Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії

В. Філософське осмислення людини приводить до формування таких філософських дисциплін, як філософська антропологія ( на відміну від просто антропології – науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об’єкта), інколи – антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інколи зараховують структурну антропологію та соціобіологію. Філософська антропологія ставить собі завданням вивчати людину у всіх її можливих виявленнях та характеристиках. Тут, зокрема, ставиться питання про визначення сутності людини та про відмінність останньої від природи людини, про її спосіб буття та ін. Антропософія претендує на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс її появи у світі, її всекосмічну функцію та причини саме таких її виявлень. На думку антропософів, лише таке осмислення людини відкриє нам шлях до розуміння і всього іншого в світі. Структурна антропологія вважає, що існує певний, цілком конкретний та сталий набір інтелектуальних та реальних можливостей людини, який слід виокремити із історії, культури, способів людського життя; означений набір відкриває можливості для виправданого та надійного вивчення і розуміння людини. До дисциплін антропологічного напряму сьогодні інколи додають соціобіологію – науку про те, як міняється людина під впливом соціальних факторів та на протязі історії. Цю науку далеко не всі згідні визнавати як філософську, проте заперечувати факт впливу соціальних факторів на людину, на її вихідні властивості було б невиправданим, а тому й не можна сьогодні не враховувати міркувань та результатів досліджень соціобіології у філософському вивченні людини.

Г. Нарешті, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомленою, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості; сюди входять логіка, гносеологія (чи епістемологія), етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії. Логіка – одна із давніших філософських дисциплін – досліджує форми, закони та норми правильного мислення; вона посідає одне із провідних місць у філософії, адже припущення логічних помилок може зруйнувати усі доведення та аргументації певної філософської концепції. Гносеологія – це, у дослівному перекладі, теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання. Сьогодні ширше використовується термін “епістемологія” (теорія знання); у більшості країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний історичний рівень усвідомлення природи пізнання (про це докладніше мова буде йти у відповідному розділі). Етика також належить до найдавніших філософських дисциплін: це є вчення про норми та засади людських взаємин. Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійсності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого. Філософія релігії, як свідчить назва, опікується питаннями природи та сутності релігії, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійного багатоманіття та ін. Філософія права намагається з’ясувати корені правових норм, людську потребу у правотворенні. Нарешті, історія філософії збирає історичні досягнення філософії, вписуючи їх у сьогодення. До цього комплекту філософських дисциплін інколи додають також “ноологію” як вчення про природу та сутність людської розумність; коротко кажучи, ноологія постає філософським вченням про свідомість.

Перегляд основних філософських дисциплін, що складають структуру філософського знання, засвідчує нам: філософія на сьогодні є розвиненою та розгалуженою сферою знання; щоб виконати завдання людського світоорієнтування, вона повинна включати у свій зміст цілий комплекс наук про основні, найважливіші сфери людського життя.

Серед функцій філософії найперше значення мають такі:

- світоглядна: філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

- пізнавальна: завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;

- логічна: філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;

- соціально-адаптивна: філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

- виховна: філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.

Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і  суспільне значення. До того ж вони врешті і ведуть людину до найважливішого – до ознайомлення із тим, які саме життєві позиції вона може зайняти та які наслідки їх та як саме можуть вплинути на хід її життя. Філософські дослідження як правило і резюмуються виявленням та окресленням такого роду позицій. У філософії вони мають свої назви та особливості визначення. Звичайно, що перш за все мова йде про позиції світоглядні. Тут найчастіше філософсько-світоглядні позиції визначаються через розуміння вихідних початків буття:

Монізм (існує один-єдиний початок  буття)

Дуалізм (існує два окремих та незалежних одне від одного початків буття, взаємодія між якими і  визначає увесь стан буття; це можуть бути, наприклад, дух та матерія, добро  та зло)

Плюралізм (існує багато відносно автономних початків буття)

Динамізм (початок буття є активний і рухливий)

Динамізм органічний (еволюціонізм)

Динамізм механічний (атомізм, деїзм)

Догматизм, консерватизм (початок  буття є незмінний)

