Міжнародний досвід регулювання зайнятості

Міністерство освіти і науки України

НУК ім. адмірала Макарова  
 
 
 

Реферат

З дисципліни: Економіка праці та соціально-трудові відносини

На тему : Міжнародний досвід регулювання  зайнятості 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала :

студентка групи 1411

Павлова К. П.

Перевірила  викладач:

Гусаріна  Н. В. 

Миколаїв , 2010

      План

      Вступ

     1. Зарубіжний досвід участі основних суб'єктів у регулюванні соціально-трудових відносин.

     2. Створення МОП та програм зайнятості.

     3. Соціально-економічеа політика держави  в області зайнятості.

     4. Висновок

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Вступ 

      Забезпечення  повної зайнятості, попередження і  скорочення безробіття, допомога безробітним  були і залишаються найважливішими завданнями МОП. Попередження безробіття було включено в компетенцію МОП  ще при її підставі. На початку 30-х  рр., коли світ переживав економічну кризу, зайнятість була однієї з головних турбот МОП.

      У Філадельфійській декларації було визнано  урочисте зобов'язання МОП сприяти  прийняттю всіма країнами програм, що мають за мету досягнення повної зайнятості і підвищення життєвого  рівня.

      Однак становище з зайнятістю у світі  залишається важким. Як указувалося  на 81 сесії Міжнародної конфедерації праці (МКП) у 1994р., приблизно 30% робочої  сили у світі не мають продуктивної зайнятості. Більш 120 млн. чоловік зареєстровані  в якості безробітних (у тому числі 35 млн. чоловік у країнах організації  економічного співробітництва та розвитку); приблизно 700 млн. мають неповну зайнятість.

      Лише  окремі країни Східної і Південно-Східної  Азії є винятком з дуже похмурої загальної картини, маючи високий  рівень економічного розвитку, помітне  зниження убогості і безробіття, а  в деяких країнах навіть дефіцит  робочої сили.

      Усі країни, як відзначалося на сесії, у  своїх спробах покінчити з  кризою в області зайнятості прагнуть знайти відповідь на три основних питання: як домогтися стійкого, безінфляційного  росту, без якого не мислиме розширення зайнятості; як забезпечити, щоб економічний  ріст на практиці приводив до створення  нових робочих місць; і як домогтися  того, щоб знову створювані робочі місця мали якісно прийнятний характер, щоб поважалося достоїнство і  дотримувалися основні права  трудящих. Вирішення цих питань є  завданням насамперед урядів, а також  підприємців і представників  трудящих. Значна частина міжнародних  трудових норм МОП націлена тому саме на вирішення цих завдань.

      Варто сказати, що МОП своїм авторитетом  підтвердила, що поняття «повна зайнятість»  не означає усунення безробіття взагалі, а лише підтримка її на рівні, що забезпечує нормальне функціонування ринкової економіки. 

1. Зарубіжний досвід участі основних суб'єктіву регулюванні соціально-трудових відносин. 

     Світовий  досвід свідчить, що жодна країна з  розвинутою ринковою економікою не обходиться без активного втручання держави  у процеси регулювання соціально-трудової сфери, хоча сфера, методи та масштаби державного впливу є різними.

     Сприяння  держави інституту колективних  договорів та угод у країнах з  розвинутою економікою полягає не лише у виконанні законодавчої функції  та участі у переговорному процесі, а й у наданні урядовими  структурами приватним підприємствам  консультативної та науково-методичної допомоги з різноманітних питань - від надання інформації про рівень заробітної плати у різних сегментах  ринку праці до допомоги у побудові систем оплати праці й застосуванні норм трудового законодавства.

     У багатьох західних країнах (США, ФРН, Франції, Бельгії, Італії) за сприяння державних  органів розроблені довідково-методичні  матеріали з питань тарифікації  робіт та персоналу, нормування праці, регламентації трудової діяльності.

     Значна  роль належить державним органам  і в регулюванні питань, що пов'язані  із застосуванням колективних договорів  та угод, зокрема з установленням  правової відповідальності за невиконання  їх умов.

     Особливе  місце у системі соціально-трудових відносин належить найманим працівникам. Це пов'язано з тим, що наймані  працівники, з одного боку, є наймасовішою, найбільш представницькою, з іншого боку - менш захищеною та найбільш вразливою  стороною відносин у сфері праці.

     Для успішного розвитку соціально-трудових відносин на принципах соціального  партнерства важливо, щоб розвивались  представницькі органи найманих працівників  і роботодавців. У програмах діяльності профспілок дедалі більше з'являється  нових завдань та пріоритетів  діяльності. Основним завданням визначається забезпечення повної зайнятості.

