Філософія і світогляд

 

 

 

 

 

       

 

          РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Філософія і світогляд»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

 

1. Зміст поняття "Філософія", її специфіка.
2. Філософія як світогляд. Міфологія, релігія, філософія і наука.
3. Основні напрямки філософської думки.
4. Історичні типи світогляду та їх взаємодія.
5. Термінологічний словник.
6. Використана література.

 

 

 

1. Зміст поняття "Філософія", її специфіка

 

В перекладі з давньогрецької "філософія" – то є любов до мудрості. Виникнення філософії є історичний перехід від міфологічних схем та забобонів, що їх традиційно накидали людям жерці до самостійного мислення про навколишній світ і людину.

Мудрості навчити не можна. Вона або є, або її немає. Але можна навчитися філософії, котра, якщо вона вдало співпадає з життєвим досвідом, може перетворитися навіть на щось більше, ніж тільки устремління до мудрості.

За Аристотелем, люди почали філософствувати, уникаючи незнання та її здивування.

Здивованість навколишнім світом є постійним початком для філософії і її вічним ресурсом.

Філософія - це знання про всезагальне. Саме таким буде найбільш коротке її визначення і а той же час воно таке, що схоплює її головну суть.

Філософія теоретично обґрунтовує і зміст, і засоби досягнення узагальнених знань про світ.

 

2. Філософія як світогляд. Міфологія, релігія, філософія і наука

 

Світ - це вся дійсність е цілому - і космос, і земна природа, і сфера людської комунікації - все, з чим ми стикаємось і все, що активно впливає на нас. Багатоманітність і складність світу одночасно своєю передумовою має суттєву єдність. Частин світу багато, але світ один. Це можливо тому, що світ є цілісність, яка не зводиться просто до суми частин. Така впевненість виходить з будови нашої свідомості, з принципу її само тотожності, Ця остання означає досить просту річ: "Я" - це завжди "Я", а не хтось іще. Передумовою існування саме такої свідомості є певна будова світу. Якщо існує єдність світу то повинна існувати і певна сутність, основа, котра цю єдність виконує. За таку першооснову, або субстанцію, де знімається вся роз'єднаність природного світу філософи приймали (при всій розмаїтості назв, які вони їй давали) або матеріальне начало, або світову душу, які приймалися за ту первинну засаду світу, з якої все виходить і куди все повертається.

Ті, хто такою першоосновою вважають матеріальне, чуттєво конкретне називаються матеріалістами. Інші, котрі за таку основу брали світову душу або ідея є ідеалісти. Очевидно, що прийняти за первинне те чи інше начало залежить від самопочуття людини в цьому світі, від того, яке місце відводить вона собі в ньому; від того, в якому відношенні до вищезгаданого ланцюга світових подій вона себе почуває; хтось знаходиться взагалі поза ним, інший тримає його в своїх руках, а ще когось він душить і стискає.

Система образів і понять, які розкривають відношення людини до світу, визначають її місце в цьому світі, її призначення в ньому і, кінець кінцем, впливають на її імовірну долю називається світоглядом. А питання про співвідношення світобудови і людини є принципово важливим світоглядним питанням. Це співвідношення полягає в наступному: неможливо пізнати людську сутність, якщо не пізнати світ в якому вона живе, і продуктом якого є, як і навпаки - неможливо щось знати про світ, не пізнавши людину. Отже людина і світ - це єдність, що пізнає саму себе.

Ні одна з окремих наук не ставить питання про відношення людини до світу в цілому, це специфічно філософське питання. Разом з тим філософія не є єдиним типом світогляду, у всякому разі, історично не першим. Найдавнішою формою світогляду є міф. Міфологія як система міфічних уявлень виникає на самій ранній стадії суспільного розвитку.

Слово міф можна перекласти як переказ, сказання. Для нас "міфічний" означає майже те ж, що "фантастичний", бо в ментальності сучасної людини проводиться чітка грань між реальним і нереальним, справжнім і недостовірним. Міфологічна свідомість такої різниці не знала, бо вона розвивалась з найдавніших уявлень про тотожність людини і природи, наслідком чого був вимір останньої в людських масштабах і оснащення її людськими ж якостями. Це і є стадія міфологічного світогляду. Затим наступає стадія, коли виникає потреба перетворювати історично змінні, перехідні аспекти власного буття, піднятися до абсолютного, вічного, відкрити аналогічні природнім причинно-наслідкові зв'язки в самому собі, тим самим виокремившись із природного ланцюга подій.

Філософія зароджується як намір вирішити світоглядні проблеми засобами розуму. На відміну від релігії філософія винесла на перший план інтелектуальні аспекти світогляду. На відміну від міфології та релігії вона є не просто світовідчуттям та світовідношенням, а перш за все - світорозумінням. Філософія це не чуттєвий, а мислячий світогляд. Всі форми світогляду так чи інакше відображують безкінечне, але міфологія робить Іде через образи, релігія - через людську уяву, а філософія - з допомогою системи понять.

В рамках культури древнього світу філософія була єдиною формою теоретичного освоєння дійсності і тільки близько ХVI-ХVII ст. поряд з філософією формуєте ся наука як особливий суспільний інститут, коли окремі науки починають засвоювати ті чи інші області природи і суспільства. Та наука так і залишається зануреною у кінчений матеріал, і відмінність філософії від неї полягає в тому, що вона не обмежена рамками людського досвіду, чи спеціальних експериментів, а спрямовує свою увагу саме на ті речі, що знаходяться поза ними. Саме цей універсалізм є невід'ємною ознакою, або атрибутом саме філософського знання, що й знайшло відображення в таких образах філософії як "пані всіх наук", "цариця наук" чи "мати наук".

 

3. Основні напрямки філософської думки

 

При вивченні історії філософії перше, що кидається в очі це велика кількість несхожих між собою особистостей і розмаїття філософських течій, вчень і шкіл, котрі не тільки не згодні між собою, а й протирічать одне одному, іноді навіть не можуть бути співставленими.

Вихідною одиницею історико-філософського процесу є філософське вчення, як система логічно пов'язаних поглядів того чи іншого мислителя. Оскільки те чи інше вчення знаходить своїх послідовників, то формуються філософські школи, засновані на прийнятті базових ідейних принципів вчення. Сукупність модифікованих принципів, що сповідують окремі школи об'єднуються у течії в філософії. Представники різних течій, при умові, що вони, при всіх розходженнях відстоюють одні і ті ж загальні принципові положення утворюють напрямки у філософії.

Було б спрощенням вважати, що ця багатоманітність, котру називають філософським плюралізмом, е наслідком тільки незгоди між філософами. Така ситуація пояснюється тим, що оскільки дійсність багатоманітна і плинна, то й філософія багатоманітна і не може стояти на місці. Різноманітність філософських позицій є умовою існування філософії як цілісного світоглядного утворення протягом всієї історії її розвитку аналогічно тому, як розмаїтість видів живих створінь у біосфері є умовою існування земного життя взагалі. Помічено, що те чи інше філософське вчення ніколи не відкидається, від нього тільки відмовляються і при певних умовах можливе навіть повернення до вже майже забутого. Вся історія філософії - це ілюстрація співіснування двох протилежних принципів у ній, котрі Гегель формулює наступним чином: "Жодна філософія не була заперечена. Усі філософії тим не менше, заперечуються".

Як було сказано вище, початок розпитку європейської філософії був покладений у Древній Греції в VІІ - VІ ст. до н.е. На початковій стадії грецька філософія - це логічне пояснення креаціоністського міфу де замість імен богів поставлені назви стихій. Якщо міф вирішує питання про походження світу, відповідаючи на питання: "Хто народив все суще на світі?", то філософи шукають першопочаток - "з чого все витікло?".

Таким чином, вже у древньогрецькій філософії формулюються основні поняття та створюється те проблемне поле філософії з якого будуть збирати всі послідуючі покоління філософів.

Характерною рисою філософії західноєвропейського середньовіччя є певне звуження горизонту філософського пошуку і помітне зниження його інтенсивності. Протягом щонайменше тисячоліття філософська думка перебуває в досить вузькому колі одних і тих же проблем ніби натикаючись на невидимі стіни поза які неможливо вийти. Ті стіни - релігійні догми.

В епоху Відродження у ведучих діячів цього часу проявляється намір відродити цінності і ідеали античності - через відмову від середньовічного способу мислення. Секуляризація, тобто вивільнення філософії і науки від релігії є головною тенденцією філософії Відродження.

З переходом до Нового часу загальна культурно-історична схема ускладнюється, відповідно урізноманітнюються напрямки філософських пошуків. На перше місце висувається проблема одержання достовірного знання.

В епоху Просвітництва умонастрій раціоналізму залишається як найбільш характерна риса філософії цього періоду, коли розум розглядається в якості джерела всієї суб'єктивної діяльності людини і є основою віри в безкінечні можливості людини в пізнанні природи.

В цьому сенсі протилежною раціоналізму є ірраціоналізм, представникам якого у великій мірі характерна песимістична оцінка пізнавальних та діяльнісно - перетворюючих можливостей людини.

Найбільш впливовою течією філософії Нового часу, котра підсумовує її розвиток на цьому етапі західноєвропейської історії є німецька класична філософія. Саме тут найбільш очевидна єдність загальних для її представників загальних ідейно-теоретичних коренів, безперервність і тяглість у постановці та вирішенні теоретичних проблем. По цим критеріям, а також по змістовному вирішенню філософських проблем до німецької класичної філософії мочена віднести філософське вчення марксизму, яке являє собою завершальний етап її еволюції.

Шляхи розвитку філософії у другій половині XIX та XX століттях визначаються спробами дати відповіді на проблеми, котрі виникають у зв’язку з переходом суспільства у науково-технічну епоху. В цьому зв'язку виникають дві основні течії: налаштована так би мовити позитивно, котра одержала назву філософія науки і негативістська щодо наслідків сучасного розвитку людства. Це різні форми ірраціоналізму. Більш детальний розгляд цих течій буде подано у наступному розділі. Важливою сторінкою в розвитку світової філософії є українська філософія.

Отже, в результаті історичного розвитку були сформовані не тільки філософські проблеми, а й ті, чи інші її розділи. Кожний розділ - це певний ракурс взаємодії світу і людини. Можна виділити наступні розділи:

1. Онтологія, або теорія буття. Онтологічні проблеми - це проблеми об'єктивного буття дійсності, над якою надбудовується повсякденна реальність, що дана нам через органи почуттів.
2. Теорія пізнання або гносеологія, котра виясняє, яким чином людина одержує знання про зовнішній світ, чи можливе (і яким чином)пізнання істини. Сюди ж долучається теорія людської свідомості, ідеї якої найбільш інтенсивно починають розвиватися на рубежі ХІХ - ХХ ст., коли виникає вчення феноменології, котре ставить своїм завданням вивчати внутрішню само визначеність свідомості, те що робить його відмінним від зовнішнього світу.
3. Аксіологія - це теорія цінностей, котра відповідає на питання чому одні речі одержують позитивну оцінку і стають цінностями, а інші відкидаються, чому заради одних речей можна пожертвувати іншими. Природнім продовженням аксіології виступають екзистенціальні проблеми, тобто проблеми, зв’язані з людським існуванням, такі як, наприклад, проблема людської долі, свободи, надії, любові, відповідальності.
4. Філософська антропологія, котра виясняє місце людини у світі, встановлює особливі якості її родову сутність, котра вирізняє людину з-поміж інших створінь цього світу. З цими питаннями пов'язана філософія культури, котра вивчає питання, пов'язані з особливостями створеного людьми середовища, де тільки і можуть утворюватись людські якості.
5. Філософія і методологія науки яка вивчає місце науки і вчених, їх роль у процесі розвитку людської цивілізації; методологія ж формулює принципи, на які спирається вчений, досліджує роль для пізнання деяких найважливіших уявлень про світ.
6. Соціальна філософія і філософія історії, які вивчають внутрішню організацію суспільства, роль і положення особи в конкретному соціальному організмі, а також проблему джерел історичного процесу, його мети початку і кінця.
7. Етика і естетика. Етика - це філософська теорія моралі, яка вивчає як жива людська моральність співвідноситься з уявленнями про те що повинно бути.

Естетика - це теорія прекрасного, яка намагається вияснити природу краси і, одночасно, - місце мистецтва, котре проявляє красу у нашому житті.

8. Філософія релігії яка є філософське дебатування навкруги ідейної та світоглядної сторони тієї чи іншої релігії. До неї примикає езотерична філософія. Езотеричний - значить таємний, закритий для непосвячених. Одержані в результаті складних духовних практик та медитацій переживання, формуються в певну теорію, котру і називають езотеричною філософією.