Державне регулювання цін в умовах ринкової економіки

Вимірювальна функція ціни тісно пов'язана зі стимулюючою функцією. Економічний зміст стимулюючої функції ціни полягає в стимулюванні (дестимулюванні) процесу виробництва і споживання різних груп товарів, послуг. Ціна здійснює стимулюючий (дестимулюючий) вплив на виробництво і реалізацію товарів та послуг через величину прибутку, що залишається у розпорядженні господарюючого суб'єкта та є основною метою його діяльності. Сутність стимулюючої функції полягає в тому, що вона узгоджує протиріччя між вимогами ринку та фактичними витратами на виробництво та реалізацію виготовленої продукції. Саме ціна виступає економічним важелем що забезпечує економічне стимулювання виробництва продукції з найбільшою величиною прибутку за мінімальних витрат.

Розподільча функція ціни проявляється також у процесі мобілізації частини вартості ВВП у формі податків та обов'язкових платежів до бюджету для задоволення загальнодержавних потреб. Розподільча функція ціни здійснює вплив на формування споживчого попиту та ресурсозабезпеченої пропозиції на ринку збуту.

Регулююча функція ціни або функція балансування попиту і пропозиції виражаються в тому, що за допомогою цін здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням споживчим попитом населення та пропозицією виробників. Ціна інформує про стан відповідності обсягу виробництва продукції суспільним потребам, служить гнучким важелем узгодження між попитом та пропозицією на ринку. Економічний зміст даної функції полягає у досягненні рівноваги між фактичним обсягом виробництва певних товарів та суспільними потребами в них. Регулююча функція ціни випливає з ринкових умов і зумовлює коливання ціни навколо її вартості (цінності).

Аналізуючи функції цін слід відмітити їх взаємодію та водночас суперечливий характер. Так, регулююча функція ціни може трансформуватися у стимулюючу, заохочуючи (сприяючи) збільшенню обсягів виробництва товарів, що користуються підвищеним попитом. Поряд з тим, при використанні стимулюючої та розподільчої функцій ціни, що пов'язані з процесом відхилення ціни від вартості, обмежується виконання цінами вимірювальної (облікової) функції і навпаки.

Тому процес ринкового ціноутворення вимагає належного знання механізму дієвості кожної з функцій ціни, передбачення наслідків різних варіантів їх впливу і надходження цієї форми, міри кожної функції, їх узгодження, яке дозволить забезпечити успішне вирішення господарських завдань.

1.3. Зміст ринкового ціноутворення, його методи та необхідність державного регулювання

Перехід від адміністративно-планової до ринкової економіки України вимагає якісної зміни підходів до процесу формування ціни, адже директивна економіка залежала, насамперед, від дій єдиного центру, який і визначав суспільні потреби, кількість необхідних для задоволення цих потреб ресурсів та на основі проведених розрахунків складав план розвитку всього народного господарства. Державне регулювання економічних процесів було всеохоплюючим, політика цін передбачала повний контроль за ціноутворенням всіх галузей народного господарства. Сувора регламентація та розрахунок середньо галузевих цін товаровиробників призводила до того, що діяльність окремих підприємств та ланок народного господарства мала збитковий характер. Такі підприємства функціонували за рахунок дотаційних виплат з державного бюджету. Головне завдання Комітету цін полягало у задоволенні державних інтересів. Встановлення цін здійснювалося за єдиною загально визначеною методологією, за чітко визначеними нормами витрачання всіх видів ресурсів, тобто мало місце прейскурантне господарство. Витратне ціноутворення гальмувало, унеможливлювало раціональність, доцільність економічного механізму країни.

Ринкова економіка – це економіка, в якій процес виробництва здійснюється суб'єктами різних форм власності і яка зорієнтована не на клан, а, насамперед, на задоволення потреб споживача. Внаслідок цього принципово змінюються і підходи до процесу ціноутворення (встановлення цін на товари і послуги).

При ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається не на виробництві, а у сфері реалізації продукції, тобто на ринку під дією попиту і пропозиції, товарно-грошових відносин. Ціна товару та його користь проходять перевірку на ринку і остаточно формуються на ньому.

Отже, окрім традиційних чинників зміни цін, що діяли в адміністративній економіці (собівартість, прибуток, якість) в ринкових умовах з'являється цілий ряд додаткових факторів, зокрема: попит та пропозиція, наявність конкурентного середовища, фактор державного регулювання.

У загальному вигляді чинники, які випливають на рівень ринкової ціни, можна представити у вигляді схеми (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Фактор впливу на рівень ціни

При ринковому ціноутворенні безпосередній вплив на формування ціни справляють:

1) Попит, який представляє інтереси  споживачів у задоволенні їх  потреб. При цьому чинниками, що  істотно впливають на попит  населення, є:

а) кількість споживачів;

б) споживацькі очікування;

в) платоспроможність споживачів;

г) ціна на аналогічні товари інших продавців на ринку;

2) Пропозиція товарів, послуг на  ринку, що представляє інтереси  продавців. Чинниками впливу на  пропозицію товарів та послуг  на ринку є:

а) кількість продавців;

б) вартість ресурсів;

в) організація виробничого процесу;

г) прогноз розвитку економіки.

3) Важливим фактором впливу на  формування ціни в ринкових  умовах господарювання виступає державне регулювання процесом ціноутворення.

До основних регуляторів, які в процесі ринкового ціноутворення представляють інтереси держави належать:

а) антимонопольні органи;

б) фіскальні органи;

в) контролюючі органи.

Усі вищезазначені фактори впливу на формування ринкової ціни представляють інтереси суб'єктів економічних відносин, кожен з яких прагне максимального їх задоволення. Так, споживачі зацікавлені у мінімізації споживчих витрат при задоволенні своїх потреб; продавці – у максимізації прибутку; держава – у зростанні податкових надходжень, включених в ціну, з метою забезпечення добробуту населення та суспільства в цілому.

Таким чином, процес формування ціни в умовах ринкової економіки передбачає узгодження інтересів як споживача, виходячи із корисності товару чи послуги, так і виробника, враховуючи витрати виробництва та реалізацію продукції.

Із вищезазначеного випливає висновок, що процес ринкового ціноутворення здійснюється в два етапи:

І. Формування ціни виробником. При цьому виробником враховуються не лише витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією товару чи послуги, а й відповідна цінова стратегія, а саме: проникнення товару на ринок, "зняття вершків", орієнтація на ціни конкурентів та інше.

ІІ. Оцінка товару покупцем і визначення узгодженої ринкової ціни. В процесі узгодження ціни покупець оцінює товар з позиції його корисності при певному рівні доходів, а продавець – через призму можливого відшкодування витрат і отримання прибутку.

Процес ринкового ціноутворення здійснюється шляхом використання різних методів. Методи ціноутворення – це способи визначення ціни на конкретний вид товару.

За роки незалежної України поряд зі зміною підходів до процесу ціноутворення змінювалися методи формування цін. Так, після лібералізації ціноутворення на початку 1992 року та виникнення високої інфляції, українські підприємства відмовилися від моделі планового ціноутворення, яка панувала до того часу і не була повністю затратною. Ця модель передбачала врахування як затрат, так і якості товару або економічного ефекту від його використання споживачем. Спочатку на зміну їй у 1992 році прийшла модель чисто затратного ціноутворення, яка стала у 1993-1995 роках основою цінової політики вітчизняних підприємств. В основу інфляційної моделі ціноутворення закладено інфляційні очікування, тобто припущення менеджерів, наскільки потрібно підвищити діючі на даний момент ціни, щоб компенсувати інфляційне зростання витрат та зберегти прибутковість.

Зниження інфляції в 1996 році призвело до істотної зміни ситуації. Виявилося, що за роки спаду та інфляції українські підприємства розгубили більшу частину своїх конкурентних переваг, які були пов'язані із зниженням рівня витрат проти іноземних виробників. Стало очевидним, що за умов масового вторгнення на ринок іноземних конкурентів колишня (інфляційна) модель ціноутворення не підходить. І знову треба було вчитися рахувати витрати, щоб обґрунтувати ціну та будувати прийнятну комерційну стратегію. А потім визначати ціни на підставі реальних витрат, досягти зниження цих витрат і переходити до комерційного ціноутворення на основі обміну економічної цінності товару та її порівняння з можливими витратами на виробництво на збут.

Це означає, що для української економіки кінця 90-х років оволодіння грамотним витратним методом ціноутворення із сучасними методами управління витратами треба розглядати як логічний і, більше того, – неминучий етап на шляху оволодіння досконалішими методами ціноутворення.

Сучасні методи ринкового ціноутворення, що обираються підприємством, базується на двох альтернативних підходах до встановлення ціни – витратному та ціннісному. Витратні і ціннісні підходи до ціноутворення притаманні будь-якій економіці ринкового типу. І якщо витратні методи використовуються при формуванні цін і тарифів на товари та послуги, що підпадають під державне регулювання (фіксовані і регульовані), то ціннісні методи більш притаманні вільному ціноутворенню.

Витратний підхід до ціноутворення зорієнтований на економічні інтереси продавця (виробника). Формуючи відпускну ціну виробник ставить за мету відшкодувати витрати, отримати прибуток і забезпечити сплату до бюджету непрямих податків (акцизний збір і податок на додану вартість). Витратне ціноутворення на сьогоднішній день в Україні є переважаючим.

Ціннісний підхід передбачає, що ціну визначає покупець, виходячи з цінності товару, тобто здатності задовольнити його потреби і смаки. Останнім фактором ціноутворення виступають не витрати виробника, а сприйняття товару покупцем.

Рис. 1.2. Зміст витратного і ціннісного підходів до ціноутворення [21, 28]

Положення про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари та послуги, введених постановою кабінету Міністрів України "Про систему цін в народному господарстві і на споживчому ринку України" від 27 грудня 1991 року, передбачено, що виробникам продукції, незалежно від форми власності, у відпускній ціні повинні бути враховані такі елементи:

• повна собівартість;
• прибуток;
• акцизний збір;
• податок на додану вартість.

З урахуванням вищевказаного визначено моделі витратного і ціннісного підходів до ціноутворення, які представлені на рис. 1.3. Процес ціноутворення при витратному і ціннісному підходах може здійснюватися різними методами, які представлені на рис. 1.4.

Рис. 1.3. Моделі витратного і ціннісного підходів до ціноутворення в Україні

Рис. 1.4. Методи ринкового ціноутворення

Кожне розвинуте суспільство з ринковою економікою базується на регулюванні економіки засобами змішаного типу розумного поєднання ринкових відносин і державного управління. Тому в умовах ринкової економіки України найбільш прийнятною вважається необхідність доповнення ринкового саморегулювання цілеспрямованим регулюючим впливом держави на процес ринкового ціноутворення.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але держава, певною мірою, може втручатися в процес ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для розв'язання окремих економічно-соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня стабільності грошової одиниці, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики держави.

Державне регулювання цін – це діяльність держави, спрямована на встановлення і підтримку певного рівня цін. Запроваджуючи державне регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих адміністративних і фінансово-кредитних заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави. Регулювання цін представляє собою не одноразовий акт по впливу на рівень цін, їх динаміку і співвідношення, а комплекс заходів по активізації всіх ціноутворюючих факторів з метою нейтралізації циклічних коливань процесу відтворення.

Основна мета державного регулювання цін полягає у:

а) досягненні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на товарному ринку економічних факторів;

б) згладжуванні циклічних коливань у процесі суспільного відтворення;

в) здійсненні антикризового і антиінфляційного регулюючого впливу держави на розвиток економіки;

г) створенні сприятливих умов для здорової конкуренції і розвитку підприємництва.

Державний вплив на ціни здійснюється не лише через систему ціноутворення, а й шляхом регулювання ставок оподаткування, відсоткових ставок на кредити, розмірів орендної плати, зменшення окремих витрат підприємства.

Особливе значення в державному регулюванні ціноутворенням має антимонопольне регулювання, яке передбачає вживання різних заходів у разі порушення підприємством державної дисципліни цін, а саме:

• дискримінація щодо інших підприємців;
• відмова надавати знижки окремим клієнтам;
• встановлення будь-яких примусових умов при укладанні договорів на постачання товарів, сировини, що неприйнятні для споживачів.

За таких умов лише антимонопольні комітети можуть ухвалювати відповідні рішення та припиняти діючу практику [16, 32].

Державне регулювання цін здійснюється у сучасних умовах господарювання України переважно на економічні фактори та на найважливіші товари і послуги. Це реалізується шляхом встановлення регульованих цін на продукцію природних монополій, якими є водопостачання і каналізація, міський пасажирський транспорт, електропостачання тощо. Ринкове саморегулювання здебільшого сконцентроване на товари та послуги.

Заходи державного регулюючого впливу на ринкове ціноутворення можуть бути прямими, які здійснюють державні органи шляхом застосування правових норм і законів, що регулюють процес формування цін, та опосередкованими, які за допомогою економічних важелів дозволяють державним органам здійснювати цілеспрямований вплив на формування ринкових цін.

Державне регулювання економіки в цілому, зокрема, ціноутворення являє собою суб'єктивну форму регулювання. Тому ефективність його обумовлена тим, якою мірою держава враховує об'єктивні економічні закони, передусім закони ринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм ціноутворення в процесі виконання своїх регулюючих функцій.

 

Розділ 2. Аналіз державного регулювання цін в Україні

2.1. Нормативно-правове  забезпечення державного регулювання цін.

Нормативно-правове забезпечення формування та державного регулювання цін відображене в законодавчо-нормативних актах з питань ціноутворення в Україні. Зокрема, Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.1990 р. (зі змінами і доповненнями) [2] зазначає, що Україна, згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом "Про економічну самостійність України", самостійно здійснює політику цін. Даним Законом визначено основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території країни.