Сфера послуг

     Друга група галузей сфери послуг –  це в основному види діяльності, що задовольняють інші матеріальні  потреби в послугах. Сюди входять: житлово-комунальне господарство, невиробничі  види побутового обслуговування населення, пасажирський транспорт, зв'язок, управління, кредитування та державне страхування. Всі ці галузі, за винятком управлінських, особливо державного управління, будуть зростати в абсолютному відношенні, хоч відносна частка їх порівняно  з галузями першої групи зменшуватиметься.

Слід  зазначити, що галузі сфери послуг мають специфічні особливості [28, с.12]:

     1. вони характеризуються певною трудомісткістю порівняно з виробництвом матеріально-речовинних благ, оскільки праця є основою послуг;

     2. питома вага матеріальних витрат у складі кінцевого виробництва послуг є значно нижчою, ніж за умови виробництва матеріальних благ (у середньому майже у три рази);

     3. у сфері послуг є специфіка поділу майнового фактора на основні й оборотні засоби. Наприклад, у галузі охорони здоров’я відносно дешеві скальпель та шприц відносяться до основних фондів, а дорогі рідкісні ліки – до оборотних. У суспільному харчуванні вартість продуктів (оборотні фонди) значно вище за вартість посуду (основні фонди);

     4. у складі активів підприємства сфери обслуговування великий процент складають кошти;

     5. у сфері послуг організаційні заходи, спрямовані на вдосконалення системи управління галуззю та підприємством, мають відносно великий вплив, ніж у матеріаль ому виробництві[17, с. 96].

       Освіта охоплює загальноосвітні навчально-виховні заклади (школи, гімназії, ліцеї), професійно-технічні (училища) та вищі різних рівнів акредитації (технікуми, училища, коледжі, інститути, університети, академії) навчальні заклади.

       Загальноосвітні навчальні заклади,  що дають базову освіту є  обов'язковими для всіх, а тому  розміщення їх на території  країни визначається густотою  населення і системою розселення. До загальноосвітніх належать  і дошкільні заклади. Професійно-технічні  заклади освіти готують робітників із середньою освітою, вищі — висококваліфікованих фахівців для всіх галузей господарства (найбільше для промисловості, будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров'я, права, транспорту та зв'язку).

     Відповідно  до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акридитації: перший рівень - технікум, училище, та інші прирівняльні до них вищі заклади освіти; другий рівень - коледж, інші прирівняльні до нього вищі заклади освіти; третій та четвертий (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст забезпечують технікум, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації; бакалавр забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації [16, с. 257].

     Культура  охоплює установи, підприємства, організації, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення (кінофільми, картини, книги, газети, журнали і  т. ін.), організовують демонстрування духовних цінностей для населення (бібліотеки — 20,9 тис, музеї — 369, театри — 131, концертні зали, кінотеатри, картинні галереї тощо), зберігають для нащадків пам'ятки культури (пам'ятники, архітектурні ансамблі і т. ін.). Географія цієї галузі невиробничої сфери теж в  основному пов'язана з людністю населених пунктів, а також їх історичним минулим. Найдоступнішими  популяризаторами культурних досягнень  є засоби масової інформації: газети, журнали, радіомовлення та телебачення [15, с.201].

     Охорона здоров'я охоплює всю систему  лікувальних, лікувально-профілактичних, санаторних, оздоровчих та інших медичних установ. В Україні нараховується  близько 3,3 тис. лікарняних закладів, 7 тис. лікарських амбулаторно-поліклічних  закладів. Великі спеціалізовані лікарняні  комплекси є у великих містах. Для надання медичної допомоги сільському населенню створена система медичних установ, куди входять фельдшерсько-акушерські пункти, районні й обласні лікарні. До цього комплексу також належать заклади фізичної культури та соціального захисту населення [24, с.76].

