Французька філософія XVIIст. - XVIIIст. Просвітництво

ЕКОНOМІКО-ПРАВНИЧИЙ КОЛЕДЖ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО  ЗАКЛАДУ 

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне домашнє  завдання №1

З дисципліни «Основи філософських знань»

Французька філософія XVIIст. - XVIIIст. Просвітництво

 

 

 

 

 

 

 

 

______________________________________Виконала: студентка ІІ курсу

__________________________групи К36-10

_____________________________________Спец. «Організація вир-ва»

___________________________Шепеленко І.В.

_________________________________________Перевірив: викладач філософії

_______________________Дідик С.С

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя, 2011

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

1. Передумови зародження Просвітницького руху 5

2. Характеристика епохи Просвітництва. Діяльність її представників 9

1.1 Ф. М. А. Вольтер 14

1.2 Ж.-Ж. Руссо 19

1.3. Дені Дідро 23

3. Історичне значення просвітницького руху 27

ВИСНОВКИ 29

 

 

ВСТУП

 

Французька  філософія займає чільне місце в  історії європейської і світової культури .[6]

Просвітництво як широкий культурно - ідеологічний рух громадської думки вперше був оформлений у Франції, де його основні риси були висловлені з класичною  чіткістю, послідовністю і радикальністю.

Народившись в середині 10-х років XVIII століття, воно розвивалося в обстановці кризи  феодально-абсолютистського ладу, що почалося в останні роки царювання Людовика XIV (1661-1715). У 1789 році почалася буржуазна  революція, що привела в 1792 році до повалення  монархії і демократичної що досягла  своєї кульмінації під час  якобінської диктатури 1793-1794 роки.

 У  соціально-класовому відношенні  французьке Просвітництво являло  собою ідеологічну підготовку  Великої французької революції. 

Французькі  просвітителі підняли престиж філософії  на небувалу висоту і затвердили погляд на філософський розум як вищу інстанцію  при вирішенні питань, що хвилюють людство. З позиції розробленої  ними нової філософії вони виробили глобальне переосмислення світоглядної проблематики і принципів соціального  життя людей.

З'явившись "філософською революцією" французьке Просвітництво являло собою новий  потужний підйом філософського творчості.

У XVIII столітті тенденція зростання раціональності, що виявилася настільки яскраво  в XVII столітті, була продовжена і розвинена  в нових умовах. Відбувається розширення поняття «раціональність» до ідейно-теоретичного течії, в якому наукове знання стає надбанням широкої громадськості,предметом  обговорення у світських салонах, художніх колах, печатки.

Ідейними  опонентами просвітителів виступали  у Франції теологи, а значних  філософських супротивників у них  тоді не знаходилося.

Власне  філософські дискусії розгорталися лише між представниками самого Просвітництва. [5]

Французька філософія XVII-XVIII ст. мала вплив на подальший розвиток філософії, вона мала багато точок зору з приводу того чи іншого питання.

Все вищесказане свідчить про актуальність теми індивідуального домашнього завдання.

Метою дослідження є вивчення французького суспільства XVIII

століття  спираючись на життя і діяльність головних його представників.

Об’єктом дослідження є Просвітницький рух Франції XVIII століття на основі життя і діяльності просвітителів епохи, а предметом є французьке суспільство XVIII століття на основі творчості і діяльності представників даного періоду – Ф.М.А. Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. А. Гольбах та ін.

Завданнями дослідження були:

• Розглянути біографії та відомості з життя представників Просвітництва;
• Проаналізувати їх діяльність;
• Ознайомитись з основними ідеями та працями представників Просвітництва;
• На основі цієї діяльності дати характеристику філософії Просвітництва та французької філософії взагалі;
• Розглянути історичне значення епохи.

 

 

1. Передумови зародження Просвітницького руху

 

Розвиток  європейської культури ХУІІІ століття відбувався в умовах інтенсивного впливу Просвітництва – потужного, ідейного руху того часу. Просвітництво –  було рухом загальноєвропейським, у  ХУІІІ столітті воно поступово охопило  всі країни континенту, але проявляється в них із різкою масштабністю й  радикальністю, що залежало, насамперед, від соціально-економічного становища  тієї або іншої країни.

