Національна економіка: загальне та особливе

4. Транспортний комплекс і зв'язок у господарському комплексі
України.

Транспорт (від лат. transporto - переношу, переміщую, перевожу) - одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства й населення у перевезеннях.

Транспортна система України об'єднує автомобільний, залізничний, морський, річковий, авіаційний і трубопровідний види транспорту, розвиток і розміщення яких визначили галузева структура господарства, його територіальна організація і вигідне економіко-географічне положення країни. При цьому економіко-географічне положення істотно вплинуло на проходження транзитних магістралей, трубопроводів, формування транспортних вузлів змішаного типу. Рівнинний рельєф сприяє повсюдному розміщенню шляхів сполучення. Вихід до узбережжя Чорного і Азовського морів, наявність зручних бухт на їх узбережжі вплинули на будівництво морських портів і розвиток морського транспорту. Наявність судноплавних річок (Дніпро, Дністер, Південний Буг та ін.) сприяла розвитку річкового транспорту.

Транспорт, продовжуючи виробництво в межах процесу обігу, разом з видобувною, обробною промисловістю та сільським господарством є четвертою сферою матеріального виробництва. При цьому виробничий процес на транспорті відрізняється від процесу в інших сферах тим, що його продукція не є новим речовим елементом, а виражається у зміні місцезнаходження (переміщення) вантажів і пасажирів.

              Транспорт бере участь у виробництві продукції двічі і впливає на її собівартість, а отже, на ефективність виробничого процесу. По-перше, коли продукція створюється, транспорт доставляє обладнання і устаткування, сировину та енергоресурси і впливає на початкову собівартість. По-друге, коли транспорт завершує процес матеріального виробництва і доставляє готову продукцію до сфери споживання. Таким чином, транспорт виступає як складова й невід'ємна частина виробничих сил, яка об'єднує всі галузі економіки та регіони України в єдину господарську систему.

Як галузь виробничої інфраструктури транспорт має багато особливостей, які необхідно враховувати при аналізі процесів, що відбуваються в цій галузі. До найважливіших особливостей можна зарахувати такі:

-          транспорт як галузь матеріального виробництва самостійно не створює нових матеріальних цінностей, але бере участь у процесі виробництва. Транспортні процеси не можна зберігати й накопичувати, тому що продукцією транспорту є саме переміщення вантажів і пасажирів;

-          інша особливість транспорту - динамічність його засобів. У будь-якій галузі промисловості основні засоби виробництва нерухомі й виробляють продукцію, не залишаючи меж підприємства. На транспорті ж основна частина засобів виробництва - рухомий склад, який виконує свою роботу, пересуваючись із пункту відправлення вантажів у пункт призначення;

-          у процесі виробництва транспортної продукції (на відміну від промислової) вона економічно відособлена від предметів праці (вантажі й пасажири, які переміщуються). Здійснюючи необхідне переміщення сировини та готової продукції, транспорт збільшує їх споживну вартість, суспільну корисність.

Певні особливості має як транспортна система в цілому, так і кожний окремий вид транспорту.

Залізничний транспорт - його особливістю є універсальність, висока провізна спроможність і регулярність перевезень при середній вантажонапруженості залізниць у 25-27 млн. т.

Морський транспорт - його розвиток зумовлюється наявністю природного глибоководного шляху. Основні переваги: відсутність обмежень у вантажопідйомності транспортного флоту, мала енергомісткість, досить висока середня тривалість навігації - в умовах морів близько 330 діб. Середня собівартість перевезень вантажів морським транспортом нижче, ніж на залізничному. Вона істотно залежить від виду плавання, виду вантажу й дальності перевезень.

Річковий транспорт - має ті самі переваги, що й морський, але з суттєвими обмеженнями: сезонність роботи, необхідність підтримання гарантованих глибин, звивистість судноплавного ходу. Середня тривалість навігації на річках України 200 діб. Собівартість перевезень вантажів у середньому близька до собівартості перевезень залізничним транспортом і має тенденцію до підвищення.

Автомобільний транспорт - характеризується високою маневреністю, можливістю прямого постачання вантажів «від дверей до дверей» і відповідно високою швидкістю постачання вантажів. Середня собівартість перевезень вантажів у 10-15 разів вище залізничної. Незважаючи на це, автомобіль незамінний у внутрішньоміських і приміських перевезеннях, а також як технологічний вид транспорту на підприємствах промисловості й сільського господарства.

Повітряний транспорт - до його переваг належить наявність природного середовища, яке відіграє роль «транспортного коридору», висока швидкість доставки вантажів і пасажирів у будь-які найвіддаленіші точки суші й Світового океану. Собівартість перевезень вантажів дуже висока, в 60-70 разів вища, ніж на залізничному.

              Трубопровідний транспорт - включає нафто- і газопроводи, нафтопродуктопроводи   та   аміакопроводи.   Особливостями   є   відсутність рухомого складу, а звідси і порожніх пробігів, постійний режим роботи незалежно від стану погоди й кліматичних умов, простота експлуатації та режиму управління перевезеннями, в яких власне транспортування і вантажно-розвантажувальні операції злиті в єдиному процесі. Трубопроводи є спеціалізованим видом транспорту, що також сприятливо позначається на економічних показниках його роботи. Собівартість перекачування нафти й нафтопродуктів трубопроводами у 2-3 рази нижче собівартості відповідних залізничних перевезень.

Зв'язок - галузь народного господарства, яка відбиває стан економіки, впливає на розвиток суспільства та служить для задоволення інформаційних, побутових і культурних потреб населення.