     Проблеми  культурно-освітнього комплексу пов'язані  значною мірою із залишковим принципом  фінансування, через що є розгорнута недостатня кількість закладів кожної галузі, низька матеріально-технічна оснащеність, виникають проблеми забезпечення кваліфікованими  кадрами. Пріоритетність у фінансуванні, виникнення приватних закладів дасть  можливість значно підвищити ефективність роботи галузей, повніше задовольняти потреби населення.

     Україна має значний науковий потенціал, який зосереджений у більш ніж 400 науково-дослідних інститутах та їх філіалах. У них зайнято майже 220 тис. наукових працівників. Провідне місце у розвитку науки займає Національна академія наук України, яка об'єднує десятки науково-дослідних установ і має наукові центри у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Одесі. Важливою проблемою комплексу є збереження висококваліфікованих кадрів і впровадження наукових розробок і досягнень у практику [16, с. 216].

     Рекреаційний  комплекс задовольняє потреби населення в оздоровленні, відпочинку і змістовному проведенні вільного часу. Входять до нього санаторії і пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні заклади. У більшості вони розміщені в районах з багатими рекреаційними ресурсами, рідше (санаторії-профілакторії, бази відпочинку) орієнтуються на споживача, тобто розташовані поблизу великих міст, підприємств. Основними рекреаційними районами в Україні є Крим, Карпати. Найбільші центри відпочинку і туризму в Криму — Ялта, Євпаторія, Феодосія, Алушта; у Карпатах та Передкарпатті: Трускавець, Моршин, Яремне, Ворохта, Ясиня; на узбережжі морів — Одеса, Скадовськ, Бердянськ, Маріуполь. Однак, рекреаційний комплекс України ще не повністю використовує всі наявні ресурси [22, с. 47].

     Складовими  частинами соціально-побутового комплексу  є житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля і громадське харчування, пасажирський транспорт і зв'язок.

     Житлово-комунальна служба покликана забезпечувати нормальну діяльність усіх систем життєзабезпечення житлових будинків, готелів, невеликих підприємств і установ. Від житлових умов залежить стан здоров'я і працездатність людей, відтворення населення, плинність кадрів, рівень освіченості й культури жителів міських і сільських поселень. Тому житлова проблема, суть якої полягає не лише у задоволенні елементарної потреби у житлі, а й у поліпшенні житлово-побутових умов населення, — одна з найактуальніших і найгостріших соціальних проблем, від розв'язання якої значною мірою залежить прогрес суспільства. Будівництво житла, його ремонт, опорядження тощо — послуги, вкрай необхідні кожній сім'ї та окремій людині.

     Комунальне  господарство - це сукупність підприємств, організацій і служб, інженерних споруд та мереж, призначення яких — задоволення потреб міських і сільських поселень у різних комунальних послугах. У містах комунальне господарство входить до складу міського господарства. Воно обслуговує населення, а також промислові, транспортні підприємства, будівельні організації: постачає їм воду. газ, очищує стічні води тощо.

     Об'єкти комунального господарства поділяються  на дві функціональні групи. Перша  об'єднує ті з них, що спеціалізуються  на наданні внутріш-ньожитлових  послуг. До них належать водопровідне, каналізаційне й газове господарство, мережі теплопостачання тощо. Друга  група — це об'єкти, що надають  загальноміські послуги, тобто для  всього контингенту жителів: шляхове  господарство, служби зовнішнього освітлення, санітарного очищення територій, господарства, зайняті озелененням поселень. готельні комплекси та ін. [15, с. 138].