Ідеалізм (коренем буття є дух, ідея)

Матеріалізм (коренем буття є  чуттєва матерія)

 

Окреслюючи особливості філософського осмислення буття та становища людини в світі через виявлення найперших філософсько-світоглядних позицій, слід звернути увагу на те, що в кінцевому підсумку філософія прагне з’ясування, прояснення, “виведення у неприхованість” (М.Хайдеггер) найважливіших питань людського буття. Ця вимога прояснення поширюється не лише на раціоналістичну (орієнтовану на розум) філософію, а й на будь-яку взагалі. Навіть тоді, коли філософія висловлюється афористично або претендує на авангардовість, вона все одно окреслює певні сторони реальності із гранично можливою контрастністю та виразністю. Унаслідок цього філософія досягає таких деталізацій світоглядної та методологічної проблематики, які неможливі для думки іншого інтелектуального та змістовного спрямування. У цьому значною мірою полягають цінність та незамінність філософії.

 

Висновки

Отже, філософія є насамперед концептуальним вираженням світоглядних проблем. Як особлива сфера духовної культури, вона не зводиться  до інших подібних сфер та напрямів, а доповнює і розвиває їх. Використовуючи такий специфічний вид мислення, як світоглядна рефлексія, філософія шукає відповіді на смислотворчі проблеми людського буття. Філософське знання розкриває реальний та духовний світ людини в їхньому взаємозв'язку та розвитку, має вільний, критичний, проблемний і творчий характер.

Резюме

1. Внаслідок найважливіших особливостей становища людини в світі – таких, як її розумність, неспеціалізованість, універсальність, володіння свободою, усвідомлення неповторюваності власного життя – перед людиною надзвичайно гостро постають питання про її життєве самовизначення; філософія і є основною формою інтелектуальної діяльності, яка покликана надати людині свідомі засоби такого самовизначення.
2. Оскільки потреба у життєвому самовизначенні характерна для всіх людей, проте не всі люди є філософами, то найпершою формою людського життєвого орієнтування постає світогляд, що постає сукупністю уявлень про місце людини в світі; філософія ж є теоретичною формою світогляду спрямованою на критичний аналіз світоглядних уявлень з метою поглиблення їх достовірності і надійності.
3. Історично першою формою світогляду була міфологія, яка характеризувала ту стадію людського самоусвідомлення, на якій не існувало чіткої якісної межі між людиною та природою; така межа виникає та рельєфно окреслюється тоді, коли починає потужно розвиватися сфера соціально-культурних процесів; цей розвиток приводить до появи дискурсивного мислення, на якому і базуються філософські знання.
4. Оскільки у філософії йдеться про засади людського буття, вонга постає відкритлою системою знань; у порівнянні із наукою, мистецтвом та релігією розкриваються такі характерні риси філософського мислення, як виведення своїх міркувань на гранично широкий рівень узагальнення, аргументованість та внутрішня єдність, саморефлексивність, індивідуалізованість готовність постати формою свідомого вирішення людиною своєї життєвої долі.
5. Оскільки найпершими сферами, із яких філософія бере життєві людські орієнтири, постають природа, суспільна історія, людина та свідомість, то вони ж стають основою для виділення структури та функцій філософії.

 

Питання для обговорення на семінарському  занятті.

1. Особливості становища людини у світі та необхідність її самовизначення.
2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.
3. Особливості історичного формування філософії та характерні риси філософського мислення.
4. Структура і функції філософського знання.

 

Теми для рефератів, доповідей  і контрольних робіт.

1. Світогляд і філософія як форми людського самовизначення в світі.
2. Світогляд і філософія: порівняльний аналіз.
3. Структура і типологія світогляду. Роль світогляду в житті людини.
4. Особливості історичного зародження філософії. Філософія і міфологія.
5. Філософія, релігія та мистецтво як форми людського освоєння світу.
6. Роль філософії в індивідуальному розвитку людини.
7. Соціальна функція філософії.

Завдання для самостійного опрацювання  і закріплення матеріалу з  теми.

