Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії

Питання для обговорення на семінарському  занятті.

1. Значення проблеми співвідношення західного та східного типу цивілізацій для розуміння процесів сучасного життя та розвитку філософії.
2. Канонічні джерела Стародавньої Індії та їх світоглядні ідеї. Філософські школи Стародавньої Індії.
3. Канонічні джерела Стародавнього Китаю та їх світоглядні ідеї. Філософські школи Стародавнього Китаю.

Теми для рефератів, доповідей  і контрольних робіт.

1. Філософсько-світоглядне значення проблеми “Схід-Захід” в її сучасному окресленні.
2. Україна та українська культура в контексті проблеми співвідношення західного та східного типу цивілізацій.
3. Порівняльний аналіз вихідних особливостей західного та східного типу філософствування.
4. Філософські ідеї Стародавньої Індії та їх сучасне значення.
5. Сучасна оцінка вихідних філософських ідей буддизму.
6. Сучасна оцінка основних ідей конфуціанства.
7. Сучасна оцінка провідних ідей даосизму.

 

Завдання для самостійного опрацювання  і закріплення матеріалу з  теми.

Завдання 1. Порівняйте основні характеристики цивілізацій східного та західного типів, визначіть місце України у співвідношенні цих цивілізацій.

Завдання 2. Окресліть основні світоглядні ідеї “Вед” як духовного канону Стародавньої Індії.

Завдання 3. Охарактеризуйте основні ідеї та ідейні здобутки провідних філософських шкіл Стародавньої Індії.

Завдання 4. Окресліть світоглядні ідеї давньокитайського

“П'ятикнижжя”.

Завдання 5. Охарактеризуйте основні ідеї та ідейні здобутки провідних філософських шкіл Стародавнього Китаю.

Завдання 6. Поясніть сучасне значення ідейних надбань давньосхідної філософії.

 

Додаткова література з теми.

1. Антология мировой философии.  — Т. 1, кн.1. — М.,1969.

2. Древнеиндийская философия. —  М., 1963.

3. Древнекитайская философия: Собр. текстов: В 2 т. —М., 1972— 1973.- Т. 2.

4. История философии в кратком  изложении. — М.,1991.

5. Атеисты, материалисты, диалектики  Древнего Китая. —М., 1967.

6. Гессе Г. Сіддхарта // Всесвіт.—1990.—№3.

7. Лукьянов А. Е. Истоки Дао.  Древнекитайский миф. — М.,1992.

8. Лукьянов А. Е. Становление  философии на Востоке (Древний  Китай й Индия). - М., 1989.

9. Чанышев А. Н. Курс лекций  по древней философии. — М., 1963.

10.Читанка з історії філософії:  У 6 кн.—Кн. 1: Філософія Стародавнього  світу. — К., 1992.

11. Шуцкий Ю. К. Китайская классическая "Книга перемен". — М., 1993.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Антична філософія, висунувши  та розробивши цілу низку ідей, являє  собою колиску не лише європейської філософії, а й культури загалом. Вивчаючи вихідні ідеї античної філософії, можна простежити розвиток людського  мислення від простої єдності  до диференційованої багатоманітності та свідомої деталізації. Ідеї античної філософії донині пронизують науку, філософію, духовне життя суспільства.

Після вивчення теми Ви повинні:

знати:

• на яких загальнокультурних засадах виникла та отримала початкові імпульси розвитку антична філософія;
• в чому полягає відмінність між поняттями “антична філософія” та “Давньогрецька філософія”;
• якими були основні етапи розвитку античної філософії та як змінювалась на цих етапах її проблематика;
• проблематику основних філософських шкіл античної філософії, їх найперших представників та термінологічне означення їх позицій.

вміти:

• провести порівняння вихідних ідей античної та давньосхідної філософії;
• продемонструвати (в тому числі – прикладами) сучасне значення ідей античної філософії;
• аргументовано виявляти особливості історичного розвитку людської думки;
• застосовувати характеристики провідних філософських позицій до аналізу світоглядних ідей.

розуміти:

• загальні умови та чинники розвитку філософської думки;

• закономірності розвитку як процесу, так і предмета мислення;

• внутрішній зв'язок між різними  спрямуваннями людського пізнання (на природу, людину, форми мислення та ін.);

• евристичне (творчо-пошукове) значення філософських ідей і теорій античного  світу.

 

 План (логіка) викладу матеріалу:

3.1. Поняття античної філософії.  Етапи її розвитку та загальні  особливості.

3.2.Розвиток ідей у натурфілософських  (“фізичних”) школах Стародавньої  Греції.

3.3. Ідеї та представники високої  класики в розвитку античної

філософії.

3.4.Завершальний цикл розвитку античної філософії: школи, ідеї,

представники.

 

ФІЗИС (або ФЮЗИС) — з давньогрец. — природа; у вихідному значенні те, що становить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає, розширюється, породжує свої різноманітні прояви.

 

АРХЕ - з давньогрец. — початок; перший, вихідний головний пункт; засада. У давньогрецькій філософії —  універсальний початок усього сущого.

