Трудова міграція населення України

     Все більшого поширення і значення набуває переміщення людських ресурсів, зумовлене соціально-економічними, військовими, етнічними та релігійними чинниками. Істотне зростання масштабів міжнародної міграції, залучення до неї значних обсягів трудових ресурсів актуалізує дослідження міжнародної міграції робочої сили як однієї з форм світових господарських зв'язків та її впливу на світове господарство.

     Важливість дослідження міграційних процесів зумовлена також стрімким зростанням їх обсягів, нарощуванням інтенсивності, поширенням на всю територію нашої країни, вагомим впливом на її економічний та соціальний розвиток. Особливе місце міграції робочої сили в сучасних умовах визначається насамперед її динамізмом, швидким реагуванням на зміни у суспільстві та економіці.

     Проблеми міграції вивчали такі відомі дослідники міжнародного права того періоду, як І. Блюнчлі, Ф. Ліст, Є.П. Казанський, Н.М. Коркунов, Ф.Ф. Мартенс, Л.Ф.Л. Оппенгейм, В.І. Пєроговський, О.О. Ейхельман. Особливу увагу привертають роботи таких дослідників, як В.І. Переведенцева, І.М. Занданова, Л.Л. Рибаковського, Ж.А. Зайончковської, І.С. Матліна, А.В. ТопілінВасиленко П., Гаврилечко Ю., Гайдуцький А.П., Лапшина І. А., Ростова Л. та інших.

    Об'єктом дослідження виступає міжнародна міграція робочої сили, місце в ній України, масштаби, напрями та форми залучення вітчизняних трудових ресурсів до світових міграційних потоків.  Предметом дослідження виступають наслідки міжнародної міграції робочої сили для України.  Міжнародна трудова міграція – один з найбільш складних елементів в міжнародних економічних відносинах, оскільки на відміну від руху товарів і капіталів, цей процес залучає живих істот [7, c. 10].

       Таким чином, міграція робочої сили - переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру.  Причини міжнародної міграції робочої сили:  - економічні ( національні різниці в оплаті праці, безробіття, діяльність МК, які сприяють поєднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або рух капіталу до трудонадлишкових районів);

- позаекономічні ( політичні, національні, релігійні,  расові, сімейні) [6,c. 42].

     Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами:

   по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

  по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо;

  по-третє, циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

  по-четверте, нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ;

  по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному прирості населення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони не перевищували 1%;

  по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншими неекономічними чинниками [3, c. 96].

     На даний час в Україні гострою проблемою є міграція робочої сили. Звичайно ж вона викликана економічним становищем держави, незадовільним життєвим рівнем широких прошарків населення, високим рівнем безробіття і характерна майже для всіх постсоціалістичних країн. Тимчасова еміграція в низці випадків перетворюється в постійну та негативно впливає на інтелектуальний і виробничий потенціал нашої держави. Економічні ефекти міграції мають позитивні й негативні наслідки. З одного боку, це проявляється в скороченні кількості робочих місць і зростанні безробіття в країні-реципієнті, з іншого – велика частка іммігрантів передає населенню новий досвід і знання, що сприяє розвитку національної економіки.

    Результати дослідження, проведеного Державним комітетом статистики України, показують, що загальна кількість українських громадян, які працювали за кордоном в 2009 р. становила близько 100 тис. осіб [5].  Аналіз напрямків міграційних потоків України показав, що серед прибулих в Україну 77,5% становили іммігранти з країн СНД і 22,5% – з інших країн. Серед вибулих з України 65,9% виїхали до країн СНД і 34,1% – до інших країн. Найбільшими центрами офіційного працевлаштування українців в Західній Європі є Німеччина, Франція, Великобританія та Греція, які за оцінками Держкомстату приймають до 30% всіх легальних емігрантів [4]. Крім того, за останні роки збільшився потік емігрантів до сусідньої нам Росії.  Серед основних причин еміграції населення України слід відмітити політичну та соціально-економічну нестабільність, низький рівень охорони здоров'я, реформування освіти, культури та спорту, географічні особливості прикордонних територій. Наслідком цього є високий рівень безробіття за окремими регіонами держави, незбалансована структура спеціальностей на вітчизняному ринку праці та зростання маятникової міграції. Таким чином, можна зробити висновок, що до теперішнього часу держава не приділяла достатньої уваги еміграції свого населення, в той час, як питома вага участі українців на світових ринках праці є далеко не останньою. Ситуація, що склалася в Україні, потребує від уряду зважених законотворчих, організаційних і господарських заходів в сфері демографічної політики, спрямованих на створення нових робочих місць з належною заробітною платою та відповідною соціальною захищеністю, вдосконалення існуючої системи освіти, підвищення рівня охорони здоров'я та зростання народжуваності, пропаганди здорового способу життя тощо.  На початок 2009 року за кордоном перебувало понад 7 млн. українців. Основна їх кількість працює у країнах Європи та Америки: в Аргентині – 100 тис., Бразилії – 150, Великій Британії – 70, Греції – 200, Ізраїлі – 150, Іспанії – 400, Італія – понад 500, Канаді – 150, Молдові – 50, Росії – 3 млн., Словаччині – 50, США – 500, Туреччині – 30, Чехії – 400 тис. чоловік. З усіх громадян, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис.

