Шпаргалка по "Философии"

1. Філософія  як світогляд

Свiтогляд - це система уявлень людини про світ, мiсце людини у cвіті, вiдношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд мiстить знання, переконання, цiнностi, iдеали, органiзованi у єдину систему, у центрi якої завжди перебувають уявлення людини про себе.

Фiлософiя є теоретичною  формою ставлення людини до cвiту. Порiвняно з наукою її особливiсть поля гає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми. Фiлософський свiтогляд дає змогу виробити таке бачення свiтy, яке водночас є i суб'єктивним i теоретичним, а отже, i досягти людинi гapмонії з собою, зi cвоїм баченням cвiтy й самим світом. 3 цим пов'язанi такi особливостi фiлософiї, як i те, що вона, будучи за формою дiяльностi наукою, не є наукою за  своїми функцiями та значенням для людини. У фiлософiї, на вiдмiну вiд iнших наук, не iснyє єдиних, загальновизнаних теорiй. Образно кажучи, фiлософiй є стiльки, скiльки фiлософiв, проте icнyє единий теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функцiї, якi постiйно перебувають у процесi становлення й осмислення.

Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також  є особа. Принципова відмінність  філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він  заснований на розумі, тоді як релігія  — на вірі, міфологія — на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими обаразами, філософія  — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції  та засобів соціального контролю. Міфологію та релігію індивід  приймає в готовому вигляді, часто  несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи.

Отже, становлення й розвиток поняття  «філософія» здійснювалося впродовж тривалого історичного часу, коли виникали й вирішувались усе нові й нові проблеми пізнання довколишнього світу, формувалися ті чи ті картини світу. Філософські знання, ідеї, учення зрештою сформували узагальнену систему знань про світ, метою якої стало пояснення законів і принципів навколишнього світу та практичне їх використання.

 

2. Історичні  типи світогляду

Світогляд - це система уявлень  людини про світ, місце людини у  світі, відношення людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить  знання, переконання, цінності, ідеали, організовані в єдину систему. У  своєму формуванні та розвитку світогляд  пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні  його типи:

Міфологічний  світогляд є результатом практично-духовної діяльності людини. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — тотема. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого.

Міф — це насамперед зовнішній  контроль над індивідом.

Релігійний світогляд є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії.

Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний  і надприродний. Міфологічні ж  живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо). Релігія визначає потойбічне життя як відплату за земне  життя. У такий спосіб релігія  здійснює соціальний контроль за поведінкою особи

Виникнення релігії — величезний поступ в історії людства. Вона морально зрівняла всіх людей — всі люди рівноцінні та рівноправні. Принципова відмінність релігії від міфології  полягає в тому, що носієм міфологічного  світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. Релігія поясненню світу  приділяє значно менше уваги, ніж  міфологія. Головне для неї —  моральне регулювання соціального  життя.

Філософський  світогляд. Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими обаразами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю.

 

3. Проблема визначення предмету філософії

Філософія як певна система знань  з'явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор. Слово “філософія”  походить від двох грецьких слів : “філео” - “люблю” та “софія” - “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”.

Предмет філософії можна визначити  як  систему знань про світ як ціле, універсальну основу світу, місце  людини у світі та смисли її існування.  Отже, предметом філософії є система  відношень “людина - світ”. Впродовж тривалого часу вона сприймалась  як своєрідна «цариця наук». Формуваннння предмету філософії - тривалий. Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. До об'ективних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і  філософських знань про навколишній  світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу  пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства  в цілому. До суб'єктивних причин відносять  своєрідність насамперед форми осягнення  предмета філософії тим чи іншим  філософом, філософською школою або  течією.

Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософiї  вимагає осмислення самого способу  його пiзнання. Тому в мipy того, як oкpeмi науки, що входили ранiше до складу філософiї, виробляли свiй, вiдмiнний вiд філософського, метод пiзнання, вони вiдгалужувались  вiд фiлософiї. Наприкiнці  18 ст. нiмецький  фiлософ І. Кант окреслив предмет філософiї такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смiю сподiватись? Для того щоб вiдповiсти на цi запитання, мало знати, що таке світ i що таке людина. Тому фiлософiя вивчає не тiльки сутність речей, cвimy, людини сам спoci6 їхнього iснування. Фiлософська дисциплiна, що вивчає буття у вcix його аспектах, називається онтологією (вiд грецького ontos - суще та Iogoc - вчення).