Англія, Франція, Німеччина – провідні країни, діячі у європейському культурному  просторі, їм належать головні досягнення епохи Просвітництва, але їх внесок у культуру різний за значенням і  глибиною. Вони пережили великі соціальні  потрясіння і вийшли з цих потрясінь  також із різними результатами. Розглядаючи  ці три країни, як передові у розвиток культури Європи у ХУІІІ столітті слід виділити Францію, тому що саме Франція  зіграла в загальному політичному  і культурному житті Європи ледь не керівну роль. Саме тому в своєму кругозорі західноєвропейських  культур ХУІІІ століття ми більш  детально зупинимось на Франції.

В добу раннього середньовіччя у Франції  більш інтенсивно ніж в інших  країнах західної Європи, формуються і розвиваються всі основні жанри  і види літератури. В ХУІІ столітті у Франції досягає найвищого  розвитку класицизм. [2, 90 c.]

У ХУІІІ  столітті у Франції з величезною силою розгорнувся просвітницький рух, який дав світу найбільш характерні образи просвітницької художньої літератури. На протязі майже всього ХУІІІ  століття між Англією і Францією у багаторічних війнах вирішувалося питання про першість на морях  і в колоніях. Англія з року в  рік посилювала свої позиції використовуючи або навмисно створюючи конфлікти  на континенті і втягуючи в них  Францію, мова йде про війну за іспанську спадщину 1701 – 1714 роках, війна  за польську спадщину 1733 – 1735 роках, війна  за австрійську спадщину 1740 – 1748 роках, семилітню війну 1756 – 1763 роках. На початку  століття Франція втратила ряд колоній в Америці, зокрема після семилітньої війни вона була змушена віддати Англії Канаду, колонії в Індії і навіть зруйнувати свій військовий порт в Дюнкерке. Війни ослабили Францію, порушили внутрішнє економічне життя країни. Державна скарбниця була порожньою. Внутрішня політика французького абсолютистського уряду була безпомічна, як і політика зовнішня. Держава неодноразово оголошувала себе банкрутом, але двір продовжував купатись в розкоші витрачаючи на свої забаганки левову частку надходжень, при дворі розмножувались різні фіктивні посади. Керівництво держави було неспроможне організувати збір податків і передавало це відкупщикам, купивши у держави право на збір податків, податки збирались удвічі більші.

У країні бродило півтора мільйона жебраків. В 1739 році герцог Орлеанський показав  королю хліб, випечений з трави, при  цьому заявивши, що в його графстві у Турені селяни уже рік харчуються таким хлібом. В державі між  окремими областями були встановлені  митні кордони, що унеможливлювало  торгівлю. Під час вивозу товару з однієї провінції в іншу потрібно було платити мито, це робило товар  дорожчим в кілька разів. Було дешевше  доставити товар з Америки  у французький порт, ніж від  французького порту до Парижу. [1, 12 c.]

Стара система сеньйоральних відносин, феодальних обмежень і регламентацій, митних перепон ставило непрохідний  бар’єр потужному напору продуктивних сил, що розвивалося. Буржуазія, якій феодальні  відносини заважало розвиватись  була незадоволена. Відомо, що революційна  атмосфера створюється тоді, коли виробничі сили не можуть далі розвиватися  при існуючій системі продуктивних відносин. Саме так відбулося в  передреволюційній Франції. Всі  прошарки суспільства були незадоволені існуючим порядком, навіть керівний прошарок, дворянство, яке бачило як зубожіли колись багаті і знатні фамілії, як занепадали древні феодальні помістя, а золотий запас зосереджувався в руках фінансистів з третього прошарку. Дворянство хотіло зміцнити свої позиції. Необхідність революції  назрівала.

Лише  вона вирішити економічні, соціальні, політичні і культурні проблеми, які постали тоді перед суспільством.

Процес  занепаду абсолютизму як показник кризи  всієї феодальної системи Франції  почався в останні роки правління  Людовіка ХІV і рік за роком загострилась при його наступниках: регенті Філіпу Орлеанському, Людовіку ХV, Людовіку ХVІ  і завершилось буржуазною революцією 1789 – 1794 рр. Революційному вибуху передувала довга, напружена боротьба в області  ідеології. Дворянство спиралось на штики своєї армії та поліції, на судово-чиновницький апарат, на закони, що закріпляли майнові та соціальні  привілей вищих прошарків Франції, а також використовувало авторитет  церкви. Церква була оплотом феодалізму. Саме тому з нею рахувалися первісні прошарки. Абсолютний монарх не завжди наважувався заперечувати церковним  писанням, бо бачив у них величезну  силу, необхідну йому для підтримки  влади. Поль Гольбах в своїй книзі  «Разоблиненное християнство» писав: «Релігія – це мистецтво одурманювати людей з метою відволікти їх думки  від того зла, яке причиняють ним  в цьому світі влада багатих. Людей залякують невидимими силами і заставляють їх нести тягар  страждань, що завдають ним видимі сили; ним обіцяють блаженство на тому світі, якщо вони примиряться зі своїм стражданням  на цьому світі».[6, 308 с.]