    Основною причиною міграції є соціально-економічна, а саме різниця в рівні доходів в країні, з якої відбувається міграція, та в країні куди мігрують. Саме можливість заробити більше, аніж у власній країні, є однією з причин, яка спонукає сотні тисяч мігрантів щороку залишати рідні місця в пошуках кращої долі за кордоном [5]. Довготривала криза економіки, її структурна перебудова, конверсія оборонного комплексу, реструктуризація вугільної галузі, банкрутство та ліквідація багатьох підприємств добувної та переробної галузей промисловості, реформування Збройних Сил України тощо призвели до масового вивільнення різноманітної в регіонально-галузевому та кількісно-професійному розрізі робочої сили. У той же час дефіцит державного та регіональних бюджетів, незначна частка приватних інвестицій в економіку України та обмежені кредити міжнародних фінансових організацій не дозволяли за короткий термін і без зростання соціальної напруги в суспільстві перепідготувати та працевлаштувати великі обсяги робочої сили. При обмежених можливостях працевлаштування та низькій продуктивній зайнятості значна частка працездатного населення України мігрує за кордон з метою пошуку роботи з достойним заробітком.

    Оцінити масштаби трудової міграції українців за кордон досить проблематично, що зумовлено відсутністю однозначної інформації щодо кількості та регіональних особливостей їх міграції. Дані вітчизняної офіційної статистики навіть приблизно не відображають дійсні масштаби трудової міграції громадян України. За різними експертними оцінками, масштаби міграційних поїздок українських громадян за кордон коливаються в межах від 4 до 7 млн. осіб, або становлять від 8,6% до 15,1% чисельності усього населення України (станом на 01.01.2009 р.), та від 19,5 до 34,1% економічно активного населення України працездатного віку. Таким чином, з України мігрує за кордон від п'ятої частини до третини економічно активного населення працездатного віку [4, c. 90].  Неповнота та відсутність системного підходу в зборі статистичної інформації щодо трудової міграції суттєво ускладнюють здійснення ефективної державної політики у цій сфері.

    Отже, оцінюючи позитиви та негативи трудової міграції, необхідно врахувати перспективу її розвитку. Соціологічні дослідження підтверджують, що, орієнтація за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан – тим мігрантам, котрі частіше і довше перебували за кордоном. Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки можуть перетворитися для України у незворотні втрати населення. Окрім того, ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, створення умов для мігрантів у країнах-реципієнтах, кращою адаптацією українських мігрантів за кордоном, покращенням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання [2, c. 15].  Особливе занепокоєння викликає той факт, що серед мігрантів майже 30 % складають висококваліфіковані фахівці, які користуються найбільшим попитом в розвинених країнах. Як правило, таких спеціалістів запрошують на роботу на довгостроковий період, або ж пропонують постійне проживання. Тобто, спеціалісти високого рівня кваліфікації залишають Батьківщину з великою ймовірністю не повернутися. Причому професійний досвід, знання, які були надбані в нашій державі та за її рахунок починають примножувати суспільний інтелект держав, що запрошують до себе необхідних спеціалістів. Це негативно позначається не тільки на кількісному, але й на якісному потенціалі трудових ресурсів країни.

