Управління якістю і конкурентноспроможністю

                      -  ціна одиниці виробу відповідного  сорту, грн.

Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний  економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості) (Ея) (грн.)обчислюється за формулою:

                                    (1.3)

де          - приріст  прибутку за рахунок реалізації одиниці  продукції підвищеної якості, грн.;

K - питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшенння якості продукції, грн/од;

Nя - обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок  підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (             ):

 

            (1.4)

де                 -   відповідно ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту,грн;

 

                   - собівартість одиниці продукції  нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний  ефект у виробника продукції  покращеної якості (Eв) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

(1.5)

 

грн.

де:              - собівартість виготовлення одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн;

 

                       - питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.

Досить  часто цей ефект може мати від'ємне значення тому, підприємство змушене  змінити ціну виробу, щоб забезпечити  собі необхідний рівень рентабельності виробництва. В такому разі економічний  ефект можна обчислити як (             ).

Річниіі економічний  ефект у споживачів продукції  більш високої якості   (Ес) (грн.) може бути обчислений як зміна річної величини одноразових і поточних затрат:

 (1.6)

 

де           - питомі капітальні вкладення на придбання і експлуатацію виробів відповідно попередньої і підвищеної якості, грн;

 

                         - річна сума експлуатаційних витрат по виробах відповідно попередньої і покращеної якості, грн:

                         - коефіцієнт еквівалентності (спряження)  старої продукції новііі по  корисному ефекту (продуктивності, строку служби і т.п).

Поліпшення якості продукції є  специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Сумарний  річний економічний ефект від  підвищення якості продукції

(      ) визначається як  сума річних економічних ефектів  при її виробництві і споживанні (експлуатації):

 (1.7)

В ряді випадків при покращенні якості продукції  її собівартість зростає, а ціна залишається  без змін, хоча збільшується строк  служби нового виробу. В такому разі річний економічний ефект (Ер) (грн.) може бути обчислений за формулою:

(1.8)

де Сс,Сн - собівартість одиниці старого і нового виробу, грн;

Тс,Тн - строк служби старого і нового виробу, років.

Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (освоюються) виробництвом, застосовують кілька методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний. Об'єктивним і органолептичним методами користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим і комплексним — відносного рівня якості окремих видів продукції [7, 167].

Об'єктивний метод полягає в  оцінюванні рівня якості продукції  за допомогою стендових випробувань  та контрольних вимірювань, а також  лабораторного аналізу. Такий метод  дає найбільш вірогідні результати і застосовується для вимірювання  абсолютного рівня якості засобів  виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Зокрема ним користуються для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці — продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів; предметів праці — вміст металу в руді, міцність фарбування тканини; споживчих товарів — еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

Органолептичний метод грунтується  на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. Користуючись цим методом, застосовують балову систему оцінки показників якості, виходячи зі стандартного переліку ознак (властивостей), які найповніше охоплюють основні якісні характеристики виробу. Кожній оцінці (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “погано”) відповідає певна кількість балів (наприклад 5, 4, 3, 0).

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними (стандартними), що їх беруть за одиницю.

Комплексний метод полягає у  визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу. Одним з таких може бути інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.

1.2. Конкурентоспроможність продукції.

Достовірна оцінка конкурентоспроможності пріоритетної продукції потребує зіставлення  її параметрів з рівнем, який відповідає потребам покупців, а також визначення відмінності від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретній потребі, так і за затратами на її задоволення. Для такої оцінки потрібні об'єктивні дані про технічний  рівень, якість досліджуваної та конкуруючої  продукції, а також інформація про  насиченість ринку аналогічними товарами. Така інформація, як правило, відсутня, тому що її формування вимагає цілеспрямованих і капіталомістких заходів, які поки ще не узаконено відповідними документами.

Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти  з аналогічними об'єктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розглядати стосовно найрізноманітніших об'єктів: проектно-конструкторської документації, технології виробництва продукції, окремого проекту, окремої фірми (підприємства, організації), галузі, регіону, країни в цілому.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства -  це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції  заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників [6, 350].

Комплексна система управління конкурентоспроможністю (див. Додатки: Схема 2.1.) являє собою багатофункціональну і багатокомпонентну систему, яка складається з органічно взаємопов'язаних програмно-цільових комплексних блоків (елементів), що відображають необхідні організаційно-економічні і техніко-технологічні заходи, реалізація яких забезпечує результативне здійснення управлінських рішень у даній сфері. Всі блоки розробленої системи, утворюючи певну цілісність, об'єднані єдиним принципом - кожний з них сприяє розв'язанню проблеми підвищення конкурентних можливостей підприємства, зміцнення його позицій на світовому і внутрішньому ринках, досягнення сталого розвитку за рахунок створення і підтримки довгострокових конкурентних переваг. Кожен з блоків, у свою чергу, розглядається як система, що включає багатоманітні системоутворюючі компоненти [12, 17].

Така структуризація дозволяє здійснювати  цілеспрямований системний пошук шляхів поєднання усіх компонентів організаційно-економічного забезпечення внутріфірмового менеджменту з метою концентрації зусиль і керуючого впливу на фактори, які визначають потенціал підприємства, здатний забезпечити підвищення його конкурентних можливостей.

Конкурентоспроможність товарів  закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання  та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку. Загальновживану типову схему оцінки конкурентоспроможності зображено на рис. 2.1.

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

 

Розробка  пропозицій щодо підвищення конкурентоспроможності продукції та її оптимізації з  урахуванням витрат

Розрахунок  інтегрального показника кокурентоспроможності

Визначення  групових показників конкурентоспроможності  за відповідними групами параметрів

Визначення  одиничних показників за нормативними параметрами

Визначення  одиничних показників за технічними параметрами

Визначення  одиничних показників за економічними параметрами

 

Визначення  переліку параметрів, які підлягають оцінці

Аналіз  ціни реалізації

Нормативні  параметри

Технічні  параметри

Економічні  параметри

Визначення  вимог  до виробів

Вивчення    ринку

Збирання  даних про конкурентів

Потреби  потенційних покупців

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Рис. 2.1. Схема оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства на ринку.

 

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

• конкретні вимоги потенційних  покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

• можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

• розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

• очікуваний рівень конкуренції  на ринку відповідних товарів;

• визначальні параметри продукції  основних конкурентів;

• найбільш перспективні ринки для  відповідного товару та етапи закріплення на них;

• термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням  і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного  об'єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об'єкта та об'єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єктів.

Корисний ефект — це віддача об'єкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад продуктивність однопараметричних машин та устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (для об'єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу — це ті витрати, які обов'язково потрібно зробити, щоб одержати від об'єкта відповідний корисний ефект.

Конкурентоспроможність об'єктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити з результатів експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.