Механізм регулювання зайнятості

. Механізм регулювання  зайнятості

 

В умовах ринкового господарювання фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного становища країни в цілому і кожної людини зокрема. Тому однією з найважливіших  функцій державного управління є  вивчення і відповідне регулювання  процесів зайнятості населення.

 

В Україні ці функції регулюються  Законом України "Про зайнятість населення" (1991 p.), який визначає правові, економічні та організаційні положення  щодо регулювання зайнятості населення  та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з  боку держави в реалізації громадянами  права на працю. Ці положення є  основою правового регулювання  зайнятості населення не лише на загальнодержавному, а й на регіональному рівнях.

 

Основними соціально-економічними категоріями Закону є зайнятість і безробіття. Зайнятість - це діяльність громадян, пов´язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить їм дохід у  грошовій або іншій формі у  вигляді заробітної платні, утримання, додаткових виплат і допомог. Зайнятість населення, яке проживає на території  України, забезпечує держава, здійснюючи політику створення нових робочих  місць, розвитку підприємництва, добровільного  вибору виду діяльності.

 

Безробітними визнаються громадяни працездатного віку, які  з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу), зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до праці. У випадку неможливості надати відповідну роботу безробітному може бути запропонована професійна перепідготовка та виплата матеріальної допомоги.

 

Законом декларуються принципи державної політики України щодо регулювання зайнятості населення:

 

— забезпечення рівних можливостей  усім громадянам в реалізації права  на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної  підготовки з урахуванням особистих  інтересів і суспільних потреб;

 

— координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами  економічної і соціальної політики на основі державних і регіональних програм зайнятості;

 

— співробітництво професійних  спілок, асоціацій підприємств, установ, організацій або уповноважених  ними органів у взаємодії з  органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення.

 

Механізм регулювання  зайнятості населення включає такі складові: розробку загальнодержавної  та регіональних програм зайнятості; організацію і забезпечення, функціонування державної служби зайнятості; участь підприємств, установ і організацій  у реалізації, державної політики зайнятості; функціонування Державного фонду сприяння зайнятості населення; професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовки незайнятих громадян; надання компенсацій громадянам, що втратили роботу або проходять  перекваліфікацію; контроль державних  органів влади за дотриманням  законодавства України про зайнятість населення.

 

При розв´язанні багатьох проблем зайнятості та безробіття важливі  функції покладаються на Державну службу зайнятості. її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці  і соціальної політики України та місцевих адміністрацій. Вона фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості і звільняється від сплати податків, митних та інших зборів, що вносяться  до бюджету.

 

Згідно із Законом, Державна служба зайнятості аналізує та прогнозує  попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ про можливість отримання  роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професій та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; здійснює облік вільних  робочих місць і громадян, які  звертаються з питань працевлаштування; надає допомогу громадянам у доборі відповідної роботи, а власникам - у доборі необхідних працівників; організовує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості та в  інших установах; реєструє безробітних  і надає їм допомогу, в тому числі  грошову; бере участь у підготовці перспективних  і поточних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту  різних груп населення від безробіття.

 

Безробіття розглядається  як явище, що засвідчує порушення  рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Оскільки безробіття спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і  в різні періоди, то його можна  певною мірою вважати своєрідною нормою, макроекономічним явищем.

 

По-перше, безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, який діє в  бік зменшення ВВП, сукупної пропозиції.

 

По-друге, безробіття - це також  певна кількість людей із зменшеною  платоспроможністю, що в свою чергу  спричиняє зменшення сукупного  попиту. Таким чином, безробіття впливає  на макрорівновагу як з боку попиту, так і з боку пропозиції.

 

Гострота проблеми безробіття для різних країн і в різні  періоди поставала неоднаково. Так, у Швеції у 20-30-ті pp. XX ст. проблема безробіття працездатного населення була гострішою, ніж у Великій Британії. У Швеції в той час не мало роботи близько 25 % , а у Великій Британії - 8 % працездатного  населення. Однак починаючи з 50-х pp. у Швеції був знайдений спосіб розв´язання проблеми безробіття, і  відтоді його рівень навіть у кризові  роки не перевищував 4% . Водночас для  Великої Британії ця проблема відчутно загострилася саме наприкінці 70-х - на початку 80-х pp.: у 1975 р. рівень безробіття сягав 24 % , у 1980 р. - близько 18 % .

