Міжнародний досвід регулювання зайнятості

     Ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості  між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються  сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства  в цілому.Соціально-економічна політика держави в галузі зайнятості повинна  мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних  цілей в цій сфері:забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права  громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення.

     Найближчою  тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансування попиту і  пропозиції праці.Найгостріші проблеми України в цій сфері полягають  у кризовому скороченні попиту на працю, безпрецедентних розмірах прихованого  безробіття та неформальної і нетоварної зайнятості, регіональній диференціації  рівня безробіття, величезній напрузі  на сільському ринку праці. Вирішення цих проблем можливе лише при створенні сприятливих умов для розвитку підприємництва, стимулюванні створення нових робочих місць.Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу. Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення називається рівнем безробіття. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття. Згідно із законом Оукена зростання рівня безробіття на 1 процентний пункт над природним рівнем дає 2 — 2,5% втрати потенційного валового національного продукту.Міжнародний досвід свідчить, що втручання держави в трудові відносини повинно бути виваженим і програмно-плановим, ґрунтуватися на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру. Разом з тим в розвинених країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм. 

Висновок 

     Узагальнюючи  практику функціонування об'єднань роботодавців у зарубіжних країнах, слід виділити наступні завдання роботодавців: забезпечення представництва та захисту спільних інтересів і прав роботодавців у  соціально-трудових відносинах; участь у проведенні переговорів і укладенні  угод; координація дій у виконанні  зобов'язань, узятих згідно з укладеними угодами; сприяння залагодженню колективних  трудових спорів і запобіганню страйкам; координація діяльності щодо виконання  науково-технічних і соціально-економічних  програм; налагодження постійних контактів  із засобами масової інформації та громадськістю; розвиток співробітництва  з іноземними та міжнародними організаціями  роботодавців, об'єднаннями, спілками тощо.

     Економічно  розвинені країни та міжнародні організації  приділяють першочергову увагу проблемам  зайнятості, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. У цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, які враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. Програми зайнятості поділяються на дві групи: активні (сприяння зайнятості) та пасивні програми (підтримання доходів)

     Зміни у структурі, ієрархії потреб та якості життя найманих працівників, глибокі  зміни у структурі та змісті базисних економічних відносин обумовлюють  демократизацію владно-господарських  відносин, стійку тенденцію до розвитку виробничої демократії. Розвиток виробничої демократії у світовій практиці реалізується за двома напрямами: застосування різних форм участі персоналу в управлінні виробництвом; участь персоналу організації у розподілі результатів виробництва.

     Процеси глобалізації світової економіки дедалі відчутніше впливають на економічне, політичне, культурне життя фактично всіх країн світу. Спостерігається посилення впливу глобалізації на розвиток світової економіки та її соціально-трудової сфери. Глобалізація світової економіки є складним, суперечливим і багатовекторним процесом. За своїми наслідками її не можна однозначно трактувати як добро чи соціальне зло. Глобалізація є об'єктивним процесом і як і будь-який складний процес він потребує регулювання та приведення у певні змістово-часові рамки. Чимало іноземних і вітчизняних економістів справедливо наголошують на загостренні під впливом процесів глобалізації проблем, у першу чергу, у соціально-трудовій сфері, проявом яких виступає зростання безробіття, розшарування між багатими і бідними, послаблення традиційних моральних зв'язків, зростання десолідаризації суспільства тощо.

     Певний  вплив на розвиток відносин між працею та капіталом в умовах інтенсифікації процесів глобалізації справляє діяльність МОП. Для пом'якшення наслідків глобалізації світової економіки у соціально-трудовій сфері 86-а сесія Міжнародної конференції праці 18 червня 1998р. прийняла Декларацію МОП про основні принципи і права у сфері праці та механізм її реалізації.

Список  використаної літератури

1.Довгерт А.С. Правовое регулирование международных отношений: -учебное пособие для студентов. К., 1992г. - 86c.

2. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003- 300 с.

3. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці. - К.: Знання-Прес, 2000.