Сфера послуг

     - альтернативну з програмними  заходами в умовах невизначеностi;

     - альтернативну в умовах невизначеностi [5, с. 39-40].

     Найважливiшим  елементом коректного виконання названих етапiв є оцiнка кожного програмного заходу та варiанту, тобто встановлення тривалостi програмного заходу, витрат рiзних видiв ресурсiв, вiрогiдностi отримання певних результатiв. Iнформацiя про будь-який програмний захiд може бути детермiнованою як в умовах ризику, так i в умовах невизначеностi.

     У стратегiї iнновацiйної дiяльностi у сферi послуг важливе мiсце повинне займати iнновацiйне управлiння органiзацiйною культурою, пiд якою розумiється сукупнiсть «традицiй, норм, правил, звичаїв, якi впливають на поведiнку працiвникiв opгaнiзaцiї».

     Пiдвищення уваги до формування культури багато в чому пов'язане з широким застосуванням реiнжинiрингу бiзнесу, спрямованого на вдосконалення виробничих i обслуговуючих процесiв в органiзацiї, що дозволяє одночасно знижувати витрати, пiдвищувати якiсть та скорочувати час надання послуг. Культура opгaнiзaцiї в сучасних умовах перетворюється на найважливiший елемент системи управлiння пiдприємством, оскiльки бiльшiсть управлiнських рiшень визначається не iнструкцiями, а культурою, яка склалася. Iснуючi iєpapxiчнi структури управлiння не здатнi забезпечити необхiдну швидкiсть ухвалення рішень, тому що рух iнформацiї до вищого рiвня управлiння i назад займе значно бiльше часу, нiж буде потрiбно для виконання замовлення.

     Сильна  орrанiзацiйна культура є системою неформальних правил, якi визначають поведiнку працiвникiв на пiдприємствi. Органiзацiйну культуру можна представити як сукупнiсть: органiзацiйних цiнностей, тобто найважливiших прiоритетiв дiяльностi пiдприємства; уявлень про порядок здійснення дiяльностi органiзацiї; зразкiв поведiнки персоналу пiдприємства; «героїв» , які персоналізують організаційну культуру; регламентованих інструкціями та неформальними правилами процедур, що визначають дії працівників [15, с. 136-137].

     Таким чином, органiзацiя iнновацiйної дiяльностi пiдприємств сфери послуг повинна забезпечувати, по-перше, досягнення загального бачення пропозицiї послуг на споживчому ринку; по-друге, визначення стратегiчних прiоритетiв у перетвореннi даної сфери; по-третє, розробку стратегiї дiяльностi пiдприємств у тривалiй перспективi; по-четверте, створення системи комунiкацiй, яка орiєнтована на реалiзацiю послуг; по-п'яте, формування iнновацiйного персоналу з визначенням зон вiдповiдальностi за результати роботи; по-шосте, впровадження системного контролiнгy процесiв розвитку послуг на споживчому ринку. Реалiзацiя цих напрямiв створить умови для розширення ринку послуг, пiдсилить конкурентнi позицiї i переваги пiдприємств сфери послуг.

     В умовах обмеженості інвестиційних  ресурсів перспективи реалізації інноваційного розвитку значною мірою залежать від активної економічної політики держави. Максимальна концентрація зусиль суспільства на досягненні визначених цілей економічного розвитку можлива лише на такій основі. Про це, зокрема, свідчить повоєнний досвід країн Західної Європи та Японії. Йдеться про застосування так званої селективної політики — державної політики з активним залученням приватного капіталу (у тому числі й іноземного), цільових інноваційних програм.

     Інновації неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на туристичних підприємствах, а зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою, усі інновації мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти.

     Проблемам, інноваційної діяльності, її окремим  аспектам присвячені роботи таких українських вчених, як М. Долішнього, Є. Бойка, С. Вовканича, В. Гейця, М. Ге-расимчука, І. Лукінова, Б. Малицького, І. Продіуса, В. Соловйова, Н. Чухрай та інших. Питання конкурентоспроможності підприємства у зв'язку з інноваційною діяльністю досліджувались Дж. Шонессі, Л.В. Балабановою, Р.А. Фатхутдіновим [5, с. 47-48].