     У Японії та Німеччині профспілки, поряд  з іншим, домагаються розширення професійної підготовки та перепідготовки кадрів, вважаючи, що за умов глибоких структурних зрушень необхідно  постійно підвищувати конкурентоспроможність персоналу, розглядаючи її як дієву  форму соціального захисту найманих працівників.

     У США, де профспілки традиційно вбачають основним завданням захист інтересів  працівників свого підприємства, соціальний діалог з роботодавцями  дедалі більше стосується субконтрактних відносин, способів їх обмежень з метою  збереження робочих місць для  кадрового „ядра” підприємства.

     У Мексиці, Аргентині, Бразилії, Чилі профспілкові об'єднання намагаються всіляко  впливати на створення нових робочих  місць.

     У спеціалізованих виданнях Міжнародного бюро праці зазначається, що з метою  залучення нових членів профспілки мають розробляти дієвіші стратегії  діяльності та надавати працівникам  нові види послуг. Це можуть бути додаткові соціальні допомоги, пільгові кредити, послуги в галузі професійного навчання, сприяння у працевлаштуванні тощо.

     Загальновизнаною  є практика ведення колективних  переговорів за участі об'єднань роботодавців на різних рівнях - національному, регіональному  і галузевому. Тривалий час у західних країнах діяли переважно галузеві і локальні асоціації підприємців. З розвитком національних та міжнародних  ринків постала тенденція до створення  загальнонаціональних об'єднань роботодавців.

     Організації підприємців, пристосовуючись до нових  умов, намагаються посилювати координацію  дій і на міжнародному рівні. Найбільшою міжнародною структурою, створеною з цією метою є Міжнародна організація підприємців, яка об'єднує понад 100 національних конфедерацій. Ця міжнародна організація допомагає підприємцям координувати свої позиції з питань законодавчої політики, формувати правила ведення бізнесу, міжнародної торгівлі тощо. 

2. Створення МОП та програм зайнятості. 

     Створення в 1919 р. Міжнародної організації  праці і перша прийнята нею  конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах  до 8 годин на день, і друга —  про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між  державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920— 1930-х років, поширення новаторських ідей Дж. М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

     Слід  сказати, що нині всі країни, які  ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна  забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно  розробляються, фінансуються і виконуються  програми зайнятості, що враховують специфіку  конкретної соціально-економічної  ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи  активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання  доходів). До першої групи належать: 
     1) програми по субсидуванню найму на постійну роботу в приватному секторі. За цими програмами субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню; 
        2) програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми самозайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю (одноразова виплата суми, що дорівнює одно- або дворічній сумі допомоги) або на основі соціальної допомоги. Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;програми безпосереднього створення нових робочих місць у державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість для безробітного адаптуватися в соціально-трудовій сфері, отримати нові навички, збагатити свій людський капітал і мати більше шансів знайти постійну роботу.

     До  групи пасивних підпрограм належать програми надання всіх видів допомоги в зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників  тощо) та програми дострокового виходу на пенсію (або передпенсію, оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію).Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг по звільненню від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників  і безпосередньо по зменшенню  податків за створення нових робочих  місць, розвиток людських ресурсів, за працевлаштування конкурентноздатних категорій громадян. Одним з найефективніших стимулюючих факторів для підприємців є пільги по оподаткуванню прибутку. Вони спрямовані найчастіше на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, витрачених на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.

     Визнаючи, що найефективнішою політику зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої  сили, уряди розвинених країн сприяють створенню гнучкої системи професійного навчання, яка б готувала працівників  у відповідності до сучасних вимог  народного господарства і була 6 здатною швидко і ефективно перенавчати  безробітних.

     В багатьох країнах держава здійснює пряме цільове фінансування створення  і функціонування центрів професійної  підготовки та перепідготовки на підприємствах. Поширеною є практика дотацій держави у розмірі 50 — 80°о витрат, пов'язаних із створенням центрів професійного навчання на підприємствах.Крім того, існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним або особам передпенсійного віку у розмірі 50% витрат роботодавця на зазначені цілі протягом 3 — 6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили.Фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів і інших неконкурентоздатних категорій працівників. В таких випадках держава зобов'язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.Державні субсидії надаються також безпосередньо громадянам для цілей професійного навчання, або, як уже зазначалося, для організації власної справи.

     Таким чином, розглянуті нами заходи регулювання  зайнятості в економічно розвинених країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові  відносини, яке, з одного боку, є виваженим  і програмно-плановим та ґрунтується  на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, а з іншого — не втручається  у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

     3. Соціально-економічеа політика держави  в області зайнятості. 

     Зайнятість  — це діяльність громадян, пов'язана  із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству  і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход). Це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.