     До  побутового обслуговування належать в  основному невеликі підприємства. Вони надають десятки різноманітних  виробничих і невиробничих послуг. Серед них ремонт взуття, одягу, побутової  техніки, годинників, радіоелектронних виробів, автомобілів, прання, хімічне  чищення, фарбування одягу; виготовлення фотографій, букетів тощо. Розміщуються підприємства галузі повсюдно, але  найбільше їх зосереджено у великих  містах. До об'єктів побутового обслуговування населення належать спеціалізовані фабрики та заводи, міські й районні комбінати, яким підпорядковуються будинки побуту, ательє й майстерні, комплексні приймальні пункти у сільській місцевості тощо Істотна особливість галузі полягає в тому, що її підприємства — різні за профілем і розмірами. Є підприємства, які спеціалізуються на одному виді обслуговування, а також такі, що задовольняють потреби населення у цілому комплексі послуг (заводи з ремонту складної побутової техніки, будинки побуту). Проблемами побутового обслуговування є урізноманітнення і підвищення якості послуг, культури обслуговування, пристосування режиму роботи до потреб населення.

     Для ефективного розвитку побутового обслуговування у перспективі необхідне впровадження нових видів і прогресивних форм надання послуг населенню, цілеспрямоване та ощадливе використання капіталовкладень. розширення мережі підприємств, зміцнення  матеріально-технічної бази галузі, а також досягнення більш раціональних й оптимальних рівнів концентрації та спеціалізації підприємств [16, с. 137].

     Торгівля  забезпечує просування товарів з виробничої сфери до споживача шляхом купівлі-продажу. Якщо обмін товарами здійснюється в межах однієї країни, то торгівля називається внутрішньою, а якщо між країнами — зовнішньою. Крім того, торгівля поділяється на оптову і роздрібну. Підприємства й установи оптової торгівлі закуповують продукцію у виробників, зберігають і сортують товари, а потім пропонують її роздрібній торгівлі, звідки вона надходить до населення.

     Послугами підприємств роздрібної торгівлі користуються щодня жителі всіх міст і сіл. Роздрібна торгівля — це продаж продовольчих і непродовольчих товарів населенню, що є заключною фазою обігу предметів народного споживання. Продаж товарів здійснюється здебільшого через мережу магазинів, інтернет-магазинів, яток, кіосків та підприємств громадського харчування.

     Їдальні, кафе, бари, ресторани, магазини, що продають кулінарні вироби, належать до громадського харчування. Ці обидві галузі дуже близькі  за характером праці і значенням  для створення належних умов життя  і діяльності людей. Подібні в  них і проблеми, які пов'язані  із збільшенням асортименту продукції, підвищенням її якості та культури послуг, їх здешевленням [24, с 108].

     Виняткове значення для життєдіяльності населення  України має транспорт — галузь, підприємства якої виконують роботи з перевезення вантажів і людей. До сфери послуг належить пасажирський транспорт загального користування, послугами якого постійно користуються жителі міських і сільських поселень.

     Пасажирський  транспорт задовольняє потреби  людей у просторовому переміщенні  з виробничими, побутовими й особистими цілями. У складі його функціонують підприємства, служби та організації  залізничного, морського, річкового, авіаційного  та автомобільного транспорту загального користування, зайняті перевезенням людей. Обсяги пасажирських перевезень, наявність певних видів транспортних засобів залежать переважно від  особливостей розміщення виробничих об'єктів  і населених пунктів. Усі види пасажирського транспорту загального користування тісно пов'язані між  собою, взаємно доповнюють один одного, формують загальнодержавну систему  пасажирських перевезень.

     Основний  вид пасажирського транспорту в Україні — залізничний. Його особливість у тому, що він поєднує порівняно високу комфортність, зручність та швидкість. Значного розвитку набув приміський залізничний електротранспорт, оскільки багато жителів навколишніх поселень працюють у містах. Організацію пасажирських перевезень здійснюють шість державних залізниць: Донецька, Придніпровська, Південна. Південно-Західна. Одеська та Львівська.

     Морський  транспорт спеціалізується на перевезенні  пасажирів у каботажному (між  портами України) та закордонному плаванні. Він відіграє значну роль у розвитку рекреаційних комплексів, туризму. Морські  перевезення пасажирів виконують  три державні пароплавства: Чорноморське (в Одесі), Азовське (у Маріуполі) та Українське Дунайське пароплавство (у м. Ізмаїл).