     Незважаючи  на низку законодавчих актів у  сфері регулювання інноваційної діяльності, українська економіка характеризується низьким результативним показником інноваційної активності за значного наукового потенціалу. Чинне законодавство  України містить лише обмежену кількість  пільг для інноваційних підприємств  та організацій, що негативно відображають на масштабах і темпах науково-технічного прогресу. Є чимало причин, які гальмують  розвиток інноваційної діяльності та венчурного підприємництва і знижують ефективність їхнього функціонування. Основною з них є відсутність  науково-методологічної бази формування української державної інноваційної системи (ДІЄ).

     Сучасні підприємства сфери послуг мають базуватися на теоретичних та практичних методах ведення бізнесу. Однією з найважливіших складових в управлінні бізнесу є маркетингова діяльність, яка є основою як на початку ведення бізнесу, так успішного просування вже існуючого. Для вирішення основних теоретичних і методологічних завдань використовувалися прийоми теоретичного узагальнення, поєднання історичного та логічного, порівняльний, статистичний аналіз, системний і структурно-функціональний підходи.

     Важливим  завданням ринкового реформування економіки є створення сприятливого бізнес-клімату для здійснення підприємницької діяльності у ту сфері послуг. Тривалий характер перехідного періоду свідчить про наявність комплексу нерозв'язаних проблем. Ці проблеми пов'язані, з одного боку, із нестачею інвестиційних ресурсів, що спрямовуються у цю сферу діяльності, з іншого — із слабкими підприємницькими мотиваціями використання цих ресурсів [15, с. 157-158].

     В умовах ринкової економіки ефективний розвиток підприємств на тривалу перспективу можливий лише за умови використання досягнень науково-технічного прогресу. Тому розвиток інноваційної сфери, через яку просуваються у виробництво інноваційні досягнення, є особливо актуальним, оскільки вимагає серйозної уваги та вивчення.

     Згідно  з даними офіційної статистики, питома вага інноваційно-активних підприємств у промисловості України у 2009 році становила лише 14,8% (близько 1,5 тис), причому зміна форми власності не стала запорукою впровадження інновацій, оскільки відповідний показник для підприємств недержавної форми власності не набагато вищий — 17,4 %. Питома вага інноваційно-активних підприємств у 1999— 2009 роках зменшилася в 1,8 рази.

     Серед чинників, що визначають низьку інвестиційну привабливість цієї сфери, найбільше значення має несприятливий для підприємницької діяльності інвестиційний клімат, недосконалість законодавчої бази, відсутність реальних форм підтримки малого бізнесу та ефективних заходів економічного стимулювання, незабезпеченість страхового ринку, відсутність пільгового кредитування, недоліки кадрової підготовки, низька ефективність капіталовкладень.

     Загальновідомо, що в практичній діяльності підприємств у сфері послуг застосовуються такі підходи до управління інноваційним розвитком:

     — екстраполяція, що припускає використання в перспективі тенденцій розвитку, властивих минулим періодам. При цьому складаються поточні й інвестиційні бюджети, здійснюється довгострокове планування інноваційної діяльності підприємства;

     — розробка принципово нових стратегій  у ситуації, коли встановлені нові тенденції розвитку, що вимагають використання нових принципів і техніки управління, методів і форм організації інноваційного процесу;

     — прийняття оперативних рішень у  випадку виникнення непередбачуваних тенденцій розвитку [5, с. 61-62].

     Знання  сильних та слабких сторін підприємства доцільно використати в процесі розробки стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку підприємства, вони дають можливість поліпшити його положення відносно конкурентів у довгостроковій перспективі. При цьому аналіз стану підприємства здійснюється в процесі оцінки ефективності діючої стратегії розвитку, сили та слабкості, можливостей та загроз, конкурентоспроможності витрат, конкурентних позицій та виявлення стратегічних проблем, з якими зіштовхується підприємство на ринку. Результати такого аналізу дають можливість встановлювати переваги та недоліки стратегії, оцінювати спроможність підприємства захищати свої конкурентні позиції в умовах жорсткої конкуренції. Розвиток інноваційних структур і малого інноваційного підприємництва потребує синхронного, а ще краще — випереджаючого розвитку відповідної інфраструктури, інформаційно-маркетингового забезпечення.