Завдання 1. Розкрийте зміст поняття світогляду і окресліть значення світогляду в свідомому регулюванні людиною свого життя.

Завдання 2. Назвіть і охарактеризуйте основні складові світогляду як інтелектуальної форми людського самоусвідомлення.

Завдання 3. Охарактеризуйте   найважливіші   особливості міфологічного, релігійного та буденного світоглядів, їх відмінності від філософського світогляду.

Завдання 4. Окресліть та розкрийте зміст основних особливостей філософського мислення.

Завдання 5. Охарактеризуйте основні елементи структури філософського знання (основні філософські дисципліни) та поясніть, на якій основі їх виділяють.

Завдання 6. Розкрийте зміст основних функцій філософії.

Завдання 7. Спробуйте визначити предмет філософії та обгрунтувати своє його розуміння.

Завдання 8. Розкрийте основні аспекти співвідношення філософії та світогляду.

Додаткова література з теми.

Філософія: Курс лекцій. — К., 1994.

 Кульчицький О. Основи філософії  і філософічних наук. – Мюнхен-Львів, 1995.

 Мамардашвили М. К. Как  я понимаю философию.— М., 1990.

Ортега-и-Гасет X. Что такое философия? — М., 1991.

Философия. Учебник /Под ред. В.Д.Губина.- М.: Русское слово, 1997. 

Філософський словник. – К., 1986.

Философский энциклопедический словарь.- М., 1983.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

XX століття особливо гостро поставило  питання про буттєві засади  людини, що спричинило підвищення інтересу до різних форм людського самовиявлення та самоусвідомлення. Деякі особливості східного філософствування (домінування цілого над частковим, афористичність думки та ін.) змушують звертатися до нього в пошуку відповідей на наболілі проблеми сьогодення. Адже східна філософська думка перебуває ближче до вихідних джерел філософії, до безпосереднього зображення місця людини у світі, ніж західна. Особливо цінними в цьому аспекті постають оригінальні набутки філософської думки Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю.

 

 

Після вивчення матеріалу  розділу 2 Ви повинні:

знати:

• особливості та характерні риси західного та східного типу цивілізацій;
• найперші джерела філософської думки Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю;
• найперші проблеми, які ставила та вирішувала давньосхідна філософська думка;

           вміти:

• порівнювати між собою провідні ідеї філософських шкіл Стародавнього Сходу;
• виділяти у філософських текстах саме те, що є характерним для східного типу мислення;
• оцінювати світоглядну цінність ідей давньосхідної філософії.

           розуміти:

• умови й особливості зародження і можливі форми вираження  світоглядної проблематики;

• особливості східного та західного  філософствування і їх певну взаємодоповнюваність;

• багатовимірність як людського світосприйняття, та і теоретичного осмислення світу..

План (логіка) викладу  матеріалу:

2.1. Проблема “Схід-Захід” в  сучасній філософії та культурології.  Особливості східного та західного  типів філософствування.

2.2. Канонічні джерела, провідні  ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії.

2.3. Канонічні джерела, провідні  ідеї та напрями філософської  думки Стародавнього Китаю.

Ключові терміни і поняття.

 

ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОҐРЕСИСТСЬКИЙ  ТИП ЦИВІЛІЗАЦІЇ - характеристики цивілізацій  за їх фундаментальними ціннісними установками, запропоновані Рене Геноном: традиціоналістська цивілізація цінує традицію і обернена скоріше до минулого, прогресистська цивілізація цінує новації і більше орієнтована на майбутнє. Традиціоналістські орієнтації характерні для східних цивілізацій, проґресистські — для західних.

 

ДУХОВНИЙ КОНОН ЖИТТЯ - або канонічне  джерело — у межах деяких, переважно - традиціоналістських цивілізацій - збірка найдавніших, освячених авторитетом, часом і традицією переказів, настанов на життя, міфів, розповідей про богів або божественні об'явлення, що виконує роль нормативу - регулятора життєдіяльності людей в усіх сферах суспільного життя („Веди" — у Стародавній Індії, „П'ятикнижжя" — у Стародавньому Китаї, „Коран" — у мусульманських країнах).