Плануваня, утворення і розподіл прибутку

Проблемою функціонування підприємств в Україні є те, що велика частина молодих спеціалістів виїжджають за кордон і там влаштовуються на роботу. Тобто, відбувається відплив наукового потенціалу, хоча саме він повинен стати фундаментом для покращення економічної ситуації в нашій країні.

Діючі бізнесмени відзначають такі проблеми, як труднощі з реалізацією продукції і доступу до сировини і матеріалів. Дуже часто наявна сировина не відповідає двом факторам, а саме: ціновому і якісному. Підприємці виділяють ще дві проблеми, що на їхню думку мають чисто місцеве походження. Це відношення з податковою адміністрацією і чиновниками. Вони відзначають некомпетентність багатьох рівнів службовців, що породжує необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння сутності того, який повинен бути характер взаємин з підприємцями. Через це вони вступають у конфлікти [16, с. 45].

 

           Отже, економіка сучасного періоду характеризується становленням нових соціально-економічних відносин. В системі цих відносин завжди функціонують підприємства з різним рівнем економічного розвитку. Об’єктивні закони ринкової економіки змушують їх постійно знаходити ефективні форми та методи ведення господарства [10, c. 28].         

Основними шляхами підвищення ефективності можуть бути: як внутрішні (забезпечення ефективної системи набору, мотивації, навчання кадрів; вдосконалення форм та методів праці тощо), так і зовнішні (покращення державної економічного та соціальної політики; забезпечення достатнього розвитку виробничо-господарської інфраструктури і т.д.). Однак,  лише використовуючи всю систему чинників в сукупності, можна досягти високих темпів зростання ефективності розвитку економіки та діяльності підприємства [14, с. 183].

 

1.2 Основні показники  прибутковості на підприємстві

 

            Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку та рівнем рентабельності. Прибуток підприємство отримує головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності: надання в оренду основних засобів, комерційна діяльність на фондових та валютних біржах та інше.

Прибуток – це частина чистого доходу, створеного в процесі виробництва і реалізованого в сфері обігу, який безпосередньо отримує підприємство. Тільки після продажу продукції чистий доход набуває форми прибутку. Кількісно він являє собою різницю між виручкою  (після сплати податку на додану вартість, акцизного збору та інших відрахувань в бюджетні та поза бюджетні фонди) та повною собівартістю реалізованої продукції [22, с. 37-38].

Головними характеристиками прибутку є:

• прибуток являє собою форму доходу підприємця, який здійснює визначений вид діяльності;

• прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення визначеного комерційного успіху;

• прибуток не є гарантованим доходом підприємця;

• прибуток характеризує не весь доход, а лише ту частину, яка очищена від понесених витрат на здійснення діяльності;

• прибуток є вартісний показник виражений у грошовій формі.

Отже, прибуток – це  виражений в грошовій формі чистий доход підприємця на вкладений капітал, який характеризує його винагороду за ризик здійснення цієї діяльності та являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами. Прибутку відводиться значна роль в економіці, тому що він є головною метою підприємця, а також:

• базою економічного розвитку держави;

• критерієм ефективності конкретної виробничої діяльності;

• основним джерелом формування внутрішніх фінансових ресурсів підприємства;

• головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства;

• найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб;

• основним захисним механізмом від загрози банкрутства підприємства.

Існує така класифікація прибутку:

1. за джерелами формування прибутку:

• від реалізації продукції;

• від реалізації майна;

• від позареалізаційних операцій.

2. за джерелами формування прибутку в розрізі основних видів діяльності:

• від операційної діяльності;

• від інвестиційної діяльності;

• від фінансової діяльності – діяльності пов’язаної з формуванням грошових потоків за рахунок зовнішніх джерел фінансування.

3. за елементами, які формують прибуток:

• маржинальний – сума чистого доходу від операційної діяльності за вирахуванням змінних витрат;

• валовий – сума доходу за вирахуванням мостійних і змінних витрат;

• чистий – сума валового прибутку за вирахуванням суми податків.

4. за характером оподаткування прибутку:

• частина прибутку, що оподатковується;

• частина прибутку, що не оподатковується.

5. за  характером інфляційної очистки прибутку:

• номінальний;
• реальний – це номінальний прибуток, скоригований на темп інфляції.

6. за періодом формування;

• прибуток попереднього, або минулого періоду;

• прибуток звітного періоду;

• прибуток планового періоду.

7. за регулярністю формування:

• що формується регулярно;

• надзвичайний прибуток.

8. за значенням кінцевого результату:

• прибуток;

• збиток.

При аналізі господарської діяльності використовують такі показники прибутку:

• балансовий прибуток;

• прибуток від реалізації продукції, робіт та послуг;

• прибуток від іншої реалізації;

• фінансові результати від позареалізаційних операцій;

• прибуток, що оподатковується;

• чистий прибуток.

Головним фактором, що впливає на величину прибутку є підвищення продуктивності праці, що забезпечить збільшення об’єму виробництва продукції та грошових надходжень підприємства і знижує витрати праці на одиницю продукції, її собівартість. Важливе значення мають економія  матеріальних витрат на виробництво продукції, підвищення ефективності використання основних та оборотних виробничих фондів. Величина прибутку залежить від якості та асортименту продукції [15, с. 53].

Механізм управління прибутком будується з врахуванням тісного взаємозв’язку цього показника з показниками обсягу реалізованої продукції, доходів та витрат підприємства. В процесі управління прибутком підприємство вирішує ряд задач [18, с. 182]:

1. визначення обсягу реалізованої продукції, який забезпечить беззбиткову діяльність протягом короткого періоду;

2. Визначення обсягу реалізації, що забезпечить беззбиткову роботу підприємства в довгостроковій перспективі:

Операційна діяльність в довгостроковому періоді від короткострокової має ряд відмінностей:

• з ростом обсягу реалізації збільшуються постійні витрати;

• з насиченням ринку в результаті росту обсягів продукції, підприємство знижує рівень цін, що призводить до зменшення обсягів чистого доходу;

• за рахунок більш ефективного використання матеріальних ресурсів, росту продуктивності праці, укрупненням партії сировини та відвантаження продукції, знижується рівень змінних витрат;

3)  визначення  обсягу реалізованої продукції, яка б забезпечила досягнення  запланованої суми валового прибутку;

4)   визначення межі безпеки, тобто  розміру можливого зниження обсягу  реалізації при несприятливій  кон’юнктурі ринку, який дозволить  йому здійснювати прибуткову  діяльність;

5)  визначення  необхідного обсягу реалізації  продукції, який забезпечить досягнення  запланованого маржинального прибутку, або навпаки;

6. визначення можливих результатів росту валового прибутку при оптимізації співвідношення постійних та змінних витрат ( операційний леверидж).

Операційний леверидж можна визначити як потенційну можливість  впливати на формування прибутку від реалізації продукції за рахунок  зміни обсягу продукції і структури її собівартості. Вплив на прибуток зміни обсягу продукції відбувається за рахунок зміни умовно-постійних витрат. Чим більший обсяг продукції, тим менший рівень умовно-постійних витрат на одиницю продукції. Чим більша сума постійних витрат, тим більше змінюється сума прибутку.

Співвідношення постійних та змінних витрат, яке дозволяє діяти механізму операційного левериджу з різною інтенсивністю впливу на операційний прибуток, характеризується коефіцієнтом операційного левериджу:

Кол  =    Впост / Взагальні     ,  грн

де, Кол - коефіцієнтом операційного левериджу;

      Впост – сума постійних витрат, грн;

      Взагальні – сума загальних витрат, грн.   

Чим вище значення коефіцієнта, тим в більшій мірі підприємство може збільшити прибуток, якщо діяльність іде правіше точки беззбитковості.

Суттєвий вплив на прибуток може здійснювати і зміна структури собівартості в бік зменшення питомої ваги умовно-постійних витрат. Це може бути досягнуто шляхом впровадження  нової технології і техніки, це повинно призвести до до зниження частки змінних витрат. Взаємозв’язок умовно-постійних і змінних витрат не має лінійного характеру. І це створює певні труднощі  пошуку їх оптимального співвідношення, на що великий вплив здійснює галузева специфіка.

Фінансовий леверидж можна визначити як потенційну можливість впливу на формування прибутку шляхом зміни обсягу і структури довгострокових пасивів за рахунок запозичених джерел – довгострокових суд, займів. Чим  більше залучається підприємством довгострокових суд, тим більше воно виплачує відсотків по них. Ці відсотки сплачуються за рахунок прибутку, тому  чим більша в сумі довгострокових джерел доля запозичених джерел, тим вищий рівень фінансового левериджу. В кінцевому результаті фінансовий леверидж характеризує взаємозв’язок чистого і балансового прибутку.

Якщо підприємство не використовує довгострокових джерел і займів, фінансовий леверидж дорівнює 1, тобто фактор не здійснює ніякого впливу на формування прибутку і відповідно чистий прибуток змінюється під впливом виробничих факторів.

Якщо підприємство використовує довгострокові кредити, то рівень фінансового левериджу буде збільшуватись по мірі росту цих джерел. Чим вище рівень фінансового левериджу, тим вище його вплив на чистий прибуток.

Оскільки прибуток показує абсолютний ефект господарської діяльності без урахування  використаних при цьому ресурсів, то він доповнюється показником рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупність затрат підприємства. В практиці господарювання обчислюються наступні показники рентабельності:

• рентабельність продукції;

• рентабельність виробництва;