     Інноваційно-інвестиційні стратегії ґрунтуються на принципах  системного підходу, який передбачає, що підприємство при формулюванні цілей, виборі й обґрунтуванні напрямків інноваційно-інвестиційної діяльності і розподілі ресурсів є складною системою з визначеною свободою дій перспективного розвитку. Один з методів системного підходу — програмно-цільовий, що засновується на досягненні сформульованих цілей, завдань, які вимагають централізації зусиль і взаємодії виробничих і управлінських підрозділів. Цільові програми використовуються як регулятор, що дає можливість усувати негативні впливи, формувати відповідні структури управління і визначати практичне використання цільових методів діяльності підприємства.

     Це  вимагає створення стабільного  механізму цільової орієнтації розробки цілісної стратегії програмно-цільового управління, що об'єднує всіх учасників процесу з метою здійснення обґрунтування інноваційно-інвестиційної політики на підприємстві [15, с. 69].

     Україна є країною із значним потенціалом  для розвитку інноваційної діяльності завдяки багатим природним ресурсам, значному людському потенціалу, ємності  внутрішнього ринку. Проте недостатні показники розвитку інноваційної активності свідчать про вкрай  незначне використання потенціалу України. В даному контексті актуалізується питання необхідності розвитку інновацій в сфері послуг як основному секторі, де за сучасних умов створюється найбільша додана вартість. В поєднанні з інноваційним елементом дана комбінація створює якісно нові умови для розвитку економіки країни.

     Згідно  Стандарту ДСТУ ГОСТ 31279:2005 «Інноваційна діяльність», інновація в сфері  послуг – це інновація, пов’язана  з безпосередньою взаємодією суб'єктів  інноваційної діяльності для задоволення  потреб в процесі цієї діяльності.

       Згідно ЗУ «Про пріоритетні  напрями інноваційної діяльності  в Україні», до стратегічних пріоритетних  напрямів інноваційної діяльності  на 2003 – 2013 рр. належать в основному  галузі і напрями діяльності, пов’язані з промисловими інноваціями,  в той час як сфера послуг  визначається в контексті розвитку  нешироко. Незважаючи на поступове  зростання частки послуг в  національній економіці, зовсім  незначна увага науковців була  приділена інноваціям в даній  сфері.

     З часів 80-их рр. минулого сторіччя і дотепер  було виділено чотири основних перспективи  розвитку інновацій в сфері послуг.

     Перша парадигма – «ігнорування», в  основі якої лежить відсутність або  практична відсутність знань  про інновації в сфері послуг. Домінантною в даному випадку  є думка, що інновації стосуються технічних характеристик в засобах  праці, і лише таким чином інновація  може бути використана в процесі  розвитку і комерціоналізації.

     Таким чином, послуги і інші низькотехнологічні сфери, що переважно використовують нові технології, ніж створюють їх, вважаються в даному випадку нецікавими, такими, що пристосовуються до технологій [15, с. 174].

     Починаючи з ранніх 80-их рр. минулого століття, постійне зростання частки послуг в  структурі економіки розвинутих країн дало поштовх до зростання  зацікавленості дослідників в даній  тематиці. Фаза «асиміляції» характеризувалась  переважно дослідженням інновацій  в сфері послуг за допомогою концептуальних інструментів; дано розвиток поняттям, що стосуються технологічних інновацій  у сфері виробництва. Наприклад, згідно теорії того часу, роль дослідно-конструкторських робіт визначалася як центральна в сфері промисловості. Таким чином, дана фаза може бути оцінена як наближення до асиміляції -  у кращому випадку, або включення послуг у ширшу сферу досліджень – у гіршому випадку.

     Фаза  «визнання» розпочалася в 1990-их рр. і характеризувалася більш радикальними підходами і прагненнями щодо  відхилення усталеного поняття відносно центрального місця інновацій в  сфері промисловості, що було зафіксовано  у чималій кількості досліджень. Акцент був зміщений на організаційні  інновації, інновації на основі високоінтелектуальних  технолгій, де роль дослідно-конструкторських робіт і промислових інновацій  була менш важлива. В процесі ровитку  знання на даній фазі було виділено особливості сфери послуг, роль інновацій  в сфері послуг, відмінності від  промислового сектору.