Зв'язок поділяють на поштовий і електричний. Поштовий зв'язок включає діяльність, пов' язану з прийманням, обробленням, перевезенням і доставкою поштових відправлень, грошових переказів. Електрозв 'язок включає діяльність, пов' язану з передаванням або прийманням знаків, сигналів, письмового тексту, зображення і звуку, повідомлень будь-якого виду по радіо, дротяними, оптичними та іншими електромагнітними системами.

5. Аграрний комплекс національної економіки.

Аграрний комплекс країни (АПК) - це виробничо-територіальна система, яка, поєднуючи продуктивні сили (природні ресурси, працю, капітал), забезпечує виробництво сільськогосподарської продукції, її закупки, транспортування, зберігання, промислову переробку і торгівлю продовольчими (і непродовольчими) товарами на всій території держави та за її межами.

Характерною ознакою АПК є ланцюгова залежність його галузей у виробничих циклах, наявність регіональних, ринкових, технологічних, ресурсних та економічних зв'язків.

Всі галузі, що входять до складу АПК, об'єднуються в три сфери або групи:

1.         Фондотвірні галузі - сільськогосподарське машинобудування і будівництво; виробництво обладнання і машин для переробних галузей АПК, торгівлі, громадського харчування; хімія мінеральних добрив; комбікормова промисловість тощо.

2.         Сільське господарство - основна частина комплексу, складена з рослинництва і тваринництва.

3.         Виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок, енерго-, тепло-, водозабезпечення) та система спеціальних навчальних і наукових закладів.

              Основною метою розвитку АПК є задоволення потреб населення України в продовольчих і промислових товарах. Обсяг і структура кінцевої продукції повинні відповідати суспільним потребам. Пропорції виробництва кінцевої продукції об'єктивно визначені пропорціями споживання.

Ефективність функціонування АПК оцінюють за допомогою системи показників: показники рівня життя відображають обсяг національного доходу на душу населення, суспільний рівень споживання продукції АПК, показники добробуту населення, забезпечення його природними, зокрема земельними ресурсами.

              Територіальна структура АПК формується на конкретній території у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури: вирізняють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств з переробки мало транспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними, серед них вирізняють:

•       агропромисловий пункт - локальна форма АПК, яка об'єднує в на­селеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сиро­вини;

•       агропромисловий центр - локальна форма АПК, яка здійснює в на­селеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сиро­вини, а більшість населення обслуговує його виробництво;

•       агропромисловий кущ - локальна форма АПК, яка характеризується компактним розташуванням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

•       агропромисловий вузол — складне територіальне агропромислове утворення, система компактно розташованих агропромислових пунк­тів, центрів і кущів навколо адміністративного обласного чи районно­го центру.

              Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці зумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

У межах природно-економічних зон виокремлюють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і районами й спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона - це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів у межах однієї природно-економічної зони. На України такі зони сформувалися у межах Полісся, Лісостепу і Степу. До складу інтегральних агропромислових зон входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу. Спеціалізований агропромисловий район - територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони. Інтегральний агропромисловий район - це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних чинників формувалися азональні інтегральні й спеціалізовані приміські АПК. На їх формування насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв' язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично - це агропромислово-торговельні комплекси.

              АПК складається з низки продуктових та обслуговуючих комплексів різного ієрархічного рівня. Продуктові функціонально орієнтовані АПК - це виробничі системи, які інтегровані по вертикалі для виробництва і постачання на ринок певного виду продукції. До них належать: хлібопродуктів АПК, мясо-молочно-яєчнопродуктовий,   рибопродуктовий,   цукропродуктовий,   олійно­ жиропродуктовий, плодоовочекартоплепродуктовий, комплекс безалкогольних і алкогольних напоїв, виноградарсько-винопродуктовий, ефіроолійно-продуктовий, тютюнопродуктовий.

За останні роки в сільськогосподарському виробництві України відчутно загострилися кризові явища: знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість ґрунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва, небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технічного парку, погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

З метою подолання кризових явищ в АПК України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи й розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається: формування ринку землі, запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських виробників; посилення державного регулювання фінансовим станом підприємств, фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні; створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури й інформаційного забезпечення; розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі; формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу; реформування соціальної сфери села та розбудови його інфраструктури; здійснення ефективних заходів з охорони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землеробства.

Оскільки екстенсивний шлях розвитку АПК практично вичерпався, то радикальне вирішення його проблем пов'язано з широкомасштабним впровадженням енерго- та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації.

6. Соціальний комплекс України і його інфраструктура.

              Сучасна економіка все більше втягується в новий, глобально-постіндустріальний етап суспільного розвитку. У ньому спостерігається неухильне зростання ролі соціального комплексу й результатів його діяльності. Однак у багатьох розвинутих країнах світу соціальний комплекс набуває лідируючих й пріоритетних позицій у розвитку національної економіки.

До складу соціального комплексу входять соціальна сфера (сфера послуг) й виробництво товарів народного споживання. Соціальна сфера, виробляючи послуги, сприяє розвитку людської особистості і відіграє важливу роль у суспільному відтворенні. Головна функція соціальної сфери - це підтримка трудових і соціальних здібностей кожної людини в межах суспільно необхідних кількісних і якісних норм шляхом задоволення духовних потреб; підвищення загальноосвітнього й професійного рівня населення; покращення здоров' я нації.

Соціальна сфера, її чинники здатні прискорити інтегрування України в світогосподарські зв'язки, де однією з провідних тенденцій є гуманізація соціально-економічних процесів, формування постіндустріальної ноосфери суспільства. За цих умов розвиток соціальної сфери є важливим показником не тільки економіки, а й гармонізації системи «людина - суспільство». Тут особливо велика роль належить такій важливій галузі соціальної сфери, як освіта.