 

Загальна кількість безробітних  формується чотирма потоками за рахунок: працівників, які втратили роботу внаслідок  структурної перебудови виробництва  або його скорочення в період кризи; працівників, які залишили роботу добровільно; непрацюючих, які вперше з´явилися  на ринку праці в пошуках роботи (випускники шкіл, навчальних закладів, звільнені з військової служби тощо); непрацюючих, які повторно з´являються  на ринку праці.

 

Оскільки ринкова економіка  ґрунтується на вільному виборі діяльності, то наявність людей, які добровільно  залишають роботу у пошуках іншої, є природною. Так само природною  є поява на ринку праці людей, які досягли працездатного віку і вперше шукають собі місце праці.

 

Вважається, що природний  рівень безробіття є величиною змінною, яка залежить від рівня добробуту  населення, застосовуваних технологій, урядової політики в сфері соціального  захисту тощо. Зокрема, прийнято вважати, що природний рівень безробіття становить 5,5-5 % від загальної чисельності  працездатних.

 

При вивченні проблем макроекономічної рівноваги виділяють різні види безробіття: фрикційне, структурне і  циклічне.

 

Проблема фрикційного  безробіття - це проблема тривалості перебування  певної кількості людей без роботи у проміжку, коли вони залишили одну роботу і ще не влаштувалися на іншу. Найпоширенішим засобом зменшення  витрат внаслідок фрикційного безробіття є скорочення часу пошуку роботи за рахунок кращої інформованості тих, хто її шукає, щодо можливостей ринку  праці; спрощення процедури звільнення і прийняття на роботу. Значна роль тут відводиться службам зайнятості.

 

Структурне безробіття пов´язане  зі змінами в попиті на працю. Оскільки попит на працю є похідною від  попиту на товари і послуги, структурне безробіття спричиняється змінами  на ринку товарів і послуг. До останніх належать зміни у смаках та уподобаннях споживачів; рівень інвестицій у створення нових  товарів і послуг; у торговельних зв´язках країни, її місці у міжнародному поділі праці та у спеціалізації на створенні нових товарів та послуг.

 

Світова практика господарювання виробила такі протидіючі цьому виду безробіття засоби: гнучку систему  освіти, здатну орієнтуватися на зміни  попиту в робочій силі на ринку; територіальну  мобільність робочої сили; бюджетно-податкову  політику, спрямовану на створення  нових робочих місць; ефективну  систему інформації про стан ринку  праці; розвинуту систему закладів для перекваліфікації працівників  відповідно до попиту.

 

Циклічне безробіття прийнято розглядати як безпосередній наслідок недостатнього попиту, що перевищує  природний рівень безробіття. Теорія і практика господарювання свідчать про те, що періоди збільшення споживчих  витрат збігаються із зменшенням рівня  безробіття, а у період скорочення витрат рівень безробіття збільшується. Зменшення сукупного попиту призводить до циклічного безробіття.

 

Особливих рис набуває  безробіття у постсоціалістичних країнах. Позбавлені проблеми явного безробіття у соціалістичному минулому, ці країни зіткнулись з нею в період ринкових змін.

 

Повільні темпи перетворень, непослідовність їх реалізації призвели до високого рівня безробіття та невідповідності  офіційного і реально наявного його рівнів. Офіційно безробітними в Україні  у 2001 р. вважались 1008,1 тис. осіб, що становить 3,7 % . Однак фахівці підтверджують  приховану форму безробіття, невідповідність  офіційних і фактичних величин, яка зумовлюється різними причинами.

 

По-перше, через кризовий стан національної економіки більшість  працівників державних підприємств  працюють неповний робочий тиждень  або перебувають у тривалих неоплачуваних  відпустках.

 

По-друге, значну частину  економіки складає тіньовий сектор. За даними представництва Світового  банку, в Україні на тіньову економіку  припадає близько 75 % зареєстрованих приватних  підприємств, до 30 % державних підприємств. У тіньовому секторі створюється  понад 60 % валового внутрішнього продукту. Існування тіньової економіки в  значних масштабах забезпечує працевлаштування людей поза офіційними каналами.

 

По-третє, значна частина  безробітних не реєструється в службах  зайнятості, знаючи про мізерність допомоги з безробіття та не розраховуючи на допомогу з працевлаштуванням.

 

За офіційними даними, рівень безробіття станом на 1 січня 1999 р. становив 3,7%, у наступні роки він зріс до 4,3 і 4,2%, а в 2001р. зменшився до 3,7 % .

 

Особливість безробіття в  Україні полягає і у специфіці  його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття не набуло реально можливих масштабів, оскільки значною мірою стримувалося дотуванням державних підприємств. Повільність ринкових змін гальмує  і структурне безробіття, а фрикційне  безробіття виникає насамперед через  низьку заробітну платню у державному секторі.

 

В Україні існують реальні  можливості для підвищення рівня  зайнятості через розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери  послуг, фермерства, впровадження гнучких  форм зайнятості тощо.

 

Однак проблема зайнятості населення  вимагає кваліфікованого державного регулювання. Його повинні здійснювати  спеціальні державні та недержавні установи з метою забезпечення оптимального рівня зайнятості, підвищення мобільності  робочої сили, створення нових  робочих місць тощо.

 

Ступінь регулювання ринку  праці оцінюється часткою ВВП, яка  витрачається на його реалізацію. У  країнах - членах ОЕСР на реалізацію програм  на ринку праці витрачається від 0,5 до 5 % ВВП. В Україні обсяг цих  видатків в останні роки коливається  від 0,3 до 0,6 % ВВП.

 

Досвід багатьох країн  показує, що найбільш дієвими є чотири напрями державного регулювання  зайнятості. По-перше, стимулювання зростання  зайнятості та збільшення кількості  робочих місць. По-друге, підготовка і перепідготовка робочої сили. По-третє, сприяння найму робочої сили. По-четверте, соціальне страхування безробіття.

 

Однак першочерговою умовою ефективного функціонування ринку  праці в Україні є активізація  економічних реформ і перетворень.

 

При прогнозуванні безробіття в Україні треба враховувати  чинники, які діятимуть як у бік  збільшення, так і в бік зменшення  його рівня. Так, до зростання безробіття призведуть структурна реорганізація  економіки, обмеження фінансової підтримки  нерентабельних виробництв, брак інвестицій, неефективність роботи служб зайнятості, низька дисципліна органів виконавчої влади.

 

На зменшення безробіття впливатимуть розвиток галузей невиробничої сфери, розвиток приватного сектора, низькі доходи.

 

 

 

 

У другій половині двадцятого століття відбулися серйозні структурні зрушення в економіці, спричинені науково-технічним  прогресом, що відобразилося у впровадженні мікроелектроніки. Відбулося згортання  і реструктуризація галузей обробної промисловості, швидко розширилася  сфера послуг.

 

В результаті виділяють "інформаційну" модель структури зайнятості, для  якої характерним є розширення сфери  послуг та "інформаційно-індустріальну" модель з високою питомою вагою  зайнятих у обробній промисловості. "Інформаційна" модель зайнятості властива англосаксонським країнам. У  Великій Британії, наприклад, у 1996 р. у сфері послуг було зайнято 70% робочої  сили, а в США і Канаді — 73%. Модель "інформаційно-індустріальна" є розповсюдженою у Японії, в якій в середині 90-х у сфері послуг було зайнято 58,4%, в ФРН ( 63%), у Франції (69%), в гтош (62%) [102].

 

Найбільш поширеною у  сфері послуг є галузь інформатики. У цій галузі спостерігаються  найбільш високі темпи приросту зайнятості. У США, Канаді і Великій Британії в цій галузі зосереджено відповідно 48,3%; 45,7%; 45,8% всіх зайнятих у сфері  послуг. У Японії і ФРН показник значно нижчий (32,2 і 28,4% відповідно). Сфера  інформаційних послуг вважається найбільш перспективною в новій економіці, а знання й інформація перетворюється на основне джерело підвищення продуктивності праці і економічного зростання.

 

Все більший розвиток галузі інформаційних та комунікаційних технологій зумовив поширення таких нетрадиційних  форм зайнятості, як тимчасова, часткова, короткострокова, контрактна, надомна. У економічно розвинених країнах  за оцінкою ОЄСР від 60 до 85% жінок, які  працюють за гнучкою системою організації  праці, обирають саме такі форми зайнятості.