Предметом філософiї є загальнi, граничнi засади людського мислення, пiзнання, буття людини у свiтi. Таке розумiння предмета мислення зумовлює особливостi філософського мислення, якi вiдмежовують фiлософiю як вiд буденoгo, так i вiд природничо-наукового мислення.

 

 

 

4. Система філософії та її структурні складові.

Філосо́фія  - теоретична форма  світогляду; особливий вид мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності  та шукає остаточних, абсолютних засад  для власних актів і людського  самоствердження у світі. Запровадження  поняття "філософія" приписується грецькому мислителю Піфагору (з  Самосу).

С-ма філософії характеризується особливістю  завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виокремити її важливі  структурні компоненти.

Система філософського знання дуже відносна. Кожна філософська дисципліна має власну підструктуру. Між основними розділами філософії не існує жорстких кордонів. їх зміст і проблематика постійно перетинаються: питання, що вивчаються одними розділами, з певним ступенем необхідності мають місце в інших.

Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнуючий характер знання, принциповий людиноцентризм, прагнення  досягти абсолютів та ін. Ці особливості  зумовлюють структуру та функції  філософського знання. Філософія  виникає як спроба знайти відповіді  на основні світоглядні питання  за допомогою міркування з метою  орієнтації людини в світі.

Структура філософії

Відповідно до сфер реальності виділяють:

- філософія природи, світу і  космосу: онтологія, натурфілософія, космологія;

- філософія суспільства та суспільної  історії: Соціологія, соціальна філософія,  філософія історії, культурологія,  етнофілософія;

- філософія самої людини з  її особливостями, здібностями  і властивостями: філософська  антропологія, антропософія, структурна  антропологія, соціобіологія;

- філософія духовної сфери або  інтелектуальних процесів: Логіка, гносеологія, етика, естетика, філософія  релігії, філософія права, історія  філософії, ноологія.

 

5. Основні  функції філософії

Філософія виконує велику кількість  різноманітних функцій. До числа  основних функцій філософії варто  віднести:

• Світоглядна функція сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу і Всесвіту, визначенню місця людини в них, окреслює принципи взаємодії людини й довколишнього світу.
• загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;
• Гносеологічна (розумово-теоретична) функція має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності (інакше кажучи, філософія дає механізми істинного пізнання).
• прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;
• Критична функція спрямована на критику різноманітних систем знань про світ, пошуки нових істин через розв'язання суперечностей між тим, що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане, на підміну від догматики й суб'єктивізму.
• Аксіологічна функція (ціннісна) дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об'єктивної дійсності з погляду цінностей (етичних, естетичних, соціальних, ідеологічних тощо) конкретного історичного періоду. Мета аксіологічної функції філософії — селекція, відбір найконструктивніших цінностей, цо сприяють прогресивному розвитку сучасної цивілізації и уникненню псевдоцінностей, артефактів культури, які зумовлюють регресивний розвиток.
• соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;
• гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії;
• освітня функція, пов´язана з впливом філософії на свідомість людей.
• Прогностична функція осмислює перспективу розвитку світу.

 

6.Становлення  і розвиток філософії Стародавньої  Індії

Перші філософські школи і течії  виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ  ст.. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому  Китаї та Греції. Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей.

Серед багатьох шкіл індійської філософії  чітко окреслюються два їх типи:

• Ортодоксальні визнають безумовний авторитет Вед.
• Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їх святості.

Веди -- стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять “самхіти” -- чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Артхарваведа), що частково перемежаються прозою.

Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи. До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх´я, ньяя і йога.

Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Мета людського  життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень  і злитися з космічними атманом  і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з  них є медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з  космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень  — сансару, яка породжена кармою — відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень.

Індійські мислителі дуже мало уваги  приділяли державі, праву, соціальній проблематиці. Провідне місце відводили  етичним вченням.

В їх етичних вченнях домінують  дві думки: життя — це страждання, а подолання страждань можливе  через втечу від світу. Ці мотиви, ймовірно, породжені незначною цінністю життя окремої особи в східних  деспотіях.

7. Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю

Становлення філософської думки в  Стародавньому Китаї спостерігається  вже у VІІ ст.. до н.е. Цей історичний період вважають золотим віком китайської філософії, коли сформувалися провідні філософські школи — даосизм, конфуціанство, моїзм, легізм, натурфілософія, які помітно вплинули на розвиток китайської філософії, були сформульовані  традиційні для китайської філософії  проблеми, поняття і категорії.