    Переважно нелегальний характер трудової міграції з України, крім погіршення трудового потенціалу нашої держави, призводить до додаткового навантаження на систему соціального забезпечення населення оскільки мігранти не сплачуючи пенсійні внески, не поповнюють пенсійний фонд та не забезпечують власної гідної пенсії в Україні.  Поступова вікова деформація населення у бік старших вікових груп, підвищення рівня смертності та занадто повільне зростання народжуваності, негативні міграційні процеси обумовлюють скорочення обсягів пропозиції робочої сили та посилення конкуренції на ринку праці (з боку роботодавців) за найм працівників економічно активного віку.  Таким чином, дослідження наслідків трудової імміграції для української економіки дозволяє зробити наступні висновки. Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення, що викликається причинами економічного характеру. Якщо таке переміщення переходить національні межі, то міграція робочої сили є міжнародною. Міграція робочої сили відбиває процес перерозподілу трудових ресурсів між національними економіками. Причини, які породжують міграцію робочої сили, різноманітні. В цілому їх можна розділити на дві групи: загальні, які визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин, і специфічні, що пов'язані тільки з міграцією. До першої групи причин відносяться: інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, спричинені НТР, які обумовлюють витіснення робочої сили із одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудоємні виробництва в одних країнах і наукоемні в інших; політична й економічна нестабільність в окремих державах. Друга група причин включає в себе: відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення (в розвинутих країнах заробітна плата в декілька разів вища, ніж в інших, у них кращі житлові умови, вищий рівень охорони здоров'я; освіти, пенсійного і соціального забезпечення), що, безперечно, притягує робочу силу з інших країн; нестача робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій (наприклад, у країнах Західної Європи важку й некваліфіковану працю виконують переважно робітники-іммігранти, причому спеціально робиться застереження, що іноземець може зайняти робоче місце, якщо на нього немає претендентів серед місцевого населення); відносний надлишок робочої сили в багатьох державах, особливо в країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4.Напрями вдосконалення міграційної політики держави

Указ  Президента України № 622/2011

Про Концепцію  державної міграційної політики

З метою створення  належних умов для реалізації державної  політики у сфері міграції постановляю:

1. Схвалити Концепцію  державної міграційної політики (додається).

2. Кабінету Міністрів  України забезпечити реалізацію  положень цієї Концепції.

Президент України  Віктор ЯНУКОВИЧ

30 травня 2011 року

СХВАЛЕНО 
Указом Президента України 
від 30 травня 2011 року № 622/2011

КОНЦЕПЦІЯ 
державної міграційної політики 

   Ця  Концепція визначає напрями, стратегічні  завдання державної міграційної  політики України, принципи і пріоритети діяльності державних органів у  сфері міграції, напрями вдосконалення  її законодавчого та інституціонального забезпечення, а також механізми  реалізації Концепції.

   Концепція спрямована на забезпечення ефективного  державного управління міграційними процесами, створення умов для сталого демографічного та соціально-економічного розвитку держави, підвищення рівня національної безпеки  шляхом запобігання виникненню неконтрольованих міграційних процесів та ліквідації їх наслідків, узгодження національного  законодавства у сфері міграції з міжнародними стандартами, посилення  соціального і правового захисту  громадян України, які перебувають  або працюють за кордоном, створення  умов для безперешкодної реалізації прав, свобод, законних інтересів мігрантів  і виконання ними передбачених законодавством обов'язків, забезпечення повноти використання інтелектуального та трудового потенціалу таких осіб, додержання принципів  захисту інтересів України.

   Сучасний  стан міграційних  процесів

   Однією  з умов розбудови правової держави  на сучасному етапі є визначення напрямів її міграційної політики та вдосконалення системи державного управління міграційними процесами  відповідно до міжнародних стандартів у сфері реалізації прав людини.Відсутність  законодавчого визначення напрямів державної міграційної політики України, принципів діяльності державних  органів у сфері міграції, стратегічних цілей, завдань і стандартів із забезпечення реалізації прав людини негативно позначається на ефективності протидії явищам, що становлять загрозу національній безпеці України, – нелегальній міграції, загостренню  демографічної кризи, а також  від'їзду за межі України вчених, фахівців, кваліфікованої робочої сили.Необхідність удосконалення системи державного управління міграційними процесами  зумовлена політичними та соціально-економічними факторами, що впливають на ситуацію в Україні та світі, головними  з яких є: