ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ:

      ПОРІВНЯЛЬНИЙ  АНАЛІЗ РОЗВИТКУ КРАЇН-СУСІДІВ  ЄС  

      Визнання  євроінтеграції магістральним напрямом подальшого цивілізаційного розвитку переважною більшістю українського суспільства закономірно перетворює її у константу державної зовнішньополітичної стратегії, а як безальтернативний засіб збереження національної ідентичності, євроінтеграція об`єктивно перетворюється у важливу складову національної ідеї, здатної об`єднати багатоетнічний український соціум.

      Основні етапи та тенденції розвитку євроінтеграційного процесу України

      Розгортання євроінтеграційного процесу України  окреслюється трьома етапами:

      1)підготовчим (1990-1994), що характеризувався проголошенням євроінтеграційних намірів, зафіксованих, зокрема, в Декларації про державний суверенітет України та Основних напрямах зовнішньої політики України;

      2)               етапом практичної реалізації моделі поступового зближення з ЄС у рамках Концепції Єдиної Європи ( 1994-2002), деталізованої Угодою про партнерство та співробітництво; сама парадигма Концепції передбачала можливість набуття Україною членства в Євросоюзі;

      3)етапом розвитку євроінтеграційного процесу у рамках концепції ЄПС - “Європейської політики сусідства” (з 2002р.), спрямованої на надання статусу “сусіда” десяти країнам Середземномор`я, трьом країнам Закавказзя ( з 2004 р.) та чотирьом країнам Східної Європи.

      Поширення статусу “сусіда” на неєвропейські  країни та його загалом  універсальне тлумачення незалежно від  географічного розташування країни-сусіда означало фактично перехід Євросоюзу до нового формату взаємодії з усіма прикордонними державами.

      Переосмислення  з ініціативи Франції  та Іспанії моделі “Розширеної Європи” відбулося після окреслення групи країн-кандидатів на членство в ЄС та запрограмованого виходу Євросоюзу на суцільний кордон із державами пострадянського простору ( кордон України з ЄС у 2007р. досяг майже 1400 км.).

      Ідеологія ЄПС випливає із суперечливого  поєднання двох основних постулатів:                  

      незаперечення перспективи членства в ЄС для тих країн-кандидатів, параметри розвитку яких відповідатимуть копенгагенським критеріям (1993);                  

      відмови від визначення наступного – східноєвропейського  кола кандидатів на членство у зв`язку із т.зв. неготовністю цих країн до сприйняття євроінтеграційної перспективи, а ЄС – до її проголошення.

      Об`єктивно  нова стратегія Євросоюзу характеризується “свідомою невизначеністю” або  “стримуванням євроінтеграційних  намірів”. Сутність нової моделі відносин ЄС із “ближнім зарубіжжям” полягає у створенні по всьому периметру кордонів поясу стабільності та безпеки шляхом демократизації й соціально-економічної модернізації держав-сусідів, становлення високого рівня адаптації їх суспільних систем до загальноєвропейських без перспективи приєднання. 

      План  дій у контексті нового формату євроінтеграції України

      Прийнятий у лютому 2005 р. трирічний  План дій “Україна-ЄС” (ПД) визначив інструментарій початкового етапу реалізації європейської політики сусідства, що має завершити десятирічний з моменту ратифікації (1998) термін дії Угоди про партнерство і співробітництво (УПС).

      Створений на основі визначених ЄС “ключових пріоритетів”, ПД передбачає більше 10 основних напрямків  співпраці з Україною, що охоплюють політичну сферу, законотворчу та правоохоронну діяльність, економічний і соціальний розвиток, торгівлю, ринкові й регуляторні реформи, транспортну та енергетичну галузі, інформаційний, природоохоронний та гуманітарний сегменти функціонування суспільства.

      Диференційовані Плани дій, які  у 2007 р. Євросоюз матиме загалом із 13 країнами, враховуватимуть стартові соціально-економічні можливості та рівень розвитку демократії країн-сусідів.

      Плани дій передбачають “спільну участь”  у реалізації загальноєвропейських, регіональних та державних  проектів. Замість діючих програм технічної та фінансової допомоги ЄС (TACIS і МЕDА) поступово запроваджується проектна фінансова допомога Європейського Союзу. Зокрема, у 2007-2010 рр. країнам, що приєдналися до ЄПС, заплановано виділити 12,4 млрд. євро, з яких 8,7 млрд. призначено країнам Південного Середземномор`я, 3,7 млрд. – партнерам ЄС у Закавказзі та Східній Європі. Україна має отримати 494 млн. євро (70,7 млн. на рік ), що у 2,3 рази перевищує обсяг фінансової допомоги ЄС за попередній період (2004-2006 рр.).

      Наближення  євроінтеграційної перспективи значною мірою залежить від результатів поточного моніторингу, що здійснюється на трьох рівнях:                  

      спільними органами України та ЄС ( радою, комітетами та підкомітетами з питань співробітництва);                   

      Європейською комісією;                  

      Кабінетом Міністрів України,

      які на підставі оприлюднених “Прогресивних  доповідей”, та “Позиційних документів”  регулюють процес виконання ПД, фактично визначаючи на конкурентній основі лідируючу групу серед країн-сусідів ЄС. Зокрема, за підсумками 2006 р. Україна поступилася Марокко в реалізації Плану дій, наблизившись до набуття статусу “кращого сусіда ЄС”.

      Загалом якісні характеристики адаптаційної та конкурентної складових виконання Планів дій державами-сусідами у поєднанні з їх геополітичним значенням для ЄС та потенційними можливостями, зокрема у безпековій, економічній та науково-технічній сферах, є важливими з т.з. оцінки адекватності їх претензій на набуття асоційованого членства в Євросоюзі. Ця обставина є визначальною для України з огляду на очікуваний у квітні-травні 2007 р. початок переговорного процесу з питань підготовки нової базової угоди про формат розширеного співробітництва з ЄС.

 

 

      Політичний  аспект реалізації Європейської політики сусідства

      Ключовим  завданням Плану дій у політичній сфері стало прискорення трансформації України від тоталітарного до громадянського суспільства і правової держави, в якій демократія, права і свободи людини є вищими соціальними цінностями.

      За  встановленою ЄС шкалою оцінок (прогрес “відсутній”, “обмежений”, “певний”, “помірний”, “значний”, “мети досягнуто”) у 2006 р. Україна добилась значного прогресу у сфері політичного розвитку. Із 61 завдання, зафіксованого в розділі “Політичний діалог і реформування”, виконано 39 (63,9 %).  

      Складовими  поступу стали:       

      проведення  у відповідності з євростандартами  парламентських виборів 26 березня 2006 року;        

      формування  Уряду згідно з оновленою Конституцією України;       

      ліквідація  обмежень для засобів масової  інформації (за індексом свободи ЗМІ Україна утримує першість серед країн-сусідів ЄС); показником досягнутих Україною успіхів у цій галузі є кращий, ніж у США індекс свободи ЗМІ (26,5 проти 25,5).

      Віднесена до проблем політичного значення антикорупційна діяльність співтовариства країн-сусідів ЄС, оцінюється за 10-бальною шкалою, де 10 означає її абсолютний мінімум, а 0 – небезпечний для суспільства максимум. Індекс України за 2006 р. (2,8 бали) залишається тотожним найкорумпованішим країнам ЄС ( Румунія - 3, Польща – 3,4) і надзвичайно віддаленим від кращих показників Євросоюзу (Фінляндія – 9,6, Данія – 9,5, Швеція – 9,2). Оскільки високий рівень корупції означає наявність додаткових ризиків у системі міжнародної співпраці – складової негативного іміджу держави, важливою є динаміка позитивних зрушень. Так, у результаті підвищення індексу порівняно з 2005 р. з 2,6 до 2,8, Україна перемістилася із 113 на 99 місце серед 163 країн. Для порівняння: Росія з індексом 2,5 посідає 127 місце.

      Кваліфікований  Єврокомісією етап боротьби з корупцією як початковий супроводжується активним формуванням необхідної правової бази. З початку 2006 р. Україна увійшла до групи держав антикорупційного спрямування (GREKO), Ратифіковано Цивільну конвенцію про боротьбу з корупцією, Конвенцію ООН проти корупції, Антикорупційну Конвенцію Ради Європи, що набули статусу Законів України.

      Індикатором досягнутого Україною прогресу стали кроки Європи, спрямовані на її більшу відкритість. Таким чином доречно оцінювати парафування угод із ЄС про спрощення візового режиму та реадмісію (27 жовтня 2006 р.). Переведення їх у площину практичної реалізації очікується у 2008 р., проте важливим є той факт, що Україна стала другою серед країн-сусідів Євросоюзу (після Російської Федерації), яким надана можливість налагодження широкої комунікації з ЄС шляхом спрощеної процедури перетину кордонів. Разом із тим, долаючи існуючі бюрократичні перепони у формівідмови європейських консульств у видачі частини віз (у 2006 р. це стосувалося 14 % претендентів в Україні, 2 % - в Росії, 10 % - у Молдавії та 28 % - у Білорусії), необхідно враховувати наявність політичного підтексту відмов. Так, майже половина (47 %) українців не отримують очікувані візи у консульстві Франції – країні, яка є послідовним опонентом України в її євроінтеграційних намірах. Натомість права безвізового в`їзду до ЄС та перебування на його території терміном до трьох місяців уже набули, зокрема, Малайзія, більшість країн Латинської Америки, Карибського басейну та інші, віднесені до категорії таких, що розвиваються. Переговори про запровадження безвізового режиму розпочались між Євросоюзом та РФ. Зазначене надає Україні додаткові важелі для порушення питання про перспективу запровадження безвізового режиму з ЄС.

      Незважаючи  на негативний вплив на характер нинішнього діалогу “Україна – ЄС” політичної кризи, пов`язаної з протистоянням основних гілок влади, її правове врегулювання означатиме підтвердження здатності України самостійно долати складні кризові ситуації у кращих традиціях європейської демократії, застосовуючи при цьому засоби громадянського суспільства. Успіх подальшого політичного діалогу з ЄС значною мірою залежатиме від:                  

      прогресу  у формуванні нової конституційно  закріпленої моделі політичної системи  й гармонізації повноважень законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні;                   

      забезпечення  консенсусного підходу з боку усіх владних центрів до тлумачення внутрішньої та зовнішньополітичної  стратегії держави.

 

 

      Економічний аспект реалізації ЄПС

      Інтегральним  результатом економічних перетворень в Україні стало надання їй статусу країни з ринковою економікою (Євросоюзом – у грудні 2005 р., США – у березні 2006 р.) Україна була виведена із дискримінаційного поля дії антидемпінгового законодавства ЄС та поправок Джексона-Веніка (США). Таким чином, засвідчено, що вона відповідає п`яти технічним критеріям:                  

      обмежений рівень державного втручання у діяльність компаній, у т.ч. шляхом запровадження  фіксованих цін;                  

      недопущення дискримінації у сфері оподаткування  через введення спеціальних торгових і валютних правил;                  

      відмова від стимулювання нестандартних  форм ведення бізнесу, що розбалансовують  платіжну систему ( у т. ч. бартерних  операцій);                  

      створення приватного фінансового сектора економіки;                   

      забезпечення  системи захисту прав власності  та функціонування режиму банкрутства.

      Визнанням позитивних зрушень у сфері підприємництва, відповідності єдиного державного реєстру підприємців європейським стандартам і забезпечення доступу до інформації щодо фінансового стану компаній стало надання Україні членства в Європейському Реєстрі Бізнесу (ЄРБ) у квітні 2006 року.

      За  визначеним Світовим Банком часовим критерієм  реєстрації підприємства, Україна увійшла  до першої десятки  європейських країн.