 

АТОМ - дослівно-неподільний, неруйнівний; найменша частинка речовини, яка не підлягає ніяким змінам; за Демокрітом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.

 

КОСМОС - з давньогрецької: порядок, краса, влаштування, оздоблення; розуміння Всесвіту як розумно та закономірно впорядкованого.

 

ІДЕЯ (або ЕЙДОС) –  дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що позначає внутрішню неподільну цілість будь-чого, завершену, одвічну його сутність; за дещо модеренизованим тлумаченням – сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого явища або його конструктивний принцип.

 

ГІЛЕМОРФІЗМ - (з давньогрец.: гіле та морфе) — за Арістотелем, вихідні складові будь-якого сутнього; матерія — невизначении пасивний матеріал; форма — активне впорядкування матерії.

НООС (або НУС) — з  давньогрец. — розсудок, розум, мудрість; у давньогрецькій філософії — Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.

 

АТАРАКСІЯ - незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу  античної філософії — душевний стан,   до   якого   повинен спрямовувати своє самовдосконалення прихильник мудрості.

 

 

 

3.1.Поняття античної філософії.  Етапи її розвитку та загальні  особливості

Слово “античний” в перекладі  з латинської означає "давній". Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до “античної філософії” входять філософські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття “антична філософія” ширше від поняття “давньогрецька філософія”, бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й олександрійську філософії. Зазначену відмінність понять чітко видно у розгляді етапів розвитку античної філософії:

1 етап — натурфілософський (фізичний), абo рання класика (VII— V ст. до н.е.)

2 етап — висока класика (V—ІV ст. до н.е.)

 

З етап — пізня класика, або завершальний цикл античної філософії. До нього входять періоди:

• елліністична філософія (IV—І ст.до н.е.).

• олександрійська філософія (І  ст. до н.е. — V—VІ ст.).

• римська філософія (І—VI ст. н.е.).

Отже, на двох перших етапах розвитку поняття античної філософії  збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в подальшому історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених із Грецією регіонів. Проте і надалі грецька філософія була не простою, а основною складовою античної філософії, оскільки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освячений традицією взірець і філософствування, і філософської поведінки.

Найважливішою особливістю античної філософії було те, що саме в античному  світі вона вперше відокремилась від інших сфер діяльності і постала як автономний напрям знання та пізнання (1). Антична філософія була також відкритою і доступною (для усіх вільних громадян, крім жінок) (2), терпимою до різних думок і позицій (3), динамічною і пластичною (4). Останнє проявилось у тому, що в античній філософії були наявні зародки різних напрямів подальшої філософії.

Чому ж завдячує антична філософія  такими своїми якостями? Відповісти на це запитання означає зрозуміти, які умови й донині необхідні  для нормального розвитку філософії  і побачити в історії античної філософії деякі виходи на сучасність. Серед умов, що сприяли появі феномену античної філософії, виділимо такі:

• географічно-кліматичні — розміщення Балканського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювало ефект своєрідної “природної лабораторії” для випробовування людської кмітливості, розумності та активності;

• культурно-історичні — Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була "цивілізацією другого порядку";

• соціальні — високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності,  багатоманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргументації та доведенню (у демократичних полісах найважливіші державні рішення приймалися на загальних зборах, де всі законні громадяни мали право висловити свою позицію);

• відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини;

- талановитість, активність та рухливість стародавніх греків. Отже:

- антична філософія є першою історичною формою європейської філософії;

- в античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших сфер життєдіяльності людини та набула автономного характеру розвитку,

– завдяки сприятливим  умовам розвитку вона дала початок  багатьом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.

 

3.2. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греції

Класичний характер розвитку античної філософії виявився, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно  продемонстровано логіку розвитку людського мислення. Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції. Натурфілософія — це філософське осмислення природи (“натури” — лат.). Грецькою мовою слово природа звучить як “фізис”, тому таку філософію у Стародавній Греції називали “фізичною”, а філософів цього періоду — “фізиками”. Світ природи з його масштабом, розмаїтістю та міццю найперше впадає в око допитливої людини, тому й думка, що осягає буття, розпочинається з осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як “все”. Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити “все”? Вона й повинна розпочати з деякого “початку”, тобто з того, з чого може це “все” постати або початися: з “архе” — найпершого, або давнього.

Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала  як її об'єкт, а першою проблемою цієї філософії— проблема пошуку вихідного початку буття (“архе”).

Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес із Мілета (місто на узбережжі Малої Азії; 624—526 рр. до н.е.).

Від нього до нас дійшло дві тези: “Усе з води” та “Усе має душу”. Філософом Фалеса називають не лише тому, що мислитель висунув думку про першопочаток (“архе”) світу, а насамперед тому, що він почав це обґрунтовувати, доводити, посилаючись на те, що без води немає життя, що агрегатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) вичерпують можливі стани природної речовини. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.

Якщо поміркувати над тезами Фалеса, то можна оцінити їх пізнавальне значення:

• вони зводили багатоманітність реального світу до одного початку (води), і тому “все” поставало  єдиним, взаємопов'язаним;