єкт цивільного права.

Метою курсової роботи є дослідження основних ознак фізичної особи як суб'єкта цивільного права.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- охарактеризувати елементи цивільної правосуб’єктності;

- дослідити випадки, коли особу може бути визнано обмежено дієздатною або недієздатною;

- випадки визначення фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою;

- встановлення над особою опіки та піклування.

Структура курсової роботи складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел.   

Розділ 1. Поняття фізичної особи та її правосуб’єктність.

Фізична особа у цивільному праві – це людина, яка досягла певного віку, наділена цивільними правами та обов’язками  і може бути учасником правовідносин у цій сфері діяльності, тобто мати правосуб’єктність.  Одним із найважливіших учасників цивільних правовідносин є фізична особа  [3.ст. 24]. Однак це поняття слід відмежовувати від низки інших суміжних понять. Наприклад, відмінність між поняттями "фізична особа" та "людина" полягає в тому, що поняттям "людина" охоплюється будь-яка біопсихосоціальна істота, незалежно від того, чи вступає вона в цивільні правовідносини, чи ні. Натомість "фізичною особою" може бути тільки людина як суб'єкт цивільних правовідносин [3.ст. 24]. Потрібно відокремлювати також поняття "фізична особа" від поняття "особа", оскільки останнє є ширшим і означає як фізичних, так і юридичних осіб [3.ст. 2]. Є також відмінність між поняттям "фізична особа" та "громадянин", оскільки громадянин є учасником здебільшого конституційних правовідносин і визначається як особа, яка в порядку, що передбачений законами України та міжнародними договорами, набула громадянство України (правовий зв'язок між фізичною особою та Україною, що виявляється у взаємних права та обов'язках). Неправильним також було б і ототожнення понять "фізична особа" та "особистість", оскільки останнє є здебільшого поняттям психолого-філософським і означає особу, яка наділена певним рівнем психологічного розвитку. Отже, з метою уніфікації понятійно-категоріального апарату для визначення людини у цивільних правовідносинах потрібно використовувати поняття "фізична особа".

Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст.16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності.

В основі визначення природи правосуб'єктності (право дієздатності) фізичної особи лежать два критерії:

- вікова характеристика (певний вік);

- зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності фізичної особи:

• правоздатність;

• дієздатність;

• деліктоздатність.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Правоздатність — не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав.

Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін. Як учасник цивільних правовідносин, фізична особа повинна бути наділена низкою ознак, які її індивідуалізують, виокремлюють її з-поміж інших та персоніфікують як учасника цих правовідносин. До таких ознак належать: ім'я фізичної особи, її громадянство, вік, стать, сімейний стан, стан здоров'я тощо.

Щоб брати участь у цивільних правовідносинах, фізична особа повинна бути наділена цивільною правосуб'єктністю.

Цивільна правоздатність, як здатність мати цивільні права та цивільні обов'язки, визнається за всіма фізичними особами з моменту народження. Однак у випадках, що прямо передбачені в законі, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2 ст. 25 ЦК). Наприклад, майновий інтерес зачатої, але ще не народженої дитини охороняється шляхом закріплення за нею можливості у разі живонародженості бути визнаною суб'єктом спадкових правовідносин. Окрім цього, у випадках, що прямо встановлено законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Наприклад, особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин лише по досягненні повноліття [3.ст. 290]. Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті, з якого фізична особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов'язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин.

Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб'єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов'язків. За своєю правовою природою цивільна правоздатність є суб'єктивним цивільним правом. Однак від інших суб'єктивних цивільних прав вона відрізняється:

• специфічним змістом, який полягає у здатності (можливості) мати будь-які законні цивільні права та обов'язки. Тобто правоздатність є лише передумовою до правоволодіння. І лише реалізувавши правоздатність, особа може набути відповідних суб'єктивних цивільних прав та обов'язків;

• специфічним обсягом, який полягає у тому, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Перелік цивільних прав та обов'язків, які може мати фізична особа, є доволі широким і може містити всі особисті немайнові та майнові права і обов'язки, що встановлені Конституцією, ЦК України та іншими законами. Проте в окремих випадках цивільну правоздатність може бути обмежено законом. Її обмеження іншими способами, наприклад, правочином, правовим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, є незаконним [3.ст. 27];

• специфічним призначенням, оскільки покликана забезпечити кожній фізичній особі юридичну можливість набувати конкретних цивільних прав та обов'язків, використовуючи які, вона може задовольнити свої інтереси та досягти мети;

• наявністю тісного зв'язку правоздатності з особою її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачу іншій особі.

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч. 1 ст. 30 ЦК)..

Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття, і

як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім цивільного (і частково сімейного) права, де недієздатна людина може бути суб'єктом конкретних правовідносин.

У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності. Повна дієздатність настає з 18 років.

Неповна (відносна) дієздатність: 14 — 18 років ( в Цивільному кодексі України).

Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування — за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду.

Часткова дієздатність: до 14 років в Цивільному кодексі України.

Обмежена дієздатність виражається в такому:

• обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

• обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, правосуб'єктність -- категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник.

Правосуб'єктність -- юридична передумова для визнання особи носієм відповідного правового статусу .

Розділ 2. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визначення її недієздатною.

Фізичні особи за життя можуть бути визнані обмежено дієздатними чи недієздатними (ст..39-41). Оскільки ст. 36 ЦК, яка передбачає можливість обмеження дієздатності фізичних осіб, не вказує вік фізичних осіб, які можуть бути обмежені в дієздатності, то можна погодитися з думкою, що обмеження дієздатності можливе як стосовно цілком дієздатних осіб, так і щодо осіб, які досягли 14 років.

Цивільний Кодекс України встановлює, що обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.