Французькі  дворяни не завжди уявляли собі небезпеку, яка над ними нависла. Однак, найбільш далекоглядні з них уже роздумували  про події, які наближаються. Що смута  може змінитись на бунт, а бунт може перетворитися в повстання: виберуть справжніх народних представників, а у короля і його міністрів  заберуть можливість безкарно шкодити  народу.

Революційний  рух, що ніс на своїх знаменах ідею прогресу, очолили у Франції просвітителі. Від них і саме століття почало іменуватися століттям Просвітництва. Монтеск’є, Вольтер, Руссо, Дідро сформували загальнодоступною мовою історичне  завдання, що стало перед суспільством, об’єднати нечіткі догадки і  бажання своїх сучасників у достатньо  стрункі революційні теорії: широкий  суспільний рух, що увійшов в історію  під назвою Просвітництво, зростав і міцнів разом з наростанням революційної ситуації у Франції. Чим гострішою ставала необхідність революційного перевороту в суспільстві, тим голосніше лунав цей голос протесту здавалось народу. У здійсненні суспільного перевороту була зацікавлена буржуазія, вона перша скористалася програмами і плодами цього перевороту. Але революція була потрібна і селянам, міщанам, на плечі яких падали тяготи економічного занепаду країни. Тому буржуазія виступили від імені всього народу.

Просвітителі  були ідеологами буржуазії в період підготовки революції 1789 року. До речі, ця ідея революції не прийшла відразу. Вона зароджувалась поступово. Навіть найбільші діячі французького просвітництва  не усвідомлювали того, що справа дійде  до барикад, до вуличних боїв, до гільйотини під якою впаде голова одного з  Бурбонів. Тому талановиті пропагандисти  нового світосприйняття виступили  на штурм перш за все ідеологічних основ феодалізму. Вони створили епоху  в історії суспільної думки у  Франції, її суспільного руху, в історії  її культури. Ідею Просвітництва пропагували  в своїх витворах творці художніх цінностей: видатний скульптор Фальконе, драматург Бомарше, композитор Гретри. Просвітителі спирались на культурну  спадщину своїх прямих попередників – гуманістів епохи Відродження. Багато з питань що вирішували просвітителі, вже ставились і висвітлювались гуманістами ХVІ століття. Вони проявили інтерес до педагогічних питань, продовжуючи  і в цьому лінію гуманістів. [2, 94 с.]

 

2. Характеристика епохи Просвітництва.  Діяльність її представників

 

Просвітництво постало як ідейний рух XVIII ст., що охопив передові країни Західної Європи — Францію, Англію, Німеччину і поширився на інші європейські країни, у тому числі Польщу, Україну та Росію. Його основу становила віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання природних прав людини. Як ідеологія, Просвітництво виражало інтереси молодої буржуазії. Оскільки релігія на той час була духовним виразником інтересів аристократії, то діалектика ідейної боротьби змусила ідеологів буржуазії зайняти протилежні — матеріалістичні та атеїстичні — позиції.

Просвітництво за своєю суттю оптимістичне, пройняте вірою в щасливе майбутнє людства. Ця віра ґрунтувалася на переконанні, що наука і технічний прогрес  створять рай на землі. Його представники не передбачили, що прогрес принесе свої проблеми, а «земний рай» весь час буде маритися на горизонті й відступатиме в міру наближення до нього. Просвітники багато в чому схожі на софістів Давньої Греції. І ті й інші є ідеологами демократії, які в боротьбі з аристократією піддали критиці традиційні вірування, виходячи з розуму як єдиної опори. Обидва напрями більше досягли в руйнуванні традицій, ніж у творенні нового. Проте між ними існує й суттєва відмінність. Софісти за відсутності науки як взірця істинності, релятивізували і суб'єктивізували розум, а просвітники вбачали в ньому запоруку абсолютної істини. Просвітництво, за всієї поліфонічності ідей, які воно об'єднує, не підривало віри в розум, а створювало культ розуму.