Бюджетне планування та прогнозування

Бюджетне  планування та прогнозування 
У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить якість його виконання. 
Бюджетне планування - це централізований розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу по всіх ланках бюджетної системи та видах фінансових планів на підставі Державної програми економічного і соціального розвитку держави. 
У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з планом економічного і соціального розвитку; визначаються обсяг доходів бюджету та резерви їхнього росту, обсяг видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціального захисту населення; розподіляються доходи й видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються матеріальні та бюджетні резерви. 
Відповідно до цього перед бюджетним плануванням постають наступні завдання; 
- формування найважливіших народногосподарських пропорцій розвитку економіки на плановий період 
- виявлення резервів у галузях економіки і спрямування їх на виконання плану економічного і соціального розвитку 
- мобілізація грошових надходжень за окремими джерелами та формування доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення 
- раціональний розподіл видатків державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансування бюджетів нижчого рівня 
- здійснення державного фінансового контролю за ходом виконання бюджету. 
Основні принципи бюджетного планування: 
- демократизація бюджетних відносин, тобто під час планування необхідно враховувати оптимальні зв'язки між державним і місцевими бюджетами, а також між ланками місцевих бюджетів 
- пріоритетне значення бюджетного планування у всій сукупності фінансових планів 
- директивність та цільовий напрямок бюджетних зобов'язань 
- органічний зв'язок бюджетного планування з планами соціально-економічного розвитку держави та регіонів. 
Показники фінансових планів являються вихідним матеріалом для аналізу фінансового стану держави, інформаційною базою перспективного планування. Система фінансових планів дозволяє виявити об'єктивні взаємозв'язки і довготривалі тенденції зміни структури джерел фінансових ресурсів, а також фактори, що визначають розвиток цих тенденцій у майбутньому. 
Для визначення та прогнозування довго- та середньострокових цілей для досягнення яких необхідно направити діяльність органів влади та розробку стратегії заходів та механізмів їх реалізації проводиться стратегічне планування. Обов'язковим елементом зазначеного етапу є відбір переліку відповідних напрямків і завдань, виходячи з фінансових можливостей. Це в основному визначається у вигляді програмних та прогнозних документів органів влади: Програма діяльності Кабінету Міністрів України, Державна програма економічного та соціального розвитку на середньостроковий період. 
Бюджетне прогнозування - визначення вірогідних показників доходів і видатків бюджету на перспективу. Це науково-аналітична стадія розробки бюджету, в процесі якої формується концепція, шляхи її вирішення і основні цілі, які повинні бути досягнуті 
Прогнозування показників бюджету здійснюється у такій послідовності: 
- визначення цілей та відповідно завдань для досягнення поставлених цілей; 
- збір, опрацювання та аналіз інформації; 
- вибір моделі прогнозування; 
- розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що приймаються за даними прогнозних розрахунків. 
В умовах поступової стабілізації фінансової системи, структурної перебудови економіки бюджетний процес став більш відкритим. Задовго до подання проекту бюджету Міністерством фінансів оприлюднюються планові показники місцевих бюджетів. Це дає можливість здійснити відповідні розрахунки, перевірити статистичні показники та фактичні дані за попередні періоди для розрахунків індексів відносної податкоспроможності. 
Фінансове планування та прогнозування є важливими інструментами управління і дають реальні переваги органам виконавчої влади, а саме: 
- пов'язує політику і бюджет для досягнення довгострокових планів; 
- окреслює фінансове майбутнє і залишає час для запобігання несприятливим подіям; 
- поліпшує якість прийняття фінансових рішень; 
- дозволяє визначити альтернативні шляхи вирішення зазначених проблем; 
- удосконалює процес формування бюджету; 
- дозволяє краще оцінити бюджетні пропозиції та приймати відповідні рішення; 
- сприяє відкритості управління і прозорості прийняття рішень.

 Бюджетне  прогнозування.

 Під бюджетним прогнозуванням розуміють  визначення основних показників бюджету  на перспективу. У процесі цієї роботи визначається концепція, основна мета, головні напрями розвитку й основні цілі, які мають бути досягнуті. Розглянемо періоди, методи й етапи прогнозування (рис. 13.2.2)^*11.

 *11: {Цит. за: Булгакова С. О., Єрмошенко  Л. Б. Цитована праця. — С. 31—32.}

 Складові  бюджету. Співвідношення загального і спеціального фондів бюджету. Дефіцит  і профіцит бюджету

 Ст. 13 Бюджетного кодексу передбачає загальні підстави структури бюджету (незалежно  від його рівня), його вертикальний та горизонтальний розподіл. Так, вертикальний розподіл бюджету дає змогу вирізнити  у його складі загальний та спеціальний  фонди, тоді як горизонтальний - визначає склад доходів (ст. 29 - за Державним бюджетом, ст. 64-69 - за місцевим) і видатків (ст. ЗО, 31 - за Державним бюджетом, ст. 70 - за місцевим).

 Загальний фонд складається з фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім призначених для зарахування до спеціального фонду. Цей фонд забезпечує фінансування виконання основних функцій і завдань держави, територіальних громад, які певною мірою є узагальненими.

 Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове  використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Бюджетного кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпорядникові бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування. Останні ще більше коригують мету використання коштів, оскільки означають повноваження, надане розпорядникові бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. До спеціального фонду належать бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному виразі), одержані розпорядниками бюджетних коштів з конкретною метою; різниця між доходами й видатками спеціального фонду бюджету.

 Поділ бюджету на загальний і спеціальний  фонди, джерела формування спеціального фонду, рішення про створення  спеціального фонду у складі місцевого  бюджету, передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету здійснюються виключно згідно із законами.

 Створення спеціального фонду сприяє посиленню  централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік їхніх  власних надходжень визначає Кабінет  Міністрів України, враховуючи плату за послуги, що надаються бюджетними установами (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо) та інші надходження (гранти й дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, які отримують бюджетні установи на виконання певних доручень). Вперше спеціальний фонд у складі Державного бюджету України було виділено у 2000 р. з метою запровадження казначейського обліку та використання коштів бюджетних установ, які раніше враховували та обліковували поза бюджетом.

 У складі бюджету може бути сформований резервний фонд. Акумульовані в ньому грошові кошти використовують для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України. Рішення про виділення цих коштів приймають відповідно Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування.

 Законодавчо закріплений граничний розмір резервного фонду не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

 У Державному бюджеті України резервний  фонд передбачається обов’язково. Рішення  щодо створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Складові  частини бюджету

 
1. Бюджет може складатися із  загального та спеціального фондів. 
2. Загальний фонд бюджету включає: 
1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду; 
2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; 
3) фінансування загального фонду бюджету. 
3. Спеціальний фонд бюджету включає: 
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; 
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; 
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету. 
4. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України. 
5. Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України. 
6. Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради. 
7. Